Відкрити головне меню
Прапор Пан'європейського Союзу

Пан'європейський Союз (PanEuropean Union) — це громадсько-політичний рух, спрямований на об’єднання всіх європейців у сильній Європі, яка спроможна ефективно просувати свої інтереси та ідеали у світі.

Пан'європейський Союз заявляє, що він є прихильником Європейського патріотизму, торжества національних ідентичностей всіх європейців. Беручи до уваги взаємозалежність і загальносвітові виклики, лише сильна Європа, яка є політично об’єднаною, може гарантувати майбутнє для її народів і етнічних спільнот.

Своє завдання Союз бачить у європейській інтеграції, політичному й економічному об'єднанні європейських народів на рівноправній демократичній основі та на базі загальних для європейців християнських цінностей.

Свою діяльність Союз здійснює в рамках різних європейських політичних структур, включаючи Європейський парламент. У статуті Пан'європейського союзу вказано, що дана організація є незалежною від політичних партій і рухів. Символом організації служить червоний хрест (християнство) на золотому колі (сонці еллінської мудрості). Пізніше золоте коло оточили 12 зірок, що стало прообразом емблеми Євросоюзу.

ІсторіяРедагувати

Пан'європейський союз заснований 1922 року Ріхардом Ніколасом Куденгофе-Калерґі у Відні. Окремі національні організації Пан'європейського союзу створювалися в європейських країнах в середині 20-х років XX століття.

У 1923 у Відні вийшов маніфест Ріхарда Куденгофе-Калерґі «Пан-Європа», що закликає до об'єднання Європи перед обличчям загроз, що підстерігають Європу: нової світової війни, економічної гегемонії США, експансії Радянської Росії.

Ідеї Куденгофе-Калерґі відразу знайшли відгук у колах європейських інтелектуалів. У 1924 вийшов перший номер регулярного журналу «Пан-Європа» — офіційного друкованого органу Пан'європейського Союзу. У жовтні 1926 у Відні відбувся Перший конгрес пан'європейського руху, в якому взяли участь 2000 представників 24 народів Європи, а Куденгофе-Калерґі був обраний Міжнародним президентом. У 1927 його почесним президентом став французький міністр закордонних справ Арістід Бріан. На засіданні Ліги націй 5 вересня 1929 в Женеві було поставлено питання про створення Федерації європейських народів. Здійснити цю ідею завадила економічна криза, що охопила Європу.

У травні 1930 в Берліні пройшов Другий, а в жовтні 1932 в Базелі — Третій пан'європейський конгрес, на якому Куденгофе-Калерґі висунув тезу про непримиренне ставлення до Гітлера і Сталіна. У 1933 пан'європейська література в Німеччині була заборонена і спалена (об'єднання Європи, на думку нацистів, призвело б до неприпустимого «змішання рас»). Організація перемістилася в Австрію.

1935 у Віденському парламенті пройшло засідання Четвертого пан'європейського конгресу, присвячене боротьбі з націонал-соціалізмом . У березні 1938, після аншлюсу Австрії, нацисти розгромили секретаріат Пан'європейського союзу у Відні, а Р. Куденгофе-Калерґі був змушений втекти до Швейцарії. У 1940 він емігрував до Нью-Йорка, де в березні 1943 відбувся П'ятий конгрес пан-Європи.

19 вересня 1946 Вінстон Черчилль виголосив в Цюрихському університеті промову, присвячену необхідності створення Сполучених Штатів Європи, текст якої був підготовлений спільно з Ріхардом Куденгофе-Калерґі.

Після Другої світової війни Ріхард Куденгофе-Калерґі прагне залучити до процесу об'єднання Європи Вінстона Черчилля і Шарля де Голля, виступає за звільнення народів Центральної та Східної Європи від радянської окупації і більш тісне економічне та політичне об'єднання вільних європейських держав. Одночасно він гостро критикує вузько економічну і технократичну спрямованість європейської післявоєнної інтеграції. Європейські соціалісти звинувачують Пан'європейський рух в правому консерватизмі, християнській спрямованості і монархізмі. Особливу неприязнь викликає у них різке неприйняття пан'європейцями соціалізму і комунізму.

У 1965 Ріхард Куденгофе-Калерґі складає з себе функції почесного президента і проводить реорганізацію Пан'європейського союзу за участю міжнародного генерального секретаря організації Вітторіо Понса.

У 1973 за пропозицією президента Франції Жоржа Помпіду Міжнародним президентом Пан'європейського союзу обирається Отто фон Габсбург, який в 1979 бере участь у перших прямих виборах до Європарламенту.

У роки холодної війни Пан'європейський союз підтримує опозиційні рухи країн Східної Європи, відділення Союзу в цих країнах сприяють падінню комуністичного режиму. 19 серпня 1989 в Шопроні відбувся історичний «пан'європейський пікнік». Після розпаду соціалістичного блоку в Пан'європейський союз вступає Угорщина (1989), відділення спілки створюються в Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії, Хорватії. У грудні 1990 в Празі пройшли генеральні збори Пан'європейського союзу, в яких взяли участь 400 делегатів від 26 великих і малих європейських народів. У квітні 2002 у Відні і Братиславі відбувся Пан'європейський конгрес, присвячений 80-річчю заснування Союзу.

Пан'європейський Союз сьогодніРедагувати

Наразі президентом Пан'європейського Союзу є Алан Теренуар (фр. Alain Terrenoire) (Франція), Отто фон Габсбург займав до своєї смерті 4 липня 2011 року пост почесного президента. На сьогодні в Пан'європейський Союз входять членські організації Австрії, Албанії, Андорри, Великої Британії, Бельгії, Боснії та Герцеговини, Угорщини, Німеччини, Іспанії, Італії, Косово, Латвії, Люксембурга, Македонії, Румунії, Сан-Марино, Сербії, Словаччини, Словенії, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Швейцарії, Швеції, Естонії.

Всеукраїнська молодіжна громадська організація (а з 2010 року політична партія) Демократичний Альянс тісно співпрацює з Пан'європейським Союзом з 2005 року.

ПосиланняРедагувати