Чемпіонат світу з футболу 1966

Чемпіонат світу з футболу 1966
Офіційний плакат
Команд 71
(у фінальній частині: 16)
Місце проведення Англія
Час проведення 11 — 30 липня
Чемпіон Англія Англія (вперше)
Фіналіст ФРН ФРН
3-є місце Португалія Португалія
4-е місце СРСР СРСР
Зіграно матчів 32
Забито м’ячів 89
(2.78 за матч)
Кількість глядачів 1 563 135
(48 848 у середньому)
Найкращий бомбардир Португалія Еусебіу
(9 м’ячів)
Молодий гравець ФРН Франц Бекенбауер
← 1962
1970 →

Чемпіонат світу з футболу 1966 року — восьмий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 11 по 30 липня 1966 року в Англії і завершився перемогою збірної господарів. У фінальній грі англійці здолали збірну ФРН з рахунком 4:2 у додатковий час. Таким чином вони стали п'ятою командою-володарем титулу найсильнішої збірної світу. Утретє, після перших двох розіграшів світової першості в Уругваї та Італії, чемпіонат виграла команда господарів фінального турніру.

Ані діючи на момент початку турніру чемпіони світу бразильці, ані переможець останнього на той час чемпіонату Європи збірна Іспанії не змогли подолати груповий етап. Натомість успішно виступили дебютанти фінальних частин світових першостей. Збірна Північної Кореї сенсаційно здолала в матчі останнього туру групового етапу італійців і вийшла до чвертьфіналу, де поступилася ще одному новачку турніру, збірній Португалії, яка згодом здобула третє місце. Нападник португальців Еусебіу, забивши дев'ять голів, став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру світової першості.

Турнір став першим чемпіонатом світу, окремі матчі якого за допомогою супутникового зв'язку транслювалися до країн на інших континентах[1].

Країна-господарРедагувати

Рішення про проведення світової футбольної першості 1966 року в Англії було прийняте в Римі 22 серпня 1960 року. Крім родоначальників гри за право прийняти турнір змагалися ФРН та Іспанія. Через понад двадцять років після завершення Другої світової війни головний турнір світового футболу приймала країна-безпосередній учасник конфлікту, адже до того повоєнні чемпіонати світу проводилися у країнах, що зберігали нейтралітет або знаходилися далеко від театрів воєнних дій[2][3].

Кваліфікаційний раунд і учасникиРедагувати

Господарі турніру збірна Англії і діючий чемпіон світу збірна Бразилії кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді. Бажання позмагатися за решту 14 місць у фінальній частині світової першості висловили рекордні на той час 72 національні команди. Заявки від трьох із них не були прийняті, а після подальших відмов від участі, наймасовішою з яких став бойкот турніру усіма представниками африканської конфедерації КАФ, залашилася 51 команда, яка й розіграла між собою путівку на світову першість.

Наймасовішим було представлення європейської конфедерації УЄФА, яка включно з господарями турніру делегувала на турнір десять представників, ще чотири місця (включно з зарезервованим для діючого чемпіона) отримала південноамериканська КОНМЕБОЛ. Її північний сусід КОНКАКАФ отримав одне гарантоване місце, а за останню путівку мали змагатися Австралія, каманди азійської АКФ та африканської КАФ. Усі 15 представників останньої, утім, вирішили бойоктувати турнір, протестуючи саме проти такого нерівномірного розподілу місць у фінальній частині першості світу.

Свої дебютні путівки на чемпіонат світу за результатами відбору здобули збірні Португалії та Північної Кореї, які згодом не потрапляли на найпрестижніший турнір світового футболу відповідно до 1986 і 2010 років.

Серед команд, які кваліфікаційний раунд не подолали, був півфіналіст попереднього чемпіонату світу збірна Югославії і його срібний призер збірна Чехословаччини[4][5].

