Відкрити головне меню

Сі́вчина (пол. Sufczyna) — село в Польщі, в гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 279 осіб (2011[1]). Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця (пол. Stupnica) — правою притокою Сяну.

Село
Сівчина
пол. Sufczyna
Sufczyna, hlavní silnice.jpg

Координати 49°43′ пн. ш. 22°28′ сх. д. / 49.717° пн. ш. 22.467° сх. д. / 49.717; 22.467Координати: 49°43′ пн. ш. 22°28′ сх. д. / 49.717° пн. ш. 22.467° сх. д. / 49.717; 22.467

Країна Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Перемишльський повіт
Гміна Бірча
Попередні назви Кам'яна Воля (пол. Camyenna Wola, Schawczina Wola1456), Совчина (пол. Sowczyna, Szowczina 1468), Софчина (пол. Soffczyna 1485), Кам'яна (пол. Kamenna 1490)
Населення 279 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 16
Поштовий індекс 37-740
Автомобільний код RPR
SIMC 0599623
GeoNames 757827
Сівчина. Карта розташування: Польща
Сівчина
Сівчина
Сівчина (Польща)
Сівчина. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Сівчина
Сівчина
Сівчина (Підкарпатське воєводство)
Сівчина у Вікісховищі?
Сівчина

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване на відстані 5 кілометрів на північ від Бірчі, 22 кілометри на захід від Перемишля і 48 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]

ІсторіяРедагувати

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею село в 13401772 роках входило до складу Сяноцької землі (1494 in terra et districto sanociensis) Руського воєводства Королівства Польського. Католики належали до римо-католицької парафії в Бірчі, та в Бабичах (гміна Кривча). Греко-католицька громада села Сівчина належала до парафії в селі Березка (пол. Brzuska).

Починаючи з 1456 село було власністю Станіслава, Миколи і Яна Кмітів (пол. Stanisława, Mikołaja i Jana Kmitów).

З 1491 року Сівчина перейшла у власність Єжи Бірецького (пол. Jerzego Bireckiego), сина дідича Бірчі.

У 1541 році міцевість стала власністю Барбари Хербурт (пол. Barbary Herburt).

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Сівчина відійшла до імперії Габсбургів та належала до гміни Бірчі Сяноцького округу Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії.

У 19 столітті Сівчина була власністю графа Адальберта Дембінського (пол. Adalberta hr. Dembińskiego), потім Яна Стресова (пол. Jana Stresów). Йому також належала гута по виробництву скла, передана в 1890 році Людвікові Гейнерові (пол. Ludwikowi Geynerowi). Для працівників цієї гути закладено новий населений пункт — Ясениця-Сівчинська (пол. Jasienica Sufczyńska).

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 1250 жителів, з них 930 українців-грекокатоликів, 270 українців-римокатоликів, 20 поляків, 30 євреїв[3]

До 1939 року в селі існував фільварок, який був власністю графів Тарновських (пол. hr. Tarnowskich).

Перед початком Другої світової війни в тому ж 1939 році населення Сівчини становило 1 тисячу 95 осіб. Абсолютну більшість з них (близько 87 %) складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Червону русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (123 особи, або близько 11 %) та євреїв (23, або приблизно 2 %).

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Сівчина, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району[4] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту і з червня 1941 року по липень 1944 року Сівчина знаходилась під німецькою окупацією.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[5]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[6].

2 грудня 1944 року над селом потрапив в авіакатастрофу американський бойовий літак Б-24 «Ditney Hill».[7][8]

В березні 1945 року Сівчина, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль з складу Дрогобицької області передана Польщі.[9]

11 квітня 1945 року село стала місцем трагічних подій: підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл були замордовані 26 українців, мешканців Сівчини.

Докладніше: Різня в Сівчині

На греко-католицькому цвинтарі Сівчина знаходиться братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

НаселенняРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][16]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 144 28 100 16
Жінки 135 31 77 27
Разом 279 59 177 43

АрхітектураРедагувати

В селі знаходилася філіальна греко-католицька мурована церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, побудована в 1879 році на місці старшої дерев'яної церкви. Церква була зруйнована в 1962 році.

У Сівчині знаходиться також римсько-католицька парафія святої Ядвіги, що належить до деканату Бірчі. Парафіяльний костел святої Ядвіги є давньою придворною каплицею з XVIII століття, в яку в XIX столітті добудовано неф, а в 1930 вежу.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сівчина

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Central Statistical Office (GUS) – TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish). 2008-06-01. Архів оригіналу за 2012-03-01. Процитовано 2012-07-16. 
  3. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 19.
  4. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
  5. Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січень 2012. Процитовано 8 грудень 2012. 
  6. Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії
  7. «Życie Podkarpckie» 19 березня 2008
  8. Aeroplan Magazine номер 5 (20) за 1999 рік
  9. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
  10. Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютий 2014. Процитовано 10 вересень 2012. 
  11. Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпень 2011. Процитовано 16 липень 2012. 
  12. Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудень 2012. Процитовано 10 вересень 2012. 
  13. Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 10 вересня 2012. 
  14. Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травень 2013. Процитовано 10 вересень 2012. 
  15. * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ
  16. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

Див. такожРедагувати

Джерела, посилання та літератураРедагувати