Етторе Бастіко
Етторе Бастіко (італ. Ettore Bastico; 9 квітня 1876, Болонья — 2 грудня 1972, Рим) — італійський військовий і державний діяч. Маршал Італії (12 серпня 1942).
| Етторе Бастіко | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| італ. Ettore Bastico | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народився |
9 квітня 1876[1][2][3] Болонья, Італія[1][3] | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Помер |
2 грудня 1972[1][3][2] (96 років) Рим, Італія[1][3] | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Країна |
.svg){kind=small} Італія_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Діяльність | офіцер, військовий історик, політик | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Знання мов | італійська | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Учасник | Перша світова війна, Друга італо-ефіопська війна, Громадянська війна в Іспанії і Друга світова війна | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Роки активності | з 1896 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Посада | сенатор Королівства Італіяd, Governor-General of Italian Libyad і головнокомандувач | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Військове звання | Маршал Італії | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Партія | Національна фашистська партія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Біографія Редагувати
Початок служби Редагувати
Службу свою Бастіко почав з 1896 року, після закінчення військової академії в Модені, вступивши на службу в чині молодшого лейтенанта 3-го полку берсальєрів. З 21 грудня 1899 року — лейтенант, потім капітан; з 3 вересня 1909 року — в 2-му полку берсальєрів.
Учасник Лівійської кампанії 1913 року і Першої світової війни. Був начальником штабу 50-ї, 25-ї, 28-ї та 32-ї дивізії відповідно. У 1919-1923 роках — інструктор Військово-морської академії в Ліворно. У 1923-1927 роках — командир 9-го полку берсальєрів, (з 1928 року — генерал), в 1929-1931 роках — 14-ї бригади «Горина». У 1932-1933 роках — командир 1-ї кавалерійської дивізії «Принц Євгеній Савойський». У 1933-1935 роках командував моторизованою дивізією «Пістоя».
Африканська кампанія Редагувати
У 1935 році переводиться в Ефіопію, де бере участь в Італо-ефіопській війні. З того ж року — командир 1-ї дивізії чорносорочечників «23 березня». У 1936-1939 роках командує 3-м корпусом. 24 грудня 1936 року його призначають командиром 2-го корпусу.
Повернення до Європи і участь в Іспанській війні Редагувати
У 1936 році Беніто Муссоліні ухвалив рішення про відправку італійських військ в охоплену громадянською війною Іспанію. Бастіко був відкликаний до Італії і призначений командувачем італійським контингентом в Іспанії.
У 1938 році відкликаний до Італії і призначений командувачем 2-ю армією (місце дислокації — область По), яка з 1940 року перебувала в резерві Головного командування. З 1939 року — сенатор від 30-го округу.
Участь у Другій світовій війні Редагувати
12 липня 1941 року отримує посаду генерал-губернатора Додеканеських островів, генерал-губернатора Лівії і командувача збройними силами країн «Осі» в Північній Африці. Формально в цей час в його підпорядкуванні знаходився і німецький Африканський корпус Ервіна Роммеля, а також 20-й моторизований (генерал Гастоне Гамбара) і 21-й (генерал Енеа Наваріні) італійські корпусу. Але фактично справа йшла так, що Роммель ігнорував Бастіко і віддавав військам накази, не повідомляючи про це командувача.
Вихід у відставку Редагувати
У лютому 1942 року Роммель фактично відсторонив Бастіко від активного командування, взявши все командування італо-німецьких сил в Північній Африці на себе. Генерал Бастіко отримав найвище військове звання Маршала Італії в серпні 1942 року від Муссоліні, оскільки півтора місяцями раніше, Роммель, як його формально підлеглий, отримав звання генерал-фельдмаршала від Гітлера. Після розгрому італійців і німців у другій битві при Ель-Аламейні, Бастіко повернувся в Італію, де самоусунувся від справ. 2 лютого 1943 року офіційно залишив посаду і був зарахований в резерв.
Залишок життя провів, займаючись історією і літературною діяльністю.
Нагороди Редагувати
- Орден Корони Італії
- кавалер (29 грудня 1910)
- офіцер (22 серпня 1925)
- командор (18 квітня 1931)
- великий хрест
- Пам'ятна медаль італійсько-турецької війни 1911—1912
- Медаль «За військову доблесть» (Італія)
- бронзова (1916)
- срібна (1918)
- Орден Святих Маврикія та Лазаря
- кавалер (13 вересня 1917)
- офіцер (12 січня 1933)
- командор (14 січня 1938)
- великий офіцер (16 січня 1939)
- Хрест «За військові заслуги» (Італія) — нагороджений 7 разів (вперше — 16 червня 1918).
- Круа-де-Герр (Франція)
- Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918 з чотирма зірками
- Пам'ятна медаль Об'єднання Італії
- Медаль Перемоги
- Колоніальний орден Зірки Італії
- кавалер (29 грудня 1933)
- командор (16 липня 1936)
- кавалер великого хреста (9 травня 1938)
- Савойський військовий орден
- командор (9 липня 1936)
- великий офіцер (1 травня 1939
- кавалер великого хреста (17 лютого 1942)
- Пам'ятна медаль військової операції в Східній Африці
- Пам'ятна медаль війни в Іспанії (1936—1939)
- Пам'ятна медаль добровольчої дивізії Літторіо
- Орден військових заслуг (Іспанія)
- Мальтійський орден, великий хрест магістра (18 лютого 1941)
- Залізний хрест 2-го і 1-го класу (Третій Рейх)
- Німецький хрест в золоті (Третій Рейх) (5 грудня 1942)
- Пам'ятна медаль війни 1940-43
- Пам'ятна відзнака Збройних сил Італії для старших офіцерів і для генералів
- Орден «За заслуги перед Італійською Республікою», великий хрест (2 червня 1957)
- Орден Вітторіо Венето
Література Редагувати
- Чиано, Галеаццо. Дневник фашиста. 1939—1943. — (Серия «Первоисточники новейшей истории») — М.: Плацъ, 2010. — 676 с. — ISBN 978-5-903514-02-1
- Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X