Вікіпедія

243 Іда

астероїд
(Перенаправлено з 243 Ida)

243 Іда (лат. Ida) — невеликий астероїд головного поясу, що входить до сім'ї Короніди. Відкритий 29 вересня 1884 року австрійським астрономом Йоганном Палізою в обсерваторії міста Відень (Австрія). Названо на честь німфи з давньогрецької міфології, яка няньчила юного Зевса[3]. Пізніші спостереження ідентифікували Іду як кам'яний астероїд типу S (один з найпоширеніших спектральних класів астероїдів).

243 Іда
Зображення Іди з космічного апарата Галілео. Справа помітно її супутника, Дактиль.
Відкриття
ВідкривачЙоганн Паліза
Місце відкриттяВідень
Дата відкриття29 вересня 1884
Позначення
Позначення243 Ida
Названа на честьIdad
Тимчасові позначення1988 DB1,
A910 CD
Категорія малої планетиАстероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[2]
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь2,862471602061 а. о.
Перигелій2,743721700549 а. о.
Афелій2,981221503573 а. о.
Ексцентриситет0,041485093311
Орбітальний період1768,928206789 д
Середня орбітальна швидкість0,203513064361 °/д
Середня аномалія236,4600827311°
Нахил орбіти1,132233661206°
Довгота висхідного вузла324,0284582866°
Аргумент перицентру110,3175723738°
СупутникиDactyl
Фізичні характеристики
Розміри32 км
Середній радіус15,7 км[1]
Маса4,2 ± 0,6 ×1016 кг[1]
Середня густина2,6
Прискорення вільного падіння на поверхні0,3–1,1 cm/s2
Друга космічна швидкість0,0185 км/с
Період обертання4,634 год
Пряме піднесення північного полюса168,76°
Схилення північного полюса−2,88°
Альбедо0,2383
Температура200 K
-73 °C
Спектральний типS (Толен)
S (SMASS)
Стандартна зоряна величина9,94
CMNS: 243 Іда у Вікісховищі
Див. також: Іда

Орбіта Іди, як і всі інших астероїдів головного поясу, розташована між Марсом та Юпітером, її орбітальний період становить 4,84 року, а період обертання навколо власної осі — 4,63 години. Іда має неправильну витягнуту форму з середнім діаметром 32 км.

28 серпня 1993 року повз астероїда пролетів автоматичний космічний апарат «Галілео» (США), який виявив у Іди супутник розміром 1,4 км. Супутник отримав назву Дактиль, на честь дактилів — демонів у давньогрецькій міфології, що мешкали на острові Крит, на горі Іда .

Дактиль став першим супутником, виявленим у астероїда. Його діаметр 1,4 км, що становить близько однієї двадцятої діаметра Іди. Його орбіта навколо Іди не може бути точно визначена, але наявних даних вистачило, щоб приблизно оцінити щільність Іди та її склад. Ділянки поверхні Іди мають різну яскравість, що пов'язано з різною кількістю залізовмісних мінералів на них. На поверхні Іди багато кратерів різного діаметра й віку, це одне з найбільш кратерованих тіл у Сонячній системі.

Зображення з «Галілео» і наступні вимірювання маси Іди дозволили отримати багато нових даних про геологію кам'яних астероїдів. Раніше існувало багато теорій, що пояснюють мінералогічний склад астероїдів цього класу. Отримати дані про їх склад можна було лише завдяки аналізу хондритних метеоритів. Вважається, що саме астероїди типу S є основним джерелом таких метеоритів.

Відкриття і спостереження

ред.

Іду виявив 29 вересня 1884 року австрійський астроном Йоганн Паліза у Віденській обсерваторії[4]. Це був 45-й відкритий ним астероїд[5]. Ім'я німфи з давньогрецької міфології, яка виховала Зевса[6], астероїд отримав завдяки Моріцу фон Куффнеру[de] (нім. Moriz von Kuffner), віденському пивовару та астроному-аматору[7][8]. 1918 року астероїд Іда був включений до складу астероїдної сім'ї Короніди, що утворилася в результаті зіткнення двох великих астероїдів 2 млрд років тому[9]. Багато важливих даних про цей астероїд було отримано пізніше, 1993 року, за результатами досліджень в обсерваторії Ок-Ридж і за даними, отриманими під час прольоту КА «Галілео» поряд із астероїдом. У першу чергу — це уточнення параметрів орбіти Іди навколо Сонця[10].

