Чемпіонат світу з футболу 1970
| Чемпіонат світу з футболу 1970 | |
|---|---|
| |
| Команд | 71 (у фінальній частині: 16) |
| Місце проведення | Мексика |
| Час проведення | 31 травня — 21 червня |
| Чемпіон |  Бразилія (втретє)
|
| Фіналіст |  Італія
|
| 3-є місце |  ФРН
|
| 4-е місце |  Уругвай
|
| Зіграно матчів | 32 |
| Забито м’ячів | 95 (2,97 за матч) |
| Кількість глядачів | 1 604 065 (50 127 у середньому) |
| Найкращий бомбардир |  Герд Мюллер(10 м’ячів) |
| Молодий гравець |  Теофіло Кубільяс
|
← 1966 1974 → | |
Чемпіонат світу з футболу 1970 року — дев'ятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 31 травня по 21 червня 1970 року в Мексиці, ставши таким чином першою світовою футбольною першістю, фінальну частину якої провели поза межами Європи та Південної Америки.
У фінальній грі чемпіонату зустрілися два дворазові на той час чемпіони світу — збірні Бразилії та Італії. Таким чином переможці фіналу ставали першими в історії триразовими чемпіонами світу і отримували право навіки залишити в себе Кубок Жуля Ріме, а переможці подальших світових першостей отримували вже нову версію Кубка. Завдяки впевненій перемозі з рахунком 4:1 у фінальній грі чемпіоном світу 1970 року стала збірна Бразилії, очолювана Маріо Загалло. Тогорічна бразильська команда, у складі якої виступали зокрема Пеле, Карлос Альберто, Жерсон, Жаїрзіньйо, Роберто Рівеліно та Тостао, виграла усі свої матчі під час відбіркового раунду та всі шість ігор по ходу фінального турніру[1]. Вона неодноразово визнавалася найсильнішою командою в історії чемпіонатів світу[2][3][4].
Чинні на момент початку турніру чемпіони світу англійці вибули з боротьби за захист титулу вже на стадії чвертьфіналів.
Попри досить спекотну погоду під час проведення турніру та скарги деяких команд на складність грати на стадіонах, розташованих високо над рівнем моря, матчі чемпіонату відзначалися досить високою результативністю. У середньому забивалося 2,97 гола за гру, більше, ніж на двох попередніх чемпіонатах світу та на всіх подальших світових першостях.
Технологічні досягнення у сфері супутникового телебачення дозволили привернути до матчів турніру, які транслювалися наживо у багатьох куточках світу, рекордну на той час телевізійну аудиторію[5].
Вибір країни-господарки
ред.Рішення про проведення світової футбольної першості 1970 року в Мексиці ухвалили на конгресі ФІФА в Токіо 8 жовтня 1964 року. Єдиною альтернативною заявкою була заявка від Аргентини, якій згодом доручили проведення чемпіонату світу 1978 року. Фінальний турнір 1970 року став першим, проведеним поза Європою і Південною Америкою. Через 16 років Мексика після відмови Колумбії, яка стикнулася із фінансовими складнощами, прийняла світовий чемпіонат 1986 року, ставши першою країною, у якій цей турнір провели двічі.
Кваліфікаційний раунд і учасники
ред.
Господарі турніру збірна Мексики і чинний чемпіон світу збірна Англії кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості висловили рекордні на той час 73 національні команди. Після відмов в участі з боку ФІФА й дискваліфікації залишилося 68 команд, що взяли участь у матчах відбору, включаючи вісім команд, для яких це була перша спроба пробитися до фінальної частини світової першості[6]. Причому для однієї з них, збірної Сальвадору, перша ж спробу виходу на чемпіонат світу виявилася успішною.
14 місць у фінальній частині футбольної першості світу, за які змагались учасники відбору, розподілили між континентальними конфедераціями таким чином: вісім місць для представників європейської УЄФА, три для південноамериканської КОНМЕБОЛ, по одному для африканської КАФ та північноамериканської КОНКАКАФ, а останню путівку мали розіграти між собою найкращі команди азійської АФК та ОФК, конфедерації Австралії і Океанії[6]. Уперше Африка отримала гарантоване місце у фінальній частині чемпіонату світу, що стало реакцією ФІФА на бойкот відбору на попередню світову першість африканськими командами через наявність квоти лише в одне місце у фінальній частині для всіх країн Африки, Азії та Океанії[7].
Жеребкування відбіркового турніру відбулося 1 лютого 1968 року в марокканській Касабланці, а безпосередньо відбіркові ігри проходили з травня 1968 по грудень 1969. У відборі не взяв участь чвертьфіналіст попереднього чемпіонату світу збірна КНДР, яку було дискваліфіковано через відмову грати проти збірної Ізраїлю з політичних причин.
У зоні відбору КОНКАКАФ на етапі півфіналу зійшлися збірні Сальвадору і Гондурасу, протистояння яких відбувалося на тлі політичної кризи у стосунках між двома державами і стало каталізатором чотириденного збройного конфлікту між ними у липні 1969 року, що став відомим як Футбольна війна і жертвами якого стали до двох тисяч осіб[8].
Половина команд, які успішно подолали відбірковий турнір, були учасниками попереднього чемпіонату світу, три команди (Сальвадор, Ізраїль і Марокко) уперше пробилися на мундіаль, а команди Перу, Румунії, Бельгії і Швеції поверталися на світову першість після перерв, які тривали відповідно з розіграшів 1930, 1938, 1954 і 1958 років.
Учасники
ред.Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:
Формат
ред.Формат турніру був загалом аналогічним тому, що використовувався на попередньому чемпіонаті світу — на першому етапі змагання відбувалися у чотирьох групах по чотири команди, які проводили з кожним із суперників по групі по одній грі. За перемогу нараховувалося два очки, за нічию — одне. До стадії плей-оф з кожної групи виходили по дві команди, що набрали найбільшу кількість очок. За рівності очок у двох і більше команд розподіл підсумкових місць у групі визначався різницею забитих і пропущених голів (до цього у подібних випадках на попередніх чемпіонатах світу використовувалося співвідношення забитих і пропущених голів).
Другий етап змагання, до якого виходили вісім команд, відбувався за олімпійською системою і складався з чвертьфіналів, півфіналів, матчу за третє місце і фіналу. У випадку нічиєї в основний час гри передбачалися 30 хвилин додаткового часу. Якщо б і він не визначив переможця, у випадку фінальної гри було б призначено перегравання, а на решті етапів плей-оф переможця б визначив жереб. Утім на практиці в усіх трьох іграх стадії плей-оф, де основний час гри завершився внічию, переможця визначили в додатковий час (включаючи півфінал Італія — ФРН, де в додаткові пів години забили відразу п'ять м'ячів).
Ключовою відмінністю від попередніх світових першостей стало запровадження права проведення кожною командою по ходу гри двох замін, що у тому числі мало запобігти ситуаціям, які не були рідкістю на чемпіонатах світу, коли травмований гравець був змушений продовжувати гру з ризиком ускладнення травми або залишав поле, лишаючи свою команду у меншості.
Міста та стадіони
ред.Для проведення матчів чемпіонату світу 1970 року були обрані п'ять стадіонів у п'яти мексиканських містах. Також розглядалися альтернативні арени в штаті Ідальго та портовому місці Веракрус[9]. Ігри групового етапу в кожній із груп проводилися в одному місті за виключенням Групи 2, матчі якої прийняли Пуебла і Толука-де-Лердо. Більшість стадіонів, які приймали світову першість, крім Естадіо Луїс Досаль, були побудовані у 1960-х роках в рамках підготовки Мексики до самого футбольного турніру, а також Літньої Олімпіади 1968 року[10].
Найбільшою ареною, що приймала ігри чемпіонату, була столична Ацтека з місткістю понад 100 тисяч глядачів, на якій відбулося десять матчів, включаючи усі ігри Групи 1, в якій змагалися господарі турніру, а також матч за третє місце і фінал. Стадіон Халіско у Гвадалахарі став місцем проведення восьми ігор, у тому числі усіх ігор Групи 3 та півфіналу. На Естадіо Ноу Камп у Леоні глядачі спостерігали за усіма іграми Групи 4 та чвертьфіналом (сім ігор загалом). Ще чотири гри прийняв Естадіо Луїс Досаль у Толуці, а на стадіоні Куаутемок відбулося лише три гри Групи 2, і він став єдиною ареною, де не було проведено жодного матчу стадії плей-оф.
Особливістю фінальної частини чемпіонату 1970 року було розташування усіх без виключення стадіонів турніру на значній висоті над рівнем моря, яка варіювалася від 1,5 тисячі метрів (Гвадалахара) до понад 2,6 тисячі метрів (Толука-де-Лердо). Крім того, у період проведення турніру регіон характеризувався спекотним і вологим кліматом з денною температурою понад 30 °C та регулярними дощами. Враховуючи ці особливості, більшість команд-учасниць завчасно прибули до Мексики аби звикнути до цих умов до початку турніру[11]. Деякі із учасників турніру вже мали досвід виступів за таких умов, адже брали участь у футбольному турнірі Олімпійських ігор 1968 року.
| Мехіко | Гвадалахара | Пуебла | Толука-де-Лердо | Леон |
|---|---|---|---|---|
| Ацтека | Халіско | Куаутемок | Естадіо Луїс Досаль | Естадіо Ноу Камп |
| Місткість: 107,247 | Місткість: 71,100 | Місткість: 35,563 | Місткість: 26,900 | Місткість: 23,609 |
|
|
|
|
|
Жеребкування
ред.Для визначення складу груп на груповому етапі 10 січня 1970 року було проведено жеребкування. Для цього 16 команд-учасниць були розподілені по чотирьох кошиках по чотири команди в кожному за загалом географічним принципом, при цьому також намагалися врахувати силу команд та навіть політичні міркування. Зокрема збірні Ізраїлю і Марокко були включені до одного кошику, що унеможливлювало їх потрапляння до однієї групи, адже представники Марокко погрожували знятися зі змагання у випадку необхідності грати проти команди невизнаного арабським світу Ізраїлю, аналогічно до того як вони вчинили двома роками раніше після жеребкування олімпійського футбольного турніру[12].
| Кошик 1: Європа I | Кошик 2: Америка | Кошик 3: Європа II | Кошик 4: Решта світу |
|---|---|---|---|
До проведення жеребкування було визначено, що ігри Групи 1 пройдуть у Мехіко, Групи 2 — у Пуеблі і Толуці, Групи 3 — у Гвадалахарі, а Групи 4 — у Леоні. Крім того, заздалегідь господарям, збірній Мексики, відвели місце у Групі 1, аби за її грою могла поспостерігати найбільша кількість уболівальників, а чинні чемпіони, збірна Англії, отримали місце у Групі 3, ігри якої приймала друга за місткістю арена турніру у Гвадалахарі[13].
Склади команд
ред.Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці за виключенням збірної Марокко, до складу якої було включено лише 19 футболістів.
Груповий етап
ред.Група 1
ред.Учасниками змагання в групі були господарі турніру збірна Мексика та команди СРСР, Бельгії і Сальвадору. Переможцями групи стали радянські і мексиканські футболісти, які набрали однакову кількість очок.
Абсолютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Сальвадору, посіла останнє місце, програвши всі три матчі й не забивши жодного гола при дев'яти пропущених.
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  СРСР
|
3 | 2 | 1 | 0 | 6 | 1 | +5 | 5[a] | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Мексика
|
3 | 2 | 1 | 0 | 5 | 0 | +5 | 5[a] | |
| 3 |  Бельгія
|
3 | 1 | 0 | 2 | 4 | 5 | −1 | 2 | |
| 4 |  Сальвадор
|
3 | 0 | 0 | 3 | 0 | 9 | −9 | 0 |
Примітки:
Група 2
ред.Учасниками змагання в групі були збірні Ізраїлю, Італії, Уругваю і Швеції. Переможцями групи стали італійці, а друге місце і, відповідно, другу путівку до стадії плей-оф з Групи 2 здобули уругвайці завдяки кращій різниці голів, ніж у Швеції.
Абсолютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Ізраїлю, посіла останнє місце, проте продемонструвала пристойний рівень гри, здобувши дві нічиї у трьох іграх.
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Італія
|
3 | 1 | 2 | 0 | 1 | 0 | +1 | 4 | Вихід до плей-оф |
| 2 | Уругвай
|
3 | 1 | 1 | 1 | 2 | 1 | +1 | 3 | |
| 3 |  Швеція
|
3 | 1 | 1 | 1 | 2 | 2 | 0 | 3 | |
| 4 |  Ізраїль
|
3 | 0 | 2 | 1 | 1 | 3 | −2 | 2 |
Група 3
ред.Учасниками змагання в групі були переможці двох останніх світових першостей, збірні Бразилії та Англії, а також команди Румунії і Чехословаччини. До стадії плей-оф вийшли обидва номінальні фаворити, причому бразильці з першого місця завдяки перемозі в очній зустрічі проти англійців.
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  Бразилія
|
3 | 3 | 0 | 0 | 8 | 3 | +5 | 6 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Англія
|
3 | 2 | 0 | 1 | 2 | 1 | +1 | 4 | |
| 3 |  Румунія
|
3 | 1 | 0 | 2 | 4 | 5 | −1 | 2 | |
| 4 |  Чехословаччина
|
3 | 0 | 0 | 3 | 2 | 7 | −5 | 0 |
Група 4
ред.Учасниками змагання в групі були команди ФРН, Болгарії, Перу і Марокко. Путівки до стадії плей-оф здобули західнонімецькі і перуанські футболісти.
Абсолютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Марокко, до плей-оф не вийшла, проте здобула свою історичну першу нічию в рамках фінальних частин чемпіонатів світу, розділивши очки у грі з Болгарією.
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | ФРН
|
3 | 3 | 0 | 0 | 10 | 4 | +6 | 6 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Перу
|
3 | 2 | 0 | 1 | 7 | 5 | +2 | 4 | |
| 3 |  Болгарія
|
3 | 0 | 1 | 2 | 5 | 9 | −4 | 1 | |
| 4 |  Марокко
|
3 | 0 | 1 | 2 | 2 | 6 | −4 | 1 |
Плей-оф
ред.Турнірна піраміда
ред.| Чвертьфінали | Півфінали | Фінал | ||||||||
| 14 червня – Мехіко | ||||||||||
| СРСР
|
0 | |||||||||
| 17 червня — Гвадалахара | ||||||||||
| Уругвай дч
|
1 | |||||||||
| Уругвай
|
1 | |||||||||
| 14 червня — Гвадалахара | ||||||||||
| Бразилія
|
3 | |||||||||
| Бразилія
|
4 | |||||||||
| 21 червня — Мехіко | ||||||||||
| Перу
|
2 | |||||||||
| Бразилія
|
4 | |||||||||
| 14 червня — Толука | ||||||||||
| Італія
|
1 | |||||||||
| Італія
|
4 | |||||||||
| 17 червня — Мехіко | ||||||||||
| Мексика
|
1 | |||||||||
| Італія дч
|
4 | Третє місце | ||||||||
| 14 червня — Леон | ||||||||||
| ФРН
|
3 | |||||||||
| ФРН дч
|
3 | Уругвай
|
0 | |||||||
| Англія
|
2 | ФРН
|
1 | |||||||
| 20 червня — Мехіко | ||||||||||
Чвертьфінали
ред.
Півфінали
ред.Матч за третє місце
ред.Фінал
ред.Бомбардири
ред.Найкращим бомбардиром турніру став західнонімецький футболіст Герд Мюллер, який записав до свого активу десять голів. Загалом було забито 95 голів, авторами яких стали 55 різних гравців, включаючи один автогол.
10 голів
7 голів
.svg){kind=small}
5 голів
4 голи
.svg){kind=small}
3 голи
2 голи
|
|
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
1 гол
|
.svg){kind=small}
1 автогол
Хав'єр Гусман (у грі проти Італії)
Примітки
ред.- ↑ Netherlands' perfect winning streak can match historic feat of Brazil 1970. Goal.com. 7 липня 2010. Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 7 липня 2013.(англ.)
- ↑ The Story of the 1970 World Cup. BBC. 12 травня 2010.(англ.)
- ↑ Brazil's 1970 winning team voted best of all time. Рейтер. 9 липня 2007.(англ.)
- ↑ The Boys from Brazil: On the trail of football's dream team. Індепендент. 10 квітня 2010.(англ.)
- ↑ Dunmore, Tom (2011). Historical Dictionary of Soccer. Scarecrow Press. с. 13. (англ.)
- ↑ а б Preliminary Competition: History by year (PDF). ФІФА. Листопад 2009. Архів оригіналу (PDF) за 2 червня 2010.
- ↑ Boycott! When Africa & Asia said "Enough". Twohundredpercent.net. 31 травня 2010. Архів оригіналу за 24 вересня 2013. Процитовано 23 червня 2013. [Архівовано 2013-09-24 у Wayback Machine.]
- ↑ Soccer War 1969 (англ.)
- ↑ Del 31 de mayo al 21 de junio de 1970. Ла Насьйон. 30 червня 1967.(ісп.)
- ↑ Building for the future. The Christian Science Monitor. 19 жовтня 1967. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 17 січня 2021. [Архівовано 2013-06-24 у Archive.is] (англ.)
- ↑ Problem of altitude. Ottawa Citizen. 2 червня 1970. (англ.)
- ↑ Football at the 1968 Ciudad de México Summer Games: Men's Football. Sports-reference.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2020. (англ.)
- ↑ Dawson, Jeff (2001). Back Home: England and the 1970 World Cup. Orion. (англ.)
- ↑ Матч мав відбутися в Мехіко на Ацтеці. За три дні до гри місце його проведення було змінено на Гвадалахару попри протести уругвайської сторони.
Посилання
ред.- Чемпіонат світу 1970 на сайті FIFA (англ.)
- Деталі чемпіонату на RSSSF (англ.)
- Чемпіонат світу з футболу 1970 на сайті Transfermarkt (англ.)
- Чемпіонат світу з футболу 1970 на сайті National football teams (англ.)
- Чемпіонат світу з футболу 1970 на сайті Worldfootball (англ.)
- Чемпіонат світу з футболу 1970 на сайті Soccerway (англ.)