Супутники Юпітера

майже 80 небесних тіл, що обертаються навколо Юпітера

Супутників Юпітера з підтвердженими орбітами станом на 5 лютого 2024 року відомо 95 супутників[1][note 1]. Це число не включає ані численні мінісупутники метрового розміру, утворені з внутрішніх супутників Юпітера, ані сотні можливих зовнішніх неправильних супутників кілометрового розміру, які лише на короткий час були зафіксовані телескопами[4]. Наймасивнішими супутниками є чотири Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед і Каллісто, які були незалежно відкриті в 1610 році Галілео Галілеєм і Симоном Маріусом і стали першими відкритими супутниками у інших планет Сонячної системи. Значно пізніше, починаючи з 1892 року, були виявлені десятки набагато менших супутників Юпітера, які отримали імена коханок (або інших сексуальних партнерів) або дочок римського бога Юпітера або його грецького еквівалента Зевса. Галілеєві супутники є найбільшими та наймасивнішими об’єктами, що обертаються навколо Юпітера, а решта 91 відомий супутник і кільця разом узяті складають лише 0,003% від загальної маси тіл на орбітах навколо Юпітера.

З супутників Юпітера вісім є регулярними супутниками з проградними та майже круговими орбітами, які не дуже нахилені відносно екваторіальної площини Юпітера. Галілеєві супутники мають майже сферичну форму через свою велику масу, і їх можна було б вважати планетами, якби вони оберталися навколо Сонця. Інші чотири регулярні супутники, відомі як внутрішні супутники, набагато менші та ближчі до Юпітера; вони служать джерелами пилу, з якого утворюються кільця Юпітера. Решта супутників Юпітера є зовнішніми нерегулярними супутниками, проградні й ретроградні орбіти яких розташовані набагато далі від Юпітера і мають високі нахили та ексцентриситети. Найбільші з цих супутників, ймовірно, є астероїдами, захопленими гравітацією Юпітера. Очікується, що Юпітер має близько 100 нерегулярних супутників, розміром понад 1 км[5]. З 87 відомих нерегулярних супутників Юпітера 38 ще не отримали офіційної назви.

Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед, Каллісто

Фізичні та орбітальні характеристики супутників дуже різні. Діаметри чотирьох Галілеєвих супутників перевищують 3100 км, а найбільший з них, Ганімед, є дев'ятим за величиною об'єктом у Сонячній системі після Сонця та семи планет, - він навіть більший за Меркурій. Усі інші супутники окрім Галілеєвих мають діаметри менші 250 км, причому більшість ледь перевищує 5 км[note 2]. Форми їхніх орбіт коливаються від майже ідеально кругових до дуже ексцентричних та сильно нахилених, і багато з них обертаються в напрямку, протилежному до обертання Юпітера (ретроградний рух). Періоди обертання коливаються від семи годин (швидше, ніж обертання Юпітера навколо своєї осі) до майже трьох земних років.

Походження та еволюція ред.

 
Відносні маси супутників Юпітера. Супутники, менші за Європу, не видно в цьому масштабі: їх можна було б побачити лише при 100-кратному збільшенні.

Вважається, що регулярні супутники Юпітера утворилися з навколопланетного газово-пилового диска, аналогічного протопланетному диску навколо Сонця, з якого утворились планети<r[6][7]. Вони можуть бути залишками десятка супутників з масами порядку мас галілеєвих супутників, утворених на початку історії Юпітера[6][8].

Чисельні моделювання показують, що цей навколопланетний диск мав відносно велику масу в будь-який момент часу, і з часом через нього пройшла значна частка (кілька десятків відсотків) маси Юпітера. Утворення нинішніх супутників потребувало б лише 2% маси протопланетного диска[6]. Таким чином, у ранній історії Юпітера могло існувати кілька поколінь супутників галілеєвої маси. Кожне покоління супутників могло з часом падати на Юпітер через взаємодію з диском, а нові супутники утворювалися з нового матеріалу, захопленого із навколосонячнго диска[6]. До моменту формування нинішнього (можливо, п’ятого) покоління диск розсіявся настільки, що вже не змушував супутники падати на Юпітер[8]. Тим не менш, супутники продовжували зазнавати збурень. Іо, Європа та Ганімед потрапили в орбітальний резонанс 1:2:4, і це частково допомогло стабілізувати їхні орбіти. Більша маса Ганімеда означає, що він мігрував всередину швидше, ніж Європа та Іо[6]. Припливна дисипація енергії в системі Юпітера все ще триває, і Каллісто, ймовірно, потрапить у резонанс приблизно через 1,5 мільярда років, створивши ланцюжок 1:2:4:8[9].

Вважається, що зовнішні нерегулярні супутники походять від астероїдів, захоплених, коли як навколопланетний диск все ще був достатньо масивним, щоб поглинути більшу частину їхнього імпульсу та таким чином захопити їх на орбіту. Вважається, що багато з них були розбиті механічними навантаженнями під час захоплення або пізнішими зіткненнями з іншими малими тілами, утворивши супутники, які ми бачимо сьогодні[10].

Історія. Загальний опис ред.

 
Вигляд Юпітера і Галілеєвих супутників у 25-сантиметровий телескоп

Візуальні спостереження ред.

Галілео Галілей, спостерігаючи Юпітер у телескоп, побачив деякі з його супутників 1609 року. До січня 1610 року, за допомогою свого телескопа з 20-кратним збільшенням, він вже побачив всі чотири Галілеєві супутники, а опублікував свої результати в березні 1610 року[11].

На першість у відкритті супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який відкрив супутники через день після Галілея, хоча опублікував свою книгу на цю тему лише в 1614 році. Назви супутників Іо, Європа, Ганімед та Каллісто були дані саме Маріусом.

