Тео Матейко
Тео Матейко (нім. Theo Matejko; 18 червня 1893, Відень, Австро-Угорщина — 9 вересня 1946, Тірзе, Австрія) — австрійський ілюстратор. Працював військовим кореспондентом під час Першої та Другої світових воєн. Багато його творів зображують бої австро-угорської армії на Волині та в Східній Галичині під час Першої світової війни і надруковані у німецькій газеті «Illustrirte Zeitung».
| Тео Матейко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Тео Матейко, 1930 | ||||
| Народження |
18 червня 1893 Відень, Австро-Угорщина | |||
| Смерть | 9 вересня 1946 (53 роки) | |||
| Тірзе, Австрія | ||||
| Національність | австрієць чеського походження | |||
| Країна | ||||
| Жанр | ілюстрація | |||
| Діяльність | художник, ілюстратор, дизайнер поштових марок, рисувальник | |||
| Роки творчості | 1913—1946 | |||
| Роботи в колекції | Художній інститут Чикаго | |||
| Автограф |
.jpg) | |||
|
| ||||
 Тео Матейко у Вікісховищі | ||||
.svg){kind=small}
Життєпис ред.
Батьки Тео походили з муніципалітетту Краніц в Богемії, прізвище Матейко він почав використовувати приблизно з 1907 року. Як митець він був самоуком. У Відні часто змінював місце проживання а в реєстраційних бланках, як професію, вказував «кресляр», «художник», «живописець». Його перший плакат був створений у 1913 році як афіша до відкриття кінотеатру «Flottenvereinskino» а найстаріша картина художника, 1914 року, збереглася у Військово-історичному музеї Відня.
Постріли в Сараєво змінили життя Матейко. Він став солдатом австро-угорської армії під час Першої світової війни. В подальшій кар'єрі військового кореспондента йому допоміг Отто Зонне, шефредактор газети «Illustrirte Zeitung», де статті про події на фронті супроводжувались ілюстраціями боїв та буднів солдат австро-угорської і німецької армій на Східному фронті, зокрема на Волині. Після закінчення війни разом з Марселем Верте якийсь час створює плакати а з 1920 року, мешкає у берлінському готелі «Bristol», який був місцем зустрічі вищого суспільства того часу. Ілюструє журнальні статті про азартні клуби і проблему наркотиків в щоденній газеті «Berliner Illustrirte Zeitung», малює кіноафіші і підземний світ Берліну. Він створив персонаж новобагатька Raffke, плакати для популярних фільмів 20-х років: «Fräulein Raffke» «Доктор Мабузе». Для стрічки «Десять заповідей» він створив сенсаційну серію з 40 мотивів, які були встановлені один за одним у тунелях метро Берліна. Його співпраця з кіноіндустрією тривалий час виходила за рамки малювання плакатів. Для фільму Мурнау «Остання людина» він створив портфоліо літографій для почесних гостей на прем'єрі, ескізи для кіножурналу «Film-Kurier», в 1924 році був членом журі на виставці плакатів кінореклами у клубі «Filmindustrie». Розробляв рекламу моторних олив «Aral», шин для компанії «Continental-Gummiwaren» та сигарет «Reemtsma». У наступні роки Тео Матейко захоплюється гоночними автомобілями та бере участь в автогонках на AVUS та інших німецьких і європейських гоночних трасах, швидкість на яких та власні відчуття він зміг переконливо передати у своїх малюнках. В День Святої Трійці 1924 року він зазнав серйозної автомобільної аварії та не покинув автоспорт. 1928 року в складі команди здійснив переліт через Атлантику на дирижаблі «Граф Цепелін». В 1931 році взяв участь в Mille Miglia — легендарних перегонах в Італії. Він також захоплювався боксом та велосипедним спортом. У 1933 році Матейко здійснив тур по Німеччині як водій восьмициліндрового автомобіля Röhr, який пройшов тоді 2000 км. У тому ж році він намалював жахливі сцени бомбардувань міст сучасними літаками ще до початку Другої світової війни, сподіваючись, що цей кошмар ніколи не стане реальністю. Ці зображення були опубліковані в американському журналі «Life» у 1939 році а Матейко був вже вдруге заарештований нацистами за пацифістську діяльність. У 1935 році співпрацюючи з видавництвом «Ullstein Verlag» Матейко відвідав Сполучені Штати Америки — малював для німецької публіки американський спосіб життя, підземний світ гангстерських синдикатів, боротьбу ФБР зі злочинністю, історії індіанців.
Після дострокового звільнення з в'язниці він працював у пропагандистському журналі «Die Wehrmacht» в інтересах нацистів. Незадовго до закінчення Другої світової війни він разом з дружиною та гонщиком Гансом Штуком покинув Берлін, який був під постійним бомбардуванням союзників. Жив у Санкт-Антон-ам-Арльбергті, Тіроль. З листопада 1945 року працював у сатиричному журналі «Homunculus» у Брегенці, остання титульна сторінка, яку він намалював мала назву «Втомлені апокаліптичні вершники» — навіть вони, привиди воєн і вбивств, жах як втомилися.
Тео Матейко помер від інсульту 9 вересня 1946 року на кінозйомках дружини Еріки, в Тірзе.
Якби Матейко не жив у Німеччині та не робив ілюстрацій нацистів, нацистських прапорів, його б вважали одним з великих ілюстраторів XX століття.
Особисте життя ред.
Матейко одружився 25 квітня 1918 року а розлучився 1921 р.
8 жовтня 1936 р. він одружився вдруге з кіноактрисою Ерікою Фідлер.
Ілюстрації боїв та новини з фронту ред.
-
Контратака угорських гусар під Почаєвом -
Невдала атака росіян під Кременцем -
Бої на Ікві -
Бій за Тростянець -
-
Після бою -
Під час обстрілу -
Прибуття поранених, Почаїв, 1916 р. -
Шпиталь під Ковелем, 1917 р. -
З розвідки боєм, Броди, 1917 р.
30—40 роки ред.
-
-
Автотроща на Mille Miglia -
Передбачення бомбардувань Берліну, 1933 -
Гран-прі Німеччини, 1934 -
Україна, 1942 р.
Посилання ред.
Theo Matejko: Kraft, Tempo und Dynamik
Österreichisches Biographisches Lexikon ab 1815 (2. überarbeitete Auflage — online
Джерела ред.
- Das Theo Matejko-Buch. Zeichnungen als Aufzeichnungen aus zweieinhalb Jahrzehnten. Kommodore-Verlag, Berlin 1938.
- Otto Weber: Der Pressezeichner Theo Matejko. 1893—1946. Das Buch zum 100. Geburtstag. Verein für Heimatgeschichte, Ober-Ramstadt 1993.
- ↑ а б в RKDartists