Вікіпедія

Яна Дубинянська

українська письменниця

Яна Дубинянська (ім'я при народженні Дубинянська Тетяна Юріївна; 21 серпня 1975 року, Феодосія, Крим, УРСР) — українська російськомовна письменниця. У 1990-х у перші роки після навчання на художника працювала за фахом. Після переїзду до Львова 1996 року та пізніше до Києва 1998 року також почала займатися журналістикою. Лауреат російської літературної відзнаки «Російська премія[ru]» за 2007 рік.

Яна Дубинянська

Дні фантастики у Києві, 2010
Народилася21 серпня 1975(1975-08-21) (49 років)
Феодосія, Крим, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьжурналістка, письменниця, письменниця наукової фантастики, художниця
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1], фантастика[1] і журналістика[1]
Alma materТНУ, Кримське художнє училище імені Миколи Самокиша (1994) і Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка (2001)
Мова творівросійська
Жанрфантастика
У шлюбі зЯрослав Мишанич
ДітиОлекса, Мілена, Еліна
Нагороди
CMNS: Яна Дубинянська у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Народилася 21 серпня 1975 року[2] в Феодосії в родині студентів Сімферопольського університету, які пізніше стали його співробітниками. Ранні роки провела у Сімферополі, але щоліта бувала на морі, що знайшло відображення у багатьох творах письменниці. Писати почала у 13 років. З 1990 по 1994 роки навчалася у Кримському художньому училищі імені Самокиша, потім два роки працювала за спеціальністю художником у театрі, вела студію, малювала портрети на набережних у курортний сезон, провела чотири персональні виставки.

У 1996 році вступила на факультет журналістики у Львівському державному університеті імені Івана Франка, звідки у 1998-му перевелася до Київського інституту журналістики, який закінчила із відзнакою 2001 року.

Її дебютною книжкою стала збірка «Три дні в Сиренополі» (укр. переклад Остапа Дроздова, Наталі Марків та Ірини Калити, Смолоскип, 1999). Заглавне оповідання російською було надруковано у 1999 році в кримському альманасі «Брега Тавриды»[3]. Збірка була видана за результатами конкурсу від видавництва «Смолоскип».

Роман Дубинянської «Фінал новорічної п'єси» був опублікований 2002 року в серії «Нові автори» видавництва КСД (Харків)[4](укр. переклад Ірина Калита під назвою Фінал новорічної п'єси, Факт, 2006), перевидання — у видавництві «Шико» (Луганськ, 2011)[5].

Журналістську діяльність розпочала у газеті «Кримська світлиця», (Сімферополь)[6]. Після закінчення Інституту журналістики і переїзду до Києва працювала на телебаченні і в пресі, зокрема була журналісткою газети «Дзеркало тижня»[7], а також співпрацювала з виданнями «Личности», «Вечірній Київ»,[8], «Літакцент»[9], «Культпросвет», Forbes woman, «Українська правда»[10] тощо.

У 2008 році вийшла просвітницька книга Дубинянської з серії Життя видатних дітей видавництва Грані-Т про життя видатних особистостей: Джері Даррела, Машу Єрмолову, Олю Кобилянську, Ованеса Айвазовського, та Рея Бредбері; книгу було схвалено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

Останнє десятиріччя активно працює як сценарист. В її фільмографії серіали «25 година», «Інша», «Все не випадково», «Виходьте без дзвінка» та інші[11].

Літературна творчість

ред.

Яна Дубинянська пише російською мовою, використовує псевдоніми: «Татяна Вініченко», «Марина Ліванова»[12]. Жанр її художніх творів — фантастика. Зокрема її роман «Свое время» (укр. Свій час) літературознавець Ірина Парфенюк відносить до раціональної фантастики.[13]

Творам Яни Дубинянської властиві лаконічність, динамізм, напружений сюжет, неочікувані й парадоксальні фінали, яскравість характерів. Закордонні імена персонажів й топонімів створюють атмосферу екзотичності та умовності. Фантастична складова зазвичай просуває сюжету, надає творам казкове чи містичне забарвлення. Критики часто не можуть надати жанрове означення деяким творам, зазаначаючи, що Дубинянська пише на межі фантастики, містики і психологічної прози, або на перехресті любовної історії, горору, містики, студентської прози, сатири.[14]

Погляди та громадянська позиція

ред.

Яна Дубинянська від початку окупації Криму активно висловлює проукраїнську позицію в інтерв'ю та публіцистиці[15][16][17][18][19][20] і виступає в пресі передусім з позиції захисту прав кримчан. Так, влітку 2014 року її публікації додалися до кампанії, яка стала на заваді прийняття першої редакції закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за грузинським варіантом: «Вже сьогодні цей закон вдарить, і дуже боляче, по людях, які живуть у Криму і мають міцні зв'язки з материковою Україною. По тих, у кого на материку — батьки або діти. Бо діятиме він саме на українській території. Два мільйони кримських колаборантів не посадять до в'язниці, але вони не зможуть побачитися зі своїми родичами, переказати гроші дітям, які вчаться в Києві, або, навпаки, прийняти гостей чи отримати родинну допомогу. Два мільйони автоматично стають злочинцями для України — якщо не схочуть кидати все і втікати зі своєї землі»[10].

Участь у «Російських літературних зборах» у Москві (листопад 2013)

ред.

21 листопада 2013 року Дубинянська на запрошення російської письменниці й правозахисниці Аліси Ганієвої взяла участь у «Російських літературних зборах» у Москві. Окрім неї з України на зібранні був Борис Олійник. Її участь у зборах викликала критику українського суспільства, на що Дубинянська заявила, що поїхала до Москви через «допитливість письменника» і хотіла «наживо побачити Путіна».[21]

Ставлення до української мови

ред.

2010 року Дубинянська пояснила, що «пише російською, оскільки це [її] рідна мова» однак вона «не робить з цього культу чи громадянської позиції».[22] У інтерв'ю 2016 року Дубинянська на запитання «чи могла б вона у своїх творах перейти з російської на українську мову?» відповіла «А навіщо? [адже] для українського письменника нормально писати російською».[23]

Однак з початком війни Яна Дубинянська почала гостріше виступати на предмет «мовного питання»: «Нині в нашій країні війна. І грандіозна, немислима у своїй безглуздості брехня про „геноцид російськомовних“ і необхідність їхнього „захисту“ має успіх, тому що ми звикли шукати в усіх бідах мовне підгрунтя. А коли назустріч лунають крики про „мову ворога“, якою не можна більше читати книжки, дивитися кіно, писати і тим більш говорити — брехня проростає ще глибше, і викорчувати її стає все менш реально. Привид, якого стільки років підживлювали з усіх сил, годуючи власними комплексами, нереалізованими амбіціями й невдачами, обростає плоттю і стає монстром»[24].

У соцмережах Яна Дубинянська критикувала Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» як неприйнятний у демократичному суспільстві: «якщо вас не обслуговують [українською] мовою в кафе, то треба вийти й піти в інше. Так це в усьому світі». У відповідь український журналіст Вахтанг Кіпіані це твердження Дубинянської назвав брехнею, оскільки на його думку, у будь-якій цивілізованій країні вас зобов'язані обслуговувати мовою цієї країни; Кіпіані також заявив що контроверсійна заява Дубинянської — це всього лише вигадки противників нового закону про мову «аби [лише] не погодитися з реальним статусом української як державної»[25]

На думку провідних письменників та інтелігенції України, серед яких Юрій Винничук, Андрій Кокотюха[26], Вахтанг Кіпіані, Радій Радутний та інші, а також широкої громадськості, є українофобкою та перешкоджає розвитку вільної та незалежної України. Зокрема Йосиф Сірка, український критик, вважає, що «Дубинянська вихована на ідеології, яка заперечувала право на існування української держави, а ненависть до інших національностей чи релігій, зокрема, які не підлягали контролю КГБ, накидалася негативними прикметами чи образами».[27]

Особисте життя

ред.

Сестра[28] відомого ліберального[29] журналіста Михайла Дубинянського, який жартома зазначив, що пишається статусом «українофоба».[30]

Чоловік — Ярослав Олексійович Мишанич. Пара побралася у 2000 році. Ярослав Мишанич є кандидатом філологічних наук, працює старшим науковим співробітником відділу давньої української літератури Інституту літератури НАНУ[31]. Він також переклав українською мовою кілька творів дружини. Зокрема у 2013 році він переклав її роман «Гаугразький бранець».[32]

Має трьох дітей: Олексу, Мілену та Еліну.[22][33]

Серед письменників вона товаришує з Мариною Соколян, Ларисою Денисенко, Володимиром Арєнєвим-Пузієм та з письменницьким подружжям Артема та Олени Захарченків.[33]

Премії та номінації

ред.

Російські премії

ред.

Яна Дубинянська є лауреатом низки російських літературних премій. Серед найвизначніших — премія Фонду «Інститут євразійських досліджень[ru]» для російськомовних письменників, що проживають за межами Росії «Російська премія[ru]» (2007) за книгу «Гаугразский пленник» (укр. Гаугразький полонений).[34][35] Крім цього її книги неодноразово потрапляли до довгого списку цієї премії.

Українські премії

ред.
  • 1999 — Премія видавництва «Смолоскип» за україномовний переклад книги «Три дні у Сиренополі» (український переклад Остапа Дроздова, Наталі Марків та Ірини Калити)
  • 2000 — премія «Гранослов»[42][43]
  • 2004 Премія Міжнародної асамблеї фантастики «Портал» у категорії найкращої фантастичної книгу українською в оригіналі чи в україномовному перекладі — за україномовний переклад книги «Козли» (український переклад Ірини Калити)

Бібліографія

ред.

Російськомовні в оригіналі твори

ред.
  • Яна Дубинянская. «Финал новогодней пьесы»: роман. Белгород: КСД; Харьков: КСД. 2002. 414 с. (серия «Новые авторы»)
    • (передрук) Яна Дубинянская. «Финал новогодней пьесы»: роман и рассказы. Луганск: «Шико». 2011. 492 с.
  • Яна Дубинянская. «Жены призраков»: повесть. Киев: «Караван-медиа». 82 с. // Додаток до журналу «Академия», N3. 2003
  • Яна Дубинянская. «Кукла на качелях»: повесть. Киев: «Караван-медиа». 64 с. // Додаток до журналу «Академия», N6. 2003
  • Яна Дубинянская. «Лестничная площадка»: роман. Москва: АСТ; Донецк: «Сталкер». 303 с. (серия "Звездный лабиринт — библиотека «Сталкера»)
    • (перевидання) Яна Дубинянская. «Лестничная площадка»: роман и рассказы. Луганск: «Шико». 2011. 448 с.
  • Яна Дубинянская. «За горизонтом сна»: роман. Москва: «АСТ». 2003. 383 с.(серия «Звездный лабиринт»)
  • Яна Дубинянская. «Проект „Миссури“»: роман. Москва: «АСТ». 2005. 446 с.(серия «Звездный лабиринт»)
  • Яна Дубинянская. «Гаугразский пленник»: роман. Москва: «АСТ». 2006. 384 с. (серия «Звездный лабиринт»)
  • Яна Дубинянская. «H2O»: роман. Москва: ПрозаиК. 2008. 480 с.
  • Яна Дубинянская. «Глобальное потепление»: роман. Москва: ПрозаиК. 2009. 348 с.
  • Яна Дубинянская. «Письма полковнику»: роман. Москва: Снежный Ком М. 2010. 432 с.
  • Яна Дубинянская. «Сад камней»: роман. — Москва: «АСТ». 2011. 384 с.
  • Яна Дубинянская. «Наследник»: роман. // Москва: журнал «Новый мир» № 11. 2012
  • Яна Дубинянская. «В эпизодах»: сборник рассказов. 2016. Москва: LitRes. 158 с.
  • Яна Дубинянская. «Свое время»: роман. Москва: Время. 2016. 512 с. (серия «Самое время!»)

