Остання людина (фільм)
«Остання людина»[2] (нім. Der letzte Mann, в радянському прокаті «Людина і ліврея») — німий фільм у жанрі камершпіле, знятий у 1924 році Фрідріхом Вільгельмом Мурнау. В головній ролі знявся Еміль Яннінгс.
Остання людина | |
|---|---|
| Der Letzte Mann | |
 | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Фрідріх Вільгельм Мурнау |
| Продюсер | Еріх Поммер |
| Сценарист | Карл Майєр |
| У головних ролях |
Еміль Яннінгс Малі Дельшафт Макс Хіллер |
| Оператор | Карл Фройнд |
| Композитор |
Джузеппе Бечче Вернер Шмідт-Бьольке |
| Художник | Едгар Георг Ульмер |
| Кінокомпанія | UFA |
| Дистриб'ютор | UFA |
| Тривалість | 90/101 хв.[1] |
| Мова | німецька |
| Країна |
.svg){kind=small} Веймарська республіка |
| Рік | 1924 |
| Дата виходу | 5 січня 1925 |
| IMDb | ID 0015064 |
 Остання людина у Вікісховищі | |
Операторська робота Карла Фройнда насичена експериментальними прийомами, багато з яких були використані вперше (наприклад, зйомки під різними кутами, або камера, що хитається і сповзає донизу, показуючи світ очима п'яного портьє)[3].
Сюжет ред.
У центрі сюжету — перестарілий портьє висококласного готелю. До його обов'язків входить зустрічати клієнтів, відкривати їм двері, відносити і вивантажувати багаж. Великий, високий і міцний чоловік, він дуже гордиться своєю посадою; красива, ретельно вичищена і вигладжена форма з блискучими мідними ґудзиками вселяє його сусідам пошану і повагу. Але все змінюється, коли через старість його переводять на іншу посаду, що вимагає менших фізичних навантажень: тепер він подаватиме постояльцям рушника у туалеті готелю. Спочатку він не може в це повірити, але принизлива процедура здачі форми, а потім і новий портьє (значно молодший і міцніший) переконують його в тому, що це правда. Переведення на іншу посаду старий сприймає як найбільше нещастя; він намагається умовити менеджера, потім викрасти форму (щоб близькі не дізналися про його приниження), але все марно: рідним, а потім і сусідам стає відомо про це нещастя і в одну мить з шанованої людини він стає посміховиськом. Портьє, будучи не в змозі яким-небудь чином змінити ситуацію, ледве животіє без надії ні на що, окрім швидкої смерті[4].
Наприкінці фільму Мурнау робить несподіваний хід[5], і інтертитри повідомляють глядачів: «Тут би і повинна закінчитися ця історія, оскільки в реальному житті нещасного самотнього старого навряд чи чекало би щось інше, окрім смерті. Автор зглянувся над ним і придумав досить маловірогідний епілог». Виявляється, на руках у старого, що прислуговує в туалеті готелю зарозумілим клієнтам, помирає мільйонер, що заповів усі свої гроші останній людині, яку він побачить. На екс-портьє звалюється неочікуване багатство, і він з тріумфом від'їжджає з готелю, кидаючи гроші в натовп.
У ролях ред.
| Актор | Роль |
|---|---|
| Еміль Яннінгс | портье |
| Малі Дельшафт | небога |
| Макс Хіллер | наречений небоги |
| Емілі Курц | тітонька нареченого |
| Ганс Унтеркірхер | менеджер готелю |
| Герман Валлентін | огрядний гість |
| Олаф Шторм | молодий гість |
| Георг Джон | нічний вахтер |
| Карл Шенстрьом |
Цікаві факти ред.
- Фільм повністю було знято у павільйоні за 180 робочих днів. Навіть міська вулиця з крамницями, широкими тротуарами і проїжджою частиною була побудована за ескізами художника, що дало змогу оператору фільму Карлу Фройндту експериментувати над зображенням[3].
- За результатами анкетування Бельгійською сінематекою 117 істориків кіно і кінознавців 26 країн у зв'язку зі Всесвітньою виставкою у Брюсселі (1958), фільм було включено до числа дванадцяти найкращих фільмів «Усіх часів і народів»[6][7].
Література ред.
- Сборник. Эмиль Яннингс // Звёзды немого кино / В. Головской (составитель). — М. : Искусство, 1968. — С. 198-199.(рос.)
- Мусский И. А. «ПОСЛЕДНИЙ ЧЕЛОВЕК» // — М. : Вече, 2008. — ISBN ISBN 978-5-9533-2750-3.
Примітки ред.
- ↑ У Німеччині версія фільму 101 хв., в Іспанії і США — 90 хв.
- ↑ Англійська назва The Last Laugh (буквально «Останній сміх») продиктовано тим, що фільм з назвою «Остання людина» вже існував, а «сміх» був вибраний за наполяганням представників UFA.
- ↑ а б Мусский, 2008, с. 50.
- ↑ За часів подій у фільмі мундир на людині цінувався над усе, тому зміна статусу безіменного портьє рівносильна для нього втраті сенсу життя.
- ↑ Несподіваний хеппі-енд продиктований рішенням компанії UFA, прийнятим з метою підвищити комерційний успіх фільму. Мурнау і його група явно був роздосадувані рішенням, і зняли іронічну і малоймовірну сцену неочікуваного багатства. Пізніше та ж історія повторилася з американською студією Fox («Чотири дияволи»).
- ↑ Мусский, 2008, с. 51.
- ↑ Лучшие фильмы всех времен и народов(рос.)