Вікіпедія

Шевчук Валерій Олександрович

український письменник
(Перенаправлено з Шевчук Валерій)
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Шевчук.

Валерій Олександрович Шевчук
Народився 20 серпня 1939(1939-08-20) (84 роки)
Житомир, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність архівіст, письменник, історик літератури, перекладач
Alma mater Історико-філософський факультет Київського університетуd
Мова творів українська
Роки активності 1967 — дотепер
Напрямок психологічна проза, літературознавство, публіцистика
Жанр публіцистика, повість[d], оповідання, роман, казка і п'єса
Magnum opus Дім на горі, Три листки за вікном
Членство СП СРСР
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1988
CMNS: Шевчук Валерій Олександрович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (нар. 20 серпня 1939(19390820), Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко. Молодший брат письменника та радянського дисидента Анатолія Шевчука.

Життєпис ред.

 
В. Шевчук (стоїть), Т. Чухліб на презентації книги «Малі українські діярії XVII—XVIII ст.» (Музей книги та друкарства України, Київ)

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення школи у 1956 році хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Вступити не вдалося, тому він повернувся додому. Працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.

У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться»[1]. На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована[2].

Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі[3].

У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи[4].

У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

У 1969 р. він написав повість «Золота трава»[5] і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.

 
І.Вишеславська. Портрет Валерія Шевчука. 1970

У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979—1999 pp. Валерій Шевчук видав книги:

  • «Крик півня на світанку» (1979);
  • «Долина джерел» (1981);
  • «Тепла осінь» (1981);
  • «На полі смиренному» (1983);
  • «Дім на горі» (1983);
  • «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984);
  • «Барви осіннього саду» (1986);
  • «Три листки за вікном» (1986);
  • «Камінна луна» (1987);
  • «Птахи з невидимого острова» (1989);
  • «Дзиґар одвічний» (1990);
  • «Дорога в тисячу років» (1990);
  • «Панна квітів» (1990);
  • «Із вершин та низин» (1990);
  • «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994);
  • «У череві апокаліптичного звіра» (1995);
  • «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995), «Око прірви» (1996);
  • «Жінка-змія» (1998);
  • «Юнаки з вогненної печі» (1999);
  • «Біс плоті» (1999) та ін.

З 1988 р. Валерій Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України.

На сьогодні В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

Родина: дружина Неоніла (нар. 1943), доньки Мирослава (нар. 1968) та Юліана (нар. 1972); внук Богдан (нар. 1997).

У квітні 2021 року Людмила Зубко презентувала у рідному місті письменника книгу «Стежка в траві. Житомирська сага». Місцева громадська організація у 2020 році взяла на себе друк твору, тому наразі книга з'явилася у бібліотеках і містяни зможуть безплатно її прочитати.[6]

Творчий доробок ред.

 
Книга Миколи Ільницького Людина в історії (Сучасний український історичний роман) (Київ, 1989), у якій розглянуто твори Валерія Шевчука

Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи.[7] У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.

Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16-19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986—1987 рр. та інше.

Твори ред.

(хронологічно)

  • «Серед тижня» (1967, збірка оповідань і повістей)
  • «Набережна 12» (1968)
  • «Середохрестя» (1968, повість)
  • «Вечір святої осені» (1969)
  • «Крик півня на світанку» (1979)
  • «Долина джерел» (1981)
  • «Тепла осінь» (1981)
  • «На полі смиренному» (1983, роман) [2]
  • «Дім на горі» (1983, роман)
  • «Двоє на березі» (1984)
  • «Маленьке вечірнє інтермецо» (1984)
  • «Барви осіннього саду» (1986)
  • «Три листки за вікном» (роман, 1986)
  • «Мисленне дерево» (1986, роман-есей)
  • «Камінна луна» (1987)
  • «Птахи з невидимого острова» (1989, повість)
  • «Сповідь» (1989, повість)
  • «Мор» (1989, повість)
  • «Дзиґар одвічний» (1990)
  • «Дорога в тисячу років» (1990)
  • «Панна квітів» (1990, збірка казок)[8]
  • «Із вершин та низин» (1990)
  • «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994)
  • «У череві апокаліптичного звіра» (1995, збірка оповідань)
  • « Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995)[3][9]
  • «Око Прірви» (1996, роман)
  • «Жінка-змія» (1998)
  • «Юнаки з вогненної печі» (1999)
  • «Біс плоті» (1999, збірка оповідань)
  • «Срібне молоко» (2002, роман)
  • «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002, роман)
  • «Темна музика сосон» (2003, роман)
  • «Сад житейський думок, трудів та почуттів» (2003, автобіографія)
  • «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» (2006, повість)
  • «Драматургія» (2006, збірка п'єс)
  • «Привид мертвого дому (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2005)[10]
  • «Пізнаний і непізнаний Сфінкс: Григорій Сковорода сучасними очима» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2008)
  • «Роман юрби» (К., Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ, 2009)
  • «Місто днів» ( 2015, збірка поезій)
  • «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII століть. Книга 1»(К., Кліо, 2019. ISBN 978-617-7023-98-1)
  • «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII століть. Книга 2»(К., Кліо, 2019. ISBN: 978-617-7023-99-8)

Упорядковані видання ред.

  • «Українські билини: Історико-літературне видання східнослов'янського епосу». Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок і легенд на билинні теми В. Шевчука; Малюнки Б. Михайлова. (2003, збірка казок і легенд)[11]

Бібліографія ред.

  • Шевчук В. На полі смиренному… — Київ: Дніпро, 1983. (Серія «Романи й повісті» 1983, № 2).
  • Шевчук В. Мисленне дерево. Роман-есе про давній Київ / Валерій Шевчук. — Київ: Молодь, 1989. — 360 с. — ISBN 5-7720-0261-9.
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. Роман, повісті / Валерій Шевчук. — Київ: Радянський письменник, 1989. — 472 с. — ISBN 5-333-00272-X.
  • Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра. Історичні повісті та оповідання / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1995. — 208 с. — ISBN 5-333-01290-3.
  • Шевчук В. Око Прірви. Роман / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1996. — 200 с. — ISBN 5-333-01481-7.
  • Шевчук В. Біс плоті. Історичні повісті / Валерій Шевчук. — Київ: Твім інтер, 1999. — 360 с. — ISBN 966-7430-01-4.
  • Шевчук В. Юнаки з вогненної печі / Валерій Шевчук. — Київ: Український письменник, 1999. — 303 с. (серія «Сучасна українська література») — ISBN 966-579-056-0.
  • Шевчук В. Срібне молоко / Валерій Шевчук. — Львів: Кальварія, 2002. — 192 с. — ISBN 966-663-046-X.
  • Шевчук В. Тіні зникомі / Валерій Шевчук. — Київ: Темпора, 2002. — 304 с. — ISBN 966-95991-1-3.
  • Шевчук В. Темна музика сосон. Роман. Сад житейський думок, трудів та почуттів. Автобіографічні замітки / Валерій Шевчук. — Київ: Акцент, 2003. — 448 с. — ISBN 966-95944-4-8.
  • Шевчук В. Мор: Фантастичні повісті / Валерій Шевчук. — Львів: ЛА «Піраміда», 2004. — 320 с.
  • Шевчук В. Драматургія / Валерій Шевчук. — Львів: Сполом, 2006. — 416 с. — ISBN 966-665-407-5.
  • Шевчук В. Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту. — Львів: Каменяр, 2006.
  • Шевчук В. Сон сподіваної віри. Готично-притчева проза / Валерій Шевчук. — Львів: Піраміда, 2007. — 416 с. — ISBN 978-966-441-007-3.
  • Шевчук В. Дім на горі. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011.
  • Шевчук В. Три листки за вікном. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — 702 с. — ISBN 978-617-585-024-4.
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. — 384 с. — ISBN 978-617-585-033-6.
  • Шевчук В. Чотири романи. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. — 768 с. — ISBN 978-617-585-043-5.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Кросворд [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 264 с.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Театр прози [Архівовано 20 серпня 2017 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 216 с.
  • Шевчук В. Фрагменти із сувою мойр: Милий кохання тягар [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. — К.: Либідь, 2014. — 216 с.
  • Шевчук В. Місто днів. — К.: Либідь, 2015. — 528 с.
  • Шевчук В. Порослий кульбабами дворик. Книга I Жовте світло вікон. — Тернопіль: Богдан, 2015. — 272 с.
  • Шевчук В. Порослий кульбабами дворик. Книга II Халабуда для коханки. — Тернопіль: Богдан, 2015. — 288 с.

Твори перекладені англійською мовою ред.

