Теорема Гарді — твердження в аналізі про властивості голоморфних та субгармонічних функцій. Названа на честь англійського математика Ґодфрі Гарольда Гарді, який довів твердження для модулів голоморфних функцій у 1915 році[1]. Теорема є відправною точкою для означення і дослідження просторів Гарді.

Твердження ред.

Нехай функція   є субгармонічною в крузі   (функцію можна інтерпретувати, як функцію двох дійсних змінних або комплексної змінної). Тоді функція

 

не спадає при   і є опуклою, як функція  .

Нехай функція   є голоморфною в крузі  . Тоді для   функція

 

не спадає при   і є опуклою, як функція  . Крім того, якщо   не є константою, то   є строго зростаючою.

Доведення ред.

Випадок субгармонічних функцій ред.

Доведення подано для випадку неперервних субгармонічних функцій.

Нехай   Позначимо   — розв'язок задачі Діріхле на   що задовольняє граничну умову   Цей розв'язок завжди існує і є єдиним, функція   є гармонічною у   З означення субгармонічних функцій випливає, що  

З властивостей гармонічних функцій

 

Тому:

 

Для доведення опуклості нехай   і нехай   — розв'язок задачі Діріхле на   що задовольняє граничні умови   і   Цей розв'язок завжди існує і є єдиним, функція   є гармонічною у  

З властивостей субгармонічних функцій випливає, що   і тому

 

Якщо тепер взяти похідну по r із правої сторони останньої нерівності, то:

 

У попередніх рівностях останній інтеграл є криволінійним інтегралом I роду,  похідна у напрямку нормалі до кола, а   позначає коло радіуса r.

Для гармонічних функцій у кільці для всіх   вираз   є константою. Тому із попереднього   і до того ж у точках   виконується рівність. Тому   є опуклою функцією від  

Випадок голоморфних функцій ред.

Для випадку   твердження для функції   випливає із принципу максимуму модуля і теореми Адамара про три кола.

Для голоморфної функції   функція   є субгармонічною функцією. Тому   є неспадною функцією.

Якщо додатково   не є константою, то при тих же позначеннях, що і вище, якщо   — розв'язок задачі Діріхле на   що задовольняє граничну умову   то виконується строга нерівність  

Справді, якщо   то   бо інакше з принципу максимуму для гармонічних функцій   а тому і   всюди були б рівними нулю. Якщо   то існує круг   в усіх точках якого функція не є рівною нулю. Оскільки   є голоморфною в   і не є константою (що є наслідком теореми про рівність), то аргумент   не є константою. Нехай точки   такі значення аргумента в яких є різними. Тоді   для деякого  

Оскільки   є гармонічною і голоморфною функціями в околі   то за властивостями про середнє:

 
 

Тому :  Тож для доведення   достатньо довести, що перша нерівність є строгою.

Для цього достатньо знайти підмножину   для якої   Для цього для вказаних вище точок   можна знайти околи   з однаковою площею   Тоді   і   де   комплексні числа які можна зробити як завгодно малими зменшивши  

Подібно   і   де   дійсні числа які можна зробити як завгодно малими зменшивши  

Тоді маємо

 

Звідси випливає, що для достатньо малих околів   останній вираз прямує до   і тому для деяких околів є меншим одиниці. Якщо позначити   то звідси випливає   і зрештою  

Тоді у доведенні, як у випадку субгармонічних функцій зважаючи на строгу нерівність також будемо мати  

Для довільного p нерівність між   і відповідною гармонічною функцією теж має місце. Для   доведення аналогічне попередньому в іншому випадку локально   є модулем однозначної голоморфної функції   і можна використати попереднє доведення. Далі аналогічно  

Опуклість прямо випливає із твердження для субгармонічних функцій.

Узагальнення ред.

  • Функція  насправді є навіть логарифмічно опуклою.
  • Теорему для субгармонічних функцій можна узагальнити на випадок вищих розмірностей:
Нехай функція   є субгармонічною в кулі  . Введемо функцію
  де  і інтеграл береться по цій сфері, а  площа поверхні цієї сфери.
Тоді функція  не спадає при   і є опуклою, як функція   для  і як функція   для  .

Примітки ред.

  1. Hardy, G. H. (1915), On the mean value of the modulus of an analytic function, Proceedings of the London Mathematical Society, 14: 269—277, doi:10.1112/plms/s2_14.1.269, JFM 45.1331.03

Див. також ред.

Посилання ред.

Література ред.

  • Πρивалов И. И., Субгармонические функции, М.—Л., 1937;
  • Duren, Peter (1970), Theory of Hp-Spaces, Pure and applied mathematics, т. 38, New York: Academic Press