Чемпіонат світу з футболу 1970

Чемпіонат світу з футболу 1970
Офіційний плакат
Команд 71
(у фінальній частині: 16)
Місце проведення Мексика
Час проведення 31 травня — 21 червня
Чемпіон Бразилія Бразилія (втретє)
Фіналіст Італія Італія
3-є місце ФРН ФРН
4-е місце Уругвай Уругвай
Зіграно матчів 32
Забито м’ячів 95
(2.97 за матч)
Кількість глядачів 1 604 065
(50 127 у середньому)
Найкращий бомбардир ФРН Герд Мюллер
(10 м’ячів)
Молодий гравець Перу Теофіло Кубільяс
← 1966
1974 →

Чемпіонат світу з футболу 1970 року — дев'ятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 31 травня по 21 червня 1970 року в Мексиці, ставши таким чином першою світовою футбольною першістю, фінальна частина якої проводилався поза межами Європи та Південної Америки.

У фінальній грі чемпіонату зустрілися два дворазові на той час чемпіони світу — збірні Бразилії та Італії. Таким чином переможці фіналу ставали першими в історії триразовими чемпіонами світу і отримували право навіки залишити в себе Кубок Жуля Ріме, а переможці подальших світових першостей отримували вже нову версію Кубка. Завдяки впевненій перемозі з рахунком 4:1 у фінальній грі чемпіоном світу 1970 року стала збірна Бразилії, очолювана Маріо Загалло. Тогорічна бразильська команда, у складі якої виступали зокрема Пеле, Карлос Альберто, Жерсон, Жаїрзіньйо, Роберто Рівеліно та Тостао, виграла усі свої матчі під час відбіркового раунду та всі шість ігор по ходу фінального турніру[1]. Вона неодноразово визнавалася найсильнішою командою в історії чемпіонатів світу[2][3][4].

Діючі на момент початку турніру чемпіони світу англійці вибули з боротьби за захист титулу вже на стадії чвертьфіналів.

Попри досить спекотну погоду під час проведення турніру та скарги деяких команд на складність грати на стадіонах, розташованих високо над рівнем моря, матчі чемпіонату відзначалися досить високою результативністю. У середньому забивалося 2,97 гола за гру, більше, ніж на двох попередніх чемпіонатах світу та на всіх подальших світових першостях.

Технологічні досягнення у сфері супутникового телебачення дозволили привернути до матчів турніру, які транслювалися наживо у багатьох куточках світу, рекордну на той час телевізійну аудиторію[5].

Вибір країни-господаркиРедагувати

Рішення про проведення світової футбольної першості 1970 року в Мексиці було прийняте на конгресі ФІФА в Токіо 8 жовтня 1964 року. Єдиною альтернативною заявкою була заявка від Аргентини, якій згодом було доручене проведення чемпіонату світу 1978 року. Фінальний турнір 1970 року став першим, проведеним поза Європою і Південною Америкою. Через 16 років Мексика після відмови Колумбії, яка стикнулася із фінансовими складнощами, прийняла світовий чемпіонат 1986 року, ставши першою країною, у якій цей турнір було проведено двічі.

Кваліфікаційний раунд і учасникиРедагувати

 
   Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу
   Країни, чиї збірні не кваліфікувалися
   Країни, чиї збірні не брали участі у відборі
   Країни, що не входили до ФІФА

Господарі турніру збірна Мексики і діючий чемпіон світу збірна Англії кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості висловили рекордні на той час 73 національні команди. Після відмов в участі з боку ФІФА і дискваліфікації залишилося 68 команд, що взяли участь у матчах відбору, включаючи вісім команд, для яких це була перша спроба пробитися до фінальної частини світової першості[6]. Причому для однієї з них, збірної Сальвадору, перша ж спробу виходу на чемпіонат світу виявилася успішною.

14 місць у фінальній частині футбольної першості світу, за які змагалися учаснику відбору, були розподілені між континентальними конфедераціями наступним чином: вісім місць для представників європейської УЄФА, три для південноамериканської КОНМЕБОЛ, по одному для африканської КАФ та півночноамериканської КОНКАКАФ, а останню путівку мали розіграти між собою найкращі команди азійської АФК та ОФК, конфедерації Австралії і Океанії[6]. Уперше Африка отримала гарантоване місце у фінальній частині чемпіонату світу, що стало реакцією ФІФА на бойкот відбору на попередню світову першість африканськими командами через наявність квоти лише в одне місце у фінальній частині для всіх країн Африки, Азії та Океанії[7].

