Вояджер-2
«Voyager-2» — активний автоматичний космічний зонд, запущений НАСА 20 серпня 1977 року в рамках програми «Вояджер» для досліджень дальніх планет Сонячної системи[1].
| Вояджер-2 | |
|---|---|
 «Вояджер-2» | |
| Основні параметри | |
| COSPAR ID | 1977-076A |
| Організація |
 США НАСА |
| Оператор | NASA/JPL |
| Тип апарата | дослідження дальніх планет Сонячної системи |
| Проліт | Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун |
| Дата запуску | 20 серпня 1977, 14:29:00 UTC |
| Ракета-носій | Titan IIIE / «Центавр» |
| Космодром |
США мис Канаверал |
| Тривалість польоту | в польоті 43 роки, 9 місяців, 20 днів |
| Технічні параметри | |
| Маса | 721,9 |
| Потужність | 420 Вт |
| Джерела живлення | радіоізотопний термоелектричний генератор |
| Час активного існування | приблизно 50 років |
| Вебсторінка | |
| Вебсторінка | http://voyager.jpl.nasa.gov/ |
Загальна характеристикаРедагувати
Вояджер-2 — перший і поки що єдиний космічний апарат, який досяг Урана та Нептуна.
Станом на червень 2015 року апарат був у робочому стані та знаходився на відстані 106,391 а. о. (16,215 млрд км) від Сонця.
Станом на грудень 2018 року — вийшов за межі геліосфери у міжзоряний простір[2].
Вояджер-2 був розроблений у Лабораторії реактивного руху у місті Пасадена, штат Каліфорнія. Технічно космічний апарат був ідентичним Вояджеру-1, проте був запущений довшою траєкторією, яка дозволяла пролетіти біля Урана та Нептуна, використовуючи гравітаційний маневр при прольоті біля Сатурна 1981 та Урана 1986.
2 листопада 2019 року НАСА повідомило, що космічний апарат вийшов у міжзоряний простір і передав звідти перші дані. 4 листопада в журналі Nature Astronomy вийшли п'ять статей, кожна з яких описує результати з одного з п'яти приладів «Вояджера-2» — детектора магнітного поля, двох реєстраторів частинок у різних енергетичних діапазонах і двох приладів для вивчення плазми — газу, що складається з заряджених частинок[3][4][5].
Оскільки траєкторію літального апарата було відхилено так, аби при обльоті Нептуна в серпні 1989 року зонд пролетів й поруч із його супутником — Тритоном, він опинився далеко на південь відносно площини орбіти Землі. Тому можливість підтримувати зв'язок із ним залишилась лише в однієї радіостанції НАСА — у Канберрі, Австралія, обладнаної параболічною антеною діаметром 70 метрів[6].
В березні 2020 року на радіостанції було розпочато технічну модернізацію, а наприкінці жовтня того ж року фахівцям НАСА вдалось зв'язатись з апаратом «Вояджер-2». На той час він знаходився на відстані 125 астрономічних одиниць від Землі, а затримка сигналу сягала 17 годин[6].
Подальша доля апаратаРедагувати
- 2025—2030 — з «Вояджером-2» буде втрачено зв'язок.
- 8571 — «Вояджер-2» перебуватиме за 4 світлові роки від зорі Барнарда.
- 20319 — «Вояджер-2» пройде на відстані 3,5 світлового року від зірки Проксима Центавра.
ГалереяРедагувати
_flatten_crop.jpg)
.jpg)
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ VOYAGER: інформація про місію. NASA. 1989. Процитовано 3 березня 2018.(англ.)
- ↑ Вдруге в історії об'єкт, зроблений людиною, увійшов у міжзоряний простір
- ↑ Voyager 2 Illuminates Boundary of Interstellar Space
- ↑ «Вояджер-2» прислал на Землю данные из межзвездного пространства
- ↑ Зонд «Вояджер-2» — другий створений людиною об'єкт, якому вдалося вийти за межі нашої системи
- ↑ а б Eric Berger (2020-11-03). NASA calls Voyager 2, and the spacecraft answers from interstellar space. Ars Technica.