Станіслава Висоцька

польська акторка, режисерка, педагогиня

Станісла́ва Марі́я Висо́цька (Станіславська; дівоче прізвище — Дзенґелевська; пол. Wysocka Stanisława; Dzięgelewska; нар. 7 травня 1877(18770507), Варшава — пом. 17 січня 1941, Варшава) — польська актриса, режисерка і педагогиня.

Станіслава Висоцька
пол. Stanisława Wysocka
Stanisława Wysocka (-1901).jpg
Народилася 7 травня 1877(1877-05-07)
Варшава, Російська імперія[1][2]
Померла 17 січня 1941(1941-01-17)[1][2] (63 роки) або 1941[3]
Варшава, Генеральна губернія, Німеччина[1][2]
Поховання Раковицький цвинтар
Країна Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Діяльність акторка, театральна режисерка, кіноакторка
Знання мов польська
Заклад Театр Стефана Ярачаd
Жанр театр і кінематограф
У шлюбі з Гжегож Станіславський
Діти Яніна Висоцька-Охлевська
Нагороди
орден Відродження Польщі офіцерський хрест ордену Відродження Польщі Золоті академічні лаври
IMDb nm0944124

ЖиттєписРедагувати

Станіслава Марія Дзенґелевська народилась 7 травня 1877(18770507) року у Варшаві в родині літографа Юліана Дзенґелевського та його дружини Регіни Елеонори, уродженої Болдиковської.

Навчалась в державній гімназії та 1893—1894 років у класі дикції й декламації при Варшавському музичному товаристві, де її вчителями були Юзеф Котарбінський та Вінцентій Рапацький.

Дебютувала восени 1894 року в гастрольній групі в Сельдцях. Працювала в польській мандрівній трупі, яка гастролювала у Санкт-Петербурзі, Ризі, Москві.

До 1896 року виступала під псевдонімом Вільська.

1896 року вийшла заміж за актора Казімежа Висоцького. У 1898 році вона дебютувала у варшавському театрі, згодом виступала в садових театрах.

1900—1901 грала в польському театрі в Познані, а 1901—1911 — в муніципальному театрі в Кракові. В Кракові вона здобула репутацію однієї з найкращих актрис. Виступала також у польському театрі Львова.

Розлучившись з Казімежом Висоцьким, 1911 року вийшла заміж за лікаря Гжегожа Станіславського, брата художника Яна Станіславського, сина письменника, юриста і таємного радника Антонія-Роберта Станіславського, і переїхала до чоловіка в Київ.

Київський період діяльностіРедагувати

1911—1919 мешкала і працювала у Києві. Її донька Яніна, в майбутньому відома клавесиністка, в цей час навчалась в Київській консерваторії.

1911—1919 — актриса Польського театру під керівництвом Франтишека Рихловського[4] (з перервами).

Постійно мешкаючи в Києві, вона їздила на вистави в Краків, Варшаву, Лодзь (1912—1913, як режисер-постановник «Макбета»), Загреб (1913, 1914) та Львів.[5]

Станіслава була палкою прихильницею системи К. С. Станіславського, неодноразово зустрічалась з ним і вела переписку. Костянтин Сергійович також високо цінив її внесок у розвиток своєї системи стосовно польського театру.

1915—1917 — була організатором і керівником експериментального театру «Студія», де впроваджувала принципи К. С. Станіславського.

1919 — організувала і керувала Польським молодим театром.

Водночас викладала в театрі «Студія», Театральній академії (1919), Драматичній консерваторії.

В театрі «Студія» грав та виконував обов'язки літературного керівника Ярослав Івашкевич, згодом відомий польський письменник, а на той час — студент Університету св. Володимира. Театр працював за адресами: Хрещатик, 7 і Круглоуніверситетська, 12.

У Києві була відома як Станіслава Юліанівна Станіславська.

1914—1919 років разом з чоловіком і донькою Яніною Висоцькою проживала у Києві за адресою: вул. Столипінська, буд. 43 (нині — вул. Олеся Гончара).[6]

Її чоловік Гжегож Станіславський, крім своєї роботи лікаря, під псевдонімом Равич розробляв костюми та декорації для театру «Студія».

Польський періодРедагувати

1920 року разом з чоловіком і донькою повернулась до Варшави.

Г. А. Станіславський працював там у військовому шпиталі. 28 вересня 1921 року він помер від туберкульозу і був похований на Повонзківському цвинтарі.

Станіслава 1921 року керувала драматичним відділенням Варшавської консерваторії.[7]

Одночасно до 1922 року грала у Варшавському театрі Розмаїтості[pl].

Згодом виступала в різних містах Польщі[8].

Повернувшись до Варшави, працює там до початку Другої світової війни.

1934 — викладає в Державному інституті театрального мистецтва, де дає уроки до кінця свого життя[8].

1935 року нагороджена Золотим академічним лавром Польської академії літератури.

Станіслава Марія Висоцька померла 17 січня 1941 року у Варшаві[7]. Похована на Раковицькому цвинтарі[9]

Ролі в театріРедагувати

  • Балладіна, Електра, Гамлет (однойменні драми Ю. Словацького, Г. фон Гофманнсталя, В. Шекспіра);
  • Фру Альвінґ («Привиди» Г. Ібсена).

Ролі в кіно[10]Редагувати

  • 1939 — Над Неманом[11] — Марта Корчинська[12]
  • 1939 — Волоцюги — баронеса фон Дорн
  • 1939 — Про що не говорять… — Романова
  • 1939 — Чорні діаманти — мати Навратова
  • 1938 — Геєнна — Ксенобія, няня принца
  • 1938 — Кордон — Цецілія Колиховська
  • 1938 — Друга молодість — бабуся Єжи
  • 1938 — Люди Вісли — Матияска
  • 1938 — Жінки над прірвою — Кваснєвська, мати Полі
  • 1938 — Вереск — бабуся
  • 1938 — Дівчина шукає кохання — мати Замейська
  • 1937 — Дівчата з Новолипок — Моссаківська
  • 1936 — Прокажена — Герцогиня Підгорецька
  • 1935 — Його світлість шофер — Графиня Боратинська-Пельзович
  • 1929 — Сильна людина[13] — бабуся Білецького
  • 1929 — Над снігами — Рудомська

ВиставиРедагувати

  • «Цвіркун на печі» за Ч. Діккенсом (1916)
  • «Росмерсгольм» Г. Ібсена (1917)
  • «Визволення» С. Виспянського (1918)
  • «Балладіна» Ю. Словацького (1915)
  • «Сестра Беатриса» М. Метерлінка
  • «Привиди» Г. Ібсена
  • «Сід» П. Корнеля

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Freebase Data DumpsGoogle.
  2. а б в KinoPoisk — 2003.
  3. Czech National Authority Database
  4. Рихловський Франтишек (Rychłowski Franciszek, 1878—1949) — польський театральний діяч
  5. Zofia Nałkowska. Dzienniki, Vol. 4, Part 1. — Czytelnik, 1975. — P. 47
  6. Гончара Олеся, 43 // Интересный Киев
  7. а б Высоцкая — Велика радянська енциклопедія
  8. а б Teatr w Polsce (pl). Процитовано 2020-05-12. 
  9. Karolina Grodziska. Zaduszne ścieżki-przewodnik po Cmentarzu Rakowickim. — Kraków: Towarzystwo Miłośników Historii i Zabytków Krakowa, 2003. — С. 140(пол.)
  10. Станіслава Висоцька // Кіноріум ua.kinorium.com
  11. Плівки щойно знятого фільму втрачено у вересні 1939 під час бомбардувань Варшави // Tadeusz Wiącek. Życie w kinie 1948—2005. — Oficyna Wydawnicza «STON 2», 2005. — С. 273(пол.)
  12. Barbara Mruklik. Wierność sobieakademiapolskiegofilmu.pl(пол.)
  13. Фільм за однойменною повістю Станіслава Пшибишевського (1912)

ЛітератураРедагувати

ДжерелаРедагувати