Відкрити головне меню

Тилорон — синтетичний низькомолекулярний препарат, пероральний індуктор інтерферону.

Зареєстрований в Росії і Україні під комерційною назвою Аміксин® (у вигляді порошка для виготовлення нестерильних лікарських форм) і Аміксин®IС (в таблетках) [1]. Свідчення про застосування аміксину (тилорону), як лікувального препарату, за межами колишнього Радянського Союзу відсутні.[джерело?]

Зміст

Історія розробкиРедагувати

При пошуку літературних наукових першоджерел в базі даних Національного центру біотехнологічної інформації, перші публікації, пов'язані з експериментальним вивченням тилорону в США, датовані 1970-м роком. В 1970-х роках тилорон також вивчався в Радянському Союзі Фізико-хімічним інститутом ім. О. В. Богатського Національної академії наук України (Одеса).

Дослідження ефективності і механізму діїРедагувати

Каталог Національного центру біотехнологічної інформації містить близько 400 посилань на медичні та біологічні наукові публікації, де згадується тилорон та/або аміксин. Більшість публікацій присвячені дослідам на експериментальних тваринах або клітинних лініях і датуються 70-ми і 80-ми роками минулого сторіччя. Невелика кількість клінічних досліджень на пацієнтах проведені переважно в Росії або в Україні.

Безпечність препаратуРедагувати

Тилорон містить в своїй структурі одночасно катіонні і ліпофільні групи. Речовини з такою будовою здатні спричиняти клітинний ліпідоз — порушення обміну жирів в клітинах. В експериментах було показано, що тилорон зумовлює фосфоліпідоз — накопичення ліпідів з наступним жировим переродженням — в печінці й сітківці ока у лабораторних тварин[2],[3].

Невелике дослідження на 14-ти пацієнтах, яким назначали тилорон, в трьох з них препарат спричинив ураження очей — ретинопатію і кератопатію[4],[5].

Результати експериментів на тваринах показали, що тилорон впливає на вуглеводний обмін та зумовлює накопичення глікозаміногліканів в клітинах, що породжує захворювання — мукополісахаридоз.[6],[7].

Станом на лютий 2009 року опубліковані науково достовірні дані про безпечність застосування тилорону у людей відсутні.

ЕфективністьРедагувати

В експериментах на тваринах, введення тилорону зумовлює збільшення вироблення клітинами організму інтерферонів — білків, що відіграють важливу роль в формуванні противірусного і протипухлинного імунітету, що попередньо визначило головний спектр терапевтичної активності препарату.[8],[9] Втім, доза тилорону, яка зумовила достатнє збільшення продукції інтерферону у піддослідних лабораторних пацюків, становила близько 200 мг/кг ваги на день. Відповідно, ефективна доза для людини, може становити близьно 12 грам в день, що приблизно в 100 разів більше тієї, що рекомендується виробниками.

Рандомізовані контрольовані клінічні дослідження препарату відсутні. Опубліковані статті про клінічні дослідження тилорона в Росії і Україні або не є рандомізованими[10], або не містять плацебо-контролю і базуються на застосуванні нестандартних критеріїв ефективності (суб'єктивного самопочуття) замість об'єктивного — вірусологічного аналізу[11],[12].

В одному з досліджень тилорон продемонстрував протизапальну дію[13], що подібна до ліків з групи нестероїдних протизапальних препаратів: ібупрофен або ацетилсаліцилова кислота.

Взаємодія тилорону та інших лікувальних препаратів систематично не вивчалась. Відомо, що тилорон здатен впливати на активність цитохрому Р-450[14]. Таким чином, існує ризик небажаної взаємодії тилорону з іншими ліками, які впливають на цитохром і застосовуються для лікування інфекційних захворювань — наприклад, рифампіцин (лікування туберкульозу), антивірусні препарати (для лікування ВІЛ-інфекції), а також з оральними контрацептивами.

Клінічне застосування в УкраїніРедагувати

Як масовий препарат широкого спектру дій в Україні з'явився під назвою «Аміксин®IC» у березні 2005 року, виробник — ВАТ «ІнтерХім» (Одеса).

Опис, що супроводжує просування препарату на український фармацевтичний ринку, не базується на науково достовірній перевіреній інформації. Наприклад твердження, що «препарат добре сумісний з антибіотиками і засобами традиційного лікування вірусних хвороб», а також «повна відсутність побічних реакцій» суперечить попередньо отриманим результатам (розділ: безпечність).

Згідно результатів клінічних випробувань, що відбулись в 2007 році в Києві, в Національному медичному університеті імені Олександра Богомольця на кафедрі інфекційних хвороб, в якому взяло участь 119 осіб, у пацієнтів, які отримували «Аміксин®IC» з метою лікування, спостерігався значно легший перебіг ГРВІ (у 2 рази коротше тривалість синдрому інтоксикації і гарячки, в 1,5 разу швидше зникли кашель і нежить), а ускладнення взагалі не спостерігалися. При цьому було встановлено, що ефективність профілактичної дії препарату «Аміксин®IC» становить 93,7%, що не відповідає суті проведеного дослідження, адже там проведено обстеження хворих, а не профілактичні заходи у здорових осіб. Крім того не було проведено розшифрування етіології ГРВІ у хворих, що ставить питання щодо достовірності отриманих результатів. Адже перебіг деяких ГРВІ (наприклад, риновірусної інфекції) і так є легким й без застосування противірусних препаратів чи індукторів інтерферону. Результати цих досліджень не були опубліковані в науковій медичній літературі, тому, за правилами наукової та медичної етики, не можуть розглядатись як доказ ефективності препарату. При цьому у світовій медичній спільноті доказовими вважаються рандомізовані плацебо-контрольовані багатоцентрові дослідження, які отримані при обстеженні широких верств населення у різних країнах світу.

Твердження, що препарат був розроблений в фізико-хімічному інституті ім. Богатського в 1970 роки по завданню спецслужб СРСР, суперечить факту публікації про тилорон в науковій періодиці США вже в 1970 році.

Джерела та посиланняРедагувати

  1. Державний реєстр лікарських засобів України [1]
  2. Bredehorn T, Duncker GI. (2000). Tilorone-induced functional changes in the rat retina. Klin Monatsbl Augenheilkd. 216 (4): 219–22. PMID 10820707. 
  3. Lüllmann-Rauch R. (1983). Tilorone-induced lysosomal storage mimicking the features of mucopolysaccharidosis and of lipidosis in rat liver. Virchows Arch B Cell Pathol Incl Mol Pathol 44 (3): 355–68. PMID 6198800. 
  4. Weiss JN, Ochs AL, Abedi S, Selhorst JB (1980). Retinopathy after tilorone hydrochloride. Am J Ophthalmol 90 (6): 846–53. PMID 7446671. 
  5. Weiss JN, Weinberg RS, Regelson W. (1980). Keratopathy after oral administration of tilorone hydrochloride.. Am J Ophthalmol. 89 (1): 46–53. PMID 6243446. 
  6. Jens FISCHER, Lutz HEIN, Renate LÜLLMANN-RAUCH and Burkhard von WITZENDORFF (1996). Tilorone-induced lysosomal lesions: the bisbasic character of the drug is essential for its high potency to cause storage of sulphated glycosaminoglycans. Biochem. J. 315: 369–375. PMID 8615802. 
  7. Prokopek M (1991). The tilorone-induced mucopolysaccharidosis in rats. Biochemical investigations. Biochem Pharmacol 42 (11): 2187–91. PMID 1720315. 
  8. Gerald D. Mayer and Russell F. Krueger (1970). Tilorone Hydrochloride: Mode of Action. Science 169 (6951): 1214 – 1215. doi:10.1126/science.169.3951.1214. 
  9. Russell F. Krueger and Gerald D. Mayer (1970). Tilorone Hydrochloride: An Orally Active Antiviral Agent. Science 169 (3951): 1213 – 1214. doi:10.1126/science.169.3951.1213. 
  10. Maev IV, Grigorian SS, Gadzhieva MG, Ovchinnikova NI, Ospel'nikova TP, Kaziulin AN. (2002). Interferon status of patients with non-specific ulcerous colitis and its correction with interferon inducers. Ter Arkh. 74 (2): 31–5. PMID 11899820. 
  11. Selkova EP, Tur'ianov MC, Pantiukhova TN, Nikitina GI, Semenenko TA. (2001). Evaluation of amixine reactivity and efficacy for prophylaxis of acute respiratory tract infections. Antibiot Khimioter. 46 (10): 14–8. PMID 11881188. 
  12. Sel'kova EP, Semenenko TA, Nosik NN, Iudina TI, Amarian MP, Lavrukhina LA, Pantiukhova TN, Tarasova GIu. (2001). Effect of amyxin--a domestic analog of tilorone--on characteristics of interferon and immune status of man. Zh Mikrobiol Epidemiol Immunobiol. 4: 31–5. PMID 11569258. 
  13. Hiyama Y, Kuriyama K. (1991). Dissociation between antiinflammatory action of tilorone and its interferon inducing activity.. Agents Actions. 33 (3-4): 229–32. PMID 1719782. 
  14. Mannering GJ, Renton KW, el Azhary R, Deloria LB. (1980). Effects of interferon-inducing agents on hepatic cytochrome P-450 drug metabolizing systems.. Ann N Y Acad Sci. 350: 314–31. PMID 6940467.