Сівчина

Сівчина
Країна	Польща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Перемишльський повіт
Гміна	Бірча
Попередні назви	Кам'яна Воля (пол. Camyenna Wola, Schawczina Wola1456), Совчина (пол. Sowczyna, Szowczina 1468), Софчина (пол. Soffczyna 1485), Кам'яна (пол. Kamenna 1490)
Населення	279 осіб (2011)
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 16
Поштовий індекс	37-740
Автомобільний код	RPR
SIMC	0599623
GeoNames	757827
OSM	↑3012868 ·R (Гміна Бірча)
	Сівчина Сівчина (Польща)
	Сівчина Сівчина (Підкарпатське воєводство)

Сі́вчина (пол. Sufczyna) — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 279 осіб (2011^[1]). Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця (пол. Stupnica) — правою притокою Сяну.

Географія ред.

Село розташоване на відстані 5 кілометрів на північ від Бірчі, 22 кілометри на захід від Перемишля і 48 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.^[2]

Історія ред.

В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.

Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі (1494 in terra et districto sanociensis) Руського воєводства Королівства Польського. Католики належали до римо-католицької парафії в Бірчі, та в Бабичах (гміна Кривча). Греко-католицька громада села Сівчина належала до парафії в селі Березка (пол. Brzuska).

Церква Введення в Храм Пречистої Діви Марії у селі Сівчині. Cпоруджена у 1879р., зруйнована у 1963р.

Починаючи з 1456 село було власністю Станіслава, Миколи і Яна Кмітів (пол. Stanisława, Mikołaja i Jana Kmitów).

З 1491 року Сівчина перейшла у власність Єжи Бірецького (пол. Jerzego Bireckiego), сина дідича Бірчі.

У 1541 році місцевість стала власністю Барбари Гербурт (пол. Barbary Herburt).

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Сівчина відійшла до імперії Габсбургів та належала до гміни Бірчі Сяноцького округу Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії.

У 19 столітті Сівчина була власністю графа Адальберта Дембінського (пол. Adalberta hr. Dembińskiego), потім Яна Стресова (пол. Jana Stresów). Йому також належала гута по виробництву скла, передана в 1890 році Людвікові Гейнерові (пол. Ludwikowi Geynerowi). Для працівників цієї гути закладено новий населений пункт — Ясениця-Сівчинська (пол. Jasienica Sufczyńska).

Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 1250 жителів, з них 930 українців-грекокатоликів, 270 українців-римокатоликів, 20 поляків, 30 євреїв^[3]

До 1939 року в селі існував фільварок, який був власністю графів Тарновських (пол. hr. Tarnowskich).

Перед початком Другої світової війни в тому ж 1939 році населення Сівчини становило 1 тисячу 95 осіб. Абсолютну більшість з них (близько 87 %) складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Червону русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (123 особи, або близько 11 %) та євреїв (23, або приблизно 2 %).

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Сівчина, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району^[4] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).

З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту і з червня 1941 року по липень 1944 року Сівчина знаходилась під німецькою окупацією.

В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.^[5]

13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)^[6].

2 грудня 1944 року над селом потрапив в авіакатастрофу американський бойовий літак Б-24 «Ditney Hill».^[7]^[8]

В березні 1945 року Сівчина, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передана Польщі.^[9]

11 квітня 1945 року село стала місцем трагічних подій: підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл були замордовані 26 українців, мешканців Сівчини.

Докладніше: Різня в Сівчині

На греко-католицькому цвинтарі Сівчина знаходиться братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року.

Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,^[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.^[11],^[12]

Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»^[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.^[14]

Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині^[15].

У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.

Населення ред.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1]^[16]:


	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	144	28	100	16
Жінки	135	31	77	27
Разом	279	59	177	43

1785 — 385 греко-католиків, 86 римо-католиків i 8 юдеїв;
1840 — 560 греко-католиків (нема інформації про інші конфесії);
1859 — 569 греко-католиків;
1879 — 650 греко-католиків;
1899 — 792 греко-католики;
1926 — 921 греко-католик;
1938 — 1011 греко-католиків;
1939 — 949 українців, 123 поляки, 23 євреї;
1997 — 289 осіб
2006 — 293 особи

Архітектура ред.

В селі знаходилася філіальна греко-католицька мурована церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, побудована в 1879 році на місці старшої дерев'яної церкви. Церква була зруйнована в 1962 році.

Докладніше: Церква святого Миколи в Сівчині

У Сівчині знаходиться також римсько-католицька парафія святої Ядвіги, що належить до деканату Бірчі. Парафіяльний костел святої Ядвіги є давньою придворною каплицею з XVIII століття, в яку в XIX столітті добудовано неф, а в 1930 вежу.