Вікіпедія

Станіслав Денгофф

Станіслав Ернест фон Денгофф (пол. Stanisław Ernest Denhoff; біля 1673, Берент — 2 серпня 1728, Гданськ) — литовський державний і військовий діяч, польний гетьман литовський (1709–1728), воєвода полоцький (1722–1728), староста новокорчинський, калуський, косцежинський, любоченський, мозирський, латовицький, лудзенський, жидеканський, маршалок сеймів 1710, 1712 і 1713 років. Маршалок Сандомирської конфедерації.

Станіслав Денгофф
Народився 7 вересня 1679(1679-09-07) або 1673[1]
Косьцежина, Косьцерський повіт, Поморське воєводство, Республіка Польща
Помер 2 серпня 1728(1728-08-02)[1][2]
Гданськ, Поморське воєводство, Великопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита
Поховання Ченстохова
Країна  Велике князівство Литовське
 Річ Посполита
Діяльність дипломат
Посада Полоцький воєвода[1], Мозирський старостаd, польний гетьман литовський[2], посол Сейму Речі Посполитої[d], Маршалок Сейму Речі Посполитої, Ловчий великий литовський[3][4], Мечник великий коронний[5], Новокорчинський старостаd, Q66200913?, калуський старостаd, Q66200986? і Q117151385?[6]
Рід Денгоффи
Батько Владислав Денгофф
Мати Joanna Konstancja Słuszczankad
У шлюбі з Марія Софія Сенявська[1]
Діти Констанція Санґушкоd
Нагороди
Орден Білого Орла

Життєпис ред.

 
Герб Вепр

Син поморського воєводи Владислава Денгоффа (1639—1683) і його дружини Констанції Слушки. Підтримав обрання королем Августа II Фрідріха (Сильного). З 1697 — ловчий великий литовський. Став маршалком створеної 20 травня 1704 промосковської та антишведської Сандомирської конфедерації. З 1704 по 1721 — великий коронний мечник.

Залишився вірним Августові II навіть після його зречення в 1706 році. У травні 1708 року завадив визнанню Станіслава Лещинського королем Польщі з боку Адама-Миколая Сенявського, впливового представника Сандомирської конфедерації. Завдяки цьому Август II зберіг деякий вплив у Польщі. Це призвело до того, що після повернення короля із Саксонії отримав у 1709 році булаву польного гетьмана литовського.

Брав участь у Полтавській битві на стороні царя московитів Петра. У 1717 році, незадоволений положеннями Німого сейму, які обмежували владу гетьманів, перейшов в антикоролівську опозицію. У 1721 став полоцьким воєводою.

Нагороджений Орденом Білого Орла[7].

Помер від сухот. Похований у Ченстоховській обителі.

Родина ред.

Одружувався два рази. У 1709 році першою дружиною стала Йоанна Денгофф (пом. після 1716) — дочка воєводи мальборкського Ернеста Денгоффа (1630—1693) та Зофії Ганни Олесницької. Від першого шлюбу мав дочку Констанцію (1716—1791), яка з 1731 року стала дружиною князя Януша Олександра Сангушка (пом. 1775) — великого мечника литовського і надвірного маршалка литовського.

30 липня 1724 року одружився вдруге — з Марією Зофією Сенявською (1699—1777), дочкою великого гетьмана коронного Адама Миколи Сенявського і Ельжбети з князів Любомирських. Тривалий час домагався її руки, вона неохоче ставилась до залицянь.[8] Під час весілля наречений влаштував пишний прийом у палаці латинських архієпископів у Львові (нині Площа Ринок, 9). На спеціальних щоглах горіли 600 смолоскипів, 400 ліхтарів. Дорога до будинку була позначена 6-ма вишками, заквітчаними світильниками. З вікон виставили чотири дощові труби, з яких протягом однієї години лилося угорське вино.[9]

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: 2018. — С. 240. — ISBN 978-83-65880-49-9
  2. ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 158.
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 239.
  4. ↑ St. Ptaszycki Dzieje rodów litewskich jako materyał do archeologii historycznéj // Ateneum: Pismo naukowe i literackie — 1887. — С. 530.
  5. ↑ Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. Gąsiorowski — Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 91. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  6. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. V, Ziemia połocka i województwo połockie XIV‒XVIII wiek / за ред. H. Lulewicz — Warszawa: 2018. — С. 253. — ISBN 978-83-65880-49-9
  7. ↑ Kawalerowie i statuty Orderu Orła Białego 1705—2008. — 2008. — S. 216. (пол.)
  8. ↑ Kałużniacki O. Denhoff Stanisław Ernest… — S. 117. (пол.)
  9. ↑ Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 70. — ISBN 966-603-048-9&.

Джерела ред.

  • Orest Marian Kałużniacki. Denhoff Stanisław Ernest // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1939—1946. — T. V. — S. 115—117. (пол.) reprint

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Денгофф&oldid=41914632