Фернанду Блаженний
Ферна́нду (порт. Fernando, 29 вересня 1402 — 5 червня 1443) — португальський інфант, адміністратор Авіського ордену (1434—1443). Сеньйор Салватерри-де-Магуша (з 1429). Представник Авіської династії. Народився у Сантарені, Португалія. Наймолодший син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Брат інфантів Дуарте, Педру, Енріке, Ізабели, Жуана, Афонсу. Взяв участь у Танжерському поході (1437), що закінчився катастрофою. Залишився заручником у Марокко, давши можливість евакуюватися уцілілим португальцям. Через відмову португальського уряду дотримуватися угоди з марокканцями про здачу Сеути, потрапив до в'язниці (1438). Помер у Фесі, Марокко. Його пошматоване тіло повісили на стінах міста. Рештки інфанта згодом по частинах вивезли до Португалії й поховали у Батальському монастирі (1473). Всупереч проханням королівської родини до Святого Престолу офіційно не беатифікований. Вшановується як місцевий святий. Трагічне життя і загибель описані в «Хроніці святого інфанта Фернанду» (1460). Оспіваний у «Лузіадах» (1573) як мученик-патріот, що помер за справу батьківщини[3]. В часи Другої Португальської Республіки вважався одним з національних героїв. Також — Ферна́нду Блаже́нний (порт. Beato Fernando). Прізвисько — святи́й інфа́нт (порт. o Infante Santo).
Фернанду Блаженний | ||
| ||
---|---|---|
9 вересня 1434 — 5 червня 1443 | ||
Народження: |
29 вересня 1402[1] Сантарен, Португальське королівство | |
Смерть: |
5 червня 1443[1] (40 років) Фес, Мариніди[2] | |
Поховання: | Батальський монастир | |
Країна: | Португальське королівство | |
Релігія: | католик | |
Рід: | Авіська | |
Батько: | Жуан I | |
Мати: | Філіппа Ланкастерська | |
Нагороди: | ||
Біографія
ред.Молодість
ред.Фернанду народився 29 вересня 1402 року в Сантарені, Португалія. Він був шостим, наймолодшим сином португальського короля Жуана І та англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. День народження хлопця припав на свято архангела Михаїла, якого він вважав його своїм покровителем[4].
Фернанду був єдиноутробним братом спадкоємця трону Дуарте (майбутнього короля), коїмбрського герцога Педру, візеуського герцога Енріке, конетабля Жуана, бургундської герцогині Ізабели. Його звідним братом був барселушський граф Афонсу (згодом — браганський герцог), родоначальник Браганського дому.
Фернанду ріс хворобливим юнаком[5]. Матір любила його більше за інших дітей, виховувала побожним й прищепила йому любов до англійського солсберійського обряду[6]. Тим не менш, сам Фернанду вважав себе обділеним долею. Зокрема, через неповноліття інфант пропустив переможний Сеутський похід до Північної Африки 1415 року, в якому взяли участь усі його брати[7]. Він також мав дуже скромні землеволодіння — лише 1429 року його батько дарував йому одну спадкову сеньйорію Салватерри-де-Магуш, а також Атогію в прижиттєве користування[8].
Орденський адміністратор. Танжерський похід
ред.Наприкінці літа 1434 року після смерті Жуана Родрігеша де Секейри, першого адміністратора Авіського ордена, новий король Дуарте призначив Фернанду новим адміністратором[9]. 9 вересня 1434 року папа Євгеній IV видав буллу «Sincere Deuotionis», якою офіційно затвердив це призначення[10]. Понтифік також пропонував Фернанду титул кардинала за умови прийняття чернецтва, але той відмовився від церковної кар'єри[11].
1436 року, незадоволений своїм становищем, Фернанду звернувся до брата-короля Дуарте за дозволом поступити на службу до англійського короля Генріха VI[12]. Той, не бажаючи відпускати інфанта, запропонував йому взяти участь у Танжерській експедиції до Марокко, яку готував їхній спільний брат Енріке Мореплавець[13]. За домовленістю з королем неодружений Фернанду визнав своїм спадкоємцем небожа-тезку Фернанду, другого королівського сина і майбутнього герцога Візеуського, якому заповів власне майно у випадку загибелі[14].
У серпні 1437 року Фернанду вирушив до Танжеру під проводом Енріке Мореплавця. Разом з інфантом слідували його васали, а також лицарі Авіського ордена. Особистий стяг Фернанду прикрашало зображення його патрона — архангела Михаїла[15].
Всупереч сподіванням Фернанду, Танжерська експедиція закінчилася катастрофою. Протягом вересня португальці не змогли узяти Танжер, а у жовтні опинилися в оточенні великої марокканської армії під проводом візира Абу Захарії Яхьї аль-Ваттасі, що прийшла на підмогу місту. Аби врятувати армію від розгрому, 17 жовтня 1437 року Енріке Мореплавець уклав угоду з візиром[16]. Марокканці дозволи йому евакуювати свої сили в обмін на повернення Сеути, захопленої 1415 року. За умовами угоди інфант Фернанду залишився заручником у танжерського еміра Салаха ібн Салаха. Його мусили звільнити тоді, коли португальці повернуть Сеуту[17]. Перед укладанням угоди Енріке хотів залишитися сам заручником замість брата Фернанду, але члени португальської військової ради заборонили йому це робити[18].
Полон
ред.Португальська влада також відкинула можливість такого обміну, і його старшому брату Енріке Мореплавцю довелося залишити Фернандо в Фесі, де той і помер в 1443.
У 1471 його останки були перевезені в монастир Баталья.
У 1470 беатифікований, і Болландісти включили його життєпис в свою працю.
У культурі
ред.- Життя інфанта Фернандо лягла в основу п'єси Педро Кальдерона «Стійкий принц».
- Зображений на Пам'ятнику великим географічним відкриттям у Лісабоні.
Сім'я
ред.- Батько: Жуан I (1357—1433), король Португалії (1385—1433)
- Матір: Філіппа (1360—1415), донька ланкастерського герцога Джона Гентського
- Рідні брати і сестри:
- Бранка (1388—1389), померла немовлям
- Афонсу (1390—1400), спадкоємець престолу, помер юнаком
- Дуарте (1391—1438), король Португалії (1433—1438)
- Педру (1392—1449), герцог Коїмбрський (1415—1449), регент (1439—1449)
- Енріке (1394—1460), герцог Візеуський (1415—1460), магістр Ордену Христа (1420—1460)
- Ізабела (1397—1471) ∞ Філіпп III, бургундський герцог
- Жуан (1400—1442), конетабль Португалії (1431—1442)
- Зведені брати і сестри:
Родовід
ред.8. Афонсу IV, король Португалії | ||||||||||||||||
4. Педру I, король Португалії | ||||||||||||||||
9. Беатриса, кастильська інфанта | ||||||||||||||||
2. Жуан I, король Португалії | ||||||||||||||||
10. невідомо | ||||||||||||||||
5. Тереза, галісійська шляхтянка | ||||||||||||||||
11. невідомо | ||||||||||||||||
1. Фернанду, авіський адміністратор | ||||||||||||||||
12. Едуард III, король Англії | ||||||||||||||||
6. Джон, ланкастерський герцог | ||||||||||||||||
13. Філіппа, генегауська графиня | ||||||||||||||||
3. Філіппа, англійська принцеса | ||||||||||||||||
14. Генрі, ланкастерський герцог | ||||||||||||||||
7. Бланка, ланкастерська герцогиня | ||||||||||||||||
15. Ізабела, бомонтська баронеса | ||||||||||||||||
Галерея
ред.-
Каплиця, де знаходяться останки Фернандо
-
Могила інфанта
-
Портрет
Примітки
ред.- ↑ а б Schäfer J. Ökumenisches Heiligenlexikon — 1998.
- ↑ https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Ferdynand;3900429.html
- ↑ Os Lusíadas IV:52–53.
- ↑ Álvares 1730:5-6.
- ↑ Álvares 1730:7; Cacegas, Sousa 1866:312.
- ↑ Álvares 1730:8.
- ↑ Álvares 1730:95-96.
- ↑ Pina, Chronica de D. Duarte 1901:52; Cacega, Sousa 1866:312.
- ↑ Pina 1730:40.
- ↑ Monumenta Henricina І:69-72.
- ↑ Álvares 1730:43-44; Cacega, Sousa 1866:314.
- ↑ Pina, Chronica de D. Duarte 1901:10; Russell 2000:151; Álvares 1730:42.
- ↑ Russell 2000:151.
- ↑ Alvares 1730:50.
- ↑ Alvares 1730:54.
- ↑ Текст договору: Monumenta Henricina VI:210-212.
- ↑ Ruy de Pina, Cronica de D. Duarte, 1901:125; Russell 2000:182–84.
- ↑ Ruy de Pina, Cronica de D. Duarte, 1901:125; Расселл ставить під сумнів достовірність повідомлення Піни (Russell 2000:183–84).
Джерела
ред.- Джерела
- Álvares, João. Chronica dos feytos, vida, e morte do infante santo D. Fernando, que morreo em Fez. Lisbon: M. Rodrigues, 1730.
- Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Duarte /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901.
- Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Affonso V /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901—1902. V.1—3.
- Monumenta Henricina: in 15 v. / ed. Dias Dinis, Antonio Joaquim. Coimbra, 1960—1974.
- Монографії
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
- Cacegas, Fr. Luis de; Fr. Luís de Sousa. Primeira Parte da Historia de S. Domingos Particular, do Reino e Conquistas de Portugal. Lisbon: Typographia do Panorama, 1866. V. 2, Ch.27.
- Russell, P. E. Prince Henry the Navigator: a life New Haven. Conn: Yale University Press, 2000.
- Brock, Henry. Blessed Ferdinand [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 6. New York: Robert Appleton Company, 1909.
Посилання
ред.Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фернанду Блаженний
Cawley, Charles, Portugal, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy