Стилофо́р (від дав.-гр. στῦλος і φέρω) — архітектурний елемент, скульптура у нижній частині колони, що спирається на стилобат або спеціальний п'єдестал[1]. У верхній частині стилофора розташована площадка, на яку спирається колона. Форма і розмір стилофора можуть варіюватися залежно від архітектурного стилю і функціонального призначення будівлі, стилофор може виконувати роль бази колони або доповнювати її. Використання стилофорів допомагає забезпечити стійкість колон і розподілити їх масу на більшу площу. Стилофори використовувалися в архітектурі романських і готичних церков[2], у тому числі в оформленні протирів. Скульптурним зображенням стилофора може бути людина або тварина — реальна або уявна, — лев, грифон тощо.[3]

Стилофорний лев біля входу до собору Модени

Назва терміна походить із грецької мови: «stilos» від дав.-гр. στῦλος означає «стовп» або «колона», а «phero» від дав.-гр. φέρω означає «носити» або «підтримувати».

Стилофорні леви

ред.
 
Стилофори в Пістої у церкві Сант-Андреа
 
Стилофори біля Кремонського собору

Особливо часто як скульптурний елемент стилофор використовували скульптури левів, розташовані біля входу до романських і готичних храмів.

Лев має полівалентне символічне значення, як символічний страж, оскільки він є твариною, що вбиває, пожирає своїх жертв і передає їм частину своєї сили. Жертви проходять через смерть до нового життя, метаморфозу, долаючи межу між життям і смертю; тому лев є застереженням, попередженням про цей перехід і розрив між двома різними сферами — святим і мирським[4]. У середньовічній іконографії лев також є символом Божої справедливості[5]. Одночасно милосердний і непримиренний, лев став у романській іконографії алегорією Христа-судді, люблячого добрих і непохитного до злих. Лев, що тримає в лапах ягня, лань, птицю або людську фігуру як знак верховенства і одночасно захисту, також часто зустрічається у невеликих романських портиках — протирах, особливо в Італії та Провансі, як і на кафедрах XIII і XIV століть (у баптистерії Пізи та Сієнському соборі, роботи Нікола Пізано, у церкві Сант-Андреа в Пістої і в Пізанському соборі) — це метафора Христа, що захищає вірних[6].

Лев у християнстві — символ «лат. Fortitudo» або «моральної твердості», стійкості у вірі та здатності долати випробування і спокуси. У контексті християнської етики та доктрини «Fortitudo», лев — це символ, що дозволяє вірянам долати труднощі та спокуси, а також залишатися вірними своїм принципам і переконанням. Лев, розташований біля входу до церкви, також символізує силу, що охороняє святе місце[6].

Згідно зі середньовічними бестіаріями, лев також є символом Христа. В Одкровенні Іоанна Богослова Христос названий «левом з коліна Іудиного»[7].

Як символ, лев є древнім зооморфним мотивом, що займає особливо помітне місце в середньовічній архітектурі. Емблематичний для святого Марка Євангеліста, лев в апокаліптичному баченні Іоанна[7], з'являється поруч із престолом Христа, у лівому нижньому куті, на боці обраних у день Страшного суду, і єдиний, крім Агнця, удостоєний привілею відкрити книгу та зняти сім печаток. Спутник святого Єроніма, згідно з агіографічною традицією, лев також є ритуальною твариною, що милосердно забезпечує поховання в пустелі святого Антонія Абата та святої Марії Єгипетської. У християнській іконографії лев набув семантичних значень, іноді суперечливих, через постійні коливання між позитивними та негативними значеннями, між добром і злом[6].

Галерея

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Collection de l'École française de Rome. (1992). Italia: École française de Rome. 1992, P. 16(фр.)
  2. Stiloforo Dizzionari, la Repubblica(італ.)
  3. Stilòforo Enciclopedia Treccani(італ.)
  4. Mauro Zanchi La basilica di Santa Maria Maggiore, Ferrari Grafiche, 2003, ISBN 9788887489644(італ.)
  5. M.G. Chiappori Leone Enciclopedia dell' Arte Medievale (1996)(італ.)
  6. а б в M.G. Chiappori Leone Enciclopedia Treccani(італ.)
  7. а б Одкровення святого Іоанна Богослова - 5:5