Відкрити головне меню

Боббі Сендс

ірландський активіст Тимчасової Ірландської республіканської армії

Роберт Джерард Сендс (ірл. Roibeárd Gearóid Ó Seachnasaigh;[2], більш відомий як Боббі Сендс; нар.9 березня 1954(19540309) — пом.5 травня 1981) — ірландський активіст, член Тимчасової Ірландської республіканської армії, депутат Британського парламенту. Помер у ході голодування під час перебування у в'язниці Мейз.

Боббі Сендс
англ. Bobby Sands
Боббі Сендс
Пам'ятний мурал на Фоллс Роуд, Белфаст

Член Парламенту Великої Британії від району Ферман і Південний Тайрон
Час на посаді:
9 квітня 1981[1] — 5 травня 1981
ПопередникФренк Магвайр
НаступникОвен Керрон

Народився9 березня 1954(1954-03-09)
Ньютаунеббі, Північна Ірландія
Помер5 травня 1981(1981-05-05) (27 років)
Мейз, графство Даун, Північна Ірландія
Політична партіяАнти Ейч-Блок
БатькоРозалін Сендс
МатиДжон Сендс
ДружинаДжеральдін Ноад
ДітиДжерард Сендс
bobbysandstrust.com

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Був лідером голодного протесту 1981 року, в якому ірландські республіканські ув'язнені протестували проти позбавлення їх Спеціального статусу політичного в'язня (англ. Special Category Status). Під час протесту його було обрано у парламент Великої Британії кандидатом від руху Анти Ейч-Блок.[3][4] Його смерть і смерть інших дев'яти протестувальників спричинила новий сплеск діяльності Тимчасової ІРА. Репортажі міжнародних ЗМІ привернули увагу як до голодних протестів, так і республіканського руху в цілому.[5]

Ранні рокиРедагувати

Роберт народився у 1954 році в родині римо-католиків із Белфаста, Джона та Розалін Сендсів. Після того як побрались вони переїхали до Ньютаунеббі, графство Антрім, що за межами Північного Белфаста. Сендс був найстаршим із чотирьох дітей. Його сестри, Марцелла та Бернадетт, народились у 1955 і 1958 роках відповідно. Зазнавши переслідувань і залякувань від сусідів, сім'я покинула Ебботс Кросс і переїхала до сусіднього житлового комплексу Раткул. Населення Раткула на 30% складалося з католиків, там були католицькі школи і католицький (лише номінально) молодіжний футбольний клуб «Морська Зоря» (членом якого був Боббі, який грав на місці лівого захисника), що було нетиповою ситуацією у Північній Ірландії.[6][7] У 1962 році у Роберта народився брат Джон.

До 1966 року сегрегація та насильство на релігійному ґрунті у Реткулі та інших районах Белфаста значно посилились. Католики опинились в облозі. Щоранку по дорозі до школи протестантська молодь закидала пляшками та камінням Сендса і його сестер. Футбольний клуб вилучив членів-католиків і був перейменований у «The Kai» (англ. Kill All Irish — «Вбити всіх ірландців»). Сендс помітив, що жоден із його друзів-протестантів навіть не хочуть говорити з ним. Через це він швидко навчився спілкуватися тільки з католиками.[6] У 1969 році він кинув школу та поступив до Технічного коледжу Ньютаунеббі, почавши у 1970 році працювати на виробника міжміських автобусів Alexander's Coach Works. Боббі пропрацював там менше року. Під дулом пістолета лоялісти Ольстера пояснили Сендсу, що Alexander's закритий для «феніанських покидьків» і, щоб він більше ніколи не повертався туди, якщо цінує своє життя.[8][9]

У червні 1972 року натовпом прихильників лоялізму Ольстера (політична юніоністська ідеологія, прибічниками якої є переважно протестанти ірландської провінції Ольстер, що виступають за збереження членства Північної Ірландії у Сполученому Королівстві) напав і зруйнував будинок батьків Роберта і вони знову були змушені переїздити, цього разу до Твінбрука. Цього ж місяця у Твінбруку вісімнадцятирічний Сендс уперше відвідав зустріч Тимчасової ІРА (ірландська республіканська парамілітарна організація, яка прагнула виходу Північної Ірландії зі складу Сполученого Королівства і домагалася незалежності об'єднаної Ірландії; створена внаслідок розколу ІРА) і того ж дня долучився до організації.[9][10]

Діяльність у Тимчасовій ІРАРедагувати

У 1972 році Сендс приєднався до Тимчасової ІРА. Вже у жовтні його було арештовано та висунуто звинувачення у володінні 4 пістолетами, знайденими у його будинку. У квітні 1973 року Сендса засудили до 5 років позбавлення волі.[11][12]

Після звільнення у квітні 1976 він повернувся до сімейного будинку в Західному Белфасті та одразу відновив свою активну діяльність у Тимчасовій ІРА. Сендс і Джо Мак-Доннелл[en] спланували жовтневу атаку на меблеву компанію Балморал (англ. Balmoral Furniture Company) у Данмаррі. Після вибуху відбулася перестрілка з Королівською поліцією Ольстера[en]. Боббі Сендс, Джо Мак-Доннелл, Шеймус Фінукейн і Шон Лейвері були затримані при спробі втечі на машині. В авто було знайдено один із використаних під час атаки револьверів. Четвірку було засуджено до 14 років за зберігання зброї. Звинувачення у причетності до вибухів їм так і не висунули.[13][14]

Після засудження Сендс мав стосунок до колотнечі, тому провів перші 22 дні без меблів у камері в'язниці Крамлін Роуд[en], 15 днів голим і на хлібі та воді кожний третій день.[15]

Роки у Лонг КешРедагувати

В кінці 1980 Сендса обрали командиром ув'язених у Лонг Кеші (одна із назв в'язниці Мейз[en]) членів Тимчасової ІРА. Він замінив на цій посаді Брендана Г'юза, який брав участь у першому голодуванні. Ув'язнені республіканці організували серію протестів, покликаних відновити їхній попередній спеціальний статус (Special Category Status), який звільняв їх від деяких тюремних правил. Усе почалося з «покривального протесту»[en] в 1976, коли в'язні відмовились одягати тюремну форму та взамін носили ковдри. У 1978, після низки нападів на ув'язнених, які виходили з камер, щоб спорожнити свої нічні горщики (англ. slopping out — процес ручного ранкового очищення переносних туалетних відер; деякі тюремні камери з Вікторіанської епохи не мають унітазів через відсутність сантехніки, водопроводу та складність їх встановлення), страйк переріс у «брудний протест»[en], в ході якого в'язні відмовились митися і вимащували стіни своїх камер екскрементами.[16]

ПублікаціїРедагувати

Коли Сендс відбував строк, кілька його листів і статей під псевдонімом «Марцелла» було опубліковано республіканською газетою «An Phoblat». Він також є автором творів «Skylark Sing Your Lonely Song»[17] і «One Day in My Life» (автобіографічний роман, який Сендс написав узимку 1979-го на туалетному папері кульковою ручкою, яку ховав у власному тілі; вперше опублікований у 1983 році)[18].[19] Сендс написав тексти пісень «Back Home in Derry» та «McIlhatton», які пізніше записав Крісті Мур, а також «Sad Song For Susan», яку пізніше також було записано. Мелодія до «Back Home in Derry» була взята з відомої пісні Гордона Лайтфута[en] «The Wreck of the Edmund Fitzgerald».[20] Пісня розповідає про вивезення ірландців до Тасманії у XIX столітті.

Членство у ПарламентіРедагувати

За збігом обставин, незабаром після початку протестів від серцевого нападу помер Френк Магвайр, член Парламенту від партії ірландських республіканців району Фермана і Південний Тирон. Раптова вакансія на місці з націоналістичною більшістю близько 5 000 була цінною можливістю для прихильників Сендса «відродити суспільну свідомість».[9][21] Сендса було висунуто від політичної групи Анти Ейч-Блок[en] (англ. Anti H-Block — метонімія назви в'язниці Мейз, блоки якої мали форму літери „H“). 9 квітня 1981 року з невеликим відривом (30 493 голоси проти 29 046 за Гаррі Веста) Сендс виграв вибори і став наймолодшим на той час членом Парламенту.[22] Однак через місяць Роберт помер у в'язниці так жодного разу і не сівши у своє місце в Палаті Громад.

Після перемоги Сендса на виборах Британський уряд ввів «Representation of the People Act 1981», згідно з яким заборонялось висування та обрання на виборах кандидатів, які відбувають тюремне ув'язнення більше одного року у Великій Британії або Ірландії.[23][24] Закон ввели, щоб попередити обрання до Парламенту Сполученого Королівства інших голодуючих.[25]

ГолодуванняРедагувати

Ірландське голодування 1981 року[en] почалося з відмови Боббі Сендса від прийому їжі 1 березня 1981 року. Сендс вирішив, що інші в'язні повинні долучатися до протесту не одночасно, а з певними інтервалами, щоб привернути увагу громадськості.

Учасники голодного протесту висунули уряду п'ять вимог[26]:

  • право не носити тюремну уніформу;
  • не робити тюремну роботу;
  • право на свободу зв'язку з іншими ув'язненими, а також на організацію освітніх та розважальних заходів;
  • право на один візит, один лист і одну посилку щотижня;
  • повне право на помилування.[27]

Головною метою голодування було повернення статусу політичного в'язня учасникам конфлікту.

Учасники, які померли під час голодуванняРедагувати

Попри високий статус Сендса, прем'єр-міністр Великої Британії, «залізна леді» Маргарет Тетчер не пішла на поступки, і голодування скінчилося смертю десяти республіканців.

Ім'я Напіввійськова організація Початок протесту Дата смерті Тривалість голодування
Боббі Сендс ІРА 1 березня 5 травня 66 днів
Френсіс Г'юз ІРА 15 березня 12 травня 59 днів
Реймонд Мак-Кріш ІРА 22 березня 21 травня 61 днів
Петсі О'Хара ІНВА 22 березня 21 травня 61 день
Джо Мак-Доннелл ІРА 8 травня 8 липня 61 день
Мартін Герсон ІРА 28 травня 13 липня 46 днів
Кевін Лінч ІНВА 23 травня 1 серпня 71 днів
Кіран Догерті ІРА 22 травня 2 серпня 73 дні
Томас Мак-Елві ІРА 8 червня 8 серпня 62 дні
Майкл Девайн ІНВА 22 червня 20 серпня 60 днів

СмертьРедагувати

 
Могила Боббі Сендса на кладовищі Міллтаун

Сендс помер 5 травня 1981 року в госпіталі в'язниці Мейз після 66 днів голодування.[28] Звістка про смерть Боббі Сендса призвела до кількаденних масових заворушень у націоналістичних районах Північної Ірландії.[29][30] На похорон прийшло більше 100 000 людей.

Сім'яРедагувати

3 березня 1973 року Боббі одружився на Джеральдін Ноад. 8 травня 1973 у них народився син Джерард. Незабаром Ноад разом із Джерардом переїхали жити до Англії.[9]

Сестра Сендса, Бернадетт Сендс Мак-Кевітт, також є відомою ірландською республіканкою. Разом зі своїм чоловіком, Майклом Мак-Кевіттом, вона заснувала групу 32CSM і звинувачувалась у причетності до Справжньої Ірландської республіканської армії[en].[31]

У популярній культуріРедагувати

Коли у ніч після смерті Сендса гурт Grateful Dead виступав на Нассау-Ветеранс-Меморіал-колісіум, гітарист Боб Вір присвятив Боббі Сендсу пісню «He's Gone».[32]

Гурт Black 47, Нікі Вайр, Мейк Стівенс, ірландський рок-гурт The Undertones, Ерік Богл і Крісті Мур написали пісні у відповідь на голодування та смерть Боббі Сендса.

Шотландський футбольний клуб Селтік отримав штраф у 50 000 € від УЄФА за банери зі зображенням Сендса та політичним посланням, показані групою ультрас Green Brigade під час гри 26 листопада 2013 року.[33][34]

Про голодування 1981 року та Боббі Сендса знято наступні фільми:

ПриміткиРедагувати

  1. 1981: Hunger striker elected MP. BBC On This Day - 10 April. Процитовано 29 червня 2016. 
  2. Legacy of Cage Eleven. Nuzhound.com. Процитовано 29 червня 2016. 
  3. Hunger Strike 1980–82. BBC News. Процитовано 29 червня 2016. 
  4. CAIN: Politics: Elections: Westminster By-election (NI) Thursday 9 April 1981. Cain.ulst.ac.uk. 9 April 1981. Процитовано 29 червня 2016. 
  5. CAIN archive at the University of Ulster. Cain.ulst.ac.uk. 5 May 1981. Процитовано 29 червня 2016. 
  6. а б O'Hearn, Bobby Sands: Nothing but an Unfinished Song
  7. Donegan, Lawrence (23 November 1999). Never mind poor old Evita, cry for Star of the Sea. The Guardian. 
  8. Feehan, Bobby Sands and the Tragedy of Northern Ireland, pp. 13–14
  9. а б в г David Beresford (1987). Ten Men Dead: The Story of the 1981 Irish Hunger Strike. London, UK: Harper Collins Publishers. ISBN 0-586-06533-4. 
  10. O'Hearn, Nothing but an unfinished song: Bobby Sands, Chapter 1.
  11. Morrison, Biography, cain.ulst.ac.uk; Процитовано 29 червня 2016.
  12. Hanke, Philip (2011). Bobby Sands – An Irish Martyr?. GRIN Verlag. с. 20. ISBN 978-3-640-85967-2. Процитовано 29 червня 2016. 
  13. English, Armed Struggle: The History of the IRA, pp. 196–198
  14. Kevin Toolis (12 грудня 2011). Rebel Hearts. Pan Macmillan. с. 133–. ISBN 978-1-4472-1748-0. Процитовано 29 червня 2016. 
  15. Hanke, Philip (2011). Bobby Sands – An Irish Martyr?. GRIN Verlag. с. 21. ISBN 978-3-640-85967-2. Процитовано 29 червня 2016. 
  16. Taylo, Provos, The IRA and Sinn Féin, pp. 251–52
  17. 1989, Mercier Press, ISBN 0-85342-726-7
  18. Sands, Bobby. One Day in My Life. Mercier Press. Dublin: 2001. p.18
  19. 2001, Mercier Press; ISBN 1-85635-349-4
  20. http://www.christymoore.com/lyrics/back-home-in-derry/
  21. CAIN: Events: Hunger Strike: Beresford, David - Chapter from 'Ten Men Dead'. ulst.ac.uk. Процитовано 29 червня 2016. 
  22. BBC News,1981: Hunger striker elected MP (April 1981)
  23. Julian Haviland, "Bill to stop criminal candidates", The Times, 13 June 1981, p. 2.
  24. Gay, Архівована копія. Архів оригіналу за 21 березень 2006. Процитовано 29 червень 2016.  http://researchbriefings.files.parliament.uk/documents/SN03221/SN03221.pdf.
  25. Carol, Constitutional and administrative law, p. 112
  26. Як ірландці намагалися зламати "залізну леді" голодуванням. espreso.tv. 10 лютого 2015. Процитовано 30 червня 2016. 
  27. ON THIS DAY 1981: Violence erupts at Irish hunger strike protest, BBC News
  28. Bobby Sands profile, cain.ulst.ac.uk; Процитовано 29 червня 2016.
  29. Malcolm Sutton. An Index of Deaths from Conflict in Ireland. CAIN. Процитовано 29 червня 2016. 
  30. A Chronology of the Conflict – 1981. CAIN. Процитовано 29 червня 2016. 
  31. Toolis, "McKevitt's inglorious career", The Observer, 29 червня 2016.
  32. A Long Strange Trip by Dennis McNally, p. 542
  33. Celtic Green Brigade's Bobby Sands Banner - Is It Offensive? (POLL). Процитовано 30 червня 2016. «The Green Brigade supporters displayed a banner of Sands alongside Scottish warrior William Wallace, in an effort to highlight hypocrisy of the Scottish government, which has jailed Celtic fans for singing Republican songs in commemoration of Sands.» 
  34. Celtic fined €50k for Bobby Sands banner. Архів оригіналу за 21 листопад 2015. Процитовано 30 червня 2016. «Celtic Football Club has been fined €50,000 over a banner depicting IRA hunger-striker Bobby Sands» 
  35. PeterJordan (25 December 1996). Some Mother's Son (1996). IMDb. Процитовано 30 червня 2016. 
  36. info-3375 (1 October 2001). H3 (2001). IMDb. Процитовано 30 червня 2016. 
  37. Thorpe, Vanessa (11 May 2008). Anger as new film of IRA hero Bobby Sands screens at Cannes. The Observer (London, UK). Процитовано 30 червня 2016. 
  38. Bobby Sands film wins Cannes award. Available on RTE.ie. Процитовано 30 червня 2016.

ПосиланняРедагувати