Відкрити головне меню

Іван Шишманов

болгарський письменник і політик

Іван Димитров Шишманов (Шишманов, 4 липня 1862, Свіштов, Болгарія — 22 червня 1928, Осло, Норвегія) — болгарський літературознавець, етнограф, історик, філософ, освітньо-політичний діяч, дипломат, професор Софійського університету. Урядовець болгарського міністерства освіти, член Болгарської АН, дійсний член НТШ. Посол Болгарії в Українській Державі та Українській Народній Республіці (1918—1919). Ініціатор і засновник болгарсько-українських товариств.

Іван Шишманов
болг. Иван Шишманов
Ivan Shishmanov.jpg
Ім'я при народженні болг. Иван Димитров Шишманов
Народився 22 червня (4 липня) 1862
Свіштов, Османська імперія
Помер 22 червня 1928(1928-06-22) (65 років) або 23 червня 1928(1928-06-23) (65 років)
Осло, Норвегія
Поховання Центральний цвинтар Софіїd
Громадянство
(підданство)
Flag of Bulgaria.svg Болгарія
Національність болгари
Діяльність письменник, політик, психолог, філолог, дипломат, есперантист
Alma mater Лейпцизький університет
Вчителі Вільгельм Вундт
Відомі учні Анастас Іширков
Знання мов болгарська[1], есперанто і німецька
Заклад Софійський університет Святого Климента Охридського
Членство Macedonian Scientific Instituted
Посада депутат Народних зборів Болгарії[d]
Партія Народно-ліберальна партія
У шлюбі з Лідія Шишманова
Діти Дмитро Шишманов

Чоловік старшої дочки Михайла Драгоманова Лідії. Батько Дімітра Шишманова.

ЖиттєписРедагувати

Походив з давнього роду болгарсько-македонського царя Шишмана.

Народився 22 червня 1862 року у Свіштові в сім'ї просвітників Шишманових[bg]. Навчався в Педагогічній школі у Відні (1876—1882). Далі вивчав філософію та літературу в Єні (1884) та Женеві (1885—1886). 1888 року закінчив докторат філософських наук у Ляйпциґу під керівництвом професора Вільгельма Вундта.[2]

28 грудня 1888 (9 січня 1889) року одружився із Лідією[3], донькою Михайла Драгоманова. 1889 року у них народився син Дмитро, в майбутньому літературознавець та драматург.

1888 році Іван Шишманов був одним із засновників Вищої школи (університету) Софії. З 1894 року — професор загальної літературної та культурологічної історії, а також порівняльної літературної історії. Був засновником і редактором «Збірник народних пісень, науки й літератури»[bg] (СбНУНК, 1889—1902), редактором журналу «Болгарський оглядач»[bg] (1893—1900). Член Болгарської академії наук.

Також був одним із засновників Державної рисувальної школи, що згодом стала Національною художнью академією (1896).

Був членом Народно-ліберальної партії і з 1903 року — міністром народної просвіти[bg], але на початку 1907 року залишив свій пост через незгоду з діями уряду під час Університетської кризи[bg].[4] Як міністр освіти він відкрив школу для сліпих 1906 року, був ініціатором заснування Національного театру, музичного училища, Академії мистецтв, Музею етнографії, бібліотек тощо.

Іван Шишманов був повноважним представником Болгарії в Українській Народній Республіці під час правління Павла Скоропадського у 1918—1919 роках. Цар Фердинанд I відправив його до Києва через те, що Шишманов був одружений з українкою, дочкою Драгоманова.[5]

Іван Дмитрович — засновник і перший президент Болгарського відділу Пан'європейського союзу. Пожертвував частину власної бібліотеки Македонському студентському товариству «Вардар»[bg].[6] Член Македонського наукового інституту[en].[7]

Помер в Осло 23 червня 1928 р. у віці 65 років.

