Вояджер-2

космічний зонд НАСА, запущений 1977 року для дослідження газових гігантів Сонячної системи

«Voyager-2» — активний автоматичний космічний зонд, запущений НАСА 20 серпня 1977 року в рамках програми «Вояджер» для досліджень дальніх планет Сонячної системи[1].

Вояджер-2
Voyager probe.jpg
«Вояджер-2»
Основні параметри
COSPAR ID 1977-076A
Організація США США НАСА
Оператор NASA/JPL
Тип апарата дослідження дальніх планет Сонячної системи
Проліт Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун
Дата запуску 20 серпня 1977, 14:29:00 UTC
Ракета-носій Titan IIIE / «Центавр»
Космодром США США мис Канаверал
Тривалість польоту в польоті 43 роки, 9 місяців, 20 днів
Технічні параметри
Маса 721,9
Потужність 420 Вт
Джерела живлення радіоізотопний термоелектричний генератор
Час активного існування приблизно 50 років
Вебсторінка
Вебсторінка http://voyager.jpl.nasa.gov/

Загальна характеристикаРедагувати

Вояджер-2 — перший і поки що єдиний космічний апарат, який досяг Урана та Нептуна.

Станом на червень 2015 року апарат був у робочому стані та знаходився на відстані 106,391 а. о. (16,215 млрд км) від Сонця.

Станом на грудень 2018 року — вийшов за межі геліосфери у міжзоряний простір[2].

Вояджер-2 був розроблений у Лабораторії реактивного руху у місті Пасадена, штат Каліфорнія. Технічно космічний апарат був ідентичним Вояджеру-1, проте був запущений довшою траєкторією, яка дозволяла пролетіти біля Урана та Нептуна, використовуючи гравітаційний маневр при прольоті біля Сатурна 1981 та Урана 1986.

2 листопада 2019 року НАСА повідомило, що космічний апарат вийшов у міжзоряний простір і передав звідти перші дані. 4 листопада в журналі Nature Astronomy вийшли п'ять статей, кожна з яких описує результати з одного з п'яти приладів «Вояджера-2» — детектора магнітного поля, двох реєстраторів частинок у різних енергетичних діапазонах і двох приладів для вивчення плазми — газу, що складається з заряджених частинок[3][4][5].

Оскільки траєкторію літального апарата було відхилено так, аби при обльоті Нептуна в серпні 1989 року зонд пролетів й поруч із його супутником — Тритоном, він опинився далеко на південь відносно площини орбіти Землі. Тому можливість підтримувати зв'язок із ним залишилась лише в однієї радіостанції НАСА — у Канберрі, Австралія, обладнаної параболічною антеною діаметром 70 метрів[6].

В березні 2020 року на радіостанції було розпочато технічну модернізацію, а наприкінці жовтня того ж року фахівцям НАСА вдалось зв'язатись з апаратом «Вояджер-2». На той час він знаходився на відстані 125 астрономічних одиниць від Землі, а затримка сигналу сягала 17 годин[6].

Подальша доля апаратаРедагувати

 
Траєкторія зонда
  • 20252030 — з «Вояджером-2» буде втрачено зв'язок.
  • 8571 — «Вояджер-2» перебуватиме за 4 світлові роки від зорі Барнарда.
  • 20319 — «Вояджер-2» пройде на відстані 3,5 світлового року від зірки Проксима Центавра.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати