То́рчеськ (давньорус. Торцкь, Торцьскъ; «місто торків») — у XI—XIII ст.ст. місто на теренах Русі, на південному рубежі Київського князівства (сучасна Україна, Київська область, Рокитнянський район, село Ольшаниця) [1]. Засноване тюркськими племенами торків на території, що їм виділили київські князі у центрі Поросся. Центральне місто торків. Зруйноване половцями 1093 року. Відбудоване в ХІІ ст. Стало головним містом чорних клобуків, місцем князівського престолу. Також — То́рчський (давньорус. Торъчьскии градъ, Торъчьскии)[2][3].

ЛокалізаціяРедагувати

 
Торчеське городище (план 1975 року).

Серед інших гіпотетичних локалізацій називалися місто Кагарлик (над р. Росава) та село Торчиця Ставищанського району [8].

ІсторіяРедагувати

 
Пам'ятний камінь про Торчеськ (Україна, Кагарлик, Кагарлицький парк).

Облога 1093Редагувати

Перша згадка Торчеська в «Повісті временних літ» пов'язана із русько-половецькою війною 10931094 років.

У квітні—травні 1093 року, через відмову нового київського князя Святополка Ізяславича надати половцями викуп за мир та ув'язнення ним половецьких послів, половці вирушили війною проти Русі й взяли у облогу місто Торчеськ[2]. Святополк разом із кузенами — чернігівським князем Володимиром Мономахом та переяславським князем Ростиславом Всеволодовичем вирішив дати бій нападникам, але 26 травня зазнав поразки на річці Стугна [9]. Після перемоги половці продовжили облягати Торчеськ й перекрили воду торкам, які оборонялися в місті[10]. Захисники вислали посланців до Святополка з проханням допомогти харчами, але той не зміг доставити їх до обложених[10]. Після 9-тижневого стояння під Торчеськом половці розділили свої сили надвоє — одна частина залишилася під містом, а інша рушила до Києва. Святополк спробував спинити їх, але 23 липня був вщент розбитий на річці Желянь[10]. Після звитяги половці знову об'єднали свої сили під Торечськом, мешканці якого 24 липня того ж року здалися нападникам від голоду і спраги [11][12]. Половці спалили місто, а його мешканців забрали як здобич до своїх кочів'їв у Половецькій землі[11].

Оригінал[3] Переклад[13]
   и приидоша Половцѣ мнози . ї ѡступиша Торъчьскии градъ . Ст҃ополкъ же слышавъ Половцѣ посла просѧ мира . и не восхотѣша Половцѣ мира . ї пустиша по землѣ воююще . Ст҃ополкъ же нача сбирати воѣ. хотѧ на нѣ .
...
   І прийшло половців багато, і обступили вони город Торчський. І Святополк, почувши [це], відіслав [послів]-половців, просячи миру. Та не схотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи [її]. Святополк тоді став збирати воїв, маючи намір [іти] на них.
...
   Половцемь же осѣдѧще Торочьскии . противѧщем же сѧ Торокомъ . и крѣпко борющимъ . їзъ града оубиваху . многъı ѿ противныхъ . Половци же начаша налѣгати ѡтоимати воду . їзнемогати . И начаша оу городѣ людье . жажою водною гладомъ . ї прислаша Торъци къ къ Ст҃ополку гл҃ще . аще не пришлеши . брашна прѣдатис̑ имамъ . Ст҃ополкъ же пославъ и не бѣ лзѣ оукрастисѧ . в городъ . множество ратныхъ .

и стоӕше ѡколо города . нед̑ . о҃ . и раздилишасѧ на двое . едини сташа оу града рать борющю . а друзии поидоша Кыѥву . и пустиша на воропъ . межи Кыевъ . и Вышегородъ .

...
   ...Половці тим часом облягали Торчський, а торки чинили спротив, і завзято боролися з городських стін, [і] вбивали багатьох із ворогів. Половці тоді стали налягати і однімати воду. І знемагати почали люди в городі од спраги на безвідді й голоду. І прислали торки [посланців] до Святополка, говорячи: «Якщо ти не пришлеш харчів, ми здамося». І Святополк послав їм, та не можна було прокрастися в город через множество ворогів.

І стояли [половці] навколо города [Торчського] дев’ять неділь, і розділилися надвоє: одні стали коло города, раттю борючись, а другі рушили до Києва і пустилися в напад межи Києвом і Вишгородом...

...
   (и) воеваша много . и възвратишас̑ к Торъческому . изнемогоша людье въ градѣ ѿ глада . и предашасѧ ратнымъ . Половцѣ же приемьше градъ . запалиша ѡгнемь . и люди раздıлиша . и ведоша ӕ оу вежѣ . к сердоболѧмъ своимъ . и сродникомъ своимъ . мучими зимою и ѡцѣплѧемѣ . оу алъчбѣ и в жажѣ . ї в бѣдѣ . побледѣвше лици . и почернивше телесы . незнаемою страною . ӕзъıкомъ їспаленомъ . нази ходѧще ї босѣ . ногъı имуще избодены терньемь . съ слезами ѿвѣщеваху другъ другу гл҃ще . аще бѣхъ сего города . а другии изъ сего го села . ї тако съвъспрошахусѧ со слезами . родъ свои повѣдающе . ѡчи изводѧще на н҃бса к Вышнему . вѣдущему таинаӕ .    ...Половці пустошили багато і вернулись до Торчського. І знемогли люди в городі од голоду, і здались ворогам. Половці ж, узявши город, запалили його вогнем, а людей розділили і повели їх у вежі до ближніх своїх і родичів своїх. Мучені холодом і виснажені, у голоді, і в спразі, і в біді, поблідлі лицями і почорнілі тілами, ходячи невідомою землею голі й босі, ноги маючи поколоті терням, вони запаленим язиком, зі сльозами відповідали один одному, говорячи: «Я був із сього города», а другий: «Я із сього села». І так розпитувалися вони зі сльозами, рід свій називаючи, а очі підносячи до неба до Всевишнього, який відає все потаємне.

ХІІ ст.Редагувати

Наступні згадки датуються другою половиною XII в., де вказується, що це одне з найбільших міст на Пороссі. В кінці XII ст. Торчеськ стає одним із удільних володінь київських князів, в Торчеську утверджується княжий стіл і розміщується руський гарнізон. Торчеськ часто фіґурує як княжа волость, тут перебував в неволі у князя Мстислава угорський королевич Коломан.

Під час навали хана Батия на Україну (1240), зокрема, під час облоги Києва, загинула велика частина торків, багато їх татари переселили на Волгу, а решта асимілювалася з місцевим населенням.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Городище літописного міста Торчеська
  2. а б Літопис руський... С. 133.
  3. а б ПСРЛ, Т. 2, СПб., 1908. — Стлб. 209—212, 215—216.
  4. Хвойк 1905: 99—101.
  5. Рыбаков 1967: 243—245.
  6. Постанова Кабінету міністрів України № 1761 від 27.12.2001 р. «Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»
  7. Постанова Кабінету міністрів України № 928 від 3.09.2009 р. «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»
  8. Похилевич Л.И. «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» (1864)
  9. Літопис руський... С. 134.
  10. а б в Літопис руський... С. 135.
  11. а б Літопис руський... С. 136.
  12. Плахонін А.Г. Стугна, битва на річці 1093 // Енциклопедія історії України. Т. 9. С.
  13. Літопис руський... С. 133—136.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати