Іванків (селище)
Іва́нків — селище в Україні, у Вишгородському районі Київської області, колишній районний центр Іванківського району. Розташований на лівому березі річки Тетерів. Відстань до найближчої залізниці, станції Тетерів — 40 км, до м. Києва — 80 км, до м.Чорнобиль — 50 км, до кордону з 30-кілометровою зоною відчуження — 25 км. Відстань до міжнародного аеропорту «Бориспіль» — 130 км.
| селище Іванків | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Київська область | ||||
| Район | Вишгородський район | ||||
| Тер. громада | Іванківська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA32100050010050212 
| ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1589 | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 8 км² | ||||
| Населення | ▼ 10 369 (01.01.2020)[1] | ||||
| Густота | 1296 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 07200 | ||||
| Телефонний код | +380 4591 | ||||
| Географічні координати | 50°56′7″ пн. ш. 29°53′46″ сх. д. / 50.93528° пн. ш. 29.89611° сх. д. | ||||
| Водойма | р. Тетерів, Болотня
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Тетерів | ||||
| До станції: | 40 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - автошляхами: | 80 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 07200, Київська обл., Вишгородський р-н, смт Іванків, вул. І. Проскури, 47 | ||||
| Голова селищної ради | Поліщук Олександр Михайлович | ||||
| Карта | |||||
  Іванків | |||||
 Іванків | |||||
| |||||
|
| |||||
Історія
ред.До кінця XVI століття Іванків називався Землею Трудинівською. Трудинове переходило від одного власника до іншого. У 1589 році ці землі почали називати Місцем Івановим — від імені тодішнього власника маєтку Івана Тимофійовича Проскури. Згодом з'явилась назва Іванків.
Жителі Іванкова брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1657 років. Багато з них у складі Київського полку захищали північно-західні кордони України від нападів шляхти. Місцеве населення активно підтримувало повстання селян і козаків проти польської шляхти, що у 1664—1665 роках охопило Правобережну Україну. В Іванкові повстанці розграбували шляхетський маєток.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Іванків залишився за Річчю Посполитою.
У 1743 році було збудовано церкву ім'я Пресвятої Богородиці.
Після анексії Правобережної України Росією 1793 року Іванків став волосним містечком Радомисльського повіту. На початку XIX століття в ньому проживало 1300 осіб, серед яких було 10 ремісників. У містечку влаштовували ярмарки, на яких торгували лісом, бондарними виробами, смолою, дьогтем, льоном, худобою, рибою тощо. На початку XX ст. ярмарки відбувалися 6 січня, 25 березня, 29 червня та 8 вересня. Базарним днем була неділя.
У 1887 році за рішенням сходу громадян була створено першу бібліотеку та відкрито сільбудинок, церковнопарафіяльну школу.
Наприкінці 1897 року відкрито телеграф. Першу телеграму з Іванкова до Києва відправлено 14 (26) листопада. Штат поштово-телеграфного відділення складався всього з чотирьох осіб — начальника, наглядача, листоноші й сторожа.
На початку XX століття в містечку Іванків налічувалося 396 дворів, проживало 3138 осіб. Значну частину населення становила сільська біднота. На місцевих підприємствах — шкіряному та цегельному заводах, у 4 кузнях та 5 млинах — працювала невелика кількість робітників.
Також у містечку була православна церква, католицький костел та 2 синагоги. Освіта була представлена однокласною міністерською школою. У Іванкові були лікарня та аптека, лікар, фельдшер та повитуха.
Під час Другої світової війни 808 днів і ночей Іванків був окупований німецькими військами.
Під час російського вторгнення до України селище було окуповане російськими військами з кінця лютого до 1 квітня 2022 року[2]. З 25 лютого в районі Іванкова точилися бої різної інтенсивності, у ході яких ЗСУ змогли зупинити просування окупаційних підрозділів у бік Києва, а 1 квітня — повністю визволити Іванків.[3][4]
Населення
ред.Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 95,84% |
| російська | 3,84% |
| інші/не визначилися | 0,32% |
Визначні місця
ред.1. Пам'ятник жертвам аварії на ЧАЕС при в'їзді до селища з боку Києва по трасі «Київ-Овруч».
2. Яйце на кільцевій дорозі з північного боку до містечка. У 2000 році на клумбі, що на окружній дорозі біля автостанції «Іванків» встановлено незвичайну бетонну скульптуру у вигляді велетенського яйця. Її подарував селищу німецький зодчий Армін Кольбі як символ життя і родючості землі, що має відродитися після важкої «чорнобильської хвороби»[6]. Нового змісту скульптура набула після російської окупації громади в лютому-березні 2022 року, коли вціліла, незважаючи на бойові дії, що велися біля скульптури[7].
3. Музей історико-краєзнавчий. Адреса: селище Іванків, вул. Шевченка, 13. Заснований у 1980 р. Експозиційні розділи музею: виставка портретів та картин, фауна і флора району, довоєнний період, Друга Світова війна, Чорнобильська катастрофа, Іванків сучасний.
4. Пам'ятник «Дзвін Чорнобиля» відкритий 26 квітня 1989 р.
5. Пам'ятний знак на честь 400-річчя смт Іванків встановлений 21 вересня 1989 р. в центральному парку за рішенням Іванівської селищної ради. Виготовлений із мармуру за проєктом місцевого художника.
6. Пам'ятник Герою Радянського Союзу В. Кібенку в парку смт Іванків встановлений 26 квітня 1987 р. за рішенням Київської обласної ради. Погруддя із бронзи, постамент обкладений мармуровими плитами. Архітектор Ю. Д. Підгородецький, скульптор П. Ф. Кальницький.
7. Музей водогосподарникам-учасникам ліквідації аварії наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відкрито 26 квітня 2001 року.
8. В'їзний пам'ятник в селище Іванків[8]
9. Пам'ятник ліквідаторам на Чорнобильській АЕС[9]
Відомі люди
ред.- Український кінорежисер Фещенко Валентин Андрійович;
- Український дипломат Джиджора Микола Петрович.
- Борзаківський Микола Дмитрович (* 1952) — заслужений природоохоронець України, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.
- Дідковський Віталій Семенович (* 1947) — науковець у галузі акустики, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
- Карповець Ніна Григорівна (* 1951) — українська радіоведуча, заслужений журналіст України.
- Косянчук Олександр Григорович (* 1948) — заслужений працівник транспорту України, ліквідатор аварії на ЧАЕС.
- Кушнеренко Олександр Миколайович (1993—2022) — учасник війни проти росії із 2016 р., нагороджений орденом Мужності ІІІ ступеня за бої за село Мощун Київської області[10], орденом Мужності ІІ ступеня посмертно[11]
- Мурашко Тетяна Миколаївна (* 1967) — українська співачка, заслужена артистка України (1992).
- Польова Валентина Іванівна (1925—2011) — відмінник охорони здоров'я СРСР, заслужений лікар України.
- Рабчевський Петро Іванович (* 1959) — український тракторист, заслужений працівник сільського господарства України.
- Смовж Павло Якович (* 1951) — заслужений журналіст України, член НСЖУ.
- Тишко Олександр Григорович (1932—2001) — науковець-мікробіолог, вірусолог, педагог, доктор медичних наук.
- Томченко Ігор Михайлович (* 1970) — український важкоатлет, майстер спорту України.
- Хабінський Аркадій Семенович (* 1928) — інженер-механік, будівельник, реставратор, лауреат Шевченківської премії.
- Шевченко Надія Дмитрівна (1921—1997) — українська вчителька, заслужений вчитель УРСР, відмінник народної освіти УРСР.
- Щипська Тамара Миколаївна (1945—2001) — працівниця сільського господарства України, трактористка.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Статистичний збірник: Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF). Державна служба статистики України. 2020. Архів оригіналу (PDF) за 2 січня 2020. Процитовано 3 серпня 2024.
- ↑ Ворог у паніці відступає: ЗСУ повідомили про дві важливі перемоги у Київській області. Апостроф. 1 квітня 2022. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 1 квітня 2022.
- ↑ ЗСУ підірвали на Київщині міст, щоб зупинити російські танки (відео). Архів оригіналу за 20 березня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
- ↑ Колону російських танків помітили за 64 км від Києва (знімки). Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
- ↑ [1]
- ↑ Забезпечення тимчасовим житлом осіб, що постраждали від збройної агресії рф. Іванківська селищна територіальна громада Київської області. Кращі практики (укр.). 30 жовтня 2024. Процитовано 26 квітня 2025.
- ↑ [2]
- ↑ [3]
- ↑ Указ Президента України №240/2022 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 14 квітня 2022. Архів оригіналу за 24 липня 2024. Процитовано 27 січня 2025.
- ↑ Указ Президента України №416/2022 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 15 червня 2022. Архів оригіналу за 10 жовтня 2024. Процитовано 27 січня 2025.
![[2]](http://ivankiv-forever.at.ua/_ph/2/2/286038501.jpg){kind=link}
![[3]](http://ivankiv-forever.at.ua/_ph/2/2/363742534.jpg){kind=link}
Джерела та література
ред.- Ю. М. Грибан, Н. К. Бірюк. Іванків [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
- Купрієнко В. Містечко Іванків за часів Речі Посполитої (1589—1648 рр.) [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Київські історичні студії. — 2016. — № 2
Посилання
ред.
- Сайт, портал, форум Іванкова
- Облікова картка [Архівовано 13 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Офіційний вебсайт Київської обласної державної адміністрації
- Іванків — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)