Переклади українською

ред.
  • Яна Дубинянська. «Три дні у Сиренополі»: збірка.[44] Переклад з рос.: Остап Дроздов, Наталя Марків та Ірина Калита. Київ: Смолоскип. 1999. 222 стор. ISBN 966-7332-27-6
  • Яна Дубинянська. Козли: повісті.[45] Переклад з рос.: Ірина Калита. Київ: Факт. 2004. 256 стор. ISBN (сер. «Exceptis excipiendis»)
  • Яна Дубинянська. Сходовий майданчик: роман. Переклад з рос.: Ярослав Мишанич. Київ: Факт. 2005. 288 стор. ISBN 966-359-024-6 (сер. Exceptis excipiendis)
  • Яна Дубинянська. Корабель жінок: збірка.[46] Переклад з рос.: Марина Олійник. Київ: Нора-Друк. 2006. 296 стор. ISBN 966-2961-05-4 (сер. «Яна Дубинянська's puzzles»)
  • Яна Дубинянська. «Проект „Міссурі“»: роман. Переклад з рос.: Ярослав Мишанич. Київ: Нора-Друк. 2006. 424 стор. ISBN 966-2961-00-3 (сер. «Яна Дубинянська's puzzles»)
  • Яна Дубинянська. Фінал новорічної п'єси: роман. Переклад з рос.: Ірина Калита. Київ: Факт. 2006. 346 стор. ISBN 966-359-083-1 (сер. «Яна Дубинянська's puzzles»)
  • Яна Дубинянська. Листи до полковника: роман. Переклад з рос.:. Ярослав Мишанич. Київ: Нора-Друк. 2007. 432 стор. ISBN 978-966-2961-20-1 (сер. «Яна Дубинянська's puzzles»)
  • Яна Дубинянська. Дружини привидів: повісті.[47] Переклад з рос.: Ірина Калита. Київ: Нора-друк. 2008. 240 стор. ISBN 978-966-2961-31-7 (сер. «Популярні книжки»)
  • Яна Дубинянська. Гаугразький бранець: роман. Переклад з рос.: Ярослав Мишанич. Київ: Електрокнига. 2013. 311 стор. ISBN 978-617-7026-09-8 (Серія: Конвертовані книжки).[32]
  • Яна Дубинянська. Свій час: роман. Переклад з рос.: Вікторія Стах. Львів: Видавництво Старого Лева. 2016. 464 стор. ISBN 978-617-679-238-3[48]

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Яна Дубинянська. avtura.com.ua. 2020
  3. ↑ Яна Дубинянская. Три дня в Сиренополе: [Рассказ] // Брега Тавриды, 1998, № 4-5-6 (рос.)
  4. ↑ Финал новогодней пьесы: роман[недоступне посилання]
  5. ↑ Яна Дубинянська. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 9 червня 2021.
  6. ↑ Крилаті пісні ветерана. Кримська світлиця #9 за 28.02.2014
  7. ↑ Статті автора: Яна Дубинянська. zn.ua/ukr/. 2009
  8. ↑ Статті автора: Яна Дубинянська. vechirniy.kyiv.ua. 2019
  9. ↑ Статті автора: Яна Дубинянська. litakcent.com. 2013
  10. ↑ а б Окупанти і колаборанти. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  11. ↑ Яна Дубинянская. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  12. ↑ Яна Дубинянская (рос.). Лабораторія Фантастики. Процитовано 5 грудня 2023.
  13. ↑ Парфенюк І. «Людина зупиняє свій час тоді, коли вона щаслива»: антиутопійні та фантастичні виміри у романі Яни Дубинянської «Свій час» [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Філологічні зошити. Літературознавство: зб. студ. наук. ст. Вип. V. Рівне: РДГУ, 2017. С. 46-51.
  14. ↑ Фантасти сучасної України (довідник) = Фантасты современной Украины (справочник). — Харків : «Инвестор», 2007.
  15. ↑ Яна Дубинянська: «Гуляючи у Криму на День Незалежності у вишиванці, не натрапила на жодну агресію, проте зловила чимало усмішок». Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  16. ↑ Яна Дубинянська: «Повернення Криму — це не питання якихось подальших часів. За Крим треба боротися». Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  17. ↑ О Крыме для «Репортера». Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  18. ↑ Колонка в FORBES-Woman. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  19. ↑ А ЧЁ Я СДЕЛАЛ-ТО?. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  20. ↑ Утро, «граница», Крым. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  21. ↑ На «Російські літературні збори» їздили й українці. litakcent.com. 2013/11/25
  22. ↑ а б Яна Дубинянська: «Для мене діти і книжки — абсолютно різні речі». Газета Високий замок. 02.04.2010
  23. ↑ «Поставила крапку — й часи відразу зламалися». Яна ДУБИНЯНСЬКА — про можливість передбачення в літературі. День. 2 грудня 2016
  24. ↑ ПРОБЛЕМА, КОТОРОЙ У НАС НЕТ. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  25. ↑ Кіпіані: Перша мова сервісу — українська. Це слушно й цілком логічно. uainfo.org. 04.12.2020
  26. ↑ admin. Орієнтовані на Росію громадяни України –це невдахи – Сайт Андрія Кокотюхи (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.[неавторитетне джерело]
  27. ↑ Сірка, Йосиф. Яким має бути “образ ворога”?. Український погляд (укр.). Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.[неавторитетне джерело]
  28. ↑ Яна Дубинянська: Я створюю майбутнє. Економічна криза — на моїй совісті вже. life.pravda.com.ua. 2009
  29. ↑ Дайте вудку книгарям: висновки зі скандалу навколо книгарні «Є». detector.media. 21 вересня 2020
  30. ↑ Шевченкознавці в штатському. Україна молода. 15.03.2011
  31. ↑ Інформація на сайті Інституту літератури. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 20 травня 2021.
  32. ↑ а б Яна Дубинянська — Гаугразький бранець. Частини 1-2 : роман (Переклад: Ярослав Мишанич). avtura.com.ua. 2013
  33. ↑ а б Яна Дубинянська не уявляє себе без моря і довгого волосся. narodua.com. 17 вересня 2013
  34. ↑ а б Информация о лауреатах «Русской Премии» 2007 года. russpremia.ru. 09.04.2008 (рос.)
  35. ↑ а б Яна Дубинянська про перемогу в «Русской премии». sumno.com. 4 квітня 2008. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  36. ↑ Опубліковано довгий список «Великої книги». bukvoid.com.ua. 2009
  37. ↑ Яна Дубинянська стала фіналістом премії імені Стругацьких. bukvoid.com.ua. 2010
  38. ↑ АБС-Премия. litcenter.spb.su. 2010 (рос.)
  39. ↑ Вісім українських авторів потрапили до довгого списку «Російської премії». bukvoid.com.ua. 2010
  40. ↑ У «довгому списку» «Русской премии» багато письменників з України (2011) [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.]. bukvoid.com.ua. 2011
  41. ↑ У «довгому списку» «Русской премии» багато письменників з України (2014). bukvoid.com.ua. 2014
  42. ↑ Гранослов 2000—2001. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  43. ↑ Гранослов 2000—2001. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 9 червня 2021.
  44. ↑ Зміст: Три дні у Сиренополі. По той бік дощу. Слабка жінка. Інший світ. Капітан і Анжеліка. Знайти зрадника. За рікою. Непереможна армія. Під пеленою. Фелісі. Лялька на гойдалці
  45. ↑ Зміст: Козли. Дружини привидів
  46. ↑ Зміст: Баржа над чорною водою, Пастораль, Максима, Варіація життя, «Карфаген», Ралф і Ролль, Безлюдна долина, Опісля, Пам'ятник затопленим кораблям, Служба порятунку, Страта, У провінції на морі, Мій тато — ідеальний сім'янин, Макс і летюча тарілка, Відпустка дикуном, Прокляття графів Собоських, Фітюлька, Корабель жінок
  47. ↑ Зміст: Дружини привидів, Комуна
  48. ↑ Свій час. starylev.com.ua. 2016

Посилання

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яна_Дубинянська&oldid=43124476