1929 р. Лiдiя Шишманова подарувала «Семiнару порiвняльної лiтературної iсторiї» особисту бiблiотеку проф. Івана Шишманова.

Син Івана Шишманова, Димитр Шишманов, письменник і політик, страчений народним судом через свою роботу генерального секретаря Міністерства закордонних справ, а потім міністра закордонних справ.

Творча спадщинаРедагувати

У своїх дослідженнях він використовував позитивістську методологію. Написав роботи у галузі фольклору та літератури національного відродження, а також порівняльні праці про європейську літературу XVIII століття та публіцистичні статті.

Писав праці з етнографії та літературознавства. Знавець української літератури, зокрема творчості Тараса Шевченка. Досліджував вплив Шевченкової поезії на болгарське відродження.

Розвідка «Роль України в болгарському відродженні. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної доби» (1916).

Ініціатор і засновник Болгарсько-українського товариства (1920). Дійсний член НТШ.

БібліографіяРедагувати

  • Славянски селища в Крит и на другите гръцки острови. — Български преглед, 1897, кн. 3.
  • Наченки на руското влияние в българската книжнина. С., 1899.
  • Критичен преглед на въпроса за произхода на прабългарите от езиково гледище и етимологиите на името «българин». — СбНУНК, XVI—XVII, 1900.
  • Тарас Шевченко — неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението. С., 1914.
  • Избрани съчинения в три тома. С., 1965—1971
  • Дневник 1879—1927 г. С., 2003.

ПриміткиРедагувати

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Петров, Калин. Иван Шишманов. www.bg-istoria.com (bg). Архів оригіналу за 2018-11-11. Процитовано 2018-11-10. 
  3. Мария Младенова. Лидия Шишманова – спътница и интелектуалка със собствен блясък. Процитовано 6 лютого 2016. [недоступне посилання з травень 2019]
  4. Марков, Георги (2003). Покушения, насилие и политика в България 1878 – 1947. София: Военно издателство. с. 106. ISBN 954-509-239-4. 
  5. Schischmanoff, Lydia (1896). Légendes religieuses bulgares (вид. 1). Paris: Ernest Leroux. Процитовано 2012-12-21. 
  6. Гребенаров, Александър. Легални и тайни организации на македонските бежанци в България (1918 – 1947), МНИ, София, 2006, стр.74.
  7. Куманов, Милен. «Македония. Кратък исторически справочник», София, 1993, стр. 276.

ЛітератураРедагувати

  • Головченко В. І. Шишманов Іван Димитров // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. Словникова частина. — Т. 10.
  • Матяш І. Роль дипломатичних установ у започаткуванні українсько-болгарських міждержавних відносин (1918—1921 рр.) // Український історичний журнал. — 2018. — № 2 (539) (березень—квітень). — С. 53—73.
  • Павленко В. Іван Шишманов — повноважний посол Болгарії в Україні // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2010. — Т. 19. — С. 59—70.
  • Шевченківський словник. Том 2 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1977. — С. 389.
  • Гечева Кр. Иван Д. Шишманов. Биобиблиография. — С., 2003.
  • Иван Д. Шишманов — ученият и гражданинът. Шишманови четения. Кн. 2. С., 2007.
  • Иван Д. Шишманов — наука и политика. Шишманови четения. Кн. 3. С., 2008.
  • Стойчева, Т. Филологът в помощ на министъра: програма на Иван Шишманов за българската култура. — В: Езици и култури в диалог: Традиции, приемственост, новаторство. Конференция, посветена на 120-годишната история на преподаването на класически и нови филологии в Софийския университет «Св. Климент Охридски». С., УИ, 2010,
  • Конева, Р. Европейският и паневропейският културен оптимизъм на Иван Шишманов.- Балканистичен форум, кн./1-2-3, 2009, 288—307,
  • Конева, Р. Иван Шишманов и Обединена Европа. С., 2011, ИК Гутенберг, 236 с

ПосиланняРедагувати