Вікіпедія

Таранівка

село в Харківській області, Україна

Тарані́вка — село в Україні, у Зміївській міській громаді Чугуївського району Харківської області. До 2020 орган місцевого самоврядування — Таранівська сільська рада. Населення становить 5085 осіб.

село Таранівка
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Чугуївський район
Код КАТОТТГ UA63140030510094161
Облікова картка Таранівка 
Основні дані
Засноване 1685
Населення 5085
Площа 10,387 км²
Густота населення 489,55 осіб/км²
Поштовий індекс 63450
Телефонний код +380 5747
Географічні дані
Географічні координати 49°37′35″ пн. ш. 36°09′13″ сх. д. / 49.62639° пн. ш. 36.15361° сх. д. / 49.62639; 36.15361Координати: 49°37′35″ пн. ш. 36°09′13″ сх. д. / 49.62639° пн. ш. 36.15361° сх. д. / 49.62639; 36.15361
Середня висота
над рівнем моря 		197 м
Місцева влада
Адреса ради 63404, Харківська обл., Чугуївський р-н, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 16
Карта
Таранівка. Карта розташування: Україна
Таранівка
Таранівка
Таранівка. Карта розташування: Харківська область
Таранівка
Таранівка
Мапа
Мапа

CMNS: Таранівка у Вікісховищі

Географія ред.

Село Таранівка примикає до села Безпалівка. Розташоване на водорозділі неподалік від витоків річок Берестова (басейн Дніпра) і Вільшанка (басейн річки Дон).

Транспорт ред.

Через село проходить залізниця, станції Шурине та Широніне, і автомобільна дорога Т 2107.

Історія ред.

Село засноване в 1685 році, на Муравському шляху.

1685 — зведений Архангело-Михайлівський храм[1].

У 1693 році, коло села розташувалася татарська орда на чолі з Нураддін Султаном (15 000 татар, та загін яничарів). Татари грабували й нищили села і міста Зміївщини. Від них потерпали Нова Водолага та Стара Водолага, Зміїв, Соколове та Мерефа.

У 1711 р. Таранівка була взята штурмом спільним загоном татар та запорожців, що діяли в рамках походу Пилипа Орлика проти московської влади.

У 1730 році, містечко було захоплено татарами та запорожцями. Місцевих мешканців було взято до полону.

У 1731 році, в Таранівці квартирував керівник Слобідських козацьких полків, генерал Й. Вейсбах.

16 листопада 1732 року згорів храм. У зв'язку з неможливістю відбудови нового храму, було вирішено купити церкву в Новій Водолазі. Новий храм, було освячено як і спалений на честь архангела Михаїла.

У 1816 році за кошт парафіян, був побудований кам'яний Архангело-Михайлівський храм. Допоміг грошами на будівництво храму, також російський імператор Олександр I[1]. Вдячні за це, мешканці встановили у храмі новий престол святого Олександра Невського. Храм був дуже пошкоджений під час Другої світової війни. Після війни зруйнований.

За даними на 1864 рік у казенному селі, центрі Таранівської волості Зміївського повіту, мешкало 4185 осіб (2040 чоловічої статі та 2145 — жіночої), налічувалося 674 дворових господарства, існувала православна церква[2].

Станом на 1886 у колишній державній слободі мешкало 5347 осіб, налічувалося 952 дворових господарства, існували православна церква, школа, 11 лавок, відбувалися базари й 4 ярмарки на рік[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5822 осіб (2935 чоловічої статі та 2887 — жіночої), з яких 5812 — православної віри[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців слободи зросла до 8734 осіб[5].

У 1924 році було утворено Таранівський район, який виділили зі складу Зміївського району. Райцентром новоутвореного району стала Таранівка[6].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Таранівці та Дудківці — 375 людей[7].

12–16 лютого 1942 року угорські війська пограбували село, спалили 43 хати, розстріляли і повісили 93 місцевих мешканців, а 140 побили[8].

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Зміївської міської громади.[9]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Зміївського району, село увійшло до складу Чугуївського району Харківської області[10].

Населення ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 5951 особа, з яких 2624 чоловіки та 3327 жінок[11].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 5066 осіб[12].

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:

Мова Відсоток
українська 92,02 %
російська 7,67 %
молдовська 0,14 %
білоруська 0,08 %
німецька 0,04 %

Економіка ред.

  • Молочно-товарна і велика птахо-товарна ферми.
  • Олійня
  • Виробництво трубчатих електронагрівачів[14]

Об'єкти соціальної сфери ред.

Релігія ред.

Відомі люди ред.

У селі народилися

Головна категорія: Уродженці Таранівки
  • Панас Іванович Буценко — радянський державний і політичний діяч;
  • Загревський Іван Парфентійович — голова колгоспу імені Леніна села Лигівки Сахновщинського району Харківської області. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання.
  • Пустовойт Василь Степанович — двічі Герой Соціалістичної праці. Народився 14 січня 1886 року в с. Таранівка Зміївського повіту Харківської обл. Розробив високоефективні системи селекції і насінництва соняшнику з високою олійністю; створив 20 високоолійних (олійність абсолютно сухого насіння до 57 %), стійких проти хвороб сортів («Передовик», «ВНІІСК 8883», «ВНІІМК 6540» та багато інших). За визначні заслуги перед державою був двічі відзначений званням Героя Соціалістичної Праці. Помер 11 жовтня 1972 року у м. Краснодарі;
  • Лазуренко (тепер Коровко) Дарія Іванівна. Народилася 29 березня 1929 року в с. Таранівка. За значні досягнення в отриманні великих врожаїв у 1948 році Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 серпня 1949 року надано звання Героя Соціалістичної праці. мешкає в с. Чапаєво Кегичівського району Харківської області;
  • Андрій Федорович Павловський (29.11.1788 р. — 5.02.1857 р.). Народився в слободі Таранівка Слобідсько-Української губернії Зміївського повіту. У 1799 р. вступив до Харківського колегіуму, де вивчав граматику, синтаксис, поезію, риторику, філософію, німецьку мову та математику. Після закінчення, у 1806 році зарахований казеннокоштним студентом на фізико-математичне відділення до Харківського університету. Після закінчення якого залишений при університеті. 1813 рік — отримав ступінь магістра, 1815 — ад'юнкт по кафедрі чистої математики, 1819 — затверджений у званні екстраординарного професора, а з 1826 р. — екстраординарний професор, продовжуючи залишатися магістром. У 1845 році затверджений у званні заслуженого професора. Читав курси з алгебри, геометрії та ін. До січня 1835 року склав рукописний каталог з богослов'я, філософії, правознавства, політики, статистики, географії. У 1837—1838 рр. — ректор Харківського університету. У 1850 році Рада університету обрала Павловського своїм почесним членом. Наприкінці 1880-х років в Харківському університеті на кошти його сина, Федора Андрійовича, була заснована премія імені заслуженого професора А. Ф. Павловського за найкращу роботу з математики, механіки, астрономії, фізики, хімії. Помер у м. Харкові на 70 році життя;
  • Лебединський Петро Іванович (архієпископ Сільвестр) народився близько 1750 року в с. Таранівка колишнього Зміївського повіту. Відомо, що навчався він спочатку в Переяславській семінарії, потім у Харківському колегіумі, після закінчення якого деякий час був у ньому вчителем. Тут, в 1785 році, прийняв монашество і був посвячений у ієромонахи під іменем Сильвестр. 23 травня 1790 року Священний Синод, на знак великих заслуг Сильвестра Лебединського перед церквою, видає розпорядження піднести його до сану архімандрита в Спасово-Преображенський монастир, а в 1791 році він був призначений на посаду першого ректора Астраханської семінарії. У 1794 році його переводять на більшу посаду — ректора Казанської академії і настоятелем Свияжського Богородицького монастиря. 1799 року архімандрит Сильвестр Лебединський був посвячений ув єпископи Малоросійської Переяславської єпархії і вікарія Київської єпархії, а з 17 грудня 1803 року він — перший єпископ Полтавський і Переяславський. На цій посаді наш земляк заснував Полтавську духовну семінарію, відкрив у ній класи філософії та богослов'я. Лебединський пробув єпископом до 23 січня 1807 року, коли був призначений архієпископом Архангельським та Кавказьким. У кінці 1807 року пише в Священний Синод прошеніє про звільнення на спокій у зв'язку із тяжкою хворобою. Чекаючи звільнення Сильвестр проживає спочатку в маєтку генерала Попова, а з 26 грудня 1807 року — у Болдінському монастирі. 10 січня 1808 року Сильвестра Лебединського було звільнено з посади архієпископа з призначенням настоятелем у Глухівський Петропавлівський монастир Харківської губернії. 24 вересня 1808 року Сильвестр Лебединський виїхав на Батьківщину, але 5 листопада у слободі Ровеньки Острозького повіту Воронізької губернії земляка не стало. 8 листопада його було поховано під вівтарем парафіяльної Миколаївської церкви у цьому ж селі;
  • Тома Геннадій Леонідович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років. Народився 26 червня 1973 року в с. Таранівка. Загинув при виконанні бойового завдання 21 липня 2014 року біля м. Луганська Луганської області. Похований у с. Шелестове Коломацького району Харківської області. 22 червня 2015 року в с. Таранівка герою урочисто була відкрита меморіальна дошка.
  • Каркач Павло Михайлович (нар. 1937) — радянський та український вчений-правознавець, спеціаліст у галузі кримінального процесу і працівник органів прокуратури. Прокурор Харківської області з 1996 по 1997 рік, а потім ректор Інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України та професор кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859.
  2. ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 1599)(рос. дореф.)
  3. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-253. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  5. ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  6. ↑ Саяний М.І. Зміївщина — Слобожанщини перлина. — Х. : Кроссроуд, 2009. — С. 100–288. — ISBN 978-966-8759-66-16.
  7. ↑ Мартиролог. Харківська область, ст. 799—808 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 13 грудня 2015.
  8. ↑ Як угорці господарювали в Зміївському районі
  9. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 листопада 2022.
  10. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  11. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  12. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  13. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  14. ↑ Таранівка.GREPAN виробництво електронагрівачів
  15. ↑ Таранівський музей гвардійців-широнінців. museums.kh.ua. Архів оригіналу за 29 жовтня 2018. Процитовано 28.06.2018.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Таранівка
  Це незавершена стаття з географії Харківської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таранівка&oldid=41435805