Святи́й Престо́л, Апо́стольський Престо́л, Апостольська столиця (лат. Sancta Sedes, Apostolica Sedes МФА[ˈsaŋkta ˈsedes]; італ. Santa Sede, Sede Apostolica [ˈsanta ˈsɛːde]) — офіційна збірна назва папи Римського і Римської курії.

Святий Престол
Герб
Emblem of the Papacy SE.svg
Посада керівника організації Папа Римський
Голова Франциск
Член правління П'єтро Паролін
Офіційна мова латина[1]
Виконавча влада Римська курія
Дипломатичні стосунки Італія, Австралійський Союз, Республіка Китай, Іспанія[2], Ізраїль[2], Боснія і Герцеговина, Хорватія, ЄС, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Туреччина, Велика Британія, Аргентина, Канада, Мексика, США, Венесуела, Алжир, Іран, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія, Бангладеш, Малайзія, Непал, Пакистан, Філіппіни, Південна Корея, Шрі-Ланка, Індія, Індонезія, М'янма, Куба, Палестинська держава, СРСР, Грузія, Словаччина, Північна Македонія, Швейцарія, Перу, Уругвай, ОАЕ і В'єтнам
Член у ОБСЄ, Спостерігач в Генеральній Асамблеї ООН, Міжнародне агентство з атомної енергії[3] і ЮНЕСКО
Загальні затрати 234 000 000 €
Є власником Campo Santo Teutonicod, Ватикан, Ватиканські сади, Латеранська базиліка, L'Osservatore Romano і Palace of the Holy Officed
Розташування штаб-квартири Ватикан
Зображення печатки/емблеми
Офіційний символ Ключі Царства Небесного і Тіара
Офіційний сайт(італ.)(фр.)(англ.)(порт.)(ісп.)(нім.)(араб.)(кит.)(лат.)
CMNS: Святий Престол у Вікісховищі

Координати: 41°54′ пн. ш. 12°27′ сх. д. / 41.900° пн. ш. 12.450° сх. д. / 41.900; 12.450


Суверенітет Святого ПрестолуРедагувати

Святий Престол в міжнародному публічному праві є суверенним суб'єктом (лат. persona sui juris) в статусі persona sui generis. Святий Престол також володіє власною допоміжною суверенною територією, містом-державою Ватикан, сувереном якої з повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади є папа Римський. Місто-держава Ватикан управляється від імені Римського Архієрея губернатором (що є одночасно головою папської комісії у справах міста-держави Ватикан). Цю посаду завжди посідає кардинал Римської курії, що призначається папою. З 1 жовтня 2021 року цю посаду обіймає Фернандо Вергес Альсага.

Ватикан не є самостійною державою (хоча в документах іменується містом-державою «Stato della Citta del Vaticano»), а є суверенною територією Святого Престолу (що часто плутають). Статус даного політико-територіального утворення встановлений положеннями Латеранських угод. Суверенітет Ватикану не самостійний, а випливає із суверенітету Святого Престолу, а останній є базовим суверенним суб'єктом, правоспроможним встановлювати дипломатичні відносини. Постійний світський суверенітет Святого Престолу триває вже близько півтори тисячі років (проголошений папою Григорієм Великим в 601 р.), і є найдавнішою суверенною одиницею з існуючих нині у світі.

Суверенітет Святого Престолу визнаний в міжнародному праві як самостійний і абсолютно не залежний від наявності суверенної території (persona sui generis). Усі дипломатичні відносини встановлюються не з містом-державою Ватикан, а зі Святим Престолом. Дипломатичні місії іноземних держав акредитуються при Святому Престолі. Дипломатичні місії Святого Престолу називаються апостольськими нунціатурами і очолюються апостольськими нунціями (статус надзвичайного і повноважного посла) або апостольськими делегатами (статус надзвичайного посланника і повноважного міністра). Святий Престол є постійним спостерігачем при ООН.

Святий Престол — теократична виборна монархія, очолювана Римським Архієреєм (папою Римським), який обирається колегією кардиналів під час конклаву довічно. Римський Архієрей має три нероздільні функції:

Урядом Святого Престолу є Римська курія, яка складається з державного секретаріату (розділеного на дві секції — загальні справи і закордонні справи), конґреґацій, трибуналів, папських рад, комісій та інших структурних одиниць.

ІсторіяРедагувати

Після поразки в 1322 партії гібеллінів (прихильників імператорів Священної Римської імперії) у війні з гвельфами (прихильниками Святого Престолу), резиденція Святого Престолу все ще тимчасово знаходилася в Авіньйоні, куди була евакуйована з Рима у 1309 році. Повернення Святого Престолу до Рима відбулося в 1377 році за понтифікату Григорія XI.

До 1871 Святий Престол володів величезною допоміжною суверенною територією, яка займала практично всю центральну частину Апеннінського півострова (Церковна держава, Папська область, Папська держава). Папа як світський суверен іноді передавав території, що належать Святому Престолу, під повне світське управління, створюючи таким чином світських феодальних васалів в особі правителів, яких сам призначав.

У 1870, під час понтифікату Пія IX, війська сардинського короля Віктора Еммануїла, герцога Савойї і П'ємонту, під проводом Джузеппе Ґарібальді, вторгнулися на територію Церковної держави, переважаючими в багато разів силами здолали опір військових формувань і жандармерії Святого Престолу (озброєні формування Святого Престолу на той момент складали не більше 17000 чоловік) і захопили Рим. У 1871 році було проголошене Королівство Італія, і Віктор Еммануїл став королем. Святий Престол був позбавлений допоміжних територій. Проте на самого папу, членів Римської курії і папських придворних ніхто замахнутись не наважився. Резиденція Святого Престолу — Ватикан — залишилась недоторканною, аж до такої міри, що королівська поліція навіть не роззброїла жодне сухопутне військове формування Святого Престолу: ні корпус палатинської гвардії, що складався з громадян Риму, ні дворянську гвардію (Guardia Nobile), що складалася з папських лицарів — римських патриціїв і дворян Святого Престолу, ні навіть папську жандармерію, функції якої були повністю втрачені з втратою території, ні швейцарську гвардію — особисту охорону папи. Роззброєно тільки легіонерів (папських зуавів) і частини військово-морського флоту Святого Престолу. Королівство Італія навіть беззастережно і повністю визнавало всі звання і дворянські титули, які дарувалися Святим Престолом з 1871 по 1929 рр., в період формальної відсутності суверенної допоміжної території (хоча, як курйоз, територія Ватикану як і раніше охоронялася папськими військовими частинами). Хоча Святий Престол ніколи не позбавлявся свого унікального суверенітету (у статусі persona sui generis), проте в 1871 році він позбувся можливості дарувати феоди, карбувати монету і збирати мита й податки.

Однак у 1929 Королівство Італія і Святий Престол узаконили свої відносини в Латеранських угодах і формально підтвердили визнання один одного суверенними суб'єктами, при цьому Королівство Італія формально повернуло Ватикан (і літню резиденцію понтифіка — Кастель-Ґандольфо) під повну юрисдикцію Святого Престолу.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати