Otaria (1935)

«Отаріа» (італ. Otaria) — військовий корабель, великий океанський підводний човен типу «Глауко» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

«Отаріа»
Otaria

Типова схема підводних човнів типу «Глауко»
Служба
Тип/клас	великий океанський Підводний човен типу «Глауко»
Держава прапора	Королівство Італія
Належність	Королівські військово-морські сили Італії
Порт приписки	Таранто Неаполь
Корабельня	CRDA, Трієст
Закладено	17 листопада 1933
Спущено на воду	20 березня 1935
Введено в експлуатацію	20 жовтня 1935
На службі	1935—1948
Статус	1 лютого 1948 року списаний на брухт
Бойовий досвід	Громадянська війна в Іспанії Друга світова війна Середземномор'я * Операція «Гарпун» Битва за Атлантику * «Перший щасливий час»
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	1071 тонна (надводна) 1326 тонн (підводна)
Довжина	73 м
Ширина	7,2 м
Висота	5,12 м
Технічні дані
Рухова установка	Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни FIAT 2 × електродвигуни CRDA
Гвинти	2
Потужність	3000 к. с. (дизельних двигуни) 1200 к. с. (електродвигун)
Швидкість	17 вузлів (30 км/год) (надводна) 8 вузлів (15 км/год) (підводна)
Дальність плавання	9760 миль (18080 км) на швидкості 8 вузлів у надводному положенні 110 миль (200 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж	58 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія	1 × 100-мм гармата OTO Mod. 1928
Торпедно-мінне озброєння	8 × 533-мм торпедних апаратів 16 торпед
Зенітне озброєння	2 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

«Отаріа» був закладений 17 листопада 1933 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Трієсті. 20 березня 1935 року він був спущений на воду, а 20 жовтня 1935 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії. За час служби човен здійснив 14 бойових походів (6 в Атлантиці та 8 у Середземному морі), 14 місій з перекидання військ, 4 — транспортування та 101 — навчальну, пропливши лише в Середземному морі 14 439 миль на поверхні та 1355 під водою.

Історія

«Отаріа» був закладений CRDA на своїй верфі в Трієсті на замовлення португальського флоту, але його придбали італійці, коли Португалія скасувала замовлення. Під час Громадянської війни в Іспанії він намагався торпедувати республіканський есмінець у Картахені, але промахнулась, коли торпеда вибухнула, урізавшись у мол.

Докладніше: Перший щасливий час та BETASOM

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27^{[Прим. 1]}, котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога»^[1].

У другій половині травня 1942 року «Отарія», «Ладзаро Моченіго» і «Дессе» опинилися на шляху британського З'єднання Н, яке брало участь в операції LB (доставка винищувачів «Спітфайр» на Мальту), у складі авіаносців «Ігл» та «Аргус», легкого крейсера «Карібдіс» і есмінців «Партрідж», «Ітіруєль», «Антилоуп», «Вішарт», «Ресле» і «Весткотт». Лише «Моченіго» вдалося зайняти зручну для атаки позицію, але жодна з трьох торпед, випущених у бік крейсера «Карібдіс», не влучила. Через місяць «Отарія» опинився в групі італійських підводних човнів, що діяли на північ від Алжиру та навколо Мальти, намагаючись перешкодити британцям провести операцію «Гарпун», але корабель не мав бойового контакту з противником.

У липні підводні човни «Отарія» та «Емо», які патрулювали на південь від Балеарських островів, не змогли запобігти черговій доставці «Спітфайрів» з'єднанням H на Мальту, включаючи авіаносець «Ігл», крейсери «Карібдіс» і «Каїр» і п'ять есмінців. Також у серпні човен разом із 17 іншими італійськими підводними човнами діяв у водах між Балеарськими островами та узбережжям Африки, а також між Тунісом і Сицилією, щоб протистояти великій партії поставок на Мальту (операція «П'єдестал»).

Див. також

Примітки

Виноски

↑ Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджорі Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

Джерела

↑ First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.

Посилання

Otaria (OA, I.25)/Otaria. на uboat.net. (англ.)
Otaria(англ.)
Regio Sommergibile GLAUCO(італ.)
GLAUCO large submarines (1935)

Література

Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
Brescia, Maurizio (2012). Mussolini's Navy: A Reference Guide to the Regina Marina 1930–45. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-544-8.
Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1

[1] Італійські підводні човни, що діяли з ВМБ BETASOM: «Алессандро Маласпіна», «Агостіно Барбаріго», «Енріко Дандоло», «Гульєльмо Марконі», «Джузеппе Фінці», «Баньоліні», «Анджело Емо», «Капітано Тарантіні», «Луїджі Тореллі», «Фаа де Бруно», «Отаріа», «Маджорі Баракка», «Реджінальдо Джуліані», «Глауко», «П'єтро Кальві», «Енріко Таццолі», «Арго», «Леонардо да Вінчі», «Себастьяно Веньєр», «Джакомо Нані», «Команданте Каппелліні», «Франческо Морозіні», «Лоренцо Марчелло», «Мікеле Б'янкі», «Бенедетто Брін», «Велелла», «Ладзаро Моченіго»

[2] First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.

[Прим. 1]

[1]