Югославська демократична партія

Югославська демократична партія (сербохорв. Jugoslavenska demokratska stranka), більш відома широкому загалу як просто Демократична партія (сербохорв. Demokratska stranka) — політична партія, що діяла у Першій Югославії, в еміграції під час Другої світової війни і деякий час після встановлення комуністичного режиму Другої Югославії.[1]

Демократична партія

Demokratska stranka
Країна  Королівство Сербів, Хорватів і Словенців і  Королівство Югославія
Голова партії Мілан Грол (останній)
Засновник Любомир Давидович
Дата заснування 15 лютого 1919
Дата розпуску 1946
Штаб-квартира Белград
Ідеологія югославізм, лібералізм, консервативний лібералізм, югославський етатизм

1921 року кола, пов'язані з Демократичною партією, заснували рух четників та близьку до нього терористичну Організацію югославських націоналістів (ОРЮНА), яка складалася переважно з етнічних хорватів.

Історія ред.

Заснована на «об'єднавчому зїзді» в Сараєві в травні 1919 р. шляхом злиття багатьох партій та груп із різних частин новоствореної держави — Королівства сербів, хорватів та словенців. Її програмовими засадами стали інтегральний югославізм, централізм і непримиренна боротьба проти «сепаратизму» (насамперед хорватського). Пізніше (з 1924 р.) партія значно пом'якшила свою діяльність, з'явилася готовність до компромісу з партіями федералістського блоку. В 1930-х роках, після встановлення диктатури 6 січня, партія відкинула ідеологію інтегрального югославізму.

Діяла в усіх частинах тодішньої Югославії. На парламентських виборах 1920 і 1923 рр. здобула значну кількість голосів і мандатів у Хорватії та Славонії (хоча її основна увага все ще приділялася Сербії).

1924 року ініціатор її заснування Светозар Прибичевич залишив партію і заснував Самостійну демократичну партію, яка на виборах 1925 і 1927 рр. перехопила у Демократичної партії голоси на території Хорватії, Славонії та Словенії. Таким чином, виборчі успіхи Демократичної партії обмежилися Сербією, Воєводиною та Чорногорією.

Після запровадження «диктатури 6 січня» партію в числі інших було офіційно заборонено. Поступово її діяльність відновилася. Вона схвально поставилася до співпраці з партіями федералістського блоку і на виборах 1935 і 1938 рр. виступала у складі Об'єднаної опозиції, керівником якої був Владко Мачек.

Під час Другої світової війни її представники працювали в еміграційному уряді в Лондоні. Після війни вони відновили свою діяльність у Другій Югославії, але комуністичний терор незабаром перешкодив їхній роботі, і партію було ліквідовано.

1990 року в Белграді було засновано Демократичну партію, яка представляє себе як відновлена колишня партія, а також посилається на ліберальні засади попередньої Демократичної партії, але з самого початку діє виключно в Сербії.

Примітки ред.

  1. Dragan Subotić (1998). Srpske političke stranke i pokreti u 19. i 20. veku: Političke stranke i pokreti u političkom životu međuratne Srbije (i Jugoslavije) (1918.-1941.). Primeri iz političke istorije, kulture i sociologije političkih partija. In-t za političke studije. Архів оригіналу за 3 жовтня 2021. Процитовано 5 листопада 2020. 

Література ред.

  • Čulinović, Ferdo: Jugoslavija između dva rata, I. i II., Zagreb: Jugoslavenska akademija znanosti i umjetnosti, 1961. (хор.)
  • Gligorijević, Branislav: Demokratska stranka i politički odnosi u Kraljevini SHS, Beograd, 1970. (сербо-хорв.)
  • Horvat, Josip: Politička povijest Hrvatske, 2. dio, Zagreb: August Cesarec, 1990. (2. izdanje) (хор.)
  • Koštunica, Vojislav i Čavoški, Kosta: Stranački pluralizam ili monizam. Društveni pokreti i politički sistem u Jugoslaviji 1944-1949., posebno izdanje časopisa Tribuna, Ljubljana, 1987. (сербо-хорв.)
  • Matković, Hrvoje: Svetozar Pribićević: ideolog, stranački vođa, emigrant, Zagreb: Hrvatska sveučilišna naklada, 1995. (хор.)
  • Pribićević, Svetozar: Izabrani politički spisi, Zagreb: Golden Marketing i Narodne novine, 2000. (Izbor i uvodna studija: Hrvoje Matković.) (хор.)