Жодних нових супутників не було виявлено, поки Едвард Барнард не відкрив Амальтею в 1892 році.

Фотографічні та космічні спостереження ред.

 
Відкриття «Вояджером-1» внутрішнього супутника Метіди 4 березня 1979 року, на якому видно крихітний силует супутника на тлі хмар Юпітера

На початку і в середині XX століття нові супутники відкривали за телескопічних фотографій на фотопластинки. Гімалія була відкрита в 1904 році, Елара в 1905, Пасіфе в 1908, Сінопа в 1914, Лісітея і Карме в 1938, Ананке в 1951, Леда в 1974.

До того часу, коли космічні зонди «Вояджер» досягли Юпітера, приблизно в 1979 році, вже було відомо тринадцять супутників, не рахуючи Фемісто, який спостерігався в 1975 році, але був втрачений до 2000 року через недостатність спостережних даних. У 1979 році космічний корабель «Вояджер» виявив ще три внутрішні супутники: Метіду, Адрастею та Тебу.

Цифрові телескопічні спостереження ред.

В наступні 20 років після «Вояджерів» нові супутники не спостерігались. Нарешті, в жовтні 1999 року проєкт Spacewatch випадково відкрив Калліррое. У 1990-х роках телескопи перейшли з фотопластинок на цифрові ПЗЗ-камери, які дозволяли ширококутні огляди неба з безпрецедентною чутливістю та зробили можливими відкриття багатьох нових супутників. Скотт Шеппард, тогочасний аспірант Девіда Джуїтта, використовуючи ПЗЗ-камери 2,2-метрового телескопа UH88 в обсерваторії Мауна-Кеа та автоматизовані комп’ютерні алгоритми, у листопаді 2000 року відкрив одинадцять нових нерегулярних супутників Юпітера, включаючи раніше втрачену Фемісто.

Виділяють дві великі групи супутників Юпітера: постійні та непостійні. До постійних належать 4 галілеєві супутники і ще 4 внутрішні супутники. Постійні супутники мають проградне обертання і майже кругові орбіти з невеликим нахилом до екваторіальної площини планети. Інші 55 супутників Юпітера — непостійні — мають як проградне, так і ретроградне обертання, віддаленіші від планети й мають великі нахили та ексцентриситети орбіт.

За кількістю супутників Юпітер обігнав 2011 року Сатурн. 23 квітня 2017 року астроном інституту Карнегі Скотт Шеппард відкрив супутник S/2017 J 1, а повідомлення про відкриття було зроблено у червні 2017 року. 16 липня 2018 року стало відомо, що в Юпітера знайшли ще 12 супутників, так що загальне число відомих небесних тіл усередині хмари найбільшої планети Сонячної системи зросло до 79. Один із цих нововиявлених супутників, що у 2018 році отримав назву «Валетудо» має діаметр менше одного кілометра, він є найменшим із відомих супутників Юпітера[12].В 2022 відкрили ще 12 нових супутників з діаметром приблизно по 1 км. Назви для них ще не придумали.

Назви ред.

 
Галілеєві супутники навколо Юпітера       Юпітер ·       Іо ·       Європа ·       Ганімед ·       Каллісто
 
Орбіти внутрішніх супутників Юпітера в межах його кілець

Галілеєві супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто) були названі Симоном Маріусом незабаром після їх відкриття в 1610 році[13]. Однак до XX століття ці назви втратили популярність. Натомість в астрономічній літературі згадувалися просто «Юпітер I», «Юпітер II» тощо, або «перший супутник Юпітера», «другий супутник Юпітера» тощо[13]. Назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто стали популярними в середині XX століття[14], натомість як решта супутників залишалися без назв і зазвичай нумерувалися римськими цифрами від V до XII[15][16]. Юпітер V, відкритий у 1892 році, з ініціативи французького астронома Каміля Фламмаріона стали називати Амальтея, хоч ця назва й залишалась неофіційною[17][18].

Інші супутники позначалися просто римськими цифрами у більшості астрономічних джерел до 1970-х років[19]. Було висунуто кілька різних пропозицій щодо назв зовнішніх супутників Юпітера, але жодна з них не стала загальновизнаною аж до 1975 року, коли робоча група Міжнародного астрономічного союзу з номенклатури зовнішньої Сонячної системи надала назви супутникам V–XIII[20] і передбачила формальний процес присвоєння назв майбутнім супутникам, які будуть відкриті в майбутньому[20]. Супутники стали називати іменами коханок і фаворитів бога Юпітера (Зевса), а з 2004 року - також іменами їхніх нащадків[17]. Усі супутники Юпітера, починаючи з XXXIV (Евпоріє) і далі, названі на честь нащадків Юпітера чи Зевса[17], крім LIII (Дія), названої на честь коханки Юпітера. Назви, що в латинській формі запису закінчуються на "a" або "o", використовуються для нерегулярних супутників на проградних орбітах ("o" - для орбіт із великим нахилом), а назви, що закінчуються на "e", використовуються для нерегулярних з ретроградним обертанням[21]. З відкриттям невеликих супутників кілометрового розміру навколо Юпітера Міжнародний астрономічний союз встановив додаткове обмеження: не присвоювати назв супутникам з абсолютною зоряною величиною більше 18 або діаметром менше 1 км[22]. Деякі з нещодавно підтверджених супутників не отримали назв[4].

Деякі астероїди мають ті самі назви, що й супутники Юпітера: 9 Метіда, 38 Леда, 52 Європа, 85 Іо, 113 Амальтея, 239 Адрастея. Ще два астероїди в українській мові мають такі ж назви, що й супутники Юпітера, однак в англійській мові Міжнародний астрономічний союз спеціально встановив для них різне написання: супутник Ганімед (Ganymede) і астероїд 1036 Ганімед (Ganymed), супутник Каллісто (Callisto) та астероїд 204 Каллісто (Kallisto).

Групи ред.

 
Орбіти непостійних супутників Юпітера і їх розподіл на групи: за великою піввіссю (горизонтальна вісь в гігаметрах); за нахилом орбіти (вертикальна вісь); і за орбітальним ексцентриситетом (жовті лінії). Відносні розміри показано кружечками

Регулярні супутники ред.

Виділяють дві групи регулярних супутників:

  • Внутрішні супутники або група Амальтеї — обертаються дуже близько до Юпітера: Метіда, Адрастея, Амальтея і Теба. Найближчі два обертаються навколо планети менше, ніж за юпітеріанський день, інші два є відповідно п'ятим і сьомим за розмірами супутниками Юпітера. Спостереження наводять на думку, що принаймні найбільший з них, Амальтея, утворився не на теперішній, а на більш віддаленій орбіті, або це тіло сонячної системи, захоплене гравітацією планети[23].
 
Галілеєві супутники і їх орбіти навколо Юпітера

Ці супутники, а також ряд поки ще незафіксованих внутрішніх супутників, розташовані близько межі Роша, тому їх матеріалом поповнюються кільця системи Юпітера. Метида і Адрастея допомагають підтримувати основне кільце Юпітера, а Амальтея і Теба підтримують свої власні слабкі зовнішні кільця[24][25].

  • Основна група або Галілеєві супутники — це чотири масивні супутники: Ганімед, Каллісто, Іо та Європа. З радіусами, більшими за радіус будь-якої карликової планети, вони належать до найбільших (за масою) об'єктів Сонячної системи, за винятком Сонця і восьми планет, а Ганімед перевершує за діаметром Меркурій. Вони є, відповідно, першим, третім, четвертим і шостим за розмірами природними супутниками в сонячній системі і сукупно зосереджують у собі 99,999 % усієї маси на орбіті навколо Юпітера. Сам Юпітер у 5000 разів важчий за Галілеєві супутники[п 1].

Внутрішні супутники також утворюють орбітальний резонанс 1:2:4. Моделі доводять, що вони утворилися повільною акрецією в розрідженій субтуманності Юпітера — диску газів і пилу, що існував навколо Юпітера після його утворення. У випадку Каллісто утворення тривало близько 10 мільйонів років[26].

Нерегулярні супутники ред.

 
Зовнішні супутники Юпітера і їх орбіти з сильним нахилом

Нерегулярні супутники — це відчутно менші об'єкти з більш віддаленими і ексцентричними орбітами. Вони утворюють класи зі спільними властивостями орбіт (Велика піввісь, Нахил орбіти, Орбітальний ексцентриситет) і склад; вважається, що ці супутники принаймні частково належать до колізійних об'єктів, які були утворені, коли більші (проте все ж малі) батьківські тіла було розбито у зіткненнях з астероїдами, захопленими гравітаційним полем планети. Назви цих класів відповідають назвам їх найбільших представників.

Класифікація супутникових класів невизначена, проте зазвичай подаються такі класи[27][28][29]:

  • Проградні супутники:
  • Карпо найвіддаленіший від Юпітера проградний супутник, не зарахований до жодного відомого класу.[27]
 
Ретроградні супутники: нахил орбіти (°) vs ексцентриситет, з позначеними групами Карме (помаранчевий) і Ананке (жовтий)
  • Ретроградні супутники:
  • S/2003 J 12 найближчий з ретроградних супутників не зарахований до відомого класу.
  • Група Карме містить супутники з великою піввіссю від 22,9 до 24,1 гігаметрів (інтервал 1,2 Гм), з нахилом орбіти в діапазоні 165,7 ± 0,8° (варіація 1,6°) орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,23 до 0,27.

Клас дуже однорідний за кольором (світло червоний) і вважається, що його члени походять від предків астероїдів типу D, можливо Юпітерівських троянців[30].

  • Група Ананке містить супутники з порівняно більшим, ніж в інших групах, діапазоном параметрів, для великої півосі понад 2,4 Гм (від 19,3 до 22,7), 8,1° для нахилу орбіти (між 145,7° і 154,8°) і орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,02 до 0,28. Більшість членів класу сірі і вважаються сформованими з уламків астероїдів, захоплених гравітацією Юпітера[30].
  • Група Пасіфе досить розсіяна група; з великою піввіссю від 22,8 до 24,1 гігаметрів (інтервал 1,3 Гм), з нахилом орбіти в діапазоні від 144,5° до 158,3° і орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,25 до 0,43.[30] Кольори також досить різноманітні, від червоного до сірого, що може бути результатом численних зіткнень. Інколи Сінопе відносять до групи Пасіфе[30]. Цей супутник червоний і, зважаючи на різницю в нахилі орбіти, можна стверджувати, що він був захоплений окремо від інших супутників цієї групи[28]; Пасіфе і Сінопе також зв'язані з Юпітером за допомогою резонансу[31].
  • S/2003 J 2 найвіддаленіший супутник Юпітера, який не належить до відомих класів.

Список ред.

 
Діаграма радіусів та нахилів орбіт для кілець та супутників Юпітера в різних масштабах.

Супутники Юпітера перераховані нижче за орбітальним періодом. Товстим шрифтом виділено супутники, достатньо масивні, щоб їхня поверхня набула сферичної форми. Це чотири Галілеєві супутники, розміри яких близькі до розмірів Місяця. Інші супутники набагато менші. Найлегший Галілеїв супутник у понад 7000 разів масивніший за наймасивніший з решти супутників. Нерегулярні проградні супутники заштриховані світло-сірим і помаранчевим кольорами, а ретроградні - жовтим, червоним і темно-сірим.

Орбіти неправильних супутників сильно змінюються протягом короткого періоду часу через сильні планетарні та сонячні збурення[32], тому бажано використовувати власні орбітальні елементи, усереднені за певний період часу. Власні орбітальні елементи неправильних супутників, перелічені тут, усереднені за період 400 років. Вони можуть сильно відрізнятися від оскулюючих орбітальних елементів, наведених в інших джерелах[33]. Для нещодавно відкритих неправильних супутників, для яких поки що немає опублікованих власних елементів, надані неточні оскулюючі орбітальні елементи. Вони виділеними курсивом, щоб відрізнити їх від неправильних супутників з власними орбітальними елементами. Власні орбітальні елементи неправильних супутників наведено на епоху 1 січня 2000 року[33].

За деякими неправильними супутниками спостерігали лише короткий час протягом року або двох, але їхні орбіти відомі достатньо точно, щоб вони вже не були втрачені через неточність їхніх орбіт[32][4].

Позначення
Внутрішні супутники Галілеєві супутники Група Фемісто Група Гімалії Група Карпо Група Валетудо Група Ананке Група Карме Група Пасіфе
Номер
[note 3]
Назва Зображення Абс. зор. величина[34] Діаметр (км)[4][note 4] Маса
(× 1016 кг)[35][note 5]
Велика піввісь
(км)[33]
Період обертання
(д)
[33][note 6]
Нахил орбіти
(°)[33]
Ексцентриситет
[4]
Рік відкриття[1] Рік оголошення Відкривач[17][1] Група
[note 7]
XVI Метіда
 
10.5 43
(60 × 40 × 34)
≈ 3.6 128000 +0.2948
(+7h 04m 29s)
0.060 0.0002 1979 1980 Synnott
(Вояджер-1)
Внутрішній
XV Адрастея
 
12.0 16.4
(20 × 16 × 14)
≈ 0.20 129000 +0.2983
(+7h 09m 30s)
0.030 0.0015 1979 1979 Джевіт
(Вояджер-2)
Внутрішній
V Амальтея
 
7.1 167
(250 × 146 × 128)
208 181400 +0.4999
(+11h 59m 53s)
0.374 0.0032 1892 1892 Барнард Внутрішній
XIV Теба
 
9.0 98.6
(116 × 98 × 84)
≈ 43 221900 +0.6761
(+16h 13m 35s)
1.076 0.0175 1979 1980 Synnott
(Вояджер-1)
Внутрішній
I Іо
 
-1.7 3643.2
(3660 × 3637 × 3631)
8931900 421800 +1.7627
(+1d 18h 18m 20s)
0.050[36] 0.0041 1610 1610 Галілей Галілеїв
II Європа
 
-1.4 3121.6 4799800 671100 +3.5255
(+3d 12h 36m 40s)
0.470[36] 0.0090 1610 1610 Галілей Галілеїв
III Ганімед
 
-2.1 5268.2 14819000 1070400 +7.1556 0.200[36] 0.0013 1610 1610 Галілей Галілеїв
IV Каллісто
 
-1.2 4820.6 10759000 1882700 +16.690 0.192[36] 0.0074 1610 1610 Галілей Галілеїв
XVIII Фемісто
 
13.3 ≈ 9 ≈ 0.038 7398500 +130.03 43.8 0.340 1975/2000 1975 Kowal & Roemer/
Шепард та ін.
Themisto
XIII Леда
 
12.7 21.5 ≈ 0.52 11146400 +240.93 28.6 0.162 1974 1974 Kowal Гімалія
LXXI Ерса
 
16.0 ≈ 3 ≈ 0.0014 11401000 +249.23 29.1 0.116 2018 2018 Шепард Гімалія
  S/2018 J 2 16.5 ≈ 3 ≈ 0.0014 11419700 +249.92 28.3 0.152 2018 2022 Шепард Гімалія
VI Гімалія
 
8.0 139.6
(150 × 120)
420 11440600 +250.56 28.1 0.160 1904 1905 Perrine Гімалія
LXV Пандія
 
16.2 ≈ 3 ≈ 0.0014 11481000 +251.91 29.0 0.179 2017 2018 Шепард Гімалія
X Лісітея
 
11.2 42.2 ≈ 3.9 11700800 +259.20 27.2 0.117 1938 1938 Nicholson Гімалія
VII Елара
 
9.7 79.9 ≈ 27 11712300 +259.64 27.9 0.211 1905 1905 Perrine Гімалія
  S/2011 J 3 16.3 ≈ 3 ≈ 0.0014 11716800 +259.84 27.6 0.192 2011 2022 Шепард Гімалія
LIII Дія
 
16.1 ≈ 4 ≈ 0.0034 12260300 +278.21 29.0 0.232 2000 2001 Шепард та ін. Гімалія
  S/2018 J 4 16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 16328500 +427.63 50.2 0.177 2018 2023 Шепард Карпо
XLVI Карпо
 
16.2 ≈ 3 ≈ 0.0014 17042300 +456.29 53.2 0.416 2003 2003 Шепард Карпо
LXII Валетудо
 
17.0 ≈ 1 ≈ 0.000052 18694200 +527.61 34.5 0.217 2016 2018 Шепард Валетудо
XXXIV Евпоріє
 
16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 19265800 −550.69 145.7 0.148 2001 2002 Шепард та ін. Ананке
LV S/2003 J 18
 
16.4 ≈ 2 ≈ 0.00042 20336300 −598.12 145.3 0.090 2003 2003 Gladman Ананке
LX Евфеме
 
16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 20768600 −617.73 148.0 0.241 2003 2003 Шепард Ананке
  S/2021 J 3 17.2 ≈ 2 ≈ 0.00042 20776700 −618.33 147.9 0.239 2021 2023 Шепард Ананке
LII S/2010 J 2
 
17.4 ≈ 1 ≈ 0.000052 20793000 −618.84 148.1 0.248 2010 2011 Veillet Ананке
LIV S/2016 J 1
 
17.0 ≈ 1 ≈ 0.000052 20802600 −618.49 144.7 0.232 2016 2017 Шепард Ананке
XL Мнеме
 
16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 20821000 −620.07 148.0 0.247 2003 2003 Шепард & Gladman Ананке
XXXIII Еванте
 
16.4 ≈ 3 ≈ 0.0014 20827000 −620.44 148.0 0.239 2001 2002 Шепард та ін. Ананке
  S/2003 J 16
 
16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 20882600 −622.88 148.0 0.243 2003 2003 Gladman Ананке
XXII Гарпаліке
 
15.9 ≈ 4 ≈ 0.0034 20892100 −623.32 147.7 0.232 2000 2001 Шепард та ін. Ананке
XXXV Ортозіє
 
16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 20901000 −622.59 144.3 0.299 2001 2002 Шепард та ін. Ананке
XLV Геліке
 
16.0 ≈ 4 ≈ 0.0034 20915700 −626.33 154.4 0.153 2003 2003 Шепард Ананке
  S/2021 J 2 17.3 ≈ 1 ≈ 0.000052 20926600 −625.14 148.1 0.242 2021 2023 Шепард Ананке
XXVII Праксідіке
 
14.9 7 ≈ 0.018 20935400 −625.39 148.3 0.246 2000 2001 Шепард та ін. Ананке
LXIV S/2017 J 3
 
16.5 ≈ 2 ≈ 0.00042 20941000 −625.60 147.9 0.231 2017 2018 Шепард Ананке
  S/2021 J 1 17.3 ≈ 1 ≈ 0.000052 20954700 −627.14 150.5 0.228 2021 2023 Шепард Ананке
  S/2003 J 12
 
17.0 ≈ 1 ≈ 0.000052 20963100 −627.24 150.0 0.235 2003 2003 Шепард Ананке
LXVIII S/2017 J 7 16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 20964800 −626.56 147.3 0.233 2017 2018 Шепард Ананке
XLII Тельксіное 16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 20976000 −628.03 150.6 0.228 2003 2004 Шепард & Gladman et al. Ананке
XXIX Тіоне
 
15.8 ≈ 4 ≈ 0.0034 20978000 −627.18 147.5 0.233 2001 2002 Шепард та ін. Ананке
  S/2003 J 2
 
16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 20997700 −628.79 150.2 0.225 2003 2003 Шепард Ананке
XII Ананке
 
11.7 29.1 ≈ 1.3 21034500 −629.79 147.6 0.237 1951 1951 Nicholson Ананке
  S/2022 J 3 17.4 ≈ 1 ≈ 0.000052 21047700 −630.67 148.2 0.249 2022 2023 Шепард Ананке
XXIV Іокасте
 
15.5 ≈ 5 ≈ 0.0065 21066700 −631.59 148.8 0.227 2000 2001 Шепард та ін. Ананке
XXX Герміппе
 
15.5 ≈ 4 ≈ 0.0034 21108500 −633.90 150.2 0.219 2001 2002 Шепард та ін. Ананке
LXX S/2017 J 9 16.2 ≈ 3 ≈ 0.0014 21768700 −666.11 155.5 0.200 2017 2018 Шепард Ананке
LVIII Філофросіне 16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 22604600 −702.54 146.3 0.229 2003 2003 Шепард Пасіфе
  S/2016 J 3 16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 22719300 −713.64 164.6 0.251 2016 2023 Шепард Карме
  S/2022 J 1 17.0 ≈ 1 ≈ 0.000052 22725200 −738.33 164.5 0.257 2022 2023 Шепард Карме
XXXVIII Пазітеє
 
16.8 ≈ 2 ≈ 0.00042 22846700 −719.47 164.6 0.270 2001 2002 Шепард та ін. Карме
LXIX S/2017 J 8
 
17.1 ≈ 1 ≈ 0.000052 22849500 −719.76 164.8 0.255 2017 2018 Шепард Карме
  S/2021 J 6 17.3 ≈ 1 ≈ 0.000052 22870300 −720.97 164.9 0.271 2021 2023 Шепард та ін. Карме
  S/2003 J 24 16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 22887400 −721.60 164.5 0.259 2003 2021 Шепард та ін. Карме
XXXII Еврідоме
 
16.2 ≈ 3 ≈ 0.0014 22899000 −717.31 149.1 0.294 2001 2002 Шепард та ін. Пасіфе
LVI S/2011 J 2 16.8 ≈ 1 ≈ 0.000052 22909200 −718.32 151.9 0.355 2011 2012 Шепард Пасіфе
  S/2003 J 4
 
16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 22926500 −718.10 148.2 0.328 2003 2003 Шепард Пасіфе
XXI Халдене
 
16.0 ≈ 4 ≈ 0.0034 22930500 −723.71 164.7 0.265 2000 2001 Шепард та ін. Карме
LXIII S/2017 J 2
 
16.4 ≈ 2 ≈ 0.00042 22953200 −724.71 164.5 0.272 2017 2018 Шепард Карме
XXVI Ісоное
 
16.0 ≈ 4 ≈ 0.0034 22981300 −726.27 164.8 0.249 2000 2001 Шепард та ін. Карме
  S/2022 J 2 17.6 ≈ 1 ≈ 0.000052 23013800 −781.56 164.7 0.265 2022 2023 Шепард Карме
  S/2021 J 4 17.4 ≈ 1 ≈ 0.000052 23019700 −728.28 164.6 0.265 2021 2023 Шепард Карме
XLIV Калліхоре 16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 23021800 −728.26 164.8 0.252 2003 2003 Шепард Карме
XXV Еріноме
 
16.0 ≈ 3 ≈ 0.0014 23032900 −728.48 164.4 0.276 2000 2001 Шепард та ін. Карме
XXXVII Кале
 
16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 23052600 −729.64 164.6 0.262 2001 2002 Шепард та ін. Карме
LVII Ейрене 15.8 ≈ 4 ≈ 0.0034 23055800 −729.84 164.6 0.258 2003 2003 Шепард Карме
XXXI Етне
 
16.0 ≈ 3 ≈ 0.0014 23064400 −730.10 164.6 0.277 2001 2002 Шепард та ін. Карме
XLVII Евкеладе
 
16.0 ≈ 4 ≈ 0.0034 23067400 −730.30 164.6 0.277 2003 2003 Шепард Карме
XLIII Архе
 
16.2 ≈ 3 ≈ 0.0014 23097800 −731.88 164.6 0.261 2002 2002 Шепард Карме
XX Тайгете
 
15.6 ≈ 5 ≈ 0.0065 23108000 −732.45 164.7 0.253 2000 2001 Шепард та ін. Карме
  S/2016 J 4 17.3 ≈ 1 ≈ 0.000052 23113800 −727.01 147.1 0.294 2016 2023 Шепард Пасіфе
LXXII S/2011 J 1 16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 23124500 −733.21 164.6 0.271 2011 2012 Шепард Карме
XI Карме
 
10.6 46.7 ≈ 5.3 23144400 −734.19 164.6 0.256 1938 1938 Nicholson Карме
L Герсе 16.5 ≈ 2 ≈ 0.00042 23150500 −734.52 164.4 0.262 2003 2003 Gladman et al. Карме
LXI S/2003 J 19 16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 23156400 −734.78 164.7 0.265 2003 2003 Gladman Карме
LI S/2010 J 1
 
16.5 ≈ 2 ≈ 0.00042 23189800 −736.51 164.5 0.252 2010 2011 Jacobson et al. Карме
  S/2003 J 9
 
16.9 ≈ 1 ≈ 0.000052 23199400 −736.86 164.8 0.263 2003 2003 Шепард Карме
LXVI S/2017 J 5 16.5 ≈ 2 ≈ 0.00042 23206200 −737.28 164.8 0.257 2017 2018 Шепард Карме
LXVII S/2017 J 6 16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 23245300 −733.99 149.7 0.336 2017 2018 Шепард Пасіфе
XXIII Каліке
 
15.4 6.9 ≈ 0.017 23302600 −742.02 164.8 0.260 2000 2001 Шепард та ін. Карме
XXXIX Гегемоне 15.9 ≈ 3 ≈ 0.0014 23348700 −739.81 152.6 0.358 2003 2003 Шепард Пасіфе
  S/2018 J 3 17.3 ≈ 1 ≈ 0.000052 23400300 −747.02 164.9 0.268 2018 2023 Шепард Карме
  S/2021 J 5 16.8 ≈ 2 ≈ 0.00042 23414600 −747.74 164.9 0.272 2021 2023 Шепард та ін. Карме
VIII Пасіфе
 
10.1 57.8 ≈ 10 23468200 −743.61 148.4 0.412 1908 1908 Melotte Пасіфе
XXXVI Спонде
 
16.7 ≈ 2 ≈ 0.00042 23543300 −748.29 149.3 0.322 2001 2002 Шепард та ін. Пасіфе
  S/2003 J 10
 
16.9 ≈ 2 ≈ 0.00042 23576300 −755.43 164.4 0.264 2003 2003 Шепард Карме
XIX Мегакліте
 
15.0 ≈ 5 ≈ 0.0065 23644600 −752.86 149.8 0.421 2000 2001 Шепард та ін. Пасіфе
XLVIII Кіллене 16.3 ≈ 2 ≈ 0.00042 23654700 −751.97 146.8 0.419 2003 2003 Шепард Пасіфе
IX Сінопе
 
11.1 35 ≈ 2.2 23683900 −758.85 157.3 0.264 1914 1914 Nicholson Пасіфе
LIX S/2017 J 1
 
16.8 ≈ 2 ≈ 0.00042 23744800 −756.41 145.8 0.328 2017 2017 Шепард Пасіфе
XLI Аойде 15.6 ≈ 4 ≈ 0.0034 23778200 −761.42 155.7 0.436 2003 2003 Шепард Пасіфе
XXVIII Автоное
 
15.5 ≈ 4 ≈ 0.0034 23792500 −761.00 150.8 0.330 2001 2002 Шепард та ін. Пасіфе
XVII Калліррое
 
14.0 9.6 ≈ 0.046 23795500 −758.87 145.1 0.297 1999 2000 Scotti et al. Пасіфе
  S/2003 J 23
 
16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 23829300 −760.00 144.7 0.313 2003 2004 Шепард Пасіфе
XLIX Коре
 
16.6 ≈ 2 ≈ 0.00042 24205200 −776.76 141.5 0.328 2003 2003 Шепард Пасіфе

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Маса Юпітера 1.8986× 1027 кг / Маса Супутників Юпітера (англ.) 3.93× 1023 кг = 4,828

Посилання ред.

Коментарі ред.

  1. The most-recently announced moons of Jupiter are S/2022 J 1, S/2022 J 2, and S/2022 J 3, published in MPECs 2023-D44 to 2023-D46.[2] These add three more to the previous count of 92 from January 2023, bringing the total up to 95.[3]
  2. For comparison, the area of a sphere with diameter 250 km is about the area of Senegal and comparable to the area of Belarus, Syria and Uruguay. The area of a sphere with a diameter of 5 km is about the area of Guernsey and somewhat more than the area of San Marino. (But note that these smaller moons are not spherical.)
  3. Label refers to the Roman numeral attributed to each moon in order of their naming.
  4. Diameters with multiple entries such as "60 × 40 × 34" reflect that the body is not a perfect spheroid and that each of its dimensions has been measured well enough.
  5. The only satellites with measured masses are Amalthea, Himalia, and the four Galilean moons. The masses of the inner satellites are estimated by assuming a density similar to Amalthea's (0.86 г/см3), while the rest of the irregular satellites are estimated by assuming a spherical volume and a density of 1 г/см3.
  6. Periods with negative values are retrograde.
  7. "?" refers to group assignments that are not considered sure yet.

Джерела ред.

  1. а б в Planetary Satellite Discovery Circumstances. JPL Solar System Dynamics. NASA. 15 November 2021. Архів оригіналу за 27 September 2021. Процитовано 7 January 2022. 
  2. MPEC 2023-D46 : S/2022 J 3. Minor Planet Electronic Circulars. Minor Planet Center. 22 February 2023. Архів оригіналу за 5 March 2023. Процитовано 22 February 2023. 
  3. Hecht, Jeff (31 January 2023). Astronomers Find a Dozen More Moons for Jupiter. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 31 January 2023. Процитовано 1 February 2023. 
  4. а б в г д Sheppard, Scott S. Moons of Jupiter. Earth & Planets Laboratory. Carnegie Institution for Science. Архів оригіналу за 24 April 2019. Процитовано 7 January 2023. 
  5. Ashton, Edward; Beaudoin, Matthew; Gladman, Brett (September 2020). The Population of Kilometer-scale Retrograde Jovian Irregular Moons. The Planetary Science Journal. 1 (2): 52. arXiv:2009.03382. Bibcode:2020PSJ.....1...52A. doi:10.3847/PSJ/abad95. S2CID 221534456. 
  6. а б в г д Canup, Robert M.; Ward, William R. (2009). Origin of Europa and the Galilean Satellites. Europa. University of Arizona Press (in press). arXiv:0812.4995. Bibcode:2009euro.book...59C. 
  7. Alibert, Y.; Mousis, O.; Benz, W. (2005). Modeling the Jovian subnebula I. Thermodynamic conditions and migration of proto-satellites. Astronomy & Astrophysics. 439 (3): 1205–13. arXiv:astro-ph/0505367. Bibcode:2005A&A...439.1205A. doi:10.1051/0004-6361:20052841. S2CID 2260100. 
  8. а б Chown, Marcus (7 March 2009). Cannibalistic Jupiter ate its early moons. New Scientist. Архів оригіналу за 23 March 2009. Процитовано 18 March 2009. 
  9. Lari, Giacomo; Saillenfest, Melaine; Fenucci, Marco (2020). Long-term evolution of the Galilean satellites: the capture of Callisto into resonance. Astronomy & Astrophysics. 639: A40. arXiv:2001.01106. Bibcode:2020A&A...639A..40L. doi:10.1051/0004-6361/202037445. S2CID 209862163. Архів оригіналу за 11 June 2022. Процитовано 1 August 2022. 
  10. Jewitt, David; Haghighipour, Nader (September 2007). Irregular Satellites of the Planets: Products of Capture in the Early Solar System. Annual Review of Astronomy & Astrophysics. 45 (1): 261–295. arXiv:astro-ph/0703059. Bibcode:2007ARA&A..45..261J. doi:10.1146/annurev.astro.44.051905.092459. S2CID 13282788. Архів оригіналу за 25 February 2014. Процитовано 8 January 2023. 
  11. Van Helden, Albert (March 1974). The Telescope in the Seventeenth Century. Isis (The University of Chicago Press on behalf of The History of Science Society). 65 (1): 38–58. doi:10.1086/351216. 
  12. Sheppard, Scott (16 липня 2018). A DOZEN NEW MOONS OF JUPITER DISCOVERED, INCLUDING ONE “ODDBALL”. Carnegie science (Англійською). Архів оригіналу за 17 липня 2018. 
  13. а б Marazzini, C. (2005). The names of the satellites of Jupiter: from Galileo to Simon Marius. Lettere Italiane (італ.). 57 (3): 391–407. 
  14. Marazzini, Claudio (2005). I nomi dei satelliti di Giove: da Galileo a Simon Marius (The names of the satellites of Jupiter: from Galileo to Simon Marius). Lettere Italiane. 57 (3): 391–407. 
  15. Nicholson, Seth Barnes (April 1939). The Satellites of Jupiter. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 51 (300): 85–94. Bibcode:1939PASP...51...85N. doi:10.1086/125010. 
  16. Owen, Tobias (September 1976). Jovian Satellite Nomenclature. Icarus. 29 (1): 159–163. Bibcode:1976Icar...29..159O. doi:10.1016/0019-1035(76)90113-5. 
  17. а б в г Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. IAU Working Group for Planetary System Nomenclature. Архів оригіналу за 21 August 2014. Процитовано 22 January 2023. 
  18. Sagan, Carl (April 1976). On Solar System Nomenclature. Icarus. 27 (4): 575–576. Bibcode:1976Icar...27..575S. doi:10.1016/0019-1035(76)90175-5. 
  19. Payne-Gaposchkin, Cecilia; Haramundanis, Katherine (1970). Introduction to Astronomy. Englewood Cliffs, N.J.: Prentice-Hall. ISBN 0-13-478107-4. 
  20. а б Marsden, Brian G. (3 October 1975). Satellites of Jupiter. IAU Circular. 2846. Архів оригіналу за 22 February 2014. Процитовано 8 January 2011. 
  21. Nicholson, P. D.; Cuk, M.; Sheppard, S. S.; Nesvorny, D.; Johnson, T. V. (2008). Irregular Satellites of the Giant Planets. У Barucci, M. A.; Boehnhardt, H.; Cruikshank, D. P.; Morbidelli, A. (ред.). The Solar System Beyond Neptune. с. 411–424. Bibcode:2008ssbn.book..411N. ISBN 9780816527557. S2CID 32512508. Процитовано 7 January 2023.  {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
  22. IAU Rules and Conventions. Working Group for Planetary System Nomenclature. U.S. Geological Survey. Архів оригіналу за 13 April 2020. Процитовано 10 September 2020. 
  23. Anderson, J.D.; Johnson, T.V.; Shubert, G.; et al. (2005). Amalthea’s Density Is Less Than That of Water. Science. 308 (5726): 1291–1293. doi:10.1126/science.1110422. PMID 15919987. Архів оригіналу за 28 червня 2007. Процитовано 13 листопада 2010. 
  24. Burns, J.A.; Simonelli, D. P.; Showalter, M.R. та ін. (2004). Jupiter’s Ring-Moon System. У Bagenal, F.; Dowling, T.E.; McKinnon, W.B. (ред.). Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press.  {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  25. Burns, J. A.; Showalter, M. R.; Hamilton, D. P. та ін. (1999). The Formation of Jupiter's Faint Rings. Science. 284 (5417): 1146–1150. doi:10.1126/science.284.5417.1146. PMID 10325220.  {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  26. Canup, Robin M.; Ward, William R. (2002). Formation of the Galilean Satellites: Conditions of Accretion (pdf). The Astronomical Journal. 124: 3404–3423. doi:10.1086/344684. Архів оригіналу за 15 червня 2019. Процитовано 13 листопада 2010. 
  27. а б в Sheppard, Scott S. Jupiter's Known Satellites. Departament of Terrestrial Magnetism at Carniege Institution for science. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 28 серпня 2008. 
  28. а б в г Grav, Tommy; Holman, Matthew J.; Gladman, Brett J.; Aksnes, Kaare (November 2003). Photometric survey of the irregular satellites. Icarus. 166 (1): 33–45. arXiv:astro-ph/0301016. Bibcode:2003Icar..166...33G. doi:10.1016/j.icarus.2003.07.005. S2CID 7793999. 
  29. Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C.; Porco, Carolyn (2004). Jupiter's outer satellites and Trojans (pdf). У Fran Bagenal, Timothy E. Dowling, William B. McKinnon (ред.). Jupiter. The planet, satellites and magnetosphere. Т. 1. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 263–280. ISBN 0-521-81808-7. Архів оригіналу за 14 червня 2007. Процитовано 13 листопада 2010. 
  30. а б в г Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C. (5 травня 2003). An abundant population of small irregular satellites around Jupiter. Nature. 423 (6937): 261–263. doi:10.1038/nature01584. PMID 12748634. 
  31. Nesvorný, David; Beaugé, Cristian; Dones, Luke (March 2004). Collisional Origin of Families of Irregular Satellites. The Astronomical Journal. 127 (3): 1768–1783. Bibcode:2004AJ....127.1768N. doi:10.1086/382099. S2CID 27293848. Архів оригіналу за 9 October 2022. Процитовано 27 August 2008. 
  32. а б Brozović, Marina; Jacobson, Robert A. (March 2017). The Orbits of Jupiter's Irregular Satellites. The Astronomical Journal. 153 (4): 10. Bibcode:2017AJ....153..147B. doi:10.3847/1538-3881/aa5e4d. S2CID 125571053. 147. 
  33. а б в г д Planetary Satellite Mean Elements. JPL Solar System Dynamics. NASA. Архів оригіналу за 6 October 2021. Процитовано 28 March 2022.  Note: Orbital elements of regular satellites are with respect to the Laplace plane, while orbital elements of irregular satellites are with respect to the ecliptic.
  34. Natural Satellites Ephemeris Service. Minor Planet Center. Архів оригіналу за 4 October 2022. Процитовано 20 January 2023.  Selection of Objects → "All Jovian outer irregular satellites" → Check "I require Orbital Elements" → Get Information
  35. Planetary Satellite Physical Parameters. Jet Propulsion Laboratory. Архів оригіналу за 28 March 2022. Процитовано 28 March 2022. 
  36. а б в г Siedelmann P.K.; Abalakin V.K.; Bursa, M.; Davies, M.E.; de Bergh, C.; Lieske, J.H.; Obrest, J.; Simon, J.L.; Standish, E.M.; Stooke, P. ; Thomas, P.C. (2000). The Planets and Satellites 2000. IAU/IAG Working Group on Cartographic Coordinates and Rotational Elements of the Planets and Satellites. Архів оригіналу за 10 серпня 2011. Процитовано 31 серпня 2008. 

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Barnard1892", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Campbell1905", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Perrine1905", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Melotte1908", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Nicholson1914", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Nicholson1938", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Nicolson1951", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Kowal1975", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Marsden1975", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Synnott1980", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Callirrhoe", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Sheppard2003", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "UBC2003", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Sheppard-jup2003", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "UBC2012", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "CBET2734", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Carnegie2012", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Alexandersen2012", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Jacobson2012", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Pasachoff2015", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Jones2016", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Beatty2017", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Beatty2018", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Holler2018", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Sheppard2018", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "NOAO2018", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Schilling2020", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "MPEC-2021-V333", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Greenfieldboyce2023", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.