УчасникиРедагувати

Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі[4]:

АФК (1)

КАФ (0)

  • не брали участі

Океанія (0)

  • не кваліфікувалися

КОНКАКАФ (1)

КОНМЕБОЛ (4)

УЄФА (10)

Результати відбору на чемпіонат світу з футболу 1966
   Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу
   Країни, чиї збірні не кваліфікувалися
   Країни, чиї збірні не брали участі у відборі
   Країни, що не входили до ФІФА

ФорматРедагувати

Формат турніру був загалом аналогічним тому, що використовувався на попередньому чеміонаті світу — на першому етапі змагання відбувалися у чотирьох групах по чотири команди, які проводили з кожним із суперників по групі по одній грі. За перемогу нараховувалося два очки, за нічию — одне. До стадії плей-оф з кожної групи виходили по дві команди, що набрали найбільшу кількість очок. За рівності очок у двох і більше команд розподіл підсумкових місць у групі визначався співвідношенням забитих і пропущених голів[6].

Другий етап змагання, до якого виходили вісім команд, відбувався за олімпійською системою і складався з чвертьфіналів, півфіналів, матчу за третє місце і фіналу. У випадку нічиєї в основний час гри передбачалися 30 хвилин додаткового часу. Якщо б і він не визначив переможця, у випадку фінальної гри було б призначено перегравання, а на решті етапів плей-оф переможця б визначив жереб. Утім на практиці переможці усіх ігор стадії плей-оф були визначені в основний час, тож не було потреби ані в жеребі, ані в переграванні. До фінальної гри не було навіть потреби в додатковому часі, а у фіналі переможця було визначено саме у дадаткові півгодини.

ЖеребкуванняРедагувати

Для жеребкування групової стадії команди були розподілені на чотири кошики за регіональною ознакою. До кожної з груп на чемпіонаті світу потрапляло по одній команді з кожного кошика, крім того було визначено чотири збірні (Англія, ФРН, Бразилія та Італія), які отримали статус сіяних і до однієї групи потрапити не могли[7].

Жеребкування фінальної частини змагання відбулося 6 січня 1966 року в Лондоні і уперше в історії чемпіонатів світу транслювалося по телебаченню.

Кошик 1: Південна Америка Кошик 2: Європа Кошик 3: Латинська Європа Кошик 4: Решта світу

Міста та стадіониРедагувати

Матчі чемпіонату світу проходили на восьми аренах. Англія спиралася на існуючу розвинуту футбольну інфраструктуру, спеціально для світової першості жодних робіт з будівництва або масштабної реконструкції спортивних споруд не проводилося. Найновішим зі стадіонів, що прийняли ігри турніру, був Вемблі у північному Лондоні, зведний за 43 роки до його проведення.

Матчі кожної з чотирьох груп групового етапу приймали по дві футбольні арени, обрані за географічним принципом неподалік одна від одної. Так ігри Групи 2 проходили на стадіоні Гіллсборо у Шеффілді та бірмінгемському Вілла Парку; двобої у Групі 3 — на манчестерському Олд Траффорді і ліверпульському Гудісон Парку; а матчі Групи 4 прийняли Ейрсом Парк у Міддлсбро і Рокер Парк у Сандерленді. Виключенням мала б стати Група 1, у якій змагалися господарі турніру, — передбачалося, що усі шість ігор у цій групі прийме лондонський Вемблі. Утім, коли з'ясувалося, що один з матчів припадає на п'ятницю, цю гру було перенесено на розташований неподалік стадіон Вайт Сіті, збудований ще для Олімпіади 1908 року, оскільки по п'ятницях Вемблі приймав традиційні собачі перегони, і власники арени відмовилися їх скасовувати.

Матчі стадії плей-оф приймали чотири стадіони, на кожному з яких пройшло по одній чвертьфінальній грі. Півфінальні ігри прийняли Гудісон Парк у Ліверпулі та лондонський Вемблі. Останній став також місцем проведення гри за третє місце і фіналу, прийнявши таким чином загалом дев'ять матчів світової першості.

Лондон Лондон
Вемблі Вайт Сіті
Місткість: 98 600 Місткість: 76 567
   
Манчестер Бірмінгем
Олд Траффорд Вілла Парк
Місткість: 58 000 Місткість: 52 000
   
Ліверпуль Шеффілд
Гудісон Парк Гіллсборо
Місткість: 50 151 Місткість: 42 730
   
Сандерленд Мідлсбро
Рокер Парк Ейрсом Парк
Місткість: 40 310 Місткість: 40 000
   

Склади командРедагувати

ОглядРедагувати

Чемпіонат світу 1966 року продемонстрував продовження тенденції по дедалі прагматичнішого футболу з порівняно невисокою кількістю небезпечних моментів. Турнір повторив антирекорд попередньої світової першості з кількості голів (89 м'ячів у 32 іграх), при цьому значна їх частина була забита в іграх, де один із суперників суттєво переважав іншого в класі. У більшості ж матчів приблизно рівних за силою команд учасники робили акцент на захисті власних воріт, розраховуючи на помилку суперника.

Груповий етапРедагувати

Вже на груповому етапі боротьбу на змаганні припинили декілька команд, які входили до кола його фаворитів. У Групі 2 до стадій плей-оф не змогла пробитися збірна Іспанії, переможець останнього на той час чемпіонату Європи, яка з однаковим рахунком 1:2 поступилася своїм прямим конкурентам за вихід з групи, збірним ФРН та Аргентини. У Групі 3 змагання провалили діючі чемпіони світу бразильці, яким не вдалося перебудувати гру після травми свого лідера Пеле, який був змушений повністю пропустити другу гру в групі проти угорців, а на останній матч проти португальців вийшов у далекій від оптимальної формі і не зміг його дограти. В результаті обидві ці гри завершилися поразками Бразилії з рахунком 1:3. Нарешті найбільш сенсаційними стали результати змагання у Групі 4, де сіяною була збірна Італії. Італійці не пробилися до плей-оф, зазнавши в останніх двох іграх групового турніру мінімальних поразок від збірної СРСР та абсолютного дебютанта світових першостей збірної Північної Кореї, які й продовжили боротьбу на чемпіонаті.

Група 1Редагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП ГС О Кваліфікація
1   Англія 3 2 1 0 4 0 5 Вихід до стадії плей-оф
2   Уругвай 3 1 2 0 2 1 2,000 4
3   Мексика 3 0 2 1 1 3 0,333 2
4   Франція 3 0 1 2 2 5 0,400 1
Джерело: FIFA
11 липня 1966
19:30 UTC+1
Англія   0–0   Уругвай
Протокол
Вемблі, Лондон
Глядачів: 87,148
Арбітр: Іштван Жолт (Угорщина)


19 липня 1966
16:30 UTC+1
Мексика   0–0   Уругвай
Протокол
Вемблі, Лондон
Глядачів: 61,112
Арбітр: Бертіль Леев (Швеція)
20 липня 1966
19:30 UTC+1
Англія   2–0   Франція
Гант   38'75'
Протокол
Вемблі, Лондон
Глядачів: 98,270
Арбітр: Артуро Ямасакі (Перу)

Група 2Редагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП ГС О Кваліфікація
1   ФРН 3 2 1 0 7 1 7,000 5 Вихід до стадії плей-оф
2   Аргентина 3 2 1 0 4 1 4,000 5
3   Іспанія 3 1 0 2 4 5 0,800 2
4   Швейцарія 3 0 0 3 1 9 0,111 0
Джерело: FIFA
  • ФРН посіла перший рядок турнірної таблиці завдяки кращому співвідношенню забитих і пропущених голів.
12 липня 1966
19:30 UTC+1
ФРН   5–0   Швейцарія
Протокол


Група 3Редагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП ГС О Кваліфікація
1   Португалія 3 3 0 0 9 2 4,500 6 Вихід до стадії плей-оф
2   Угорщина 3 2 0 1 7 5 1,400 4
3   Бразилія 3 1 0 2 4 6 0,667 2
4   Болгарія 3 0 0 3 1 8 0,125 0
Джерело: FIFA


Група 4Редагувати

Поз Команда І В Н П ГЗ ГП ГС О Кваліфікація
1   СРСР 3 3 0 0 6 1 6,000 6 Вихід до стадії плей-оф
2   Північна Корея 3 1 1 1 2 4 0,500 3
3   Італія 3 1 0 2 2 2 1,000 2
4   Чилі 3 0 1 2 2 5 0,400 1
Джерело: FIFA


Плей-офРедагувати

 
Капітан збірної Англії Боббі Мур отримує Кубок чемпіонів світу з рук королеви Єлизавети II

До стадії чвертьфіналів вийшли п'ять з десяти єврпейських команд, дві з чотирьох південноамериканських, а також, що стало найбільшою сенсацієї групового етапу, збірна Північної Кореї.

Обидві чвертьфінальні гри за участю команд з Південної Америка завершилися скандалом. У матчі господарів турніру проти команди Аргентини німецький арбітр прийняв суперечливе рішення вилучити аргентинського гравця за усні погрози, після чого уся аргентинська команда навіть хотіла залишити поле, а після відновлення гри, граючи більшу частини матчу у меншості, все ж мінімально поступилася. У паралельній грі в епіцентрі скандалу вже був рефері з Англії, який вилучив двох гравців збірної Уругваю, що не дозволило їй скласти достатній спротив збірній ФРН, яка врешті-решт виграла з рахунком 4:0. Ці епізоди дозволили представникам Південної Америки звинувати керівництво ФІФА в упередженому ставленні до збірних з-поза Європи і на наступні роки підвищили градус протистояння в іграх між європейськими і південноамериканськими командами, які зазвичай проходили у дуже жорсткій боротьбі.

Утім найбільш яскравим на стадії чвертьфіналів став матч двох новачків чемпіонатів світу — збірних Португалії і Північної Кореї, в якому остання на 25-ту хвилину гри вже мала перевагу у три м'ячі, утім врешті-решт поступилася з рахунком 3:5. Чотири м'ячі, забиті у цьому матчі Еусебіу, наблизили його до титулу найкращого бомбардира чемпіонату та найяскравішої зірки турніру. В останньому ж чвертьфінальному матчі збірна СРСР здолала угорців, які, пропустивши по голу на початку кожного з таймів, змогли лише скоротити відставання в рахунку і програли 1:2.

За аналогічним сценарієм відбулися й обидва півфінальних матчі — збірні Англії та ФРН у своїх двобоях проти відповідно Португалії і СРСР вигравали з перевагою у два голи і в останні десятихвилинки матчів дозволили своїм суперникам забити лише по одному голу у відповідь.

Матч за третє місце між португальськими і радянськими футболістами став черговою грою, в якій було зафіксовано рахунок 2:1, хоча й відбувався за іншими сценарієм — команди обмінялися голами у першому таймі, а розв'язка настала безпосередньо перед свистком про завершення основного часу, коли гол Торріша приніс «бронзу» світової першості команді з Португалії.

Вирішальний матч першості світу став прикрасою турніру — по його ходу перевагу в рахунку здобула збірна ФРН, згодом господарі чемпіонату англійці спочатку відновили рівновагу, а потім і вийшли уперед, наприкинці ж основного часу гри штурм воріт суперників, влаштований західнонімецькими гравцями, дозволив їм рахунок зрівняти, перевівши фінальну гру в додатковий час. Однак і в цьому матчі не обійшлося без суперечливого моменту, адже англійці вийшли уперед на 11-й хвилині додаткового часу після відскоку м'яча в газон від поперечини, і рішення про те, чи перетнув він повністю лінію воріт приймалося боковим арбітром під тиском аглійських футболістів і переповнених трибун Вемблі. Так чи інакше взяття воріт було зараховане, а наприкінці додаткового часу англійці забили учетверте за гру, ставши таким чином переможцями домашнього чемпіонату світу.

Турнірна пірамідаРедагувати

Чвертьфінали Півфінали Фінал
                   
23 липня – Лондон (Вемблі)        
   Англія  1
26 липня – Лондон (Вемблі)
   Аргентина  0  
   Англія  2
23 липня – Ліверпуль
     Португалія  1  
   Португалія  5
30 липня – Лондон (Вемблі)
   Північна Корея  3  
   Англія (aet)  4
23 липня – Шеффілд
     ФРН  2
   ФРН  4
25 липня – Ліверпуль
   Уругвай  0  
   ФРН  2 Матч за третє місце
23 липня – Сандерленд
     СРСР  1  
   СРСР  2    Португалія  2
   Угорщина  1      СРСР  1
28 липня – Лондон (Вемблі)

ЧвертьфіналиРедагувати

23 липня 1966
15:00 UTC+1
Англія   1–0   Аргентина
Протокол
Вемблі, Лондон
Глядачів: 90,584
Арбітр: Рудольф Крайтляйн (ФРН)

23 липня 1966
15:00 UTC+1
ФРН   4–0   Уругвай
Протокол
Гіллсборо, Шеффілд
Глядачів: 40,007
Арбітр: Джим Фінні (Англія)


ПівфіналиРедагувати


26 липня 1966
19:30 UTC+1
Англія   2–1   Португалія
Протокол
Вемблі, Лондон
Глядачів: 94,493
Арбітр: П'єр Швінте (Франція)

Матч за третє місцеРедагувати

ФіналРедагувати

30 липня 1966
14:30 (UTC+0)
Англія   4—2   ФРН
Герст   18'101'120'
Пітерс   78'
[1]

БомбардириРедагувати

Найкращим бомбардиром турніру став португалець Еусебіу, який записав до свого активу дев'ять голів (чотири з них з пенальті). Загалом було забито 89 голів, авторами яких стали 47 різних гравців, включаючи два автоголи[8].

9 голів

6 голів

4 голи

3 голи

2 голи

1 гол

1 автогол

Символічна збірна турніруРедагувати

Воротар Захисники Півзахисники Нападники

  Гордон Бенкс

  Джордж Коен
  Боббі Мур
  Вісенті
  Сільвіо Марсоліні

  Франц Бекенбауер
  Маріу Колуна
  Боббі Чарлтон

  Флоріан Альберт
  Уве Зеелер
  Еусебіу

Джерело:[9]

ПриміткиРедагувати

  1. World Cup 1966. ITV Footbal 1955-1968. Процитовано 7 серпня 2020.  (англ.)
  2. Belam, Martin. 9 surprising facts about the 1966 World Cup in England. The mirror. Процитовано 25 вересня 2019. (англ.)
  3. "1966 and all that..." - Contrasting England's 1966 and 2018 World Cup bids. currybetdotnet. Процитовано 25 вересня 2019. (англ.)
  4. а б History of the FIFA World Cup Preliminary Competition (by year). FIFA.com. 27 липня 2007. Процитовано 9 жовтня 2017.  (англ.)
  5. UEFA Qualifiers for the World Cup 1966. Score Shelf. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 9 жовтня 2017. (англ.)
  6. 1966 FIFA World Cup England ™ - Groups - FIFA.com. FIFA.com. Процитовано 26 вересня 2019.  (англ.)
  7. History of the World Cup Final Draw. Архів оригіналу за 14 June 2010. Процитовано 3 June 2010. 
  8. World Cup 1966 England - Top Scorer. worldfootball.net. Процитовано 25 вересня 2019. (англ.)
  9. All Star Team. football.sporting99.com. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 6 липня 2017. (англ.)

ПосиланняРедагувати