Едуард II (англ. Edward ІІ; 25 квітня 128421 вересня 1327) — король Англії з династії Плантагенетів, правління якого тривало з 1307 по 1327 рік.

Едуард II
англ. Edward II
Dei Gracia Rex Angliae, Dominus Hiberniae et Dux Aquitaniae
Король Англії
Правління 1307-1327
Коронація 25 лютого 1308
Попередник Едуард I Довгоногий
Наступник Едуард III
Інші титули Лорд Ірландії
Герцог Аквітанії
Принц Уельський
Біографічні дані
Імена Едуард Плантагенет
Релігія християнство
Народження 25 квітня 1284(1284-04-25)
Гвінед
Смерть 21 вересня 1327(1327-09-21) (43 роки)
Глостершир
Поховання Глостерширський Собор, Глостершир, Англія
Дружина Ізабелла Французька
Діти Едуард, Джон, Елеонора, Жанна
Династія Плантагенети
Батько Едуард I Довгоногий
Мати Елеонора I (графиня Понтьє)
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ранні роки

ред.
 
Руїни Замку Корф, де якийсь час перебував в ув'язненні Едуард II

Перший англійський спадкоємець престолу, який носив титул «принц Уельський». За легендою, вперше записаною 1584 року Джоном Стоу, на прохання валлійців дати їм за короля людину, що народилась в Уельсі й не говорить англійською, Едуард I надав їм свого новонародженого сина, який щойно побачив світ у його таборі. Насправді титул принца Уельського було надано Едуарду у лютому 1301 року.

До моменту народження принца Едуарда з синів короля в живих лишався тільки Альфонс. У серпні 1284 року Альфонс помер, і спадкоємцем англійського престолу став його молодший брат. Оскільки у принца Едуарда не було друзів-ровесників, король обрав для його свити десятьох юнаків з дворянських родин. Одним із них став син гасконського барона Гавестона Пірс, який невдовзі став найближчим другом спадкоємця, який «віддавав перевагу спілкуванню з ним, пов'язаний нерозривним союзом приязні, більше, ніж з усіма іншими смертними»[1]. З часів юності Едуард називав Пірса «мій брат»[2], а їхня дружба, за повідомленням хроніста, була сильнішою за любов до жінок[3].

Є відомості, що Едуард I брав його у шотландські походи й намагався змінити характер сина, але все було марно. Єдине, що Едуард успадкував від батька — його солідний вигляд й високий зріст, у всьому решта вони були несхожими. Можливо, якби Едуард I не приставив до свого сина Пірса Гавестона, то новий король був би повною копією свого батька.

Правління

ред.

Успадкувавши трон свого батька у віці неповних 23 років, Едуард II досить невдало вів бойові дії проти Шотландії, військами якої керував Роберт I Брюс. Популярність короля також підривала його прихильність до ненависних для народу фаворитів (як вважали, коханців короля) — гасконця Пірса Гавестона, а потім англійського дворянина Г'ю Деспенсера Молодшого.

Панування Едуарда супроводжувалось баронськими змовами й заколотами. Одна зі змов 1325 року, на чолі якої встала дружина Едуарда Ізабелла, мала успіх: повернувшись із Франції, вона в союзі зі своїм коханцем, вельможею Роджером Мортимером, зуміла зібрати достатньо прибічників, щоб скинути чоловіка. Короля було заарештовано, і його змусили зректись престолу на користь юного сина, що став королем Едуардом III. При неповнолітньому Едуарді III було створено регентську раду на чолі з Генріхом Ланкастером. Однак неофіційно вся влада була зосереджена в руках Ізабелли та її фаворита Мортимера. Невдовзі скинутого монарха було вбито.

У 1330 році король Едуард III, вже будучи повнолітнім, стратив убивць свого батька (в тому числі й Мортимера), які фактично правили державою у перші роки після його загибелі; матір же він пожалів та ув'язнив у монастирі.

Те, як Едуарда II скинуто з престолу, зображено у п'єсі Крістофера Марло «Едуард II»[4], а також у романі Моріса Дрюона «Французька вовчиця» із серії історичних романів «Прокляті королі». П'єса Марло лягла в основу однойменного фільму Дерека Джармена.

Сім'я

ред.

Дружина

ред.

Діти

ред.
  1. Едуард (13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії з 25 січня 1327. Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновив королівську владу після провального правління свого батька. Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.
  2. Викидень (кінець 1314)
  3. Іоанн (15 серпня 1316 — 13 вересня 1336) — народився в замку Елтем. Граф Корнуолла з 6 жовтня 1328. У 1329 році на час відсутності Едуарда III, котрий вирушив до Франції для принесення васальної присяги, був призначений номінальним намісником. Взяв участь як командир передового загону в битві біля Халідон-Гілла. У 1335 році зайняв західну Шотландію. Помер в Перті у віці 20 років.
  4. Елеонора (18 червня 1318 — 22квітня 1355) — народилась в палаці Вудсток. В травні 1322 вийшла заміж за Рейнальд II (герцога Гелдерна). Користувалась повагою серед своїх підданих. В шлюбі народила двох синів Рейнальда та Едуарда.
  5. Іоанна (1319) — про існування цієї дитини згадує хроніст Роберт із Редінга.
  6. Іоанна (5 липня 1321 — 7 іересня 1362) — королева-консорт Шотландії з 7 червня 1329. Дружина короля Шотландії Давида ІІ з 17 липня 1328. Дітей не мали.

Бастарди

ред.
  • Від невідомої:
  1. Адам (бл. 1307 — 18 вересня 1322) — супроводжував батька в шотландському поході в 1322 році, під час якого помер.

Родовід

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Мьюримут
  2. «Аннали святого Павла», «Життєпис Едуарда Другого»
  3. «Життєпис Едуарда Другого»
  4. Кристофер Марло, Твори, М., 1961. Архів оригіналу за 29 листопада 2011. Процитовано 8 листопада 2011.
  5. See Weir 2006, pp. 8–9.

Посилання

ред.
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Король Англії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Лорд Ірландії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III
Попередник:
Едуард I Довгоногий
Герцог Аквітанії
1307-1327

{{{роки}}}
Наступник:
Едуард III