Відкрити головне меню

ІсторіяРедагувати

В українських Пискоровичах в ніч з 17 квітня на 18 квітня 1945 р. озброєні польські підрозділи з відділу Народного Військового З'єднання під керівництвом Юзефа Задзерського (псевдо «Волиняк») без жодного приводу (напад на село В'язівниця, пов'язаний з вбивством близько 100 поляків, внесений 17 квітня 1945 року Курені Української повстанської армії Іван Шпонтак, псевдонім. «Залізняк.») розстріляли в приміщенні школи майже 200 ( за іншими джерелами — 160) українців з Пискорович та навколишніх сіл, які під захистом декількох вояків Червоної Армії очікували тут транспорту для переселення до інших районів УРСР[2]. Всього жертвами підпільних польських військових загонів у 19441947 роках стали приблизно 700 громадян української національності з Пискорович та його присілків[3].

В селі Піскоровичі на цвинтарі стоїть багато пам'ятників жертвам бандитизму поляків, де поховано по 5-10 чоловік, а на одній могилі напис, що тут заховано 386 українців, знищених в 1945 році. Пам'ятник поставлений українцями Канади. А скільки пішло людей рікою Сян, яких чекали озброєні бандити коло переправи м. Лежайськ, що верталися додому з Німеччини і других місць. Ріка Сян була червона від людської крови. В селі Піскоровичі в школу були зібрані люди для переселення. На вечір охорона з НКВД була відізвана в Ярослав, а ополчення в 10 тисяч поляків під керівництвом поляка під кличками «Волиняка» і «Кудлатого» оточило всі села по ріці Сян і зробило кінцеву акцію. Про решту сіл не маю відомостей, а пишу лише про Піскоровичі тому, що там були вбиті мої мами сестра і брат, Базилевичі Михайліна і Павло (Михайліна була вдова, а Павло втікаючи на полі коло села, ворони декілька днів клювали його тіло). Люди збились на другому поверсі школи так тісно, що потім трупи не можна було витягнути. Все це було спресовано, а стріляли їх знизу з першого поверху з автоматів. Кров текла по стінах, і перший поверх був залитий кров'ю»[4].

В с. Пискоровичі разом із с. Павлокома (366 жертв), с. Гораєць (198 жертв), с. Березка (180 жертв), с. Малковичі (154 жертви), та с. Бахів (90 жертв) було вбито одну з найбільших кількість цивільного населення польськими озброєними групами під час етноциду українців 19431948 роках.

Частину українців добровільно-примусово виселили в СРСР (1365 осіб — 301 родина)[5]. Решта українців попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була депортована на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[6].

2 грудня 2007 р. на приміщенні школи с. Пискоровичі встановлена пам'ятна таблиця на польській та українській мовах наступного тексту:

«Пам'яті мешканців української національності з Пискорович і околиць, замордованих в цьому будинку у квітні 1945 року»[7].

ДемографіяРедагувати

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 638 133 445 60
Жінки 691 149 409 133
Разом 1329 282 854 193

ПриміткиРедагувати

  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Ґжеґож Мотика «Українці — за Збруч!»
  3. Трагедія села Пискоровичі Ярославського повіту (автор: Молодій Дмитро)
  4. Переселення українців з Надсяння в 1944—1947 роках у спогадах самих переселенців Архівовано 12 травень 2013 у WebCite Спогади Фещур Володимира Олександровича
  5. Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944—1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області)
  6. Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок, Повіт ЯРОСЛАВ
  7. Tablica upamiętniająca śmierć Ukraińców 03.12.2007. Архів оригіналу за 28.09.2013. Процитовано 26.09.2013. 
  8. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати