Відкрити головне меню

Дуа́рте (порт. Duarte; 30 жовтня 1391(13911030)9 вересня 1438) — король Португалії (14331438). Представник Авіської династії. Народився у Візеу, Португалія. Син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Чоловік арагонської інфанти Леонори, доньки арагонського короля Фернандо I1428). Батько португальського короля Афонсу V. Брав участь у завоюванні Сеути (1415). Успадкував трон після смерті батька. Проводив централізаторську політику, скеровану на укріплення королівської влади. Прийняв закон про майорат (1434). За намовлянням брата-інфанта Енріке санкціював Танжерський похід (1437), який закінчився катастрофою. Захоплювався класичною літературою та фехтуванням; був першокласним вершником. Автор етично-дидактичного твору «Вірний радник» і навчального посібника «Вправна верхова їзда» (1438). Перший португальський король, який облаштував бібліотеку в королівському палаці. Помер від чуми в Томарі, Португалія. Похований у Батальському монастирі. Діяння описані у «Хроніці короля Дуарте». Прізвиська — Красномо́вний (порт. o Eloquente), коро́ль-філо́соф (порт. o Rei-Filósofo).

Дуарте
D. Duarte (Quinta da Regaleira).png
Дуарте
Король Португалії
15 серпня 1433[1] — 9 вересня 1438
Попередник: Жуан I
Наступник: Афонсу V
 
Народження: 30 жовтня 1391(1391-10-30)
Візеу, Португалія
Смерть: 9 вересня 1438(1438-09-09) (46 років)
Томар, Португалія
Похований: Батальський монастир
Релігія: католик
Династія: Авіська
Батько: Жуан I
Мати: Філіппа Ланкастерська
Дружина: Леонора Арагонська
Діти: Афонсу V, Фернанду, Елеонора, Катерина, Жуанна

Медіафайли у Вікісховищі?

Зміст

ІменаРедагувати

  • Дуа́рте (порт. Duarte) — у португальських документах.
  • Едуард (лат. Eduardus) — у латинських документах.
  • Едуа́рдо (ісп. Eduardo) — у кастильських документах.
  • Дуарте Красномо́вний (порт. Duarte, o Eloquente) — за пристрасть до книг і письменства.

БіографіяРедагувати

Молоді рокиРедагувати

 
Пам'ятник королю-книжнику у Візеу, Португалія.

Дуарте народився 30 жовтня 1391 року у Візеу, Португалія[2]. Він був третьою дитиною і другим сином португальського короля Жуана І та його дружини-королеви, англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Хлопця назвали на честь англійського короля Едуарда III, материного діда[3].

Після смерті старшого брата-інфанта Афонсу, що був спадкоємцем трону, Дуарте став новим престолонаслідником як найстарший серед королевичів. 22 березня 1401 року його офіційно проголосили спадкоємцем після присяги на кортесах у Лейрії[2].

Молодшими братами Дуарте були інфант Педру, майбутній герцог Коїмбрський і регент королівства; інфант Енріке Мореплавець, ініціатор загальноєвропейської епохи великих географічних відкриттів; португальський конетабль-інфант Жуан, а також «святий інфант» Фернанду, адміністратор Авіського ордену[4].

Дуарте отримав першокласну, як на той час, освіту. Він добре знав греко-римську класичну літературу, Святе Письмо та праці Отців Церкви[4]. Матір виховала його сумлінним, але надміру чутливим[4]. Інфант славився своєю меланхолійністю та відданістю родині. Він часто жертвував власними інтересами заради вигоди рідних братів[4]. Незважаючи на багаторічний досвід урядування в батьківському уряді, тужливість і вразливість Дуарте часто заважали йому приймати важливі рішення[4]. Саме тому наступні покоління пам’ятали його не стільки як доброго короля-управлінця, скільки як любомудра, автора «Вірного радника» [4].

Дуарте поєднував вченість із військовими заняттями: він був відмінним фехтувальником і частим учасником лицарських турнірів[5]. У верховій їзді йому не було рівних серед сучасників[5]. 1415 року інфант разом із батьком і братами брав участь у завоюванні Сеути в Північній Африці. Після перемоги король висвятив своїх синів у лицарі в Сеутській мечеті, перетвореній на християнську церкву[6].

22 вересня 1428 року Дуарте одружився із арагонською інфантою Леонорою, донькою арагонського короля Фернандо І[7]. У шлюбі він мав дев'ятьох дітей, з яких повноліття досягли лише п'ятеро. Король палко любив свою дружину, був все життя вірний їй і, на відміну від своїх попередників, не заводив коханок[4].

ЗаконодавецьРедагувати

14 серпня 1433 року у Лісабоні помер король-батько Жуан І. Горе втрати настільки розбило Дуарте, що братові Педру довелося умовляти його прийняти трон і приступити до виконання обов'язків[4].

15 серпня 1433 року, після сповіді, Дуарте пройшов церемонію інтронізації[8]. Його офіційно проголосили новим королем Португалії. За пару годин до цього до нього прибув юдейський лікар-астролог Гедаля, який радив відкласти церемонію: за гороскопом розташування зірок на небі того дня було несприятливим[1]. Дуарте відмовився, на що астролог провістив йому коротке і нещасливе правління[1].

Через спалах чуми у Лісабоні Дуарте переїхав із двором до Сінтри, а згодом — до Сантарена[2]. Весною 1434 року він скликав там кортеси. На них розглядалися питання зміни законів на основі поправок, підготовлених радником-юристом Жуаном Мендешом[2]. Король видав «Ординації Дуарте» та «Книгу законів і постанов» (порт. Livro das leis e posturas), які згодом лягли в основу доробку його сина Афонсу V«Афонсівських ординацій» (порт. Ordenações Afonsinas)[1].

Серед нових правил, які запровадив Дуарте, найважливішим був так званий «мислений закон» від 8 квітня 1434 року. Свою назву він отримав від того, що був замислений ще літнім Жуаном І, але лишався не ратифікованим[1]. Цей закон передбачав обмеження майнових прав португальської шляхти, яка збагатилася за рахунок земельних жалувань з королівського домену та податкових пільг у часи воєн з Кастилією[1]. Згідно з законом, який залишався чинним аж до 1832 року, в країні запроваджувалася система майорату: заборонялося відчужувати або ділити королівські жалування; їх можна було передавати у спадок лише старшому синові[1]. За відсутності спадкоємця землі поверталися до королівського домену[1][2].

Дуарте продовжував батьківський курс жорстокої економії фінансів через монетарну кризу, спричинену попередніми війнами з Кастилією[2]. Він також намагався змінити розбещений спосіб життя придворних, демонструючи власним прикладом простоту, чистоту і заощадливість[2].

1435 року Дуарте відправив послом до Базельського собору свого небожа, оренського графа Афонсу[2]. 21 червня того ж року папа Євгеній IV ласкаво прийняв посла і через нього дарував португальському королю право проводити обряд коронації та помазання за старим звичаєм французьких королів[2].

Танжерська катастрофаРедагувати

Докладніше: Танжерський похід
 
Гробниця Дуатре та його дружини Леонори у Батальському монастирі

1436 року, за намовлянням братів Енріке і Фернанду, Дуарте санкціював військовий похід до марокканського Танжеру[1]. Від початку він був противником цієї авантюри, але під впливом королеви Леонори, дав свою згоду[9]. Експедицію мусив очолити інфант Енріке. За домовленостями брати заповідали свої титули і землі третьому королівському синові Фернанду.

Того ж року Дуарте зібрав кортеси в Еворі. Незважаючи на протеси частини депутатів, він добився від них фінансування Танжерської кампанії[9]. На королівській нараді в Лейрії проти походу виступили інфанти Педру та Жуан, але їхні голоси були проігноровані[9].

Наприкінці літа 1437 року усі приготування завершилися. 22 серпня Енріке, Фернанду та їхнє 6-тисячне військо рушило з Лісабону на кораблях до Марокко. Незважаючи на декілька штурмів Танжеру, португальці не змогли здобути міста. В жовтні їх оточила велика мусульманська армія і відрізала від кораблів. Від спраги і голоду Енріке був змушений укласти принизливий договір: в обмін на безпечний відступ португальці обіцяли повернути марокканцям Сеуту. Гарантом дотримання угоди став інфант Фернанду, якого взяли у заручники[9].

Коли новини про Танжерську катастрофу досягли Португалії, Дуарте впав у відчай. Він прагнув звільнити брата, обмінявши на Сеуту, але Лерійські кортеси 1438 року висловилися проти дотримання договору з Марокко[9]. Після королівської наради португальський двір переїхав до Евори[9]. Марокканці дізналися, що португальська сторона не здаватиме міста, тому кинули Фернаду до в'язниці у Фесі[9]. Винуватець катастрофи, інфант Енріке, пропонував королю Дуарте визволити брата шляхом викупу або нового походу, але його пропозиції не були реалізовані[9].

СмертьРедагувати

1438 року в Еворі спалахнула епідемія чуми[10]. Дуарте та його родина покинули двір, переїхавши до відносно безпечного Томара[10]. Проте 9 вересня того ж року король помер там, ставши жертвою епідемії[10]. Напередодні смерті він картав себе за те Танжерську поразку і неспроможність допомогти нужденному братові Фернанду[10]. Останній помер у Феській тюрмі через шість років, так і не дочекавшись визволення[10].

Дуарте поховали у Батальському монастирі, де спочивали його батько і матір[2]. Через 70 років діяння монарха описав у офіційній «Хроніці короля Дуарте» португальський історик Руй де Піна.

За заповітом Дуарте новим королем Португалії став його син 6-річний Афонсу V, а регентом при ньому — королева-матір, арагонська інфанта Леонора[5]. Її іноземне походження та політична недосвідченість викликали протести частини португальського суспільства[5]. Вони переросли у протистояння Леонори із братом покійного короля, коїмбрським герцогом Педру. Внаслідок міжусобної боротьби 14391440 років регентство перейшло до Педру, а дружину покійного Дуарте відправили у вигнання до Кастилії[5]..

ПраціРедагувати

 
Дуарте пишеш «Вірного радника» (Енріке Казанова, 1913).

Дуарте захоплювався літературою і мав талант до письменства. Він був першим португальським королем, який облаштував у королівському палаці бібліотеку[5]. На думку португальського історика Мануеля Франсішку де Барруша, Дуарте був наймудрішим монархом своєї епохи і одним з небагатьох, хто писав трактати[5]. У каталозі його бібліотеки були праці античних класиків Арістотеля, Валерія Максіма, Сенеки, Цицерона, Юлія Цезаря[5][11]; роботи Августина і Авіцени; лицарські романи про Трістана, Галахада, героїв Артуріани; оповідання «Граф Луканор» Хуана Вільєнського; праці португальських королів Дініша, Афонсу IV, Жуана І; іспанські й португальські хроніки; книги з географії та природознавства; подорожі Марко Поло тощо[11][12].

Одним із перших кроків короля-книжника на троні була підтримка Лісабонського університету. 3 грудня 1433 року він підтвердив усі його права і привілеї, надані монархами-попередниками[5].

За своє коротке правління Дуарте написав декілька робіт. Найвідоміші твори короля — «Вірний радник» та «Вправна верхова їзда», написані близько 1438 року. Перша праця — етико-дидактичний трактат, складений у формі есеїв на різні теми; друга — підручник з їзди верхи та мистецтва бою на лицарських турнірах. Рукописи обох робіт об'єднані у книгу, яка зберігається у Національній бібліотеці Франції. Їх було вперше видано 1842 року в Парижі португальським ченцем Жозе Інасіу Рокете за підтримки Мануеля де Барруша. Наступного 1843 року вийшло лісабонське видання обох робіт Дуарте, що базувалося на копії паризької книги.

Усі робити і записки Дуарте зазначені у каталозі Мануеля де Барруша, у паризькому виданні «Вірного радника» 1842 року[5][13]:

  • Papel que escreveu quandi seus irmãos foram a Tanger[14].
  • Instrucção do mesmo Rey D. Duarte sobre a expedição de Tangere[15].
  • Conselho que deu ao infante D. Henrique quando foi com uma armada sobre Tanger[16].
  • Motivos que teve para fazer a guerra[17].
  • Lembrança que escreveu do nascimento de seus filhos[18].
  • Observação da lua[19].
  • Cousas que foi requerido nas primeiras côrtes que fezen Santarem.
  • Cousas que pertencem ao bom capitão.
  • Lembrança dos premios devidos a certas classes de servidores.
  • Tratado do bom governo, da justiça, e dos officiaes d’ella. (латиною)
  • Da Misericordia.
  • Summario que, sendo infant, deu a M.e Francisco para prégar do Condestável (D. Nuno Álvares Pereira).
  • Memorial para Fr. Fernando ordenar a prégação das exequias d’el-rei D. João I.
  • Regimento para aprender a jogar as armas.
  • Resposta, sendo principe, ao infante D. Fernando, sobre algumas queixas que elle tinha de seu pae.
  • Padre nosso glosado.
  • Como se tira o demónio.
  • O que se toma dos parentes: patria, lei.
  • Que coisa seja a detracção.
  • Ordenações sobre as coisas domésticas e a ordem que tinha no governo e despacho.
  • Um tratado sobre as valias do pão, conforme as valias do trigo.
  • Livro de ensinança de bem cavalgar toda sela.
  • Leal conselheiro.

ТитулРедагувати

  • лат. Edwardus, Dei gratiâ, Regnorum Portugaliæ & Algarbii Rex, Ceptæque Dominus[20][21]
    • Едвард, милістю Божою, король королівств Португалії й Алгарве, і господар Сеути.
  • ст.-порт. Dom Eduarte pela graça de Deos Rey de Portugal, e do Algarve, e Senhor de Cepta[20][22]
    • Пан Дуарте, милістю Божою, король Португалії й Алгарве, і господар Сеути.

Сім'яРедагувати

Докладніше: Авіська династія
  • Батько: Жуан I
  • Матір: Філіппа (1360—1415), донька ланкастерського герцога Джона Гонта
  • Рідні брати і сестри:
    • Бранка (1388—1389), померла немовлям
    • Афонсу (1390—1400), спадкоємець престолу, помер юнаком
    • Педру (1392—1449), герцог Коїмбрський (1415—1449), регент (1439—1449)
    • Енріке (1394—1460), герцог Візеуський (1415—1460), магістр Ордену Христа (1420—1460)
    • Ізабела (1397—1471) ∞ Філіпп III, бургундський герцог
    • Жуан (1400—1442), конетабль Португалії (1431—1442)
    • Фернанду (1402—1443), адміністратор Авіського ордену (1434—1443)
  • Зведені брати і сестри:
    • Афонсу (1377—1461), герцог Браганський (1442—1461)
    • Беатриса (1380—1439) ∞ 1) Томас Фіцалан, граф Арундельський ; 2) Джон Голланд, граф Гантінгдонський
  • Дружина: Леонора (1402—1445), донька арагонського короля Фернандо І
  • Діти:
    • Жуан (1429—1433), спадкоємець престолу, помер дитиною
    • Філіпа (1430—1439), померла дитиною
    • Афонсу V (1432—1481), король Португалії (1438—1481)
    • Марія (1432), померла немовлям
    • Фернанду (1433—1470), герцог Безький (1453—1470) і Візеуський (1460—1470), магістр Ордену Христа (1461—1470), конетабль Португалії (1466—1470)
    • Леонора (1434—1467) ∞ Фрідріх III, імператор Священної Римської імперії
    • Дуарте (1435), помер немовлям
    • Катаріна (1436—1463), наречена наваррського короля Карла IV, черниця
    • Жуана (1439—1475) ∞ Енріке IV, король Кастилії

ПортретиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к Livermore 1947:194.
  2. а б в г д е ж и к л Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 93.
  3. Oliveira 2010:406-412.
  4. а б в г д е ж и Livermore 1947:193.
  5. а б в г д е ж и к л Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 94.
  6. Livermore 1947:184.
  7. Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 93—94.
  8. Livermore 1947:193-194.
  9. а б в г д е ж и Livermore 1947:195.
  10. а б в г д Livermore 1947:196.
  11. а б Martins 1891:162-164.
  12. Sousa 1739:1:544-546.
  13. Martins 1891:162-163.
  14. Опубліковано в Sousa 1739:1:529-533.
  15. Опубліковано в Sousa 1739:1:533-535.
  16. Опубліковано в Sousa 1739:1:536-538.
  17. Опубліковано в Sousa 1739:1:538-540.
  18. Опубліковано в Sousa 1739:1:540.
  19. Опубліковано в Sousa 1739:1:540.
  20. а б Titles of European hereditary rulers. Portugal & Brazil
  21. Rymer, Thomas; Holmes, George. Foedera, conventions, litterae, et cujuscumque generic acta publica inter reges Angliae et alios quosvis imperatores, reges, pontifices, principes, vel communitates. 1101-1654: in 17 vols. London : Tonson, 1727-1729. V. 10. p. 625. листопад 1435 р.
  22. Teixeira de Aragão, Augusto Carlos. Descripção geral e historica das moedas cunhadas em nome dos reis. Regentes e governadores de Portugal. Lisboa : Imprensa Nacional, 1875. T. I. p.369. Doc. № 27. жовтень 1436 р.

ДжерелаРедагувати

хроніки, збірники документів
  • Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Duarte /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901.
  • Sousa, Antonio Caetano de. Provas da Historia genealogica da casa real portugueza... Lisboa Occidental: Sylviana da Academia Real, 1739. T. 1..
  • Chancelarias portuguesas: D. Duarte / org. João José Alves Dias. 1ª. ed.. Lisboa: Centro de Estudos Históricos da Universidade de Lisboa, 1998. 2 vols.
  • Ordenações del Rei Dom Duarte / ed. de Albuquerque, Martim de; Nunes, Eduardo Borges. Lisboa, Fundação Calouste Gulbenkian, 1988.
  • Cortes portuguesas: Reinado de D. Duarte (Cortes de 1436 e 1438) / org. e rev. geral João José Alves Dias. Lisboa: Universidade Nova. Centro de Estudos Históricos, 2004.
  • Serra, José Correia da. Collecção de livros inéditos de historia portugueza, dos reinados de D. João I, D. Duarte, D. Affonso V, e D. João II, publicadas de ordem da Academia Real das Sciencias de Lisboa. Lisboa: na Off. da mesma Academia, 1790-1824.
монографії
  • Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
  • Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
  • Martins, Joaquim Pedro Oliveira. Os filhos de D. João I. Lisboa: Imprensa Nacional, 1891.
  • Moreno, Humberto Baquero. Itinerários de El-rei D. Duarte (1433-1438). Lisboa: Academia Portuguesa da História, 1976.
  • Oliveira, Ana Maria Rodrigues. Rainhas medievais de Portugal. Lisboa: A Esfera dos Livros, 2010.
  • Costa, António Domingues de Sousa. O Infante D. Henrique na expansão portuguesa: do início do reinado de D. Duarte até à morte do Infante Santo. Braga: Franciscana, 1960.
  • Santos, Domingos Maurício Gomes dos. D. Duarte e as responsabilidades de Tânger: 1433-1438. Lisboa: Comissão Executiva do V Centenário da Morte do Infante D. Henrique, 1960.
словники

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дуарте (король Португалії)

  • Cawley, Charles. Portugal, kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.