Жеребкування відбіркового турніру відбулося 1 лютого 1968 року в марокканській Касабланці, а безпосередньо відбіркові ігри проходили з травня 1968 по грудень 1969. У відборі не взяв участь чвертьфіналіст попереднього чемпіонату світу збірна КНДР, яку було дискваліфіковано через відмову грати проти збірної Ізралю з політичних причин.

У зоні відбору КОНКАКАФ на етапі півфіналу зійшлися збірні Сальвадору і Гондурасу, протистояння яких відбувалося на тлі політичної кризи у стосунках між двома державами і стало каталізатором чотириденного збройного конфлікту між ними у липні 1969 року, що став відомим як Футбольна війна і жертвами якого стали до двох тисяч осіб[8].

Половина команд, які успішно подолали відбірковий турнір, були учасниками попереднього чемпіонату світу, три команди (Сальвадор, Ізраїль і Марокко) уперше пробилися на мундіаль, а команди Перу, Румунії, Бельгії і Швеції поверталися на світову першість після перерв, які тривали відповідно з розіграшів 1930, 1938, 1954 і 1958 років.

УчасникиРедагувати

Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:

АФК (1)
КАФ (1)
ОФК (0)
  • не кваліфікувалися

КОНКАКАФ (2)
КОНМЕБОЛ (3)

УЄФА (9)

ФорматРедагувати

Формат турніру був загалом аналогічним тому, що використовувався на попередньому чеміонаті світу — на першому етапі змагання відбувалися у чотирьох групах по чотири команди, які проводили з кожним із суперників по групі по одній грі. За перемогу нараховувалося два очки, за нічию — одне. До стадії плей-оф з кожної групи виходили по дві команди, що набрали найбільшу кількість очок. За рівності очок у двох і більше команд розподіл підсумкових місць у групі визначався різницею забитих і пропущених голів (до цього у подібних випадках на попередніх чемпіонатах світу використовувалося співвідношення забитих і пропущених голів).

Другий етап змагання, до якого виходили вісім команд, відбувався за олімпійською системою і складався з чвертьфіналів, півфіналів, матчу за третє місце і фіналу. У випадку нічиєї в основний час гри передбачалися 30 хвилин додаткового часу. Якщо б і він не визначив переможця, у випадку фінальної гри було б призначено перегравання, а на решті етапів плей-оф переможця б визначив жереб. Утім на практиці в усіх трьох іграх стадії плей-оф, де основний час гри завершився у нічию, переможця було визначено у додатковий час (включаючи півфінал Італія — ФРН, де у додаткові півгодини було забито відразу п'ять м'ячів).

Ключовою відмінністю від попередніх світових першостей стало запровадження права проведення кожною командою по ходу гри двох замін, що у тому числі мало запобігти ситуаціям, які не були рідкістю на чемпіонатах світу, коли травмований гравець був змушений продовжувати гру з ризиком ускладнення травми або залишав поле, лишаючи свою команду у меншості.

Міста та стадіониРедагувати

Для проведення матчів чемпіонату світу 1970 року були обрані п'ять стадіонів у п'яти мексиканських містах. Також розглядалися альтернативні арени в штаті Ідальго та портовому місці Веракрус[9]. Ігри групового етапу в кожній із груп проводилися в одному місті за виключенням Групи 2, матчі якої прийняли Пуебла і Толука-де-Лердо. Більшість стадіонів, які приймали світову першість, крім Естадіо Луїс Досаль, були побудовані у 1960-х роках в рамках підготовки Мексики до самого футбольного турніру, а також Літньої Олімпіади 1968 року[10].

Найбільшою ареною, що приймала ігри чемпіонату була столична Ацтека з місткістю понад 100 тисяч глядачів, на якій відбулося десять матчів, включаючи усі ігри Групи 1, в якій змагалися господарі турніру, а також матч за третє місце і фінал. Стадіон Халіско у Гвадалахарі став місцем проведення восьми ігор, у тому числі усіх ігор Групи 3 та півфіналу. На Естадіо Ноу Камп у Леоні глядачі спостерігали за усіма іграми Групи 4 та чвертьфіналом (сім ігор загалом). Ще чотири гри прийняв Естадіо Луїс Досаль у Толуці, а на стадіоні Куаутемок відбулося лише три гри Групи 2, і він став єдиною ареною, де не було проведено жодного матчу стадії плей-оф.

Особливістю фінальної частини чемпіонату 1970 року було розташування усіх без виключення стадіонів турніру на значній висоті над рівнем моря, яка вар'ювалася від 1,5 тисяч метрів (Гвадалахара) до понад 2,6 тисяч метрів (Толука-де-Лердо). Крім того у період проведення турніру регіон характеризувався спекотним і вологим кліматом з денною температурою понад 30 °C та регулярними дощами. Враховуючи ці особливості, більшість команд-учасниць завчасно прибули до Мексики аби звикнути до цих умов до початку турніру[11]. Деякі із учасників турніру вже мали досвід виступів за таких умов, адже брали участь у футбольному турнірі Олімпійських ігор 1968 року.

Мехіко Гвадалахара Пуебла Толука-де-Лердо Леон
Ацтека Халіско Куаутемок Естадіо Луїс Досаль Естадіо Ноу Камп
Місткість: 107,247 Місткість: 71,100 Місткість: 35,563 Місткість: 26,900 Місткість: 23,609
         

ЖеребкуванняРедагувати

Для визначення складу груп на груповому етапі 10 січня 1970 року було проведено жеребкування. Для цього 16 команд-учасниць були розподілені по чотирьох кошиках по чотири команди в кожному за загалом географічним принципом, при цьому також намагалися врахувати силу команд та навіть політичні міркування. Зокрема збірні Ізраїлю і Марокко були включені до одного кошику, що унеможливлювало їх потрапляння до однієї групи, адже представники Марокко погрожували знятися зі змагання у випадку необхідності грати проти команди невизнаного арабським світу Ізраїлю, аналогічно до того як вони вчинили двома роками раніше після жеребкування олімпійського футбольного турніру[12].

Кошик 1: Європа I Кошик 2: Америка Кошик 3: Європа II Кошик 4: Решта світу

До проведення жеребкування було визначено, що ігри Групи 1 пройдуть у Мехіко, Групи 2 — у Пуеблі і Толуці, Групи 3 — у Гвадалахарі, а Групи 4 — у Леоні. Крім того заздалегіть господарям, збірній Мексики, було відведено місце у Групі 1, аби за її грою могла поспостерігати найбільша кількість уболівальників, а діючі чемпіони, збірна Англії, отримали місце у Групі 3, ігри якої приймала друга за місткістю арена турніру у Гвадалахарі[13].

Склади командРедагувати

Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці за виключенням збірної Марокко, до складу якої було включено лише 19 футболістів.

Груповий етапРедагувати

Група 1Редагувати

Учасниками змагання в групі були господарі турніру збірна Мексика та команди СРСР, Бельгії і Сальвадору. Переможцями групи стали радянські і мексиканські футболісти, які набрали однакову кількість очок.

Асболютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Сальвадору, посіла останнє місце, програвши усі три матчі і не забивши жодного гола при дев'яти пропущених.

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   СРСР 3 2 1 0 6 1 +5 5[a] Вихід до плей-оф
2   Мексика 3 2 1 0 5 0 +5 5[a]
3   Бельгія 3 1 0 2 4 5 −1 2
4   Сальвадор 3 0 0 3 0 9 −9 0
Джерело: ФІФА
Примітки:
  1. а б Збірні СРСР та Мексики набрали однакову кількість очок і мали однакову різницю забитих і пропущених голів, тому їх місця у підсумковій таблиці були визначені жеребкуванням.
31 травня 1970
12:00
Мексика   0–0   СРСР
Протокол
Ацтека, Мехіко
Глядачів: 107,160
Арбітр: Курт Ченшер (ФРН)
3 червня 1970
16:00
Бельгія   3–0   Сальвадор
Протокол
10 червня 1970
16:00
СРСР   2–0   Сальвадор
Бишовець   51'74'
Протокол

Група 2Редагувати

Учасниками змагання в групі були збірні Ізраїлю, Італії, Уругваю і Швеції. Переможцями групи стали італійці, а друге місце і, відповідно, другу путівку до стадії плей-оф з Групи 2 здобули уругвайці завдяки кращій різниці голів, ніж у Швеції.

Асболютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Ізраїлю, посіла останнє місце, проте продемонструвала пристойний рівень гри, здобувши дві нічиї у трьох іграх.

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Італія 3 1 2 0 1 0 +1 4 Вихід до плей-оф
2   Уругвай 3 1 1 1 2 1 +1 3
3   Швеція 3 1 1 1 2 2 0 3
4   Ізраїль 3 0 2 1 1 3 −2 2
Джерело: FIFA
6 червня 1970
16:00
Уругвай   0–0   Італія
Протокол
Куаутемок, Пуебла
Глядачів: 29,968
Арбітр: Руді Глекнер (НДР)
10 червня 1970
16:00
Швеція   1-0   Уругвай
Гран   90'
Протокол
Куаутемок, Пуебла
Глядачів: 18,163
Арбітр: Генрі Ландауер (США)

Група 3Редагувати

Учасниками змагання в групі були переможці двох останніх світових першостей, збірні Бразилії та Англії, а також команди Румунії і Чехословаччини. До стадії плей-оф вийшли обидва номінальні фаворити, причому бразильці з першого місця завдяки перемозі в очній зустрічі проти англійців.

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   Бразилія 3 3 0 0 8 3 +5 6 Вихід до плей-оф
2   Англія 3 2 0 1 2 1 +1 4
3   Румунія 3 1 0 2 4 5 −1 2
4   Чехословаччина 3 0 0 3 2 7 −5 0
Джерело: FIFA
2 червня 1970
16:00
Англія   1–0   Румунія
Протокол

Група 4Редагувати

Учасниками змагання в групі були команди ФРН, Болгарії, Перу і Марокко. Путівки до стадії плей-оф здобули західнонімецькі і перуанські футболісти.

Асболютний новачок фінальних частин чемпіонатів світу, збірна Марокко, до плей-оф не вийшла проте здобула свою історичну першу нічию в рамках фінальних частин чемпіонатів світу, розділивши очки у грі з Болгарією.

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП РГ О Кваліфікація
1   ФРН 3 3 0 0 10 4 +6 6 Вихід до плей-оф
2   Перу 3 2 0 1 7 5 +2 4
3   Болгарія 3 0 1 2 5 9 −4 1
4   Марокко 3 0 1 2 2 6 −4 1
Джерело: FIFA
10 червня 1970
16:00
ФРН   3–1   Перу
Мюллер   19'26'39'
Протокол

Плей-офРедагувати

Турнірна пірамідаРедагувати

Чвертьфінали Півфінали Фінал
                   
14 червня – Мехіко        
   СРСР  0
17 червня – Гвадалахара
   Уругвай дч  1  
   Уругвай  1
14 червня – Гвадалахара
     Бразилія  3  
   Бразилія  4
21 червня – Мехіко
   Перу  2  
   Бразилія  4
14 червня – Толука
     Італія  1
   Італія  4
17 червня – Мехіко
   Мексика  1  
   Італія дч  4 Матч за третє місце
14 червня – Леон
     ФРН  3  
   ФРН дч  3    Уругвай  0
   Англія  2      ФРН  1
20 червня – Мехіко

ЧвертьфіналиРедагувати

ПівфіналиРедагувати

Матч за третє місцеРедагувати

20 червня 1970
16:00
ФРН   1–0   Уругвай
Протокол

ФіналРедагувати

БомбардириРедагувати

Найкращим бомбардиром турніру став західнонімецький футболіст Герд Мюллер, який записав до свого активу десять голів. Загалом було забито 95 голів, авторами яких стали 55 різних гравців, включаючи один автогол.

10 голів

7 голів

5 голів

4 голи

3 голи

2 голи

1 гол

1 автогол

ПриміткиРедагувати

  1. Netherlands' perfect winning streak can match historic feat of Brazil 1970. Goal.com. 7 липня 2010. Архів оригіналу за 9 березня 2014. Процитовано 7 липня 2013. (англ.)
  2. The Story of the 1970 World Cup. BBC. 12 травня 2010. (англ.)
  3. Brazil's 1970 winning team voted best of all time. Рейтер. 9 липня 2007. (англ.)
  4. The Boys from Brazil: On the trail of football's dream team. Індепендент. 10 квітня 2010. (англ.)
  5. Dunmore, Tom (2011). Historical Dictionary of Soccer. Scarecrow Press. с. 13.  (англ.)
  6. а б Preliminary Competition: History by year. ФІФА. Листопад 2009. Архів оригіналу за 2 червня 2010. 
  7. Boycott! When Africa & Asia said "Enough". Twohundredpercent.net. 31 May 2010. Архів оригіналу за 24 September 2013. Процитовано 23 June 2013. 
  8. Soccer War 1969 (англ.)
  9. Del 31 de mayo al 21 de junio de 1970. Ла Насьйон. 30 червня 1967. (ісп.)
  10. Building for the future. The Christian Science Monitor. 19 жовтня 1967.  (англ.)
  11. Problem of altitude. Ottawa Citizen. 2 червня 1970.  (англ.)
  12. Football at the 1968 Ciudad de México Summer Games: Men's Football. Sports-reference.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2020.  (англ.)
  13. Dawson, Jeff (2001). Back Home: England and the 1970 World Cup. Orion.  (англ.)
  14. Матч мав відбутися в Мехіко на Ацтеці. За три дні до гри місце його проведення було змінено на Гвадалахару попри протести уругвайської сторони.

ПосиланняРедагувати