Харківська астрономічна обсерваторія

НДІ астрономії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, або Харківська астрономічна обсерваторія — науковий заклад при Харківському університеті. Установу було започатковано 1808 року як астрономічний кабінет університету, а 1888 року, головно завдяки зусиллям Григорія Левицького, було створено відповідно обладнану обсерваторію в окремому будинку.

Харківська астрономічна обсерваторія
Головний корпус обсерваторії
Головний корпус обсерваторії

Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Харків, Україна
Код 101
Висота 120 м.
Відкрито 1824
Сайт: astron.kharkov.ua/index_r.html

Харківська астрономічна обсерваторія. Карта розташування: Україна
Харківська астрономічна обсерваторія
Харківська астрономічна обсерваторія
Харківська астрономічна обсерваторія (Україна)


Зараз головними темами наукових досліджень обсерваторії є закони розсіювання світла поверхнями небесних тіл, малі тіла Сонячної системи, зіркові каталоги й зіркова динаміка, гравітаційні лінзи. Інститутові підпорядковано Чугуївську спостережну станцію, на якій розташовано головні астрономічні інструменти обсерваторії. На території інституту працює також Музей астрономії.

ІсторіяРедагувати

1808 року, через 3 роки після організації Харківського університету, до Харкова було запрошено німецького астронома професора Йоганна Сигізмунда Готфріда Гута. Він привіз з собою астрономічні інструменти, створив в університеті астрономічний кабінет, а пізніше — тимчасову обсерваторію (біля старої будівлі університету, на Університетській вулиці). 1811 року Гут переїхав до Дерпту (теперішній Тарту). Астрономічний кабінет в університеті залишився, і в наступні десятиріччя його інструменти продовжували використовувати для навчання студентів, а для читання лекцій з астрономії запрошували різних вчених. Але університету не вдавалось досягти спадковості наукових традицій, виховати власних фахівців для розвитку й викладання астрономії. Частково це було пов'язано з відсутністю при університеті постійно діючої астрономічної обсерваторії[1].

1883 року з ініціативи Григорія Левицького було створено обсерваторію, в окремому будинку на тодішній околиці Харкова. В обсерваторії було встановлено меридіанне коло[en], яке дозволяло вимірювати координати зір з високою точністю, і зіркові каталоги стали однією з головних тем роботи обсерваторії. На посаді директора Левицького змінив Людвіг Струве, член відомої династії астрономів, онук засновника Пулковської обсерваторії. За Левицького та Струве в Харківському університеті почався випуск астрономів, деякі з них залишились працювати в обсерваторії й університеті, передаючи свій досвід наступним поколінням вчених[1].

Під час Громадянської війни Людвіг Струве мусив втекти з Харкова, бо його син Отто, також співробітник Харківської обсерваторії, воював за Білу армію. Людвіг Струве помер в Сімферополі в 1920, а Отто Струве переїхав до США й досяг визначних успіхів в астрономії.

В роки Великого терору в Харкові був страчений співробітник обсерваторії Борис Сємейкін, а Ленінграді — колишній співробітник Харківської обсерваторії Борис Герасимович.

Під час Німецько-радянської війни на час німецької окупації Харкова (1941—1943) основні інструменти були сховані, а співробітники обсерваторії перебували в Казахстані.

В середині ХХ століття, під керівництвом академіка М. П. Барабашова, на передній план в роботі обсерваторії вийшли дослідження планет Сонячної системи, почала формуватися харківська школа планетології, до якої належить більшість теперішніх працівників обсерваторії.

Через розширення міста, заснована на його межі обсерваторія тепер опинилася в центрі Харкова, поруч з головною площею міста, що з часом спричиняло все більше світлове забруднення. Прокладення під обсерваторією Салтівської лінії Харківського метрополітену спричинило додаткові вібрації, неприйнятні для точних астрономічних інструментів. Тепер всі основні інструменти обсерваторії перебувають на Чугуївській спостережній станції за межами міста, натомість як телескопи обсерваторії використовують переважно для демонстраційних і навчальних цілей.

Вид обсерваторії зі сходу близько 1900 
Будівля обсерваторії близько 1900 
Павільйон меридіанного кола близько 1900 
Будівля обсерваторії 1914 

СтруктураРедагувати

 
Панорама обсерваторії з балкону головного корпусу. На задньому плані видно будівлю ХНУ.
 
Купол телескопа.
 
Місце для відпочинку біля входу до корпусу «розрахункового центру».

Відділ астрофізикиРедагувати

У 1975—1995 відділ переважно займався спекл-інтерферометрією, а з 1995 переключився на вивчення гравітаційних лінз. З затримки сигналу на гравітаційних лінзах співробітниками відділу було уточнено значення сталої Габбла. Дослідження змін яскравості Хреста Ейнштейна дозволило визначити маси тіл, що викликають мікролінзування[en] його випромінення, а також зробити висновок про відсутність масивних структур в гало темної матерії лінзуючої галактики.

Лабораторія астрометріїРедагувати

Астрометричні дослідження в Харківській обсерваторії розпочалася з встановленням в 1886 році меридіанного інструмента Репсольда. Протягом ХХ століття основними задачами лабораторії були створення фундаментальної системи координат та визначення всесвітнього часу.

Зараз лабораторія займається задачами створення високоточних каталогів положень і власних рухів зірок, вивчення закономірностей руху Галактики, астрометрії та фотометрії комет, покриттів, змінних зірок.

Відділ фізики астероїдів і кометРедагувати

У 1977 Харківська обсерваторія першою в Радянському Союзі почала систематичні астрофізичні дослідження астероїдів. 1993 організовано відділ «Фізика астероїдів», 2005 — перетворено його на Відділ фізики астероїдів і комет. Першим керівником відділу був Дмитро Лупішко, а з 2012 — його учениця Ірина Бельська. Відділ досліджує астероїди головного поясу, навколоземні астероїди, троянці Юпітера, транснептунові об'єкти й комети.

Співробітниками відділу виміряно опозиційний ефект[en] багатьох астероїдів (~70 % світових даних), що стало основою для перегляду Міжнародним астрономічним союзом системи обчислень абсолютних зоряних величин астероїдів, виявлено десятки подвійних астероїдів, виміряно прискорення обертання астероїдів внаслідок YORP-ефекту (~50 % світових даних), теоретично передбачено тангенціальний YORP-ефект. Відділ є одним зі світових лідерів поляриметричних досліджень астероїдів, дві створені співробітниками відділу з поляриметричні бази включено до бази даних НАСА «Planetary Data System[en]».

Відділ дистанційного зондування планетРедагувати

Основні напрямки досліджень відділу — розробка моделей розсіювання світла поверхнями небесних тіл та аналіз даних наземних і космічних спостережень поверхонь планет. Співробітники відділу працювали з даними космічних апаратів «Галілео», «Клементина», «Лунар Проспектор», космічного телескопа «Габбл».

Відділ фізики Сонця, Місяця і планетРедагувати

Відділ досліджує відбиття світла поверхнею Місяця та методи дистанційного зондування місячної поверхні, вивчає атмосферу Юпітера та хромосферу Сонця, займеється моніторингом сонячної активності, обробкою зображень та планетною картографією.

Чугуївська спостережна станціяРедагувати

Чугуївська спостережна станція, також відома під неофіційною назвою «Обсерваторія Гракове», була заснована в Чугуївському районі з ініціативи Барабашова на початку 1960-х років. Тут працює 70-см рефлектор АЗТ-8 і кілька менших телескопів, знаходиться 2-поверховий будинок спостерігачів. Головним чином, звідси проводяться спостереження астероїдів, транснептунових об'єктів, космічного сміття.

БібліотекаРедагувати

Бібліотека НДІ астрономії містить близько 9000 книг з астрономії та суміжних наук, в тому числі видання кінця XVIII — початку XIX століть, а також книжки з особистих колекцій родини Струве[ru], академіка Барабашова, профессора Александрова. Також в бібліотеці представлена ​​велика колекція атласів зоряного неба й астрономічних каталогів, і багато наукової періодики різних епох.

Музей астрономії імені Миколи БарабашоваРедагувати

Музей астрономії було засновано 2007 року в перебудованому павільоні меридіанного кола. 2020 року музей відкрито після реконструкції. Він містить астрономічні інструменти від початку XIX століття[2][3][4][5].

В музеї історїї астрономії 
Вид з музею на головний корпус ХНУ 
В підвалі музею 
Стародавні астрономічні інструменти 

ДиректориРедагувати

Видатні співробітникиРедагувати

Академіки:

Члени-кореспонденти:

Лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки:

Лауреати Премії НАН ім. акад. М. П. Барабашова:

Лауреати Премії НАН України імені С. Я. Брауде:

Лауреати Премії НАН України імені Є. П. Федорова:

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Шкуратов Ю. Г. Предисловие редактора // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харьков, 2008. — С. 6-10. — 500 прим. (рос.)
  2. Обновленный музей астрономии в Харькове: как он выглядит. Укринформ. 5 лютого 2020. Процитовано 8 березня 2020.  (рос.)
  3. В Харькове открыли обновленный музей астрономии. Редпост. Городской дозор. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020.  (рос.)
  4. Открытие реконструированного музея астрономии имени Николая Барабашова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020.  (рос.)
  5. Відкриття реконструйованого музею астрономії імені Миколи Барабашова. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. 29 січня 2020. Процитовано 8 березня 2020. 
  6. Список заведующих кафедрой астрономии и директоров астрономической обсерватории и время их пребывания в должности // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харьков, 2008. — С. 192. — 500 прим. (рос.)

ПосиланняРедагувати