Відкрити головне меню
Кулан
Перський кулан
Перський кулан
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Непарнокопитні (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид: Кулан
Біноміальна назва
Equus hemionus
Розповсюдження кулана
Розповсюдження кулана
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Equus hemionus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Equus hemionus
EOL logo.svg EOL: 311507
ITIS logo.svg ITIS: 624993
IUCN logo.svg МСОП: 7951
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9794
Fossilworks: 104801

Кула́н (Equus hemionus), або азі́йський ди́кий віслю́к (англ. Asiatic wild ass) — вид тварин родини коневих (Equidae). Зовні дуже нагадує африканського віслюка (Equus asinus), але має немало спільних ознак з конем (Equus caballus), через що кулана нерідко називають напіввіслюком. Ніколи не піддавався прирученню, на відміну від віслюка.

ОписРедагувати

Він поєднує в собі ознаки осла і коня. Голова відносно велика, вуха довші, ніж у коня, але коротше, ніж у осла, а хвіст короткий, як у ослів і зебр. Забарвлення шерсті піщано-жовта, черево біле. Уздовж спини від холки до хвоста йде вузька чорно-бура смуга. Назва такого забарвлення по-казахськи звучить «кула», звідси і назва тварини — кулан.

Кулан дуже витривала тварина, пристосуватися жити в суворих умовах пустелі. Влітку поїдає злаки, осоку, полин, чагарники солянки, астрогала та інші рослини (близько 110 видів). Взимку кулан видобуває корм з-під снігу. Коли сніговий покрив досягає 40 см і більше, трав'яниста, на корені засохла рослинність стає недоступною.

КласифікаціяРедагувати

Сирійський кулан (Equus hemionus hemippus)

Перський кулан (Equus hemionus onager)

Індійський кулан (Equus hemionus khur)

Туркменський кулан (Equus hemionus kulan)

Монгольський кулан (Equus hemionus hemionus)


Промислове значенняРедагувати

Довгий час кулан був важливою промисловою твариною. Високо цінувалася його шкура, з якої виготовляли цінний сап'ян — шагрень. М'ясо і жир використовували в їжу. У народній медицині вважалося, що печінка і жир куланів виліковують багато захворювань.

У промислових і спортивних цілях полювали на куланів в Монголії, Індії, Афганістані, Сирії, Ірані, в середньоазіатських районах Росії. Підстерігали і вбивали цих тварин на водопоях. З багатьох місць кулани були витіснені людиною. В деяких місцях вони були винищені повністю або стали дуже рідкісними. У Забайкаллі їх ще зустрічали в 1930 р.

З території України кулан зник близько 17 століття.

ОхоронаРедагувати

У центрі Бадхиз (Туркменія) в 1941 р. був створений спеціальний кулани заповідник.

Вжиті заходи охорони зникаючого виду забезпечили відновлення чисельності кулана. З 1956 р. його поголів'я стало збільшуватися: в 1957 р. в Бадхизі воно налічувало вже 592 особи, в 1959 р. — до 800, а до 1980 г, — 2000 голів.

З 1953 р. 8 куланів були переправлені в заповідник Барсакельмес на острові в Аральському морі і випущені там. Через 3-4 роки стадо куланів помітно зросла, а до 1980 р. в ньому було близько 200 голів. Однак в 1981 р. у зв'язку з всиханням Аральського моря і підвищенням солоності води умови проживання цих тварин погіршилися і поголів'я їх стало скорочуватися. Тоді кулани були вивезені з острова і заповідник втратив своє колишнє значення.

До 1984 р. чисельність куланів в РФ досягла 2200 голів.

Загальна чисельність куланів у світі становить близько 20 000 голів. Цей вид занесено до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи, а також у Червоні книги РФ і Казахстану.


ПосиланняРедагувати