Відкрити головне меню

Кінь Пржевальського

підвид ссавців
(Перенаправлено з Equus ferus przewalskii)
Кінь Пржевальського
Warsaw ZOO - Equus Przewalskii.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Непарнокопитні (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид: Кінь Пржевальського
Біноміальна назва
Equus ferus przewalskii
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Equus przewalskii
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Equus ferus przewalskii
ITIS logo.svg ITIS: 926239
IUCN logo.svg МСОП: 7961
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9798

Кінь Пржева́льського (Equus ferus przewalskii) — підвид дикого коня, що донедавна розглядався як самостійний вид Equus przewalskii. Названий на честь свого першовідкривача — мандрівника Миколи Пржевальського. У XX столітті був винищений у природному середовищі, але зберігся в зоопарках, після чого відбулася його реінтродукція у природу. Наразі це єдиний вид власне диких коней, що існує на волі, а також єдиний представник ряду Конеподібних у дикій фауні України (акліматизовані табуни у Чорнобильскій зоні відчуження).

Зміст

ТаксономіяРедагувати

Ця форма коней є найближчим диким родичем свійського коня, з яким його останнім часом об'єднують в один вид Equus caballus (s. lato). У Монголії цей вид називають «тахі».

Відрізняється від останнього генетично і має 66 хромосом, замість 64. Власне це і є східний підвид диких коней, західний підвид якого — тарпан, очевидно, був пращуром свійських коней. Оскільки тарпанів було винищено до кінця 19 століття, то зараз кінь Пржевальського — це єдиний наявний вид диких коней.

Історія досліджень в природіРедагувати

Уже на час відкриття цього виду диких коней у 1879 році російським мандрівником Миколою Пржевальським його чисельність була досить невисокою. Більша частина місць існування цього виду диких коней розташована в регіоні інтенсивного конярства, що стрімко розвивалось. Коні Пржевальського не витримували конкуренції з боку домашніх табунів і поступово зникли з більшої частини свого ареалу.

У минулому коні Пржевальського населяли відкриті степи та напівпустелі, тримаючись невеликими табунами в 5-15 голів. На чолі такого табуна завжди стояв дорослий жеребець, що активно його захищав та мав виключне право паруватись зі своїми кобилами. Якщо інший дорослий жеребець намагався збити собі табун, між ним і ватажком табуна спалахував жорстокий двобій. Хто перемагав, той і керував табуном.

Морфологічні ознакиРедагувати

 
Ріпиця коня Пржевальського

Довжина тіла — 200—250 см, висота у холці — 124—153 см, вага — 230—350 кг. Коні Пржевальського мають одну з найдревніших особливостей забарвлення коней — саврасу масть, що характеризується пастельними відтінками гнідо-саврасої масті з характерною темною смугою («ременем») уздовж спини, також помітні освітлені ділянки шерсті - так звана "підласість" коней. Кінцівки темні (особливо у гібридних форм), часто помітні смуги на ногах («зебра»), грива коротка, стояча, чуб вкорочений, хвіст при основі (тобто ріпиця) без довгого волосся.

Спосіб життяРедагувати

У дикій природі основними ворогами коня Пржевальського були вовки. Тривалість життя 15-18 років.

ХарчуванняРедагувати

Харчуються коні Пржевальського виключно трав'яною рослинністю, та регулярно відвідують водопої, особливо в посушливу пору року. Кінь Пржевальського може задовольнитися мінімумом їжі та витримує крайні перепади спеки та холоду.

РозмноженняРедагувати

Після вагітності, тривалістю 12 місяців, кобила народжує одне лоша, яке одразу встає на ноги та слідує за матір'ю. Молоді кобили можуть залишатися в материнському табуні все своє життя, водночас молоді жеребці залишають табун у віці 2-2,5 років.

УкраїнаРедагувати

В Україні коней Пржевальського розводять у заповіднику Асканія-Нова. Також існує дика популяція в Чорнобильській зоні відчуження.

Асканія-НоваРедагувати

Власне саме завдяки створеній свого часу в Асканії-Новій популяції кінь Пржевальського вцілів як вид, позаяк у природі він зник у 60-х роках XX століття.

1899 року Фрідріх Фальц-Фейн замовив відловити в степах Монголії для свого зоопарку в Асканії-Новій кількох лошат дикого коня. Саме звідси ці тварини потрапили до Європи, а потім і до інших країн світу. Дикі коні успішно розмножувалися — до 1940 року народилося 40 лошат. Але раптом зросла смертність лошат у перший рік життя (32 %) і зменшувалася тривалість життя дорослих тварин (у середньому 8,2 роки). Поступово популяція згасала. До 1941 року в зоопарку залишилося 7 коней, з них лише дві кобили. Під час війни коней Пржевальського зовсім було втрачено. Їх не було в асканійському зоопарку до 1948 року. А 31 травня 1948 року в Асканію-Нову привезли з Московського зоопарку чистокровного жеребця цього виду на кличку Орлик. Народився він у Німеччині 1943 року. Цього жеребця спершу використовували для гібридного розплоду коня Пржевальського. У 1957 році до зоопарку прибула чистокровна кобила цього виду Орлиця ІІІ. Вона теж народилася 1943 року, але в степах Монголії. Її було спочатку подаровано Ворошилову, який передав Орлицю до Московського зоопарку, а звідти кобила потрапила в Асканію-Нову. Після цього в Україні розпочався племінний розплід чистокровних коней Пржевальського. 1960 року від Орлика й Орлицу з'явилося перше лоша.

Згодом сюди надійшло ще кілька коней Пржевальського: дві кобили з Праги і жеребець, та дві кобили із США. До 1998 року Асканія-Нова вже мала 352 живих лошат. Нині тут утримуються 93 голови коней Пржевальського, що становить близько 7 % світової популяції.

Чорнобильська зона відчуженняРедагувати

З 1998 року коней Пржевальського завезли до зони відчуження Чорнобильської АЕС, де популяція живе самостійно без людського втручання. Коні прижилися і зараз їхня кількість у зоні відчуження перевищує 75 голів (станом на 2005 рік, а зараз за неперевіреними даними вже біля сотні), себто є однією з найбільших у світі. Кінь Пржевальського є стійким до місцевих хижаків, частина популяції перейшла на територію Білорусії.[1]

ЗоопаркиРедагувати

Значна частина коней, які зараз живуть, розкидані зоопарками світу.


ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати