Фітеція тигрова
| Фітеція тигрова | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Phytoecia tigrina (Mulsant, 1851) | ||||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Фітеція тигрова (Phytoecia tigrina (Mulsant, 1851) — вид жуків з родини вусачів.
Поширення ред.
Фітеція тигрова розповсюджена у Центральній Європі, зокрема в Угорщині, Словаччині, Західній Україні, в Румунії, Болгарії, країнах колишньої Югославії, Туреччині, на Близькому Сході, Кавказі, поширення цього виду на півдні Франції наразі дискутується.[1]
В Україні відомо два локалітети Фітеції тигрової: 1. урочище «Чорна Гора» в околицях м. Виноградів, що на Закарпатті; 2. урочище «Касова Гора» в околицях м. Бурштин — на Опіллі. У фондовій колекції Державного природознавчого музею НАНУ (м. Львів) зберігаються зразки зібрані з «Касової Гори» у 1929 р., однак, досі залишались не опублікованими. Одночасно, «Касова Гора» є найбільш північною із відомих точок ареалу Фітеції тигрової у Європі. Сучасна знахідка є першою для Західного Поділля за 80 років і підтвердження розповсюдження Фітеції тигрової на цих територіях[1].
Опис ред.
Фітеція тигрова — жук невеликих розмірів 10-13 мм. Загальне забарвлення тіла чорне з плямистим біло-сірим волосяним покривом. Передньоспинку перетинають поздовжні світлі волосяні смуги, а на її середині розміщена червонувата пляма.
Екологія ред.
Фітеція тигрова є ксеро-термофільним видом, який оселяється у степових екосистемах. Її личинки розвиваються у стеблах і кореневищах Воловиків (Anchusa).
Життєвий цикл ред.
У Фітеції тигрової однорічна ґенерація.
Джерела ред.
- ↑ а б Zamoroka, A.M. & Panin, R.Yu. 2011. Recent records of rare and new for Ukrainian Carpathians species of Longhorn beetles (Insecta: Coleoptera: Cerambycidae) with notes on their distribution[недоступне посилання з липня 2019]. Munis Entomology & Zoology, 6 (1): 155—165.
|
Це незавершена стаття з ентомології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |