Шинн Фейн (ірл. Sinn Féin ʃɪnʲ ˈfʲeːnʲ, Ми самі по собі) — політична організація в Ірландії, заснована 1905 року зусиллями Артура Ґріффіта. На початку 1970-их унаслідок розколу було утворено партію Шинн Фейн, що діє в Ірландії та Північній Ірландії донині. Шинн Фейн — ірландська республіканська партія лівого спрямування, що виступає за єдину Ірландію.

Шинн Фейн

Sinn Féin
Країна Flag of Ireland.svg Ірландія і Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Голова партії Мері Лу Макдональд
Засновник Артур Ґріффіт
Дата заснування
  • 28 листопада 1905
    (орігінальна)
  • 17 січня 1970
    (сучасна)
Штаб-квартира 44 Сквер Парнелл, Дублін 1, D01 XA36
Ідеологія Ірландський республіканізм[1]
лівий націоналізм[2]
демократичний соціалізм[1]
Позиція від лівоцентризму[3] до лівої[4]
Девіз "Будуємо Ірландію Рівних"
Друкований орган An Phoblacht
Офіційний сайт sinnfein.ie

На парламентських виборах 2020 року в Ірландії здобула 24,5% голосів виборців і 37 мандатів. Це стало найкращим результтом для партії з 1923 року. На останніх виборах у британську Палату громад, що відбулися 2019 року, партія здобула 22,8% голосів жителів Північної Ірландії та 7 місць у парламенті. Проте незважаючи на результат виборів до британського Парламенту депутати від партії ніколи не беруть участі в його роботі, оскільки відмовляються присягати британським монархам[5].

Сучасна партія набула своєї форми в 1970 році після чергового розколу (іншою фракцією врешті-решт стала Робітнича партія Ірландії), вона історично була пов'язана з Тимчасовою ірландською республіканською армією (ІРА)[6].

НазваРедагувати

Фраза Sinn Féin перекладається з гельської мови як «самі по собі» або «ми самі по собі»[7] і бере свій початок з лозунга Sinn Féin Amháin («ми самі по собі наодинці»), який був популярним наприкінці XIX століття та на початку XX століття.[8] Ця фраза виступала як твердження про право Ірландії на незалежність та самовизначення.

Після розколу ІРА у січні 1970 року, в партії Шинн Фейн також відбувся розкол на дві частини. Одна з них стала відомою як «Офіційна Шинн Фейн» або «Шинн Фейн (Гардінер-плейс)», її очолив тодішній очільник партії Томас Мак Джолла. Другу очолив Рурі О'Бреді і вона здобула назву «Тимчасова Шинн Фейн» або «Шинн Фейн (Кевін-стріт)». 1982 року «Офіційна Шинн Фейн» змінила свою назву на «Робоча партія Ірландії», а «Тимчасову Шинн Фейн» стали зазвичай називати просто Шинн Фейн.

Членів або прихильників партії в Британії часто називають пейоративом Shinners.[9]

ІсторіяРедагувати

1905—1922Редагувати

Політичну організацію Шинн Фейн було створено 28 листопада 1905 року на першому щорічному засіданні Національної ради Артуром Ґріффітом з метою "створити в столиці Ірландії національний законодавчий орган, наділений моральним авторитетом ірландської нації".[10] Її початкова ідеологія була консервативною та монархічною: партія виступала за становлення англо-ірландської дуалістичної монархії на зразок Австро-Угорщини.[11] Через три роки партія взяла участь у виборах представника півночі ірландського графства Літрім у братнському парламенті і набрала 27%, програвши Ірландській парламентській партії. Після цього рівень підтримки та кількість членів партії впали.[12]

1914 року багато членів Шинн Фейн, включно з Ґріффітом, приєдналися до руху ірландських добровольців, спрямованого проти Ірландської парламентської партії та її лідера Джона Редмонда. Незважаючи на те, що Артур Ґріффіт не брав участі у Великодньому повстанні 1916 року, багато членів партії брали в ньому участь як члени руху ірландських добровольців або Ірландського республіканського братства. Урядові газети звинувачували Шинн Фейн як головних організаторів повстання, що не відповідало дійсності, проте допомогло набути партії ще більшої популярності. Після повстання, в 1917 році, партію було реорганізовано: лідером став Еймон де Валера, а партія із монархічної перетворилася на республіканську. Також була затверджена конституція майбутньої ірландської незалежної держави. На виборах 1918 року Шинн Фейн отримала 73 місця в парламенті із 105. 21 січня 1919 року її члени проголосили незалежну Ірландську Республіку, відмовилися брати участь у засіданнях у Вестмінстері і проголосили власний парламент Дайль. Внаслідок цього почалась війна за незалежність Ірландії, в якій Шинн Фейн підтримала Ірландську республіканську армію.

Війна закінчилась поразкою ІРА та підписанням Англо-ірландського договору 6 грудня 1921 року, згідно з яким більша частина Ірландії, окрім 6 графств Ольстера, ставала домініоном Британської імперії.[13] Частина депутатів Шинн Фейн, разом з лідером де Валерою, не прийняли умови цього договору. Це спричинило розкол партії та подальшу громадянську війну.[14]

1923—1970Редагувати

На парламентських виборах 1922 року більшу кількість голосів отримала частина Шинн Фейн, що була за підписання договору. 27 квітня 1923 року вона стала самостійною партією під назвою «Cumann na nGaedheal» («Суспільство ґелів»).[15] 1933 року вона об'єдналася з двома іншими організаціями і утворила партію Фіне Гел. Інша частина Шинн Фейн продовжувала бойкотувати засідання парламенту аж до 1926 року, коли було скасовано обов'язкову клятву депутатів королю Георгу V та його спадкоємцям. Після цього де Валера та більша частина тодішніх депутатів утворили власну партію Фіанна Файл та вийшли з Шинн Фейн. Після цього на виборах у червні 1927 року Шинн Фейн набрала лиша 3,3% голосів та отримала 5 місць у парламенті. На других парламентських виборах того року, що відбулися у вересні, Шинн Фейн взагалі не брала участі через брак коштів. Партії Фіанна Файл та Фіне Гел надовго стали домінуючими партіями в ірландській політиці.

Після цих подій Шинн Фейн втратила свій вплив на політику в Ірландії і продовжувала підтримувати Ірландську республіканську армію, яка боролася як проти Великої Британії, так і проти Ірландської Вільної держави. Наступного разу вона взяла участь у парламентських виборах в Ірландії тільки 1954 року, де набрала лише 0,1%. До того вона взяла участь у парламентських виборах у Великій Британії 1950 року із точно таким самим результатом. 1955 року Шинн Фейн отримала два місця у Вестмінстері, які через чотири роки знову втратила. В ті часи вона проводила в обох країнах політику абсентіонізму, тобто бойкотувала засідання парламентів.

1970—1975Редагувати

 
Офіс Тимчасової Шинн Фейн на Кевін=стріт
 
Рорі О'Бреді — лідер Шинн Фейн з 1970 по 1983 роки

В 1960-тих деякі діячі партії на чолі з Томасом Мак Джолою почали рухати партію вліво та впроваджувати в ній ідеї марксизму, що підтримували далеко не всі прихильники партії.[16] Внаслідок цього, 1970 року в партії знову відбувся розкол на так звані «офіційну», в яку вступили марксистсько налаштовані члени партії, зокрема Мак Джола, та «тимчасову» Шинн Фейн, головою якої став Рурі О'Бреді. «Офіційна» Шинн Фейн припинила абсентіоністську політику, в той час як «тимчасова» продовжила надавати перевагу збройному спротиву. Слід зазначити, що ІРА зазнала аналогічного розколу в тому ж самому 1970 році. 1982 року «офіційна» Шинн Фейн змінила свою назву на «Робоча партія Ірландії».[17]

Саме в цей час на території Північної Ірландії розпочалися трагічні події, відомі в англомовних країнах як The Troubles. Як Тимчасова ІРА, так і тимчасова Шинн Фейн брали в них дуже активну участь. Це зробило «тимчасову» партію набагато популярнішою в народі, ніж «офіційну». Після того, як ІРА оголосила про припинення вогню у 1975 році, роль партії у суспільстві стала більш вагомою. Нею були започатковані центри, в яких північноірландці могли скаржитись на проблеми з британськими органами влади.[18] До того ж, за рік до цього «тимчасова» Шинн Фейн стала легальною партією в Республіці Ірландія.

1976—1983Редагувати

Після конфлікту дуже серйозною проблемою стали права та статус політичних в'язнів, яких вони були позбавлені 1976 року. Це дійшло до «ковдрового», а згодом «брудного» протестів у в'язниці Мейз, які тривали п'ять років.[19] Під час цих подій у партії Шинн Фейн зростав вплив Джеррі Адамса, який активно вимагав від партії втручатися в ці конфлікти та боротися за права в'язнів. Репутація Рурі О'Бреді серед прихильників партії впала через його участь у припиненні вогню з боку ІРА.[20]

Тим часом протести в'язнів перейшли у голодування 1981 року. Одного з голодуючих, Боббі Сендса, було обрано до британського парламенту він партії Anti H-Block (назва партії походить від блоків у тюрмі Мейз, які мали форму літери "Н"). Незабаром Сендс помер від голодування, а його місце в парламенті зайняв Оуен Керрон. Того ж року двох кандидатів від Anti H-Block було обрано до ірландського парламенту за умови, що вони відвідуватимуть кожне засідання уряду. У відповідь на це Денні Моррісон сформулював нову стратегію партії:

  Хто тут узагалі вірить, що ми можемо перемогти у війні за допомогою урн для голосування? Хоча чи буде хтось заперечувати, якщо ми з бюлетнем в одній руці та Armalite[en] в іншій захопимо владу в Ірландії?[21]
Оригінальний текст (англ.)
Who here really believes we can win the war through the ballot box? But will anyone here object if, with a ballot paper in this hand and an Armalite in the other, we take power in Ireland?
 

Ця стратегія в подальшому стала відомою як тактика Armalite та бюлетнів для голосування. План Шинн Фейн та тимчасової ІРА по створенню єдиної федеративної Ірландії, що був відомий під назвою Éire Nua[en] («Нова Ірландія»), був скасований 1982 року. Через рік Адамс став президентом партії замість О'Бреді.

1983—1998Редагувати

 
Джеррі Адамс та Мартін Макгіннес

За часи президенства Адамса боротьба на виборах стала набагато вагомішою для партії. 1983 року до міської Белфаста вперше в історії було обрано представника Шинн Фейн. Ним став Алекс Мескі. Того ж року партія набрала понад 100000 голосів на виборах до Палати громад,[22] проте Адамс, що став депутатом, традиційно відмовився від участі в роботі парламенту.

Проте в цей час партія почала переглядати свою політику абсентіонізму в Дайлі. 1985 року на засіданні партії було подано пропозицію про її скасування, яку було відхилено. В жовтні наступного року ІРА підтримала скасування абсентінонізму, і після того 1 листопада дві третини представників Шинн Фейн проголосували за це рішення. Внаслідок цього частина депутатів партії на чолі з О'Браді вийшла з неї і заснувала Республіканську Шинн Фейн.[23]

1994 року британський уряд та представники ірландських партій почали перемовини. Спочатку вони проходили без участі Шинн Фейн, але після припинення вогню з боку Тимчасової ІРА партія також до них долучилася. Однак лідер британських консерваторів Джон Мейджор відсторонив партію від переговорів, доки Тимчасова ІРА не здасть всю зброю повністю. Після перемоги лейбористів у 1997 році новий прем'єр-міністр Тоні Блер поновив статус Шинн Фейн у перемовинах. 10 квітня 1998 року було підписано Белфастську угоду, яка передбачувала створення перехідного уряду в Північній Ірландії та внесення поправок до Конституції Ірландії, які скасовували її тертиторіальні претензії на Ольстер. За традицією, деякі члени Тимчасової ІРА не визнали цієї угоди і створили «Справжню ІРА»,[24] яка продовжує збройну боротьбу й дотепер.[25]

1998—2017Редагувати

В грудні 2005 року один із членів Шинн Фейн Деніс Дональдсон публічно зізнався, що за 20 років до того був завербований британськими спецслужбами.[26] 4 квітня 2006 року він був знайдений застреленим у власному будинку в графстві Донегол.[27] У квітні 2009 року Справжня ІРА оприлюднила заяву про відповідальність за вбивство.[28]

Після Белфастської угоди двома найвпливовішими партіями Північної Ірландії сталі Шинн Фейн та Демократична юніоністська партія. Згідно з уогодю, жодне рішення парламенту не може бути прийнятим без підтримки з боку обох партій. У листопаді 2004 року вони майже досягли угоди, але юніоністи наполягали на оприлюдненні фото- та відеодоказів роззброєння ІРА, що було неприйнятним для Шинн Фейн.[29]

28 січня 2007 року партія Шинн Фейн завершила свій 86-річний бойкот засідань парламенту Північної Ірландії, проголосувавшив підтримку нової північноірландської поліції.[30] Деякі з членів партії не сприйняли такого рішення і вийшли з неї, зокрема колишній політв'язень Джеррі Макгіа.

18 листопада 2017 року лідер партії Джеррі Адамс подав у відставку з посту.[31]

Після 2018 рокуРедагувати

 
Мері Лу Макдональд та Мішель О'Нілл у лютому 2018 року

10 лютого 2018 року новою президенткою партії Шинн Фейн стала Мері Лу Макдональд,[32] віцепрезиденткою стала Мішель О'Нілл. Після цього Макдональд зробила заяву, що мета партії — присутність у парламенті як на півночі, так і на півдні Ірландії, і робота в коаліції з іншими партіями. Шинн Фейн виступала проти виходу Північної Ірландії з ЄС разом із Великою Британією. Її депутат Мартін Макгіннес запропонував провести референдум про об'єднання Ірландії, яка залишалась у складі ЄС.[33] Макдональд підтримала його заяву, посилаючись на проблеми із кордоном з Республікою Ірландія, що можуть виникнути після Брекзиту.[34]

На парламентських виборах в Ірландії 2020 року Шинн Фейн набрала 24,5% голосів виборців, посівши перше місце за цим показником вперше з 1923 року. Партія намагалася сформувати коаліцію з лейбористами та соціал-демократами, проте їй це не вдалося і коаліцію сформували Фіанна Файл, Фіне Гел та Зелена партія Ірландії. Шинн Фейн знову залишилась в опозиції.

ІдеологіяРедагувати

 
Протест прихильників Шинн Фейн проти Брекзіта

Головна ідея партії — створення об'єднаної Ірландії, на основі цього базується вся ідеологія партії.

Шинн Фейн належить до лівих демократично-соціалістичних партій. В Європарламенті партія належить до групи Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі. Шинн Фейн виступає на захист імміграції у випадку, якщо вона допомагає заповнити ринок праці та система може інтегрувати мігрантів. Партія також виступає за зменшення часу на розгляд заявок для біженців. Політики Шинн Фейн не підтримують ідеї «відкритих кордонів» та відстоюють скасування системи Direct provision для біженців, оскільки вважають її такою, що принижує людську гідність.[35] Партія націлена на ліквідацію бідності. Шинн Фейн проти розповсюдження закону Великої Британії про легалізацію абортів на Північну Ірландію, партія заявила, що не підтримує у суспільстві погляди, що примушують жінок робити аборти або криміналізують тих, хто прийняв це рішеня. Партіяа стверджує, що у випадках інцесту, зґвалтування, сексуального насильства, "смертельних аномалій плода" або коли життя та здоров'я жінки знаходяться під загрозою, остаточне рішення має приймати жінка.[36] На ірландському референдумі 2018 року щодо легалізації абортів Шинн Фейн сершу агітувала «За», але виступала проти абортів на термінах після 12-ти тижнів.[37]

Шинн Фейн є поміркованою євроскептичною партією.[38][39] На референдумі 1972 року про вступ Ірландії до ЄЕС партія виступала проти нього.[40] Вони були по один бік барикад із Ольстерською юніоністською партією стосовно вступу Великої Британії до ЄЕС у 1975 році.[41] 2002 року партія не підтримала Європейську конституцію,[42] а 2008 — підписання Лісабонської угоди. Тоді Мері Лу Макдональд заявила, що «немає ніякого протиріччя в тому, щоб бути проєвропейським, але виступати проти цієї угоди».[43] У своєму маніфесті до виборів у Великій Британії 2015 року Шінн Фейн заявила, що партія проводитиме кампанію за те, щоб Велика Британія залишалася в межах Європейського Союзу, а Мартін Макгінесс заявив, що вихід «буде абсолютною економічною катастрофою».[44] На початку XXI століття політика партії перейшла до більш помірного євроскептицизму: зараз Шинн Фейн підтримує політику ЄС щодо рівності та прав людини, але відхиляє ідею створення «Сполучених Штатів Європи».

Соціальна та культурна політикаРедагувати

Економічна політикаРедагувати

  • Зростання податку на утримання відсотків за депозитом та податку на приріст капіталу
  • Обмеження заробітної плати для працівників державного сектора в розмірі трьох середніх зарплат робітника
  • Обмеження заробітної плати інспекторів та урядових міністрів
  • Стандартизація дискреційних податкових пільг
  • Збільшення державних інвестицій в економіку
  • Зниження податкових пільг на іпотечні проценти для орендодавців та податкових пільг на основі майна
  • Створення державного фонду допомоги малим та середнім підприємствам
  • Створення цілісної економіки єдиної Ірландії з однаковими валютою та податковою політикою
  • Збільшення державної допомоги людям з інвалідністю[49]

Охорона здров'яРедагувати

  • Створення загальноірландської національної служби з охорони здоров'я
  • Обмеження заробітної плати консультантів
  • Скасування рецептурних зборів для пацієнтів з медичними картками
  • Розширення центрів первинної медичної допомоги
  • Поступове скасування субсидій приватної практики в державних лікарнях
  • Безкоштовний скрінінг на виявлення раку молочної залози для всіх жінок від 40 років[50]

Міжнародні відносиниРедагувати

Шинн Фейн має довготривалі стосунки із Африканським національним конгресом, Нельсон Мандела описав партію як свого давнього союзника у справі боротьби з апартеїдом.[51] Партія підтримує Палестинську державу в Ізраїльсько-Палестинському конфлікті,[52] незалежність Каталонії від Іспанії,[53] право басків на самовизначення.[54] Шинн Фейн не підтримує економічні санкції США проти Куби. Тодішній лідер партії Джеррі Адамс відвідав поховання Фіделя Кастро в 2016 році та назвав його «борцем за свободу» та «другом Ірландії».[55]

Електоральна історіяРедагувати

Північна ІрландіяРедагувати

Вибори до місцевих законодавчих органівРедагувати

Рік Орган Місць отримано ± Позиція Голоси за першим пріоритетом % Статус в уряді Лідер партії
1921 Палата громд Північної Ірландії
6 / 52
6 2 104,917 20.5% Абстенціонізм Еймон де Валера
1982 Асамблея Північної Ірландії
5 / 78
5 5 64,191 10.1% Абстенціонізм Рорі О'Браді
1996 Форум Північної Ірландії
17 / 110
17 4 116,377 15.5% Абстенціонізм Джеррі Адамс
1998 Асамблея Північної Ірландії
18 / 108
18 4 142,858 17.7% Коаліція (UUP-SDLP-DUP-SF)
2003
24 / 108
6 3 162,758 23.5% Пряме керування урядом ВБ
2007
28 / 108
4 2 180,573 26.2% Коаліція (DUP-SF-SDLP-UUP-AP)
2011
29 / 108
1 2 178,224 26.3% Коаліція (DUP-SF-UUP-SDLP-AP)
2016
28 / 108
1 2 166,785 24.0% Коаліція (DUP-SF-Ind.)
2017
27 / 90
1 2 224,245 27.9% Коаліція (DUP-SF-UUP-SDLP-AP)

Вибори до Палати громадРедагувати

Рік Місць отримано ± Позиція Голосів % (в ПІ) % (в ВБ) Статус в уряді Лідер партії
1924
0 / 13
0 34,181 0.2% Без місць Еймон де Валера
1950
0 / 12
0 23,362 0.1% Без місць Маргарет Баклі
1955
2 / 12
2 4 152,310 0.6% Абсентіонізм Педді Маклоган
1959
0 / 12
2 0 63,415 0.2% Без місць Педді Маклоган
1983
1 / 17
1 8 102,701 13.4% 0.3% Абсентіонізм Рорі О'Браді
1987
1 / 17
6 83,389 11.4% 0.3% Абсентіонізм Джеррі Адамс
1992
0 / 17
1 None 78,291 10.0% 0.2% Без місць
1997
2 / 18
2 8 126,921 16.1% 0.4% Абсентіонізм
2001
4 / 18
2 6 175,933 21.7% 0.7% Абсентіонізм
2005
5 / 18
1 6 174,530 24.3% 0.6% Абсентіонізм
2010
5 / 18
6 171,942 25.5% 0.6% Абсентіонізм
2015
4 / 18
1 6 176,232 24.5% 0.6% Абсентіонізм
2017
7 / 18
3 6 238,915 29.4% 0.7% Абсентіонізм
2019
7 / 18
6 181,853 22.8% 0.6% Абсентіонізм Мері Лу Макдональд

Вибори в ІрландіїРедагувати

Вибори до ірландського парламентуРедагувати

Рік Місць отримано ± Позиція Голоси за 1-м пріоритетом % Статус в уряді Лідер партії
1918
(Вестмінстер)
73 / 105
73 1 476,087 46.9% Декларація Ірландської Республіки Еймон де Валера
1921
(Палата громад Пд. Ірландії)
124 / 128
(elected unopposed)
51 1
1922
58 / 128

(Pro-Treaty)
N/A 1 239,195 38.5% Уряд меншості Майкл Коллінз
(Pro-Treaty)
36 / 128

(Anti-Treaty)
N/A 2 135,310 21.8% Абсентіонізм Еймон де Валера
(Anti-Treaty)
1923
44 / 153
8 2 288,794 27.4% Абсентіонізм Еймон де Валера
Червень 1927
5 / 153
39 6 41,401 3.6% Абсентіонізм Джон О'Келлі
1954
0 / 147
0 1,990 0.1% Без місць Томас Дойл
1957
4 / 147
4 4th 65,640 5.3% Абсентіонізм Педді Маклоган
1961
0 / 144
4 0 36,396 3.1% Без місць
Лютий 1982
0 / 166
0 16,894 1.0% Без місць Рорі О'Браді
1987
0 / 166
0 32,933 1.9% Без місць Джеррі Адамс
1989
0 / 166
0 20,003 1.2% Без місць
1992
0 / 166
0 27,809 1.6% Без місць
1997
1 / 166
1 6 45,614 2.5% Опозиція
2002
5 / 166
4 6 121,020 6.5% Опозиція
2007
4 / 166
1 5 143,410 6.9% Опозиція
2011
14 / 166
10 4 220,661 9.9% Опозиція
2016
23 / 158
9 3 295,319 13.8% Опозиція
2020
37 / 160
14 2 535,595 24.5% Опозиція Мері Лу Макдональд

Вибори до ЄвропарламентуРедагувати

Рік Країна Голоси за 1-м пріоритетом % голосів К-ть місць
1984 Північна Ірландія 91,476 13.3%
0 / 3
Ірландія 54,672 4.9%
0 / 15
1989 Північна Ірландія 48,914 9.0%
0 / 3
Ірландія 35,923 2.2%
0 / 15
1994 Північна Ірландія 55,215 9.9%
0 / 3
Ірландія 33,823 3.0%
0 / 15
1999 Північна Ірландія 117,643 17.3%
0 / 3
Ірландія 88,165 6.3%
0 / 15
2004 Північна Ірландія 144,541 26.3%
1 / 3
Ірландія 197,715 11.1%
1 / 13
2009 Північна Ірландія 126,184 25.8%
1 / 3
Ірландія 205,613 11.2%
0 / 12
2014 Північна Ірландія 159,813 25.5%
1 / 3
Ірландія 323,300 19.5%
3 / 11
2019 Північна Ірландія 126,951 22.17%
1 / 3
Ірландія 196,001 11.7%
1 / 11

ПриміткиРедагувати

  1. а б General election 2019: A simple guide to Sinn Féin. BBC News. 14 November 2019. Процитовано 22 April 2020. 
  2. Jane Suiter (2016). Ireland: The Rise of Populism on the Left and among Independents. У Toril Aalberg; Frank Esser; Carsten Reinemann; Jesper Stromback; Claes De Vreese. Populist Political Communication in Europe. Routledge. с. 134. ISBN 978-1-317-22474-7. 
  3. Irish PM's pro-EU party ahead in European vote, polls suggest. France 24. 25 May 2019. Архів оригіналу за 24 October 2019. Процитовано 8 November 2019. 
  4. Eileen Culloty; Jane Suiter (2018). Journalism Norms and the Absence of Media Populism in the Irish General Election 2016. У Susana Salgado. Mediated Campaigns and Populism in Europe. Springer. с. 54. ISBN 978-3-319-98563-3. 
  5. Why Sinn Fein's abstentionism from parliament ensures it is an irrelevancy at election time(англ.)
  6. "Provisional Sinn Féin", in W.D. Flackes & Sydney Elliott (1994) Northern Ireland: A Political Directory 1968–1993. Belfast: Blackstaff Press.
  7. Niall Ó Dónaill (1977). У (advisory ed. Tomás de Bhaldraithe). Foclóir Gaeilge-Béarla [Irish-English Dictionary] (ga). Dublin: An Gúm. с. 533, 1095. ISBN 978-1-85791-037-7. 
  8. The first Sinn Fein party. Multitext.ucc.ie. Архів оригіналу за 13 May 2010. Процитовано 20 April 2010.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  9. Michael Clifford (13 December 2014). Shinners are like the Fianna Fáil of old. Irish Examiner. Архів оригіналу за 22 February 2017. 
  10. Griffith, The Resurrection of Hungary, p. 161.
  11. Feeney, Brian (2002). Sinn Féin: a Hundred Turbulent Years. Dublin: The O'Brien Press. с. 32–3. 
  12. Feeney, pp. 52–54.
  13. Oireachtas, Houses of the (20 May 1922). NATIONAL COALITION PANEL JOINT STATEMENT. – Dáil Éireann (2nd Dáil) – Saturday, 20 May 1922 – Houses of the Oireachtas. www.oireachtas.ie. 
  14. 1916 Easter Rising – Profiles: Sinn Féin. BBC History. 24 September 2014. Архів оригіналу за 25 September 2015. 
  15. Michael Gallagher (1985). Political Parties in the Republic of Ireland. Manchester University Press. с. Front cover. ISBN 978-0-7190-1797-1. 
  16. Robert William White, Ruairí Ó Brádaigh: the life and politics of an Irish revolutionary, p. 119.
  17. Irish voters decide: voting behaviour in elections and referendums since 1918, Richard Sinnott, Manchester University Press ND, 1995, ISBN 978-0-7190-4037-5 p. 59.
  18. Taylor pp. 184, 165.
  19. Feeney, pp. 277–279.
  20. Ruairi O Bradaigh: IRA leader who believed fervently in armed struggle. The Independent. 6 June 2013. Архів оригіналу за 6 December 2018. Процитовано 11 September 2017. 
  21. Taylor (1997), pp. 281–282.
  22. Murray, Gerard; Tonge, Jonathan (2005). Sinn Féin and the SDLP: From Alienation to Participation. Dublin: The O'Brien Press. с. 153. ISBN 978-0-86278-918-3. 
  23. Feeney (2002), p. 333.
  24. Independent Monitoring Commission, Twenty-first Report of the Independent Monitoring Commission, The Stationery Office, 2009, ISBN 978-0-10-295967-3, p. 31.
  25. [1] Who are the New IRA and what have they done?(англ.)
  26. Sinn Féin man admits he was agent. BBC. 16 December 2005. Архів оригіналу за 10 May 2007. Процитовано 29 March 2007. 
  27. Donaldson murder scene examined. BBC. 6 April 2006. Архів оригіналу за 23 December 2006. Процитовано 29 March 2007. 
  28. Real IRA claims responsibility for 2006 murder of Denis Donaldson. irishtimes.com. 4 April 2009. Архів оригіналу за 26 October 2011. Процитовано 17 December 2011. 
  29. Sinn Féin rejects 'shadow' Assembly. RTÉ. 2 September 2006. Архів оригіналу за 19 February 2008. Процитовано 28 March 2007. 
  30. Sinn Féin ends policing boycott. BreakingNews.ie. 28 January 2007. Архів оригіналу за 16 February 2007. Процитовано 28 March 2007. 
  31. [2] Gerry Adams retires as Sinn Féin leader saying: I've done my best
  32. Mary Lou sets out her SF agenda: ‘Opportunities for all, not just the few’ Архівовано 11 February 2018 у Wayback Machine.. The Irish Times. Published 10 February 2018. Retrieved 11 February 2018.
  33. Fenton, Siobhan (24 June 2016). Northern Ireland's Deputy First Minister calls for poll on united Ireland after Brexit. The Independent. Архів оригіналу за 15 December 2016. Процитовано 14 December 2016. 
  34. Houeix, Romain (26 February 2018). Irish reunification 'on the table', says Sinn Fein's new leader amid Brexit talks. France 24. AFP. Архів оригіналу за 29 March 2018. Процитовано 29 March 2018. 
  35. Giving Workers and Families a Break. Sinn Féin. 2020. с. 70. 
  36. Sinn Féin on the Assembly debate on Abortion. Sinn Féin. 22 October 2007. Архів оригіналу за 25 October 2007. Процитовано 14 November 2007. 
  37. Sinn Féin wants to Repeal the Eighth but avoids saying 'abortion'. Irish Independent (en). Архів оригіналу за 26 May 2018. Процитовано 2018-05-25. 
  38. Sinn Féin set to capitalise on Irish discontent, FT.com. Retrieved 14 May 2013.
  39. Groups in the European Parliament. BBC News. 31 May 2011. Архів оригіналу за 11 May 2014. Процитовано 14 May 2014. 
  40. If You Believe in a Prosperous And Independent Ireland ... Vote No. Irish Election Literature. 18 November 2013. Архів оригіналу за 4 February 2016. Процитовано 29 January 2016. 
  41. Nicholas Whyte. The Referendums of 1973 and 1975. Ark.ac.uk. Архів оригіналу за 17 October 2017. Процитовано 9 April 2018. 
  42. Michael Holmes (29 November 2005). Ireland and the European Union: Nice, Enlargement and the Future of Europe. Manchester University Press. с. 163. ISBN 978-0-7190-7173-7. Архів оригіналу за 29 May 2016. Процитовано 29 January 2016. 
  43. O'Doherty, Caroline (26 May 2008). Sinn Féin urges treaty no vote in newsletter blitz. Irish Examiner. Архів оригіналу за 3 February 2016. Процитовано 29 January 2016. 
  44. Moriarty, Gerry (20 April 2015). SF says North should be able stay in EU in a Brexit. Irish Times. Архів оригіналу за 4 March 2016. Процитовано 29 January 2016. 
  45. Belfast Telegraph, 16 April 2008. Belfasttelegraph.co.uk. Архів оригіналу за 23 July 2012. Процитовано 20 April 2010. 
  46. Ag cur Gaeilge ar ais i mbhéal an phobail. Sinn Féin (ga). 2004. Архів оригіналу за 20 May 2004. Процитовано 30 May 2015.  (machine translated version available here [3] Архівовано 30 May 2015 у Wayback Machine.)
  47. Cumann, Martin Hurson. 174. Sinn Féin. Архів оригіналу за 15 December 2013. Процитовано 30 May 2015. «This Ard Fheis reaffirms its support of equality in all of its forms and reaffirms its support for the LGBT community and commends the work of local councillors and party members throughout both the 26- and Six-County states for pushing for the extension of full marriage rights to the LGBT Community and An Phoblacht for its continued coverage of these important issues.» 
  48. Coulter, Peter (13 January 2020). Same-sex marriage now legal in Northern Ireland. BBC News. Процитовано 9 February 2020. 
  49. The Road to Recovery: Sinn Féin Pre-Budget 2010 Submission. Sinn Féin. 2009. Архів оригіналу за 20 March 2012. Процитовано 30 May 2015. 
  50. Donnellan, Eithne (15 February 2011). SF plans free GP and hospital care. The Irish Times. Архів оригіналу за 1 November 2011. Процитовано 14 July 2011. 
  51. Agnès Maillot, New Sinn Féin: Irish Republicanism in the Twenty-First Century p 131.
  52. Sinn Féin and Fianna Fáil want to call TDs back from their holidays to talk about Gaza. thejournal.ie. 25 July 2014. Архів оригіналу за 20 August 2014. Процитовано 20 August 2014. 
  53. Hennessy, Michelle. Sinn Féin calls on Irish government to recognise Catalan independence. TheJournal.ie (en). Архів оригіналу за 15 December 2018. Процитовано 2019-01-16. 
  54. Sinn Féin website, International Department. Sinnfein.ie. Архів оригіналу за 10 April 2010. Процитовано 20 April 2010. 
  55. Sinn Féin's Gerry Adams: ‘Fidel Castro a hero and friend of Ireland’. Green Left. 6 December 2016. 

ПосиланняРедагувати