Успіння Богородиці

релігійна подія, яку відзначають Церкви східного обряду

Успі́ння Пресвятої Богородиці або Пе́рша пречи́ста[1] (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou; лат. Dormitio Mariae; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и;) — день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа. За православною і католицькою[джерело?] традицією називається успінням, що означає смерть, сконання[2][3]. За святим переданням цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велике свято в східних християнських церквах — православних як дванадесяте свято і католицьких церквах, а також у вірменській церкві. За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 28 серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння[4].

Успіння Божої Матері
Успіння Божої Матері
Ікона Успіння Ель Греко, 16 століття (Успенський собор, Ермуполіс).
Інші назви Пе́рша пречи́ста; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и; В католицизмі — вознесіння Богородиці
Ким святкується Православна церква
Засновано на честь смерті Діви Марії (І ст.)
Початок 14 (27) серпня
Закінчення 6 вересня
Дата 15 (28) серпня
Святкування 28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. В такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає.
CMNS: Успіння Богородиці у Вікісховищі
Успіння Богородиці.


ОписРедагувати

 
Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)
 
Успіння Діви Марії (Караваджо, 1606)

Немає історичних даних, як довго Марія ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про неї тільки коли йде мова про Ісуса Христа. Відомо, що Христос під час хресних страждань просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Діви Марії описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в канон Біблії і не мають догматичного авторитету. Зокрема «Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці» кін. V — поч. VI ст., що зберігається в Національній бібліотеці Франції.

Першим зі святих отців, хто прямо розглядає питання про кончину Богородиці, був святитель Єпіфаній Кіпрський. Він пише: "Нехай досліджують Писання і не знайдуть відомостей ні про смерть Марії, ні про те, чи померла Вона, ні про те, що не вмерла, ні про те, чи похована  Вона, ні про те, що не похована … не кажу, що Вона залишилася безсмертною; але не стверджую і того, що Вона померла. Отже, чи померла Вона і була похована чи, ми не знаємо "[5]. Святитель Єпіфаній Кіпрський пропонував три гіпотези смерті Пресвятої Богородиці: природна смерть, мучеництво і безсмертя, проте жодній він не надав переваги. "Чи померла Свята Діва і була похована: у славі заспокоєння Її, в непорочності смерть, в дівоцтві — вінець; а якщо була убита, як написано: і меч душу прошиє (Лк. 2: 35), і в такому випадку з мучениками слава Її і в блаженстві святе тіло Її, через яке світло засяяло світу. А може бути, Вона залишилася в живих, «бо для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1: 37), тому про смерть Її нікому не було відомо "[5].

Свідоцтва про Успіння Богородиці містяться у преподобного Івана Дамаскіна — в його трьох похвальних словах на Успіння Пресвятої Богородиці[6]. Наприклад, він пише про те, що святу душу Богоматері Сам Ісус Христос приймає на Свої Божественні руки[7], про те, що Пресвята Богородиця покладається до гробу[8], і про те, що Вона «переправляється в небесне святилище за допомогою гробу».

Серед українських святих отців вчення про Успіння Матері Божої зустрічається у святителя Димитрія Ростовського[9], святителя Інокентія Херсонського[10]. Серед росіян відомі 16 виданих слів на Успіння Пресвятої Богородиці святителя Філарета Московського[11], є це вчення і у святителя Ігнатія (Брянчанінова)[12], і у святителя Російської Церкви Закордоном Іоанна (Максимовича)[13] та ін.

Думка про мученицьку смерть Матері Божої святими отцями не сприймається як достовірна подія: наприклад, святитель Амвросій Медіоланський в тлумаченні на Лк. 2: 35 різко відкидає таку позицію: «Ні буква (Біблія), ні передання не вчать нас тому, що Марія відійшла з цього життя внаслідок страждань від тілесних виразок»[14].

Одне з святих передань свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами напрямків, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Марії випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері «Уділом Богородиці».

Під час гоніння Ірода на ранню Християнську церкву (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного, який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. З малим піклуванням рясно буде їм все на землі даватися, і життя небесне отримають, і не збідніє милість Сина Мого від місця цього довіку. Я буду заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього»[15][16].

Події останніх днів перекликаются із найважливішими моментами Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близький відхід в інший світ, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням у Храм. Як колись Марія тримала на руках немовля Ісуса, так тепер її син — Ісус, що спустився з небес до смертного одра, приймає на свої руки душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудесно з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався у Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.

Час Успіння Діви Марії невідомий. Вірогідно, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних імператором Нероном у 64 році. Ранньохристиянська традиція вказує на гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Святе передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної[яких?], і Католицької Церков (Внебовзяття). Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: Успенський собор Києво-Печерської Лаври, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському, Успенський собор в Галичі, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, Успенська церква на Руській, Латинський кафедральний собор у Львові, та Успенський собор Почаївської лаври, церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кам'янобрід.

Символічно, що Успіння — останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового церковного року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства, але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви святкували його 18 серпня.

Історія святаРедагувати

Достовірні відомості про історію свята Успіння починаються лише з кінця VI століття. Більшість церковних істориків вважають, що свято встановили при візантійському імператорі Маврикії, який правив в 592—602 роки. Він наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він здобув перемогу над персами. Швидше за все, до цього часу Успіння було в Константинополі помісним, тобто не загальноцерковним святом.[3]

СвяткуванняРедагувати

Православна традиціяРедагувати

28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо воно випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. У такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає. У свята Успіння є один день передсвята і 9 днів післясвята. Передсвято — один або кілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитви, присвячені святу, яке ще наступить. Відповідно, післясвято — такі ж дні після свята. Існує особлива Служба поховання Богоматері. Її здійснюють як службу Ранньої Великої Суботи; під час неї читають 17-у кафізму — «Блаженні непорочні». В даний час Чин поховання Богоматері можна побачити в багатьох кафедральних і парафіяльних храмах на другий або третій день свята. Богослужіння починається зі всеношної. На великій хвалі духовенство храму виходить до лежачої посеред храму плащаниці із зображенням Богоматері; кадять її, а потім обносять її навколо храму. Після цього всіх, хто молився, помазують єлеєм. І нарешті читаються ектенії (ряд молитовних прохань) і відпуст (благословення молільників на вихід з храму після закінчення богослужіння).

Стихири Успіння в V столітті написав Константинопольський патріарх Анатолій. А в VIII столітті Косьма Маюмський і Іоанн Дамаскін написали два канони цього свята.

ІконографіяРедагувати

Традиційно іконописці зображують Богородицю в центрі ікони. Вона лежить на смертному одрі, кругом неї апостоли, які оплакують її. Трохи позаду Спаситель з душею Богоматері, яка зображується у вигляді сповитого немовляти.[3]

 
Ікона Феофана Грека

Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою «Anastasis» — «Воскресіння Христове». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Пекло, а потім — Воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Пекло вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященник Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця, руками, але архангел Михаїл без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світових явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Словник українсько-російський 1927 р. (А. Ніковський)
  2. Словарь росийсько-український 1893—1898 рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
  3. а б в 28 августа 2018: Успение Богородицы. Православный журнал "Фома" (en). 2018-08-25. Процитовано 2019-06-17. 
  4. Назви свят літургійного року
  5. а б Епифаний Кипрский, святитель. Творения. — М., 1882. — Ч. 5. — С. 252.
  6. Иоанн Дамаскин, преподобный. Творения. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. — М., 1997. — С. 261—299.
  7. Иоанн Дамаскин, преподобный. Первое похвальное слово на Успение Богородицы // Иоанн Дамаскин, преподобный. Творения. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. — С. 264.
  8. Иоанн Дамаскин, преподобный. Второе похвальное слово на Успение Богородицы // Там же. С. 283.
  9. Димитрий Ростовский, святитель. Слово на Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы // Успение Пресвятой Богородицы. Слова, поучения, проповеди. М., 1999. С. 27–39.
  10. Иннокентий, архиепископ Херсонский и Таврический. Сочинения. — СПб., 1908. — Т. 2. — С. 34–55.
  11. Филарет Московский, святитель. Творения. Слова и речи. — М., 2007. — Т. 4, 5.
  12. Игнатий (Брянчанинов), святитель. Изложение учения Православной Церкви о Божией Матери // Всесвятая. Православное догматическое учение о почитании Божией Матери. М., 2001. С. 77–128.
  13. Иоанн (Максимович), архиепископ. Православное почитание Божией Матери. Как святая Православная Церковь чтила и чтит Божию Матерь. — Вильмуассон; СПб., 1992. — С. 13–52.
  14. Скабалланович М. Н. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004. — С. 13.
  15. П. Ю. Малков, «Житие Пресвятой Богородицы» (Порфирий (Успенский), еп. История Афона. - СПб., 1892. - Ч. 2. - С. 129—131). Архів оригіналу за 1 лютого 2009. Процитовано 17 червня 2019. 
  16. «Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии». «Православный календарь 2007» со ссылкой на «Журнал Московской Патриархии», 1979, №3. pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 2012-02-20. Процитовано 27.09.2007. 

ДжерелаРедагувати

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скабалланович М. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004.
  • Рашковский Е. Б. С высоты Востока… — М., 1993. — С. 71—77. (рос.)

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Успіння Богородиці