Вікіпедія

Т-80У

(Перенаправлено з Т-80УЕ-1)
Це стабільна версія, перевірена 3 листопада 2024.

Т-80У (індекс ГБТУ — Об'єкт 219АС) — радянський основний бойовий танк родини Т-80. Виготовлявся з 1985 року у Ленінграді та Омську, а у Харкові виготовляли Т-80УД (Об'єкт 478Б) — версію Т-80У з дизельним, а не газотурбінним двигуном. Т-80У та УД були найпотужнішими танками СРСР.[⇨]

Т-80У
Т-80У
Т-80У
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнніз 1985
ОператориКіпр Кіпр
Південна Корея Південна Корея
Росія Росія
Україна Україна
Історія виробництва
РозробникЛКЗ
Розробленоз кінця 1970-х
ВиробникЛКЗ
ОЗТМ(інші мови)
ХЗТМ
Вартість одиниці824 000 руб.[⇨]
Виготовлення1985 — 1990-ті
Виготовлена
кількість		кілька сотень
ВаріантиТ-80УД, Чорний орел
Характеристики
Вага46 т
Довжина9,6 м
Довжина корпусу7 м
Ширина3,6 м
Висота2,2 м
Екіпаж3: командир, механік-водій, навідник
Бронякомбінована броня, динамічний захист «Контакт-5»
Головне
озброєння
125-мм гармата 2А46М-1
Другорядне
озброєння
1 × 12,7-мм НСВТ
1 × 7,62-мм ПКТ
ДвигунГТД-1000ТФ або ГТД-1250
1000—1250 к.с.
Питома потужність23,9 або 27,2 кс/т
Швидкість65–70 км/год
Т-80У у Вікісховищі

Порівняно з попередніми моделями Т-80Б/БВ, танк Т-80У отримав систему керування озброєнням 1А45 «Іртиш», комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і вбудований динамічний захист «Контакт-5»; через це маса бойової машини зросла з 43,7 до 46 тонн. Всього було виготовлено кілька сотень одиниць T-80У. Вони перебувають на озброєнні Кіпру, Південної Кореї, Росії, а з 2022 року — і України.

Після розпаду Радянського Союзу Т-80У отримав розвиток у Росії, а Т-80УД серійно виготовлявся в Україні на експорт і ліг в основу українських Т-84.

Танк брав епізодичну участь у війні на сході України 2015 року. Під час російського вторгнення 2022 року в Україну російські підрозділи, оснащені Т-80У, зазнали великих втрат, значна кількість танків стала українськими трофеями.[⇨]

Історія

ред.

Передумови

ред.

1976 року новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов наполіг на тому, щоб танк Т-80 («Об'єкт 219») прийняли на озброєння та запустили до малосерійного виготовлення.[1] Таким чином, у серійному виробництві одночасно перебували танки Т-64, Т-72 та Т-80, тому Устинов прагнув уніфікувати виробництво і почав це втілювати з виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976.[2]

На той час харківські конструктори працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою та системою керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з прицілом 1Г46. Ця модифікація також мала нове покоління комбінованої броні. Своєю чергою, НДІ Сталі мав два нових варіанти такого захисту: броня з «відбивними пластинами» (рос. броня с отражающими пластинами) для Т-72Б і з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем) для «Об'єкта 476»; остання була дорожчою та сучаснішою.[2]

1976 року закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та посилене бронювання. Одночасно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 року Т-80Б було прийнято на озброєння.[3]

Об'єкти 219А та 219В

ред.

Ідея уніфікації полягала в тому, щоб нову харківську башту поставити на шасі Т-80Б, після чого виготовляти в Харкові замість Т-64Б саме цей варіант, названий «Об'єкт 219А» або «Ольха». Цей танк також помилково називали «Т-80А», позаяк його не приймали на озброєння. Таким чином, новий головний конструктор ХКБМ Микола Шомін відповідав за бойове відділення танка з баштою та комплексом озброєння, а ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова — за проєкт у цілому.[2]

 
«Об'єкт 219А» в музеї в Кубинці

Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 577—178 від 17 липня 1977 передбачала виробництво модифікованого Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) на заводі імені Малишева (ХЗТМ) з 1983 року, для чого в Харкові мали з'явитися потужності для виробництва таких двигунів. Розробку ГТД доручили ЛНПО імені Клімова(інші мови), виробництво мав здійснювати завод Малишева, а конструювання та документація лягали на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила створення ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 124Ч зупинили, а двотактного 6ТД — скоротили.[4] Передбачалось, що з 1980 року Харків буде серійно виготовляти власні газотурбінні двигуни ВГТД-1000ФМ потужністю 1250 к.с. Однак, опанування цього двигуна потребувало побудови нових цехів, підготування нових спеціалістів і часу.[5]

Протягом 1979—1980 років було виготовлено та випробувано башти з новітньою комбінованою бронею.[3] 1982 року «Об'єкт 219А» був готовий до випуску в Харкові, але його відклали через появу нових танкових керованих ракет і динамічного захисту.[2] Не був готовий і харківський газотурбінний двигун ВГТД-1000ФМ, тому 1983 року вирішили зупинити роботи над ним і розгорнути на заводі імені Малишева освоєння форсованого двигуна ГТД-1100Ф потужністю 1200—1250, заснованого на серійному двигуні Т-80. Цей двигун був не менш проблемним для Харкова, оскільки суттєво відрізнявся від ВГТД і потребував налагодження процесу з нуля. Його приймання відбулось лише 1985 року.[5]

1980 року ХКБД відвідав голова КПУ Володимир Щербицький, який теж скептично ставився до виробництва ГТД у Харкові. 1982 року на засіданні ЦК КПУ обговорювали невтішний поступ у ГТД, але КПУ не могла вплинути на виконання постанови найвищого керівництва держави.[6]

Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» потребував заміни: він показав гарну влучність, однак дорого коштував і мав проблеми з надійністю. Для інтеграції форсованого двигуна ГТД-1000ТФ, новітньої керованої ракети «Рефлекс» і системи керування вогнем 1А45 було створено «Об'єкт 219В». Деякі з 219А та 219В отримали динамічний захист «Контакт-1».[2]

Об'єкт 219АС і прийняття на озброєння

ред.

Динамічний захист «Контакт-1», який з 1982 року почали встановлювати на танки Т-80БВ, не був популярним серед військових: він додавав 1,2 тонни ваги та захищав лише від кумулятивних боєприпасів, але не від БОПСів, які набули поширення на західних танках. СРСР отримав захоплені ізраїльські 105-мм підкаліберні снаряди M111, і випробування показали, що цей боєприпас пробиває в лоб Т-72 і Т-80. Щоб захиститись від цього, на верхню лобову деталь Т-80Б додали 20-мм лист броні, а НДІ Сталі пришвидшив розробку динамічного захисту наступного покоління, здатного протистояти підкаліберним снарядам.[2]

Напрацювання «об'єктів» 219А та 219В разом з «Контактом-5» лягли в основу нового зразка «Об'єкт 219АС». Перші 20 передсерійних зразків було виготовлено наприкінці 1983 року, з них 8 одразу вирушили на полігонні випробування. 1983 року танк був готовий, 1985 року — прийнятий на озброєння як Т-80У, а 1987 року — пішов у серійне виробництво на ОЗТМ(інші мови).[2][7]

Хоча Устинов й домігся виробництва харківських Т-80У з калузькими ГТД, цей процес був дуже повільним, і зрештою від нього відмовились на користь дизельного Т-80УД.[8] Всього в Харкові виготовили 45 Т-80У.[9]

Т-80УД

ред.
Докладніше: Т-80УД

Через проблеми зі створенням і опануванням газотурбінних двигунів у Харкові вище керівництво 1981 року дозволило розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, який протягом усього цього часу активно просували харківські конструктори. Цей танк мав індекс «Об'єкт 478Б».[10]

Смерть Устинова наприкінці 1984 року дозволила більш вільно займатись дизельним танком,[11] а в січні 1985 року заступник нового міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії — ГТД і дизель. При цьому саме харківський 6ТД був найбільш досконалим і готовим до виробництва.[8] Постановою від 2 вересня 1985 року запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено.[12] До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД.[13][14] Освоєння Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.[15][16]

Після розпаду СРСР

ред.
 
Т-80У ведуть вогонь на полігоні

ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ продовжував вести роботу над Т-80У. На залишках радянських коштів завод розробив командирський Т-80УК («Об'єкт 630А») з покращеним нічним прицілом «Агава», комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1», додатковим радіо для командира та навігаційною апаратурою. Також завод розробив низку варіантів з активним захистом.[17]

Втрати танків Т-80БВ у Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Хоча реальними причинами були відсутність адекватного планування, невдала тактика застосування та брак навченості екіпажів, саме на конструктивні недоліки Т-80 посилався міністр оборони РФ Павло Грачов, розповідаючи про причини провалу в штурмі Грозного.[17]

Висока вартість танка Т-80У та його експлуатації, порівняно з Т-72 і Т-90, не сприяли ані експорту, ані популярності всередині країни; до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався можливістю, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію, і вже 1996 року саме його ЗС РФ обрали своїм майбутнім танком. Втім, до 2005 року російська влада не фінансувала нові танки. УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування, а ОЗТМ зрештою збанкрутував 2006 року.[17]

Опис

ред.

Компонування

ред.

Т-80У зберігає компонування Т-80 із моторно-трансмісійним відділенням у задній частині, бойовим відділенням посередині та відділенням керування в передній частині.[18]

Захист

ред.

Лобова броня башти комбінована, принципово сучасніша за броню попередніх танків. На Т-80У застосовано броню з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем), що складається з металевих комірок, заповнених поліефіруретаном. Комбінована броня башти має зовнішній шар сталі завтовшки 60—85 мм і внутрішній завтовшки до 190 мм. Між ними розташовані два шари комірчастих елементів, розділені 20-мм сталевою пластиною. Між наповнювачем і внутрішньою бронеплитою башти встановлено 80-мм плиту з твердої сталі БТК-1. Наповнювач реалізує принцип напівактивної броні, використовуючи для захисту енергію засобу ураження: енергія кумулятивного струменя переходить у кінетичну енергію середовища, після чого повторно взаємодіє з кумулятивним струменем, послаблюючи його[прим. 1]. Порівняно зі склопластиком, такий захист зменшує габарити й масу на 15 і 30 % відповідно, а порівняно з монолітною сталлю — на 60 % маси за подібних габаритів. Лобова броня корпуса залишилась п'ятишаровою з двома склопластиковими панелями, як у Т-80БВ.[19][20]

 
Підбитий Т-80У, на якому можна побачити клиноподібне розміщення блоків «Контакту-5» та відкриті касети для встановлення вибухових пластин.

Т-80У обладнаний вбудованим динамічним захистом (також називається ДЗ другого покоління) «Контакт-5»[прим. 2], який здатний ефективно протистояти ураженню кумулятивними снарядами, а завдяки товстій метальній пластині знижує ефективність підкаліберних снарядів. Через значну вагу елементи захисту мали встановлюватись на заводі під час виготовлення або капітального ремонту.[2] Динамічний захист розташований на лобі та бортах корпуса, на лобі, бортах і даху башти.[18]

Для захисту від зброї масового ураження танк має систему, що за сигналом датчиків герметизує танк і створює незначний надлишковий тиск. Броня також має підбій і надбій з водневмісними полімерами з додаванням свинцю, літію та бору.[18]

За російськими заявами, лобова броня башти Т-80У надає захист 780 мм і 1320 мм RHAe для підкаліберних і кумулятивних боєприпасів відповідно,[2] тому в межах курсового кута 35° Т-80У захищений від більшості масових кумулятивних засобів ураження.[18]

Озброєння

ред.
 
Задньо-бічна проєкція танка. На башті видно винесену стійку з кулеметом, командирський прилад спостереження ТКН-4С та ОПВТ на задній частині башти.

Т-80У озброєний 125-мм гладкоствольною танковою гарматою, пусковою установкою 2А46М-1 з двоплощинним стабілізатором 2Е42 (рос. 2Э42), теплозахисним кожухом та пристроєм вбудованого контролю вивірення прицілу навідника. Механізм обертання башти замінено з електрогідравлічного на електромеханічний.[18]

Кероване озброєння представлене комплексом 9К119 «Рефлекс». На відміну від радіокерованої ракети 9М112 у Т-80Б, 9М119 керується за допомогою лазерного променя, випромінювач якого входить до прицілу 1Г46. Порівняно з 9М112, дальність пострілу зросла з 4 до 5 км, а бронепробиття — з 600 до 700 мм сталевого еквіваленту.[2]

Танк має спарений з гарматою кулемет ПКТ і зенітний кулемет НСВТ. Установка зенітного кулемета відрізняється від попередніх радянських основних бойових танків, включно з Т-80Б. Кулемет встановлюється на одну з трьох стійок, розташованих біля командирської башточки з різних боків.[18] При цьому командиру необхідно вилізти з люка для ведення вогню.[21]

Прилади прицілювання та спостереження

ред.

Для керування озброєнням використовується система керування вогнем танка (СКВТ) 1А45 «Іртиш», що дозволяє навіднику та командиру проводити незалежний пошук цілей та ведення вогню, а також розраховує кути піднесення й випередження на основі даних із давачів, швидкості танка та цілі, атмосферних показників тощо. Приціл 1Г46 у складі 1А45 має лазерний віддалемір і канал керування ракетою. В темну пору доби використовується активно-пасивний нічний приціл зі стабілізованим полем зору ТПН-4 «Буран-ПА». На Т-80УК 1992 року встановлюється тепловізійний приціл «Агава-2», яким може користуватись і командир за допомогою спеціального каналу.[18][21] Дальність виявлення цілей через нічний приціл складає 1200 м у пасивному і 1500 м в активному режимах відповідно.[7]

Для спостереження за полем бою командир використовує комбінований денний і нічний прицільно-спостережний комплекс ПНК-4С зі спостережним пристроєм ТКН-4С «Агат-С». Дальність спостереження вночі складає 800 і 1200 м у пасивному й активному режимах відповідно.[7] Порівняно з попередником, ТКН-3, він оснащений стабілізованим у вертикальній площині полем зору та більшою кількістю виведеної інформації. Режим «дубль» дозволяє командиру самостійно навести гармату на ціль і вести вогонь, повністю беручи контроль над озброєнням у свої руки.[18] У ТКН-4 також вбудований оглядовий перископ без збільшення.[21]

  •  
    Місце навідника Т-80У. По центру денний приціл 1Г46, ліворуч нічний приціл «Буран-М».
  •  
    Місце командира. По центру спостережний пристрій ПНК-4С
  •  
    Вид на башту ззаду. Видно ОПВТ (ближній план), блоки динамічного захисту, давач вітру (чорний)

Двигун і ходова

ред.

Як і попередні Т-80Б/БВ, танк обладнаний газотурбінним двигуном ГТД-1000ТФ потужністю 1100 к.с.; з 1990 року встановлювався ГТД-1250 (1250 к.с.).[18] Висока питома потужність (23,9 або 27,2 к.с./т залежно від двигуна) була найвищою з усіх танків світу станом на 2000 рік, і на демонстраціях часто показували танковий стрибок, за що Т-80У прозвали «летючим танком».[22]

Ходова частина в цілому аналогічна Т-80.

Інше обладнання

ред.

Танк має додатковий електроагрегат ГТА-18А, термодимову апаратуру, систему поставлення димової завіси 902Б «Туча», обладнання для самоокопування[ru], кріплення для протимінного трала[en] КМТ-6 та обладнання для підводного водіння танка (на пізніх версіях це «Брод» або «Брод-М»)[23].[18]

Радіостанцію Р-123 замінено на ультракороткохвильову симплексну Р-173, що працює одночасно в режимі прийому та передавання. Також наявний танковий перемовний пристрій.[18]

Для підвищення ймовірності виживання на полі бою танк має автоматичну протипожежну систему 3ЕЦ13 «Іней» (рос. 3ЭЦ13 «Иней»).[24]

  •  
    Подолання водної перешкоди з ОПВТ
  •  
    Вид на ОПВТ ззаду
  •  
    Мінний трал ТМТ-К

Камуфляж

ред.

Наприкінці 1980-х років Радянська армія почала застосовувати триколірну схему, подібну до тогочасної американської. Схема складалась із темно-зеленого основного кольору та включень сіро-жовтої й чорної емалі ХС-5146. У таких кольорах танки надходили й на експорт, зокрема, до Кіпру.[17]

Характеристики

ред.
Див. також: Т-80#Порівняння характеристик

Характеристики танка Т-80У[25]:

Розміри та маса

ред.
  • Бойова маса: 46 тонн
  • Довжина з гарматою: 9556 м
  • Довжина корпусу: 7012
  • Ширина корпусу: 3603 мм
  • Висота: 2202 мм

Озброєння

ред.

Ходові якості

ред.
  • Двигун: газотурбінний, ГТД-1000ТФ або ГТД-1250
  • Потужність двигуна: 1100 або 1250 к.с.
  • Питома потужність: 23,9 або 27,2 к.с./т
  • Максимальна швидкість руху: 65—70 км/год
  • Запас ходу: 400 км
  • Середній питомий тиск на ґрунт: 0,865 кгс/м²
  • Максимальний кут підйому: 32°
  • Максимальний кут крену: 30°
  • Подолання перешкод:
    • ширина рова: 2,85 м
    • висота вертикальної стінки: 1,0 м
    • глибина броду: 1,8 м (без підготовки)
    • глибина з ОПВТ: 5 м

Бойове застосування

ред.

Війна на сході України

ред.
Докладніше: Війна на сході України

У ході війни на сході України деякі підрозділи російських сил вторгнення з танками Т-80 перебували на території України. У звіті за 23 січня 2015 року СММ ОБСЄ зафіксувала 6 танків Т-80 біля Макіївки, які рухалися трасою Н21 на захід до Донецька.[26][27] Це відбувалося поблизу битви за Дебальцеве; за ідентифікацією спільноти «ІнформНапалм», це була рота Т-80У 4-ї Кантемирівської танкової дивізії.[28]

Російське вторгнення в Україну (з 2022)

ред.
 
Знищений унікальний Т-80УМ2 під Тростянцем, березень 2022.
Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022)

4-та Кантемирівська танкова дивізія, оснащена сучасними Т-80, зазнала важких втрат на початку вторгнення.[29] Її розгром мав й символічне значення, оскільки це з'єднання вважалося елітним.[30] У ході Слобожанського контрнаступу ЗСУ Кантемирівська дивізія знову зазнала тяжких втрат і втратила боєздатність. Сумарна кількість втрачених Т-80У від початку вторгнення склала приблизно 90 одиниць, з яких близько половини потрапили до Сил оборони України та згодом використовувались проти росіян.[31][32] За даними IISS, протягом року вторгнення Росія втратила близько 2/3 наявних Т-80БВ/У.[29]

У березні 2022 року в Сумській області в результаті українського артилерійського удару було знищено єдиний прототип Т-80УМ2 з комплексом активного захисту «Дрозд».[33][34] Танк перебував на озброєнні Кантемирівської дивізії. За кілька тижнів до початку повномасштабної війни такий танк був помічений на навчаннях у Білорусі.[35] Крім того, українським військовим вдалось захопити майже неушкодженим рідкісний командирський Т-80УК і ще один знищити. Таких танків було виготовлено всього кілька одиниць, усі вони перебували в 4-й танковій дивізії.[36][37]

Станом на квітень 2024 року за даними Oryx відомо про такі втрати серед танків родини Т-80У (знищено/захоплено): 44/46 Т-80У, 1/1 Т-80УК, 3/4 Т-80УЕ-1 та єдиний відомий зразок Т-80УМ2. Також знищено 9 невстановлених моделей Т-80 і захоплено 2.[38]

Модифікації

ред.
 
Т-80УК. На лобі башти видно придушувачі комплексу «Штора-1», на даху башти встановлено датчики лазерного опромінення.
 
Т-80УМ-1 з комплексом активного захисту «Арена».
  • Т-80У («Об'єкт 478АС») — основний серійний варіант з системою керування вогнем 1А45 і нічним прицілом ТПН-4 «Буран-ПА». З 1992 року виготовлялась версія, яку називають Т-80УМ, Т-80У(М) або Т-80У-М, з покращеними системою керування вогнем і захистом.[39]
    • Т-80УК («Об'єкт 630А») — серійний командирський варіант Т-80У, розроблений на початку 1990-х. Встановлені тепловізійний приціл «Агава-2», система «Штора-1», додаткова радіостанція, навігаційна система ТНА-4-3, система дистанційного підриву осколково-фугасних снарядів, автономна енергоустановка АБ-1-П28 (1 кВт) і короткохвильова радіостанція.[18][17][21] Вперше продемонстрований на IDEX-1995.[40]
    • Т-80УА — встановлені нова система керування вогнем 1А45-1 з тепловізійним прицілом ПК-5 «Буран-М», «Штора-1», система дистанційного підриву «Айнет», гармата 2А46М-4, давачі вітру й вигину ствола та оновлена електроніка. Механізм заряджання модифіковано для вогню потужнішими підкаліберними снарядами довжиною 740 мм. Також встановлено двигун ГТД-1250.[41]
    • Т-80УЄ (рос. Т-80УЕ) — варіант, подібний до Т-80УК, але без додаткової радіостанції та деяких інших покращень. Вперше показаний 1999 року.[42]
    • Т-80УМ-1 «Барс» (Об'єкт 219АС-М1) — варіант Т-80УМ з комплексами активного захисту «Штора-1» та «Арена».[18] Встановлений двигун ГТД-1250Г, гармата 2А46М-4, додатково обладнаний системами й комплексами «Штора-1», «Велиж», ТВН-5, Р-163-50У[18], Р-163УП[18], системою кондиціювання повітря.[43]
    • Т-80УМ-2 — дослідний варіант Т-80У з установкою комплексу активного захисту «Дрозд».[33]
  • Т-80УД («Об'єкт 478Б») — серійний варіант Т-80У з дизельним двигуном 6ТД-1, що виготовлявся в Харкові.
  • Т-80УЄ-1 (рос. Т-80УЕ-1; «Об'єкт 219АС-1») — поєднання бойового відділення (башти) Т-80УД та модернізованого корпусу Т-80БВ. Також встановлено двигун ГТД-1250.[41]
  • «Чорний орел» («Об'єкт 640») — дослідний основний бойовий танк, створений 1999 року.

Оператори

ред.
 
   поточні оператори Т-80У
   поточні оператори Т-80УД
Див. також: Т-80УД#Оператори

Поточні оператори

ред.
  •   Кіпр: Станом на 2024 рік 82 танки в строю.[44] 27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії в 1990-х. 2010 року Кіпр придбав ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У.
  •   Південна Корея: отримано 80 танків від Росії протягом 1995—2006 років.[17] 80 Т-80У станом на 2018, 40 Т-80У на озброєнні станом на 2020—2024 роки.[45][46]
  •   Росія: станом на 2024 рік 350 одиниць Т-80БВ/БВМ/У в строю та щонайменше 750 на зберіганні, переважно Т-80БВ і УД, деяка кількість Т-80У/УЄ-1.[47][48]
  •   Україна: до 2022 року ані Т-80У, ані Т-80УД на озброєнні в Україні не стояли, хоча останній виготовляли на експорт для Пакистану.[49] Захоплено щонайменше 51 танк родини Т-80У за даними Oryx.[38]


Колишні оператори

ред.

Невдалі контракти

ред.
  •   Греція: 1998 року було проведено тендер, у якому брали участь американський M1 Abrams, німецький Leopard 2, французький Leclerc, британський Challenger 2, російський Т-80У та український Т-84.[52] Там танк визнали найпростішим щодо обслуговування, він показав гарні динамічні якості, однак влучність вогню виявилась незадовільною.[53] У тендері переміг Leopard 2.
  •   Швеція: 1993 Т-80У розглядали на випробуваннях, але надали перевагу Leopard 2A4.[17] Танк також знаний у Швеції як Hotstridsvagn VII (від швед. Hotstridsvagn VII — «Танк-загроза 7»).[54]

Інші оператори

ред.
  •   Велика Британія: 1992 року Росія продала один танк як жест доброї волі.[17]
  •   КНР: існує інформація про придбання деякої кількості Т-80УК[40] для використання у власних розробках танків.[55]
  •   Марокко: існує інформація, що кілька танків наприкінці 1980-х придбано для випробування, а пізніше вони опинились у руках Великої Британії та США.[17]

Кіпр

ред.
 
Кіпрський Т-80У на параді на честь Дня незалежності[en]

27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії за 174 млн доларів США; перші танки надійшли 1996 року. 2010 року Кіпр придбав за 115 млн доларів ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У; танки надійшли з запасів російської армії, тоді як БРЕМ виготовили з нуля.[56] Станом на 2024 рік 82 танки в строю.[44]

У квітні 2022 року на тлі російського вторгнення в Україну поширилась інформація про те, що США просили Кіпр передати Україні свої Т-80У (а також БМП-3, «Тор», С-300 й Мі-35), і що президент Кіпру сприйняв цю пропозицію схвально. Пізніше стало відомо, що Кіпр готовий віддати танки лише в обмін на грецькі Leopard 2, які могли б якнайшвидше їх замінити.[57][58]

У червні 2023 року з'явилась інформація про потенційну купівлю Кіпром ізраїльських танків Merkava Mk 2 та Mk 3, у результаті чого кіпрські Т-80У могли б бути передані Україні. Після початку війни з Хамасом Ізраїль відмовився від продажу й повернув танки в стрій.[59][60]

Південна Корея

ред.
 