Фізичні характеристики

ред.
 
Порівняння розмірів Іди з низкою інших астероїдів, а також Церерою і Марсом

Оцінки маси Іди коливаються від 3,65× 1016 до 4,99× 1016 кг[11]. Прискорення вільного падіння на поверхні в залежності від положення на астероїді змінюється від 0,3 до 1,1 см/с²[12]. Це настільки мало, що космонавт, стоячи на поверхні, може, підстрибнувши, перелетіти з одного кінця Іди на інший, а якщо розігнатися до швидкості 20 м/с, можна і зовсім вилетіти з астероїда[13][14].

 
Послідовні зображення обертання Іди

Іда — астероїд видовженої форми[15], трохи нагадує круасан[16] з нерівною поверхнею[17][18]. Довжина астероїда в 2,35 рази перевищує ширину[15], а середня частина з'єднує дві геологічно різні частини[16]. Таку форму астероїда можна пояснити тим, що він складається з двох твердих компонентів, з'єднаних областю з пухкого роздробленого матеріалу. Однак знімки з «Галілео» не змогли підтвердити цю гіпотезу[18], хоча на астероїді і були виявлені схили з нахилом 50°, в той час як зазвичай вони не перевищують 35°[12]. Через неправильну форму і високу швидкість обертання розподіл гравітаційного поля поверхнею Іди вкрай нерівномірний[19]. Дія відцентрових сил у масштабах астероїда з такою малою масою і такої форми призводить до вельми помітних спотворень гравітації в різних частинах Іди[12]. Зокрема, прискорення вільного падіння є найнижчим на кінцях астероїда і в його середніх областях (через низьку густину).

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Britt та ін., 2002, с. 486
  2. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: 243 Іда (англ.) . Процитовано 2014.05.08. Останнє спостереження 2013.06.27.
  3. ↑ Lutz D. Schmadel. (243) Ida // Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — С. 36—37. — ISBN 3-540-00238-3.
  4. ↑ John Clark. The Standard American Encyclopedia of Arts, Sciences, History, Biography, Geography, Statistics, and General Knowledge. — Encyclopedia Publishing, 1897. — 206 p. (англ.)
  5. ↑ Herbert (2002). Johann Palisa, the most successful visual discoverer of asteroids (PDF). Meeting on Asteroids and Comets in Europe. Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2007. Процитовано 23 жовтня 2008. (англ.)
  6. ↑ Images of Asteroids Ida & Dactyl. National Aeronautics and Space Administration. 23 серпня 2005. Архів оригіналу за 18 серпня 2011. Процитовано 18 січня 2017. (англ.)
  7. ↑ Schmadel (2003). Catalogue of Minor Planet Names and Discovery Circumstances. IAU commission. Т. 20. Springer. с. 36. ISBN 9783540002383. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка) (англ.)
  8. ↑ Berger, Peter (2003). The Gildemeester Organisation for Assistance to Emigrants and the expulsion of Jews from Vienna, 1938—1942. У Gourvish, Terry (ред.). Business and Politics in Europe, 1900—1970. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 241. ISBN 0521823447. (англ.)
  9. ↑ Chapman, Clark R. (жовтень 1996). S-Type Asteroids, Ordinary Chondrites, and Space Weathering: The Evidence from Galileo's Fly-bys of Gaspra and Ida (PDF). Meteoritics. 31: 699—725. Bibcode:1996M&PS...31..699C. Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2016. Процитовано 17 січня 2017. (англ.)
  10. ↑ Owen, W. M., Jr.; Yeomans, D. K. (червень 1994). The overlapping plates method applied to CCD observations of 243 Ida (PDF). The Astronomical Journal. 107 (6): 2295—2298. Bibcode:1994AJ....107.2295O. doi:10.1086/117037. Архів оригіналу (PDF) за 23 жовтня 2017. Процитовано 3 квітня 2009. (англ.)
  11. ↑ Petit, Jean-Marc; Durda, Daniel D.; Greenberg, Richard; Hurford, Terry A.; Geissler, Paul E. (листопад 1997). The Long-Term Dynamics of Dactyl's Orbit (PDF). Icarus. 130 (1): 177—197. Bibcode:1997Icar..130..177P. doi:10.1006/icar.1997.5788. Архів оригіналу (PDF) за 4 жовтня 2013. Процитовано 25 жовтня 2008. (англ.)
  12. ↑ а б в Thomas, Peter C.; Belton, Michael J. S.; Carcich, B.; Chapman, Clark R.; Davies, M. E.; Sullivan, Robert J.; Veverka, Joseph (1996). The shape of Ida. Icarus. 120 (1): 20—32. Bibcode:1996Icar..120...20T. doi:10.1006/icar.1996.0033. (англ.)
  13. ↑ Geissler, Paul E.; Petit, Jean-Marc; Durda, Daniel D.; Greenberg, Richard; Bottke, William F.; Nolan, Michael; Moore, Jeffrey (березень 1996). Erosion and Ejecta Reaccretion on 243 Ida and Its Moon (PDF). Icarus. 120 (1): 140—157. Bibcode:1996Icar..120..140G. doi:10.1006/icar.1996.0042. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2009. Процитовано 26 березня 2009. (англ.)
  14. ↑ Lee, Pascal; Veverka, Joseph; Thomas, Peter C.; Helfenstein, Paul; Belton, Michael J. S.; Chapman, Clark R.; Greeley, Ronald; Pappalardo, Robert T.; Sullivan, Robert J.; Head, James W., III (березень 1996). Ejecta Blocks on 243 Ida and on Other Asteroids (PDF). Icarus. 120 (1): 87—105. Bibcode:1996Icar..120...87L. doi:10.1006/icar.1996.0039. Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2016. Процитовано 27 жовтня 2008. (англ.)
  15. ↑ а б Geissler, Paul E.; Petit, Jean-Marc; Greenberg, Richard (1996). Ejecta Reaccretion on Rapidly Rotating Asteroids: Implications for 243 Ida and 433 Eros (PDF). Completing the Inventory of the Solar System. Astronomical Society of the Pacific. 107: 57—67. Bibcode:1996ASPC..107...57G. Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2016. Процитовано 22 жовтня 2008. (англ.)
  16. ↑ а б Chapman, Clark R. (жовтень 1996). S-Type Asteroids, Ordinary Chondrites, and Space Weathering: The Evidence from Galileo's Fly-bys of Gaspra and Ida (PDF). Meteoritics. 31: 707. Bibcode:1996M&PS...31..699C. Архів оригіналу (PDF) за 12 червня 2016. Процитовано 27 жовтня 2008. (англ.)
  17. ↑ Chapman, Clark R. (1994). The Galileo Encounters with Gaspra and Ida (PDF). Asteroids, Comets, Meteors: 357—365. Bibcode:1994IAUS..160..357C. Архів оригіналу (PDF) за 5 травня 2021. Процитовано 27 жовтня 2008. (англ.)
  18. ↑ а б Bottke, William F., Jr.; Cellino, A.; Paolicchi, P.; Binzel, R. P. (2002). An Overview of the Asteroids: The Asteroids III Perspective (PDF). Asteroids III. Tucson: University of Arizona: 3—15. Bibcode:2002aste.conf....3B. Архів оригіналу (PDF) за 11 червня 2019. Процитовано 23 жовтня 2008. (англ.)
  19. ↑ Cowen, Ron (1 квітня 1995). Idiosyncrasies of Ida—asteroid 243 Ida's irregular gravitational field (PDF). Т. 147, № 15. Science News. с. 207. ISSN 0036-8423. Архів оригіналу (PDF) за 27 березня 2012. Процитовано 26 березня 2009. (англ.)

Див. також

ред.

Посилання

ред.



Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=243_Іда&oldid=40494739