Гранати
Грана́ти, однина гранат (лат. granatum, буквально — «зернисте»; назва зумовлена тим, що мінерал трапляється у вигляді червоних зерен)[2] — група мінералів ортосилікату острівної структури.
Гранати | |
---|---|
Абревіатура | Grt[1] |
Ідентифікація | |
Колір | червоний |
Сингонія | кубічна сингонія |
Твердість | 6,5—7,5 |
Колір риси | білий |
Густина | 3,51—4,25 |
Інші характеристики | |
Названо на честь | P. granatum |
Гранати у Вікісховищі |
Опис мінералу
ред.Загальна формула А32+В23+(SiO4)3, де А32+ — Mg, Fe, Са, Mn; В23+ — Al, Fe, Cr, V, Mn, Ti4+, Zr4+ і інш.
Самоцвіти, напівдорогоцінне каміння. Включає 15 ізоструктурних мінералів, які за хімічним складом поділяються на 6 мінеральних видів: альмандин-піроп, альмандин-спесартин, спесартин-гросуляр, гросуляр-андрадит, уваровіт-гросуляр і шорломіт. Сингонія кубічна. Густина 3,51—4,25. Твердість 6,5—7,5. Колір — від безбарвного до чорного. В Україні присутній на Закарпатті та в межах Українського щита.
Гранати здавна відомі на території України. Основний метод збагачення — гравітаційний і флотація. В українській науковій літературі вперше описано в лекції «Про камені та геми» Ф.Прокоповича, яка читалася в Києво-Могилянській академії у 1705—1709 рр.
Світове виробництво гранатових концентратів зосереджено у США, Австралії та Індії і становить біля 300 тис. т. на рік. У США гранати видобувають при їх вмісті у руді бл. 8 %. В Україні є значно багатші родовища гранатів за вмістом корисного компоненту, наприклад, Іванівське родовище граніту (Поділля), у гранітному відсіві якого міститься до 27 % гранатів, запаси руди складають понад 25 млн т.
Різновиди
ред.Розрізняють:
- гранат бериліїстий (відміна спесартину, яка містить до 0,39 % ВеО);
- гранат білий (1. — те саме, що гросуляр; 2. — лейцит); гранат благородний (прозорі відміни альмандину та піропу);
- гранат бобровський (демантоїд);
- гранат богемський (торговельна назва піропу з Чехії);
- гранат ванадіїстий (відміна гросуляру, яка містить до 4,5 % V2O3);
- гранат вапнисто-глиноземистий (гранат кальціїсто-алюмініїстий);
- гранат вапнисто-залізистий (гранат кальціїсто-залізистий);
- гранат вапнисто-хромистий (гранат кальціїсто-хромистий);
- гранат везувійський (застаріла назва лейциту);
- гранат глиноземистий (гранат, який містить глинозем: гросуляр, піроп, альмандин, спесартин);
- гранатжад (гросуляр);
- гранат залізисто-алюмініїстий (альмандин);
- гранат залізисто-глиноземистий (альмандин);
- гранат залізний (гранат, до складу якого входить Fe2O3: кохарит, скіагіт, кальдерит, андрадит, меланіт);
- гранат звичайний (андрадит);
- гранат зелений (уваровіт);
- гранат ітріїстий (відміна гранату, яка містить до 1,5—3 % оксидів рідкісних земель ітрієвої групи; рідкісний);
- гранат кальціїстий (1. гросуляр; 2. — андрадит);
- гранат кальціїсто-алюмініїстий (застаріла назва гросуляру та гесотиту);
- гранат кальціїсто-залізистий (застаріла назва андрадиту);
- гранат кальціїсто-хромистий (застаріла назва уваровіту);
- гранат колінський (альмандин із Коліна, Чехія);
- гранат лужний (загальна зайва назва для мінералів групи содаліту);
- гранат магнезіально-глиноземистий (піроп);
- гранат магнезіо-алюмінієвий (піроп);
- гранат магнезіо-фероалюмінієвий (піроп);
- гранат магніїсто-алюмініїстий (піроп);
- гранат магніїсто-глиноземистий (піроп);
- гранат марганцевистий (спесартин);
- гранат марганцевисто-алюмініїстий (спесартин);
- гранат м'ясо-червоний (гесоніт);
- гранат олов'яний (застаріла назва каситериту);
- гранат сибірський (альмандин);
- гранат сирійський (торговельна назва альмандину, привезеного з Сирії);
- гранат скан-діїстий (відміна гранату, яка містить до 0,2 % Sc2O3);
- гранат смоляний (відміна андрадиту смоляно-чорного кольору);
- гранат східний (торговельна назва альмандину, привезеного зі Сходу);
- гранат тетраедричний (помилкова назва гельвіну);
- гранат титановий (відміна андрадиту, яка містить до 17,3 % ТіО2);
- гранат хромистий (відміна гранату з Нижньотагільського дунітового масиву, яка містить від 8,80 до 12,29 % Cr2O3);
- гранат чорний (загальна назва андрадиту, меланіту, нігрину, шорломіту).
Найпоширеніші алюмінієві та кальцієві гранати.
Використання
ред.Гранат відомий і як дорогоцінний камінь, і як абразивна сировина, що використовується в промисловості. Світове виробництво гранатових концентратів — близько 300 тис. тонн в рік. Воно зосереджене в США, Австралії, частково, в Індії. Потреба в гранаті західноєвропейських країн становить понад 30 тис. тонн в рік.
У літературі
ред.Цей розділ потребує доповнення. |
У романі української письменниці Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону» (третя частина, 6 розділ) згадується про подаровані головній героїні прикраси, оздоблені гранатами: «Він поклав їй на долоню золоті з гранатами кульчики, перстень та медальйон із ланцюжком».
Галерея
ред.Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
Література
ред.- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Гранати // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Гранати // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
Посилання
ред.- http://www.gemstonemagnetism.com [Архівовано 25 травня 2022 у Wayback Machine.] contains a comprehensive section about garnets and garnet magnetism.
- USGS Garnet locations — USA [Архівовано 1 червня 2008 у Wayback Machine.]
- https://web.archive.org/web/20080616235737/http://www.gemstone.org/gem-by-gem/english/garnet.html
- http://www.mindat.org/min-10272.html [Архівовано 17 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Blog post on garnets on the Law Library of Congress's blog [Архівовано 30 січня 2012 у Wayback Machine.]