Південнокорейський Т-80У

Південна Корея отримала від Росії 80 Т-80У протягом 1995—2006 років у рахунок погашення частини державного боргу Радянського Союзу,[17] вони надійшли на озброєння двох батальйонів 3-ї танкової бригади. До появи на озброєнні у 2014 році танків K2 Black Panther зі 120-мм гарматою, отримані від РФ Т-80У були найпотужнішими танками на озброєнні корейських збройних сил.[61] Станом на 2024 рік 40 танків в строю.[46]


Оцінки

ред.

Т-80У став найкращим радянським танком, але це обійшлось дорого: Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б (майже в три рази дорожче)[прим. 3]. При цьому дослідження ВНДІ «Трансмаш» показали, що бойова ефективність Т-80У переважала не настільки суттєво, а лише на 10 %.[2]

У культурі

ред.
  Цей розділ описує присутність техніки в культурі. Список є неповним, оскільки для багатьох випадків відсутні джерела. Ви можете доповнити прогалини посиланням на авторитетні джерела.


  • В ММО-грі War Thunder представлений Т-80У як танк VII рангу[62]. Також присутні Т-80УД, Т-80УМ2 та Т-80УК як преміумтанки VII рангу.
  • В ММО-грі Armored Warfare представлені Т-80У та Т-80УМ-1[63].

Див. також

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Т-80У

Примітки

ред.
  1. ↑ Тобто, при пробитті комірки кумулятивний струмінь утворює хвилі, що поширюються полімерним матеріалом усередині комірки, відбиваються від металевих стінок і діють уже на сам струмінь.
  2. ↑ На перших Т-80У та УД це був «Контакт-1»
  3. ↑ Т-72Б якісно відрізнявся від попередніх танків родини: він мав сучасну комбіновану броню, динамічний захист «Контакт-1», систему керування вогнем 1А40 та двигун В-84 потужністю 840 к.с.
  1. ↑ Zaloga, 2009, с. 10—12.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м Zaloga, 2009, с. 19–25.
  3. ↑ а б Неизвестный Т-80У. btvt.info. Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  4. ↑ Рязанцев, 2009, с. 110—111.
  5. ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 116—119.
  6. ↑ Рязанцев, 2009, с. 120—124.
  7. ↑ а б в Неизвестный Т-80У. btvt.info. Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  8. ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 124—128.
  9. ↑ Zaloga, 2009, с. 26.
  10. ↑ Рязанцев, 2009, с. 123—125.
  11. ↑ Zaloga, 2009, с. 25—30.
  12. ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—125, 128—130.
  13. ↑ Ильин, Владимир (1998). Основной танк Т-80. Техника и вооружение (1).
  14. ↑ Карпенко, А. В. (1996). Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995 гг.) (російською) . Невский бастион. с. 381, 388.
  15. ↑ Рязанцев, 2009, с. 150.
  16. ↑ Барятинский, 2002, с. 25– 45.
  17. ↑ а б в г д е ж и к л Zaloga, 2009, с. 30—35.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Шунков, 2000, с. 192–.
  19. ↑ Тарасенко, Андрей. Бронирование современных отечественных танков. btvt.info. Архів оригіналу за 8 грудня 2023. Процитовано 22 квітня 2024.
  20. ↑ Тарасенко, Андрей. Исследование противокумулятивной стойкости брони ячеистого типа. btvt.info (російською) . Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 13 червня 2024.
  21. ↑ а б в г Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 30 квітня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  22. ↑ Zaloga, 2000, с. 9.
  23. ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 16 квітня 2024.
  24. ↑ Шунков, 2000, с. 192–202.
  25. ↑ Шунков, 2000, с. 198.
  26. ↑ Latest from OSCE Special Monitoring Mission (SMM) to Ukraine based on information received as of 18:00 (Kyiv time), 23 January 2015. www.osce.org (англ.). Процитовано 9 червня 2024.
  27. ↑ InfoResist.org (9 червня 2024). ОБСЕ обнаружила у боевиков 6 танков Т-80. inforesist.org (ru-RU) . Процитовано 9 червня 2024.
  28. ↑ Лесик, Оксана (26 січня 2015). Ідентифікація російських підрозділів, що брали участь в останніх боях на Донбасі. ІнформНапалм. Архів оригіналу за 8 червня 2024.
  29. ↑ а б John Chipman's Military Balance launch event remarks. IISS (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 16 лютого 2023.
  30. ↑ How the defeat of a tank division symbolises the malaise of Putin’s Russia. TheArticle. 30 березня 2022. Архів оригіналу за 11 жовтня 2022. Процитовано 16 лютого 2023.
  31. ↑ David Axe. A Hundred Wrecked Tanks In A Hundred Hours: Ukraine Guts Russia’s Best Tank Army. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  32. ↑ RUSSIAN OFFENSIVE CAMPAIGN ASSESSMENT, SEPTEMBER 18. Institute for the Study of War (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
  33. ↑ а б Росія втратила в Україні танк Т-80У з комплексом "Дрозд". Мілітарний. 21 березня 2022. Архів оригіналу за 29 липня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
  34. ↑ Thomas Newdick (21 березня 2022). Russia’s Only Prototype T-80UM2 Tank Was Destroyed In Ukraine. The Drive (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
  35. ↑ Dylan Malyasov (20 березня 2022). Ukrainian artillery destroyed Russian tank outfitted with active protection system. Defence Blog. Архів оригіналу за 4 червня 2023.
  36. ↑ Армія Росії втратила в Україні рідкісний командирський танк Т-80УК. Український мілітарний портал. 20 березня 2022.
  37. ↑ ЗСУ захопили рідкісний Т-80УК рашистів: таких в армії РФ лише декілька одиниць. Defense Express. 21 березня 2022.
  38. ↑ а б Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 19 квітня 2024.
  39. ↑ Шунков, 2000, с. 199.
  40. ↑ а б Zaloga, 2000 та 15—22.
  41. ↑ а б Модернизированные танки Т-80УА, Т-80УЕ-1, Т-80БА. www.btvt.info. Архів оригіналу за 4 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  42. ↑ Zaloga, 2000 та 23—28.
  43. ↑ Zaloga, 2000 та 29—31.
  44. ↑ а б IISS, 2024, с. 81.
  45. ↑ The Military Balance 2018, 2020, 2022
  46. ↑ а б IISS, 2024, с. 285.
  47. ↑ Скільки танків залишилось у Росії?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  48. ↑ Military Balance: скільки танків втратила та відновила Росія?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 31 березня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
  49. ↑ З якими танками Україна зустріла велику війну. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 24 травня 2024.
  50. ↑ Zaloga, 2009, с. 12, 15, 17.
  51. ↑ Zaloga, 2009, с. 28—30.
  52. ↑ Греческий тендер 1998: воспоминания об украинском участии. btvt.info. Архів оригіналу за 30 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  53. ↑ За звітом з тендеру
  54. ↑ När fienden kom till Sverige. www.ointres.se. Архів оригіналу за 26 лютого 2024. Процитовано 30 травня 2024.
  55. ↑ 中国曾引进苏联T80坦克测试 我军88坦克直击毫发无损. 新浪军事 (zh-CN) . 24 січня 2019. Процитовано 28 грудня 2020.
  56. ↑ Redefined, Defence (28 лютого 2021). T-80U | 25 Years of service in the National Guard and its upgrade options — Infographics & VIDEO. Defence Redefined (амер.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2022. Процитовано 24 травня 2024.
  57. ↑ office_zzam (5 квітня 2022). US asks Cyprus to transfer T-80U tanks BMP-3 IFVs S-300 and Tor-M1 air. www.armyrecognition.com (брит.). Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  58. ↑ office_zzam (20 січня 2023). Cyprus ready to give its T-80U MBTs to Ukraine only in exchange for Gr. www.armyrecognition.com (брит.). Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
  59. ↑ Ізраїль та Кіпр провели переговори щодо танків Merkava. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 2 липня 2023. Процитовано 31 травня 2024.
  60. ↑ Угоди не буде: Ізраїль повертає у стрій виставлені на продаж танки. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 9 листопада 2023. Процитовано 31 травня 2024.
  61. ↑ Dylan Malyasov (24 серпня 2019). U.S. Army soldiers tested Russian-made T-80 main battle tanks. Defence Blog. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 3 червня 2021.
  62. ↑ [Development] T-80U: Making Contact - News - War Thunder. warthunder.com (англ.). Процитовано 14 червня 2024.
  63. ↑ In Development: T-80U. Armored Warfare - Official Website (англ.). 8 грудня 2016. Процитовано 14 червня 2024.

Література

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Т-80У&oldid=43813431