«Мікеле Б'янкі» (італ. Michele Bianchi) — військовий корабель, великий підводний човен типу «Марконі» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

«Мікеле Б'янкі»
Michele Bianchi
Однотипний ПЧ «Леонардо да Вінчі»
Служба
Тип/клас Підводний човен типу «Марконі»
Держава прапора Королівство Італія
Належність  Королівські військово-морські сили Італії
Порт приписки BETASOM
На честь Мікеле Б'янкі — один з видних діячів Національної фашистської партії
Корабельня Odero-Terni-Orlando, Ла-Спеція
Закладено 15 лютого 1939
Спущено на воду 3 грудня 1939
Введено в експлуатацію 15 квітня 1940
На службі 19401941
Загибель 5 липня 1941 року потоплений британським підводним човном «Тігріс»
Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1194 тонни (надводна)
1489 тонн (підводна)
Довжина 70,04 м
Ширина 6,82 м
Висота 4,72 м
Технічні дані
Рухова установка Дизель-електрична:
2 × дизельних двигуни CRDA
2 × електродвигуни Marelli
Гвинти 2
Потужність 2 × 3250 к. с. (дизельних двигуни)
2 × 1500 к. с. (електродвигун)
Швидкість 17,8 вузлів (33 км/год) (надводна)
8,2 вузли (15,2 км/год) (підводна)
Дальність плавання 10500 миль (19450 км) на швидкості 8 вузлів у надводному положенні
110 миль (203 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж 57 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 1 × 100-мм гармата OTO Mod. 1924/1927/1928
Торпедно-мінне озброєння 8 × 533-мм торпедних апаратів
12 торпед
Зенітне озброєння 4 × 12,7-мм зенітних кулемети Breda Model 1931
Michele Bianchi (1940). Карта розташування: Франція
«Мікеле Б'янкі»
«Мікеле Б'янкі»
Район загибелі «Мікеле Б'янкі»

«Мікеле Б'янкі» був закладений 15 лютого 1939 року на верфі компанії Odero-Terni-Orlando у Ла-Спеції. 3 грудня 1939 року він був спущений на воду, а 15 квітня 1940 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії.

Історія служби

ред.

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога»[1].

Перший бойовий патруль «Мікеле Б'янкі» відбувався у Середземному морі з 15 серпня по 3 вересня 1940 року. 27 жовтня 1940 року човен відплив до Атлантики, 3 листопада досяг Гібралтарської протоки. Його спробу прорватися до Атлантики виявили сили Королівського флоту, і «Мікеле Б'янкі» змушений був зупинитися в нейтральному порту Танжер. 12 листопада італійська субмарина вийшла з Танжера і 18 грудня 1940 року досягла Бордо.

«Мікеле Б'янкі» затопив три судна у своєму першому поході з BETASOM з Бордо; але наступне патрулювання під командуванням Франко Тосоні Піттоні з 30 квітня по 30 травня 1941 року було невдалим. Після відплиття з Бордо 4 липня 1941 року, наступного дня був потоплений британським підводним човном «Тайгріс» у точці з координатами 45°03′ пн. ш. 4°01′ зх. д. / 45.050° пн. ш. 4.017° зх. д. / 45.050; -4.017.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
Виноски
Джерела
  1. First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.

Посилання

ред.

Література

ред.
  • Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
  • Giorgio Giorgerini, Uomini sul fondo. Storia del sommergibilismo italiano dalle origini a oggi, Mondadori, 2002, ISBN 978-88-04-50537-2.