Вояджер-2

космічний зонд НАСА, запущений 1977 року для дослідження газових гігантів Сонячної системи

«Voyager 2» — активний автоматичний космічний зонд, запущений НАСА 20 серпня 1977 року в рамках програми «Вояджер» для досліджень дальніх планет Сонячної системи[1].

Вояджер 2
Voyager probe.jpg
«Вояджер 2»
Основні параметри
COSPAR ID 1977-076A
Організація США США НАСА
Оператор NASA/JPL
Тип апарата дослідження дальніх планет Сонячної системи
Проліт Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун
Дата запуску 20 серпня 1977, 14:29:00 UTC
Ракета-носій Titan IIIE / «Центавр»
Космодром США США мис Канаверал
Тривалість польоту в польоті 44 роки, 10 місяців, 8 днів
Технічні параметри
Маса 721,9
Потужність 420 Вт
Джерела живлення радіоізотопний термоелектричний генератор
Час активного існування приблизно 50 років
Вебсторінка
Вебсторінка http://voyager.jpl.nasa.gov/

Загальна характеристикаРедагувати

"Вояджер 2"— перший і поки що єдиний космічний апарат, який досяг Урана та Нептуна.

Станом на червень 2015 року апарат був у робочому стані та знаходився на відстані 106,391 а. о. (16,215 млрд км) від Сонця.

Станом на грудень 2018 року — вийшов за межі геліосфери у міжзоряний простір[2].

Вояджер 2 був розроблений у Лабораторії реактивного руху у місті Пасадена, штат Каліфорнія. Технічно космічний апарат був ідентичним Вояджеру 1, проте був запущений довшою траєкторією, яка дозволяла пролетіти біля Урана та Нептуна, використовуючи гравітаційний маневр при прольоті біля Сатурна 1981 та Урана 1986.

2 листопада 2019 року НАСА повідомило, що космічний апарат вийшов у міжзоряний простір і передав звідти перші дані. 4 листопада в журналі Nature Astronomy вийшли п'ять статей, кожна з яких описує результати з одного з п'яти приладів «Вояджера 2» — детектора магнітного поля, двох реєстраторів частинок у різних енергетичних діапазонах і двох приладів для вивчення плазми — газу, що складається з заряджених частинок[3][4][5].

Оскільки траєкторію літального апарата було відхилено так, аби при обльоті Нептуна в серпні 1989 року зонд пролетів й поруч із його супутником — Тритоном, він опинився далеко на південь відносно площини орбіти Землі. Тому можливість підтримувати зв'язок із ним залишилась лише в однієї радіостанції НАСА — у Канберрі, Австралія, обладнаної параболічною антеною діаметром 70 метрів[6].

В березні 2020 року на радіостанції було розпочато технічну модернізацію, а наприкінці жовтня того ж року фахівцям НАСА вдалось зв'язатись з апаратом «Вояджер 2». На той час він пролітав на відстані 125 астрономічних одиниць від Землі, а затримка сигналу сягала 17 годин[6].

Подальша доля апаратаРедагувати

 
Траєкторія зонда

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. VOYAGER: інформація про місію. NASA. 1989. Архів оригіналу за 20 лютого 2017. Процитовано 3 березня 2018. (англ.)
  2. Вдруге в історії об'єкт, зроблений людиною, увійшов у міжзоряний простір. Архів оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2018. 
  3. Voyager 2 Illuminates Boundary of Interstellar Space. Архів оригіналу за 6 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019. 
  4. «Вояджер-2» прислал на Землю данные из межзвездного пространства. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019. 
  5. Зонд «Вояджер-2» — другий створений людиною об'єкт, якому вдалося вийти за межі нашої системи. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 7 листопада 2019. 
  6. а б Eric Berger (3 листопада 2020). NASA calls Voyager 2, and the spacecraft answers from interstellar space. Ars Technica. 

ПосиланняРедагувати