Відкрити головне меню

«Остання людина»[2] (нім. Der letzte Mann, в радянському прокаті «Людина і ліврея») — німий експресіоністський фільм, знятий у 1924 році Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. В головній ролі знявся Еміль Яннінгс.

Остання людина Picto infobox cinema.png
Der Letzte Mann
Der Letzte Mann poster.jpg
Жанр драма
Режисер Фрідріх Вільгельм Мурнау
Продюсер Еріх Поммер
Сценарист Карл Майєр
У головних
ролях
Еміль Яннінгс
Малі Дельшафт
Макс Хіллер
Оператор Карл Фройнд
Композитор Джузеппе Бечче
Вернер Шмідт-Бьольке
Кінокомпанія UFA
Дистриб'ютор UFA
Тривалість 90/101 хв.[1]
Мова німецька
Країна Веймарська республіка Веймарська республіка
Рік 1924
Дата виходу 5 січня 1925
IMDb ID 0015064

Операторська робота Карла Фройнда насичена експериментальними прийомами, багато з яких були використані вперше (наприклад, зйомки під різними кутами, або камера, що хитається і сповзає донизу, показуючи світ очима п'яного портьє)[3].

Зміст

СюжетРедагувати

У центрі сюжету — перестарілий портьє висококласного готелю. До його обов'язків входить зустрічати клієнтів, відкривати їм двері, відносити і вивантажувати багаж. Великий, високий і міцний чоловік, він дуже гордиться своєю посадою; красива, ретельно вичищена і вигладжена форма з блискучими мідними ґудзиками вселяє його сусідам пошану і повагу. Але все змінюється, коли через старість його переводять на іншу посаду, що вимагає менших фізичних навантажень: тепер він подаватиме постояльцям рушника у туалеті готелю. Спочатку він не може в це повірити, але принизлива процедура здачі форми, а потім і новий портьє (значно молодший і міцніший) переконують його в тому, що це правда. Переведення на іншу посаду старий сприймає як найбільше нещастя; він намагається умовити менеджера, потім викрасти форму (щоб близькі не дізналися про його приниження), але все марно: рідним, а потім і сусідам стає відомо про це нещастя і в одну мить з шанованої людини він стає посміховиськом. Портьє, будучи не в змозі яким-небудь чином змінити ситуацію, ледве животіє без надії ні на що, окрім швидкої смерті[4].

Наприкінці фільму Мурнау робить несподіваний хід[5], і інтертитри повідомляють глядачів: «Тут би і повинна закінчитися ця історія, оскільки в реальному житті нещасного самотнього старого навряд чи чекало би щось інше, окрім смерті. Автор зглянувся над ним і придумав досить маловірогідний епілог». Виявляється, на руках у старого, що прислуговує в туалеті готелю зарозумілим клієнтам, помирає мільйонер, що заповів усі свої гроші останній людині, яку він побачить. На екс-портьє звалюється неочікуване багатство, і він з тріумфом від'їжджає з готелю, кидаючи гроші в натовп.

У роляхРедагувати

Актор Роль
Еміль Яннінгс портье портье
Малі Дельшафт небога небога
Макс Хіллер наречений небоги наречений небоги
Емілі Курц тітонька нареченого тітонька нареченого
Ганс Унтеркірхер менеджер готелю менеджер готелю
Герман Валлентін огрядний гість огрядний гість
Олаф Шторм молодий гість молодий гість
Георг Джон нічний вахтер нічний вахтер
Карл Шенстрьом

Цікаві фактиРедагувати

  • Фільм повністю було знято у павільйоні за 180 робочих днів. Навіть міська вулиця з крамницями, широкими тротуарами і проїжджою частиною була побудована за ескізами художника, що дало змогу оператору фільму Карлу Фройндту експериментувати над зображенням[3].
  • За результатами анкетування Бельгійською сінематекою 117 істориків кіно і кінознавців 26 країн у зв'язку зі Всесвітньою виставкою у Брюсселі (1958), фільм було включено до числа дванадцяти найкращих фільмів «Усіх часів і народів»[6][7].

ЛітератураРедагувати

  • Сборник. Эмиль Яннингс // Звёзды немого кино / В. Головской (составитель). — М. : Искусство, 1968. — С. 198-199.(рос.)
  • Мусский И. А. «ПОСЛЕДНИЙ ЧЕЛОВЕК» //  — М. : Вече, 2008. — ISBN ISBN 978-5-9533-2750-3.

ПриміткиРедагувати

  1. У Німеччині версія фільму 101 хв., в Іспанії і США — 90 хв.
  2. Англійська назва The Last Laugh (буквально «Останній сміх») продиктовано тим, що фільм з назвою «Остання людина» вже існував, а «сміх» був вибраний за наполяганням представників UFA.
  3. а б Мусский, 2008, с. 50
  4. За часів подій у фільмі мундир на людині цінувався над усе, тому зміна статусу безіменного портьє рівносильна для нього втраті сенсу життя.
  5. Несподіваний хеппі-енд продиктований рішенням компанії UFA, прийнятим з метою підвищити комерційний успіх фільму. Мурнау і його група явно був роздосадувані рішенням, і зняли іронічну і малоймовірну сцену неочікуваного багатства. Пізніше та ж історія повторилася з американською студією Fox («Чотири дияволи»).
  6. Мусский, 2008, с. 51
  7. Лучшие фильмы всех времен и народов(рос.)

ПосиланняРедагувати