Едуард III

	Едуард III
	Едуард III
	Король Англії
	Король Англії
Коронація:	1 лютого 1327
Попередник:	Едуард II
Наступник:	Річард II
Народження:	13 листопада 1312; Віндзор
Смерть:	21 червня 1377 (64 роки); Ричмонд
Причина смерті:	інсульт
Поховання:	Вестмінстерське абатство, Лондон, Англія
Країна:	Королівство Англія
Рід:	Плантагенети
Батько:	Едуард II
Мати:	Ізабелла
Шлюб:	Філіппа
Діти:	Едуард, Ізабелла, Жанна, Ліонель, Джон Ґонт, Едмунд Ленґлі, Марія, Марґарет, Томас Вудсток
Нагороди:
	Медіафайли у Вікісховищі

Едуа́рд III (лат. Eduardus III; 13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії (1327—1377), чиї претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни. Представник Плантагенетського дому. Син англійського короля Едуарда ІІ і французької принцеси Ізабелли, доньки французького короля Філіппа IV.

Імена

Едуа́рд III (лат. Eduardus III, фр. Édouard III), або Е́двард ІІІ (англ. Edward III) — з порядковим номером правителя.
Е́двард III Англі́йський (англ. Edward III of England, фр. Édouard III d'Angleterre) — за назвою королівства.
Е́двард ІІІ Ві́ндзорський (англ. Edward of Windsor) — ім'я до інтронізації, за місцем народження у Віндзорському замку.
Е́двард III Плантагене́т, або Е́двард III Плантагене́тський (англ. Edward III of Plantagenet) — за назвою династії.

Біографія

Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновивши королівську владу після провального правління його батька, Едуарда ІІ, Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.

Династичні передумови Столітньої війни

Едуард був коронований у віці чотирнадцяти років, після відречення його батька. Коли йому було лише сімнадцять, він організував заколот проти регента, Роджера Мортімера, і розпочав особисте правління. Після перемоги у війні з Шотландією він у 1340 році проголосив себе повноправним спадкоємцем французького трону, що стало причиною початку Столітньої війни. Після декількох невдач на початку війни, події для англійців складалися виключно добре; перемоги в битвах при Кресі та Пуатьє призвели до підписання вигідного миру в Бретіньї. Проте останні роки правління Едуарда III були позначені невдачами як на міжнародній, так і на внутрішній аренах, що було зумовлено бездіяльністю і поганим здоров'ям короля.

Едуард ІІІ був імпульсивною людиною, здатною, однак, на милосердні вчинки. Загалом, він був типовим королем, зацікавленим переважно у веденні військових дій. Едуард ІІІ користувався повагою свого часу і в наступні століття, але істориками вігівського спрямування був проголошений безвідповідальним авантюристом. Однак цей погляд було переглянуто, і сучасна історіографія визнає значні досягнення Едуарда ІІІ.

1373 року уклав альянс із Португалією.