Етторе Бастіко (італ. Ettore Bastico; 9 квітня 1876, Болонья, Королівство Італія2 грудня 1972, Рим, Італія) — італійський військовий і державний діяч часів фашизму, маршал Італії (12 серпня 1942), сенатор. Під час Другої світової війни обіймав посаду генерал-губернатора Італійських островів Егейського моря, а пізніше — Італійської Лівії, де разом із німецькими військами намагався завдати поразки союзникам, проте зазнав поразки.

Етторе Бастіко
італ. Ettore Bastico
Прапор
Прапор
Генерал-губернатор Італійської Лівії
Прапор
Прапор
19 липня 1941 — 2 лютого 1943
Попередник: Італо Гарібольді
Наступник: Джованні Мессе
Прапор
Прапор
Генерал-губернатор Італійських островів Егейського моря
Прапор
Прапор
10 грудня 1940 — 14 липня 1941
Попередник: Чезаре Марія де Веккі
Наступник: Ініго Кампйоні
Прапор
Прапор
Член Сенату Італії
Прапор
Прапор
23 березня 1939 — 5 серпня 1943
 
Ім'я при народженні: італ. Ettore Bastico
Народження: 9 квітня 1876(1876-04-09)
Болонья, Емілія-Романья, Королівство Італія
Смерть: 2 грудня 1972(1972-12-02) (96 років)
Рим, Італія
Країна: Королівство Італія
Італія
Релігія: католицтво
Партія: Національна фашистська партія
 
Військова служба
Роки служби: 18961943
Приналежність: Королівство Італія
Рід військ: піхота
Звання: Маршал Італії
Битви: Італійсько-турецька війна
Перша світова війна
Друга італо-ефіопська війна
Громадянська війна в Іспанії
Друга світова війна
Нагороди:
Орден «За заслуги перед Італійською Республікою» Савойський військовий орден Савойський військовий орден
Савойський військовий орден Колоніальний орден Зірки Італії Орден Корони Італії
Орден Вітторіо Венето Медаль «За військову доблесть» (Італія) Медаль «За військову доблесть» (Італія)
Ricompense al valor militare Medaglia commemorativa delle operazioni militari in Africa Orientale Medaglia commemorativa del periodo bellico 1940-43
Пам'ятна медаль італійсько-турецької війни 1911—1912 Медаль «За Іспанську кампанію»
Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918 Пам'ятна медаль об'єднання Італії
Медаль Перемоги (Великобританія)
Медаль Перемоги (Великобританія)
Орден військових заслуг (Іспанія) Великий хрест магістра Мальтійського ордену Воєнний хрест (Франція)
Німецький хрест Орден Святих Маврикія та Лазаря Croce al merito di guerra
Пам'ятна відзнака Збройних сил Італії для генералів Пам'ятна відзнака Збройних сил Італії для старших офіцерів

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

ред.

Ранні роки

ред.

Етторе Бастіко народився 9 квітня 1876 року в місті Болонья. Тут же відвідував школу, по закінченню якої вступив 1894 року до Військової академії Модени, одного з найбільш престижних вищих військових навчальних закладів країни. По її закінченню Бастіко отримав звання молодшого лейтенанта та 30 жовтня 1896 року почав військову службу в 3-у полку берсальєрів. 21 грудня 1899 року він був підвищений до лейтенанта.

Закінчивши школу для офіцерів та ставши одним із найкращих у своїй групі, 3 вересня 1909 року Бастіко тримав звання капітана та за власним бажанням перевівся до 2-о полку берсальєрів. Пізніше Етторе служив у складі окупаційних військ у Лівії, разом із якими воював із турецькою армією, а після завершення війни з Туреччиною отримав призначення до Генерального штабу Італії. Тут його кар'єра почала розвиватися дуже стрімко і невдовзі Бастіко вже був полковником армії.

Усю Першу світову війну він пройшов, очолюючи штаби різних дивізій.

Між світовими війнами

ред.

1928 року Бастіко отримав генеральське звання та очолив 14-у бригаду «Горина». 1932 року він очолив 1-у кавалерійську дивізію «Принц Євгеній Савойський», а 1933 року — моторизовану дивізію «Пістоя».

Від 1935 року Бастіко брав участь у війні з Ефіопією, спершу очолюючи 1-у дивізію чорносорочечників, а пізніше перейнявши командування 3-м корпусом. 1937 року Етторе був відправлений до Іспанії, де якраз тривала громадянська війна, у якій він повинен був командувати контингентом італійських добровольців. Тут же, після перемоги у битві при Сантандері, його відкликають назад до Італії. Генерал, передавши командування Маріо Берті, повертається до Риму, де йому доручають очолити 6-у армію, яка дислокувалася в області По.

1939 року Бастіко став сенатором Італії, а вже 10 грудня 1940 року Беніто Муссоліні призначає його генерал-губернатором Італійських островів Егейського моря замість Чезаре Марії де Веккі.

Друга світова війна та смерть

ред.

14 липня 1941 року Бастіко покидає цей пост та відправляється до Африки, де повинен був замінити на посаді генерал-губернатора Лівії Італо Гарібольді, який вступив у пряму конфронтацію з Роммелем та іншими німецькими командирами, а також із керівництвом Генерального штабу Італії.

 
Генерал Ервін Роммель (крайній ліворуч) вручає Військовий орден Німецького хреста Етторе Бастіко (крайній праворуч)

Перебуваючи на цій посаді, Бастіко офіційно мав повноваження на здійснення командування не лише італійськими частинами, розташованими в Африці, але й над німецьким контингентом, хоча фактично останній ніколи до його наказів серйозно не ставився. Так генерал Роммель, який формально був підлеглим Бастіко, фактично одноосібно очолював корпус «Африка». Більше того, він доволі негативно відгукувався про Етторе, називаючи його важким на підйом та надміру жорстким у питанні здійснення поступок командиром. Особливо їхній конфлікт загострився влітку 1942 року. Так після захоплення Тобрука Бастіко разом із Альбертом Кессельрінгом рішуче відхилили пропозицію Роммеля переслідувати розбиті британські частини для їх повного знищення та організації якогомога швидшого наступу на Каїр. Крім того, Бастіко та начальник Генерального штабу Італії Уго Кавальєро наполягали на необхідності спершу окупувати Мальту, а лише тоді починати наступ у Єгипті, звертаючи увагу німецького командування на кризу з озброєнням, яка виникла внаслідок активності британських кораблів навколо цього острова.

 
Маршал Італії Етторе Бастіко у 1942 році

12 серпня 1942 року Бастіко було присвоєно звання маршала Італії задля урівноваження його з Роммелем звань, адже останній уже став генерал-фельдмаршалом.

Після поразки у битві під Ель-Аламейном німецькі та італійські війська були змушені відступати вглиб території італійських колоній, полишивши Триполітанію та Киренаїку, організувавши оборону лише в Тунісі. У зв'язку з цим Бастіко був викликаний до Риму. 2 лютого 1943 року Беніто Муссоліні його звільнив із посади генерал-губернатора Лівії та призначив його наступником Джованні Мессе.

Після повалення режиму Муссоліні Бастіко фактично пішов у відставку, продовжуючи жити в Римі, хоча офіційно його відправили у запас лише по завершенню Другої світової війни. Тоді ж він взявся за написання праць із військової історії. 1957 року він став кавалером Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою».

Помер маршал Італії Етторе Бастіко 2 грудня 1972 року в Римі, де й був похований.

Нагороди

ред.

Література

ред.
  • Чиано, Галеаццо. Дневник фашиста. 1939—1943. — (Серия «Первоисточники новейшей истории») — М.: Плацъ, 2010. — 676 с. — ISBN 978-5-903514-02-1
  • Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X

Примітки

ред.

Посилання

ред.