Уретрит

запалення слизової оболонки сечовивідного каналу

Уретрит — запалення слизової оболонки сечовипускного каналу. Уретрит зустрічається частіше в чоловіків молодого і середнього віку, які ведуть активне статеве життя. Факторами ризику є статеві стосунки з різними партнерками, не дотримання належної гігієни статевого життя.

Уретрит
Спеціальність урологія
Препарати азитроміцин[1], еритроміцин[1] і азитроміцин[2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 GC02.1
МКХ-10 N34
DiseasesDB 27902
eMedicine med/2342
MeSH D014526
CMNS: Urethritis у Вікісховищі

КласифікаціяРедагувати

  • За джерелом виникнення:
    • Первинний
    • Вторинний
  • За клінічним перебігом:
    • Гострий
    • Хронічний
  • Інфекційний 
  • Не інфекційний:
    • травматичний
    • алергічний

ЕтіологіяРедагувати

Причиною виникнення уретриту в більшості випадків є потрапляння інфекції при статевих стосунках. Такий уретрит називають венеричним, домінує як гонорейна етіологія, також часто викликається трихомонадою, хламідією, не специфічною бактеріальною (10 % усіх хворих негонококковими уретритами) або вірусною інфекцією, грибками.

Клінічні проявиРедагувати

Інкубаційний період для більшості уретритів залишається невідомим і складає від декількох годин до декількох місяців.

  • Для гострого уретриту характерно: виділення з уретри, набряк та почервоніння зовнішнього вічка уретри, дизурія (порушене сечовипускання).
  • Для хронічного та в'ялого (торпідного) уретриту: загальна симптоматика скудна та малопомітна, виділення незначні або взагалі відсутні, є дискомфорт у сечоводі, але іноді його немає.

ДіагностикаРедагувати

  • мікроскопічне та бактеріоскопічне дослідження зіскрібків з уретри, дозволяє провести кількісну і якісну оцінку клітинних елементів (лейкоцитів, епітелію), а також виявити різні мікробні асоціації;
  • бактеріологічне дослідження (посів на живильні середовища) дозволяє ідентифікувати мікробні організми, оцінити їх чутливість до антибактеріальних препаратів;
  • клінічні дослідження: дослідження методом ІФА, МФА та ПЛР (для виключення хламідійної, уреаплазмової, вірусної та інших інфекцій), трьох-склянкова проба сечі, аналіз простатичного соку, загальний аналіз крові, глюкоза крові.

Для уретритів характерне збільшення кількості лейкоцитів у зіскрібках з уретри, поява епітеліальних клітин. У загальному аналізі крові, як правило, змін не виявляється. У трьохсклянковій пробі сечі виявляються зміни в перших порціях, які характеризуються підвищеною кількістю лейкоцитів. При ускладненні уретриту простатитом виявляються характерні зміни в аналізі простатичного соку.

ЛікуванняРедагувати

Надзвичайно важливим є виявлення збудника уретриту та визначення його чутливості до антибіотиків. Основою етіотропної терапії при не специфічному уретриті є застосування антибіотиків широкого спектра дії, а також антимікробних препаратів різних груп (сульфаніламіди, нітрофурани та інші). Прийом антибактеріальних засобів поєднують із прийомом препаратів, що потенціюють їхню дію метилурацилом, пентоксилом. За показаннями можуть призначатися біостимулятори, імуномодулятори, полівітаміни та інші. Місцеве лікування — інстиляціями та зрошенням уретри при гострому запальному процесі в уретрі протипоказані! Обов'язковим є сувора дієта з повним виключенням алкогольних напоїв, гострих страв, приправ, спецій.

Критеріями ефективності лікування є: відсутність виділень, нормалізація акту сечовипускання, нормалізація аналізів сечі.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Урологія : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / О. В. Люлько, О. Ф. Возіанов. - Вид. 3-є, виправл. - К. : Медицина, 2011. - 664 с. ISBN 978-617-505-157-3 (Уретрит, С.?)

ПосиланняРедагувати

  1. а б NDF-RT
  2. Inxight: Drugs Database