  • Eye of the Abyss (Око Прірви), частина 1 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004. — див [4] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • Eye of the Abyss(Око Прірви), частина 2 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том 2, 2007. — див [5] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • My Father Decided to Plant Orchards and The Cobbler (переклад Юрія і Мойри Луцьких), в «Modern Ukrainian Short Stories», Ukrainian Academic Press, 1973
  • The Devil Who Is (The One-Hundredth Witch) (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004. — див [6] [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  • The Voice of Grass (переклад Юрія Тарнавського), в AGNI Magazine виданий Бостонським університетом, 1993
  • The Moon's Cuckoo from the Swallow's Nest (переклад Миросі Стефанюк), в «From Three Worlds. New Writing From Ukraine» видання Zephyr Press, 1996
  • Lunar Pain (Місячний біль), (переклад Юрія Ткача), в-во «Байда», Мельбурн 2010
  • Breath of Evil (Голос трави), (переклад Юрія Ткача), в-во «Байда», Мельбурн 2016
  • Birds from An Invisible Island. (переклад Лариси М. Л. Залеської Онишкевич) в An Anthology of Modern Ukrainian Drama. Ed. Larissa Zaleska Onyshkevych.  CIUS: Edmonton, Toronto, 2012, 483—521.

Переклади ред.

  • Іван Вишенський. Твори [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / Пер. В. Шевчука. — К.: Дніпро, 1986.
  • Малі українські діярії XVII—XVIII ст. /Упоряд., пер. В. Шевчука. — К.: Кліо, 2015. — 408 с.

Відзнаки ред.

У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».

У 1999 р. був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.

В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001).

У 2007 році став почесним професором НаУКМА.

29 листопада 2011 року була започаткована[12] у Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка премія Валерія Шевчука (Премія Шевчука) — українська літературна премія, творча відзнака за найкращу книгу прози, видану українською мовою за попередній календарний рік, вручається щороку в квітні на спеціальній урочистій церемонії в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету.

Нагороджений медаллю Івана Мазепи (2016).[13]

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджений ювілейною медаллю «25 років незалежності України».[14]

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2017) — за двокнижжя прози «Порослий кульбабами дворик».[15]

Екранізації творів ред.

За мотивами романів Валерія Шевчука художник і режисер Анатоль Степаненко зняв фільм «Повний місяць. Ноктюрн»,1986, (Кіностудія імені Олександра Довженка), режисерка Наталя Мотузко — фільм «Голос трави»,1992,  — барвисті фантазії на тему українського фольклору.[16].

«Місяцева зозулька» — мелодрама 1993 року на основі повісті «Місяцева зозулька з ластів'ячого гнізда» (Україна, реж. Сергій Дудка).

Примітки ред.

  1. ↑ пізніша назва «Кілька хвилин до вечора» — збірка «Долина джерел»
  2. ↑ І. Жилком як студентська робота
  3. ↑ враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»
  4. ↑ причиною арешту брата було те, що він вирішив набрати в друкарні й відбити для себе як пам'ятку часу статтю про процес над Погружальським [1] [Архівовано 23 вересня 2014 у Wayback Machine.]. За це брат дістав п'ять років концтабору суворого режиму
  5. ↑ надрукована в 1984 р.
  6. ↑ Знайомтеся, Валерій Шевчук - історія відомого письменника з Житомира - izhytomyryanyn.com. izhytomyryanyn.com (укр.). Архів оригіналу за 18 грудня 2021. Процитовано 18 грудня 2021.
  7. ↑ Олена Юрчук. Житомирська прозова школа: нативізм (В. Шевчук) і контракультурація (В. Даниленко).[недоступне посилання з серпня 2019] Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Випуск 20. Житомир, 2010
  8. ↑ «Панна квітів» (1990, збірка казок) [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 грудня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)»
  11. ↑ Розмова упорядника з юним літературознавцем на тему «Українські билини» [Архівовано 23 грудня 2021 у Wayback Machine.], proridne.org
  12. ↑ У Житомирі започаткували літпремію Валерія Шевчука[недоступне посилання з червня 2019]
  13. ↑ Сергій Дзюба (Квітень 18, 2016). Відзнака за патріотизм. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано Квітень 18, 2016.
  14. ↑ Указ Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 12 вересня 2016.
  15. ↑ Ігор Павлюк (28 грудня 2016). Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2017 рік. Мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА». Архів оригіналу за 12 травня 2021.
  16. ↑ Кінематографічні відображення Валерія Шевчука. 2015. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 30 листопада 2020.

Джерела ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Шевчук Валерій Олександрович

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шевчук_Валерій_Олександрович&oldid=42339496