Ян Кароль Мнішек

(Перенаправлено з Ян Кароль Мнішех)

Ян Кароль Вандалін[1] Мнішек гербу власного (пол. Jan Karol Wandalin Mniszech; 1716 — 19 вересня 1759, Варшава) — польський шляхтич, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Один з перших організаторів вільномулярства в Польщі.

Ян Кароль Вандалін Мнішек
Jan Karol Wandalin Mniszech
Народився 1716(1716)
Помер 19 вересня 1759(1759-09-19)
Варшава
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Місце проживання Вишнівець
Суспільний стан шляхтич
Посада ловчий великий коронний, підкоморій ВКЛ, галицький, калуський, щуровицький та яворівський староста
Військове звання генерал-лейтенант
Рід Мнішеки
Батько Юзеф Вандалін Мнішек
Мати Констанція Тарло
Родичі Людвіка (сестра)
У шлюбі з Катажина із Замойських
Діти Ельжбета, Людвіка, Станіслав Єжи, Юзеф, Міхал Єжи Вандалін
Нагороди
POL Order Orła Białego BAR.svg
Герб

Варіант гербу Мнішек

ЖиттєписРедагувати

Народився 1716 року. Батько — Юзеф Вандалін Мнішек, польський державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої, магнат, другий тесть коронного гетьмана Юзефа Потоцького. Матір — друга дружина батька Констанція Тарло. Навчався удома під керівництвом Деметріуша Францішека Колі.

1733 року як яворівський староста і посол Варшавської землі брав участь у варшавській конвокації.

Як один з перших організаторів вільномулярства в Польщі 1742 року заснував ложу у Вишнівці, яка не мала своєї назви.[2] У липні 1759 разом з братом Єжи Августом поїхав на засідання Коронного трибуналу, де маршалок коронний оскаржив невигідне для Мнішеків рішення коронного канцлера Яна Малаховського у справі щодо маєтностей[3] Рокитне[4] та Ольшаниця (Київське воєводство).[3]

Архітектор Якуб Фонтана працював над перебудовою палацу Мнішеків при вулиці Сенаторській (1754—1755), правдоподібно, також їх палац при вулиці Мьодовій.[3]

Мав стосунок до будівництва чи забезпечення:

Помер 19 вересня 1759 року в м. Варшава, був похований у костелі реформатів цього міста.

Посади, званняРедагувати

Староста галицький, калуський, яворівський, щуровицький, ловчий коронний (отримав 7 січня 1736 після брата), підкоморій великий литовський (1742—1759), генерал-лейтенант коронного війська, шеф кінного реґіменту імені королеви.

Сім'яРедагувати

Був одружений з Катажиною із Замойських гербу Єліта (1722—1771[6]), дочкою Міхала Здзіслава Замойського, тестем якого був князь Михайло Сервацій Вишневецький. Катажина Замойська передала Любешів разом з усім любешівським маєтком у спадок чоловікові Янові Каролю Мнішекові, генералу польських коронних військ;[7] також була дідичкою Ожигівців[джерело?]. Шлюб уклали 1741 року. Дружина привнесла Вишнівець та прилеглі маєтності, після весілля проживали у Вишнівці.[2] Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. Ożohowce, miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — Т. VII : Netrebka — Perepiat. (пол.) — S. 796. (пол.)
  2. а б Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759)… — S. 463.
  3. а б в г Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759)… — S. 464.
  4. Rokitna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — Т. IX : Poźajście — Ruksze. (пол.)
  5. Мороз В. Вишнівець релігійний: старий і новий // RISU.
  6. Katarzyna Zamoyska z Zamościa h. Jelita (ID: 4.285.232). (пол.)
  7. Бірюліна О. 525 років від часу першої писемної згадки про смт. Любешів (1484) Волинської області // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2009 рік / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук. — Луцьк, 2008. — С. 140—143.

ДжерелаРедагувати

  • Dymnicka-Wołoszyńska H. Mniszech Jan Karol (1716—1759) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — T. XXI/3 zeszyt 90. — S. 463—465. (пол.)

ПосиланняРедагувати