Стефанов Олег Дмитрович

Олег Стефан
Ім'я при народженні	Олег Дмитрович Стефанов
Народився	28 лютого 1965 (59 років); Кілія, Одеська область, Українська РСР
Громадянство	Україна
Діяльність	актор
Alma mater	Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського
Заклад	ЛНУ ім. І. Франка
Роки активності	1987 — тепер. час
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стефанов.

Оле́г Дми́трович Стефа́нов (театральний псевдонім — Олег Стефан; нар. 28 лютого 1965, Кілія, Одеська область) — український актор, педагог, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006), Заслужений артист України (2019).

Життєпис ред.

Закінчив Харківський державний інститут мистецтв імені Івана Котляревського у 1989 році (курс Олександра Біляцького).

У 1987—1990 та 1991—1996 працював у Харківському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

У 1995—1996 роках викладав у Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського. Виставу «Мина Мазайло», дипломну роботу в інституті, побачив Володимир Кучинський, та запросив долучитися до щойно організованої Театр-студії, який в подальшому став Львівським академічним театром ім. Леся Курбаса^[1]. У період 1990—1991 та з 1996-2019 — Олег Стефан є актором цього театру. У 1998—1999 роках викладає у студії при театрі ім. Леся Курбаса.

У липні 1991 року в рамках проекту «Слов'янський пілігрим» проходив стажування у Workcenter of Jerzy Grotowski (Понтедера, Італія).

У 2005—2009 роках — доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка. З 2012 по 2017 роки — художній керівник курсу акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.

З сезону 2019/2020 — актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.^[2]

Багаторазовий учасник міжнародних театральних фестивалів в Україні, Італії, Молдові, Македонії, Румунії, Польщі, Німеччині, Єгипті.

Доробок ред.

Ролі у театрі ред.

Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка

Олександр («Зірки на ранковому небі» О. Галіна, 1988 р.);
Мокій, Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1989 р.);
Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького, 1992 р.);
Бонавентура («Гроші» І. Карпенка-Карого, 1993 р.);
Мефісто, Пан Блаке («Сни Крістіана» за Г. К. Андерсеном, 1995 р.);
Тузенбах («Три сестри» А. Чехова, 1996 р.);
Родіон («Пригвожденні» В. Винниченка, 1996 р.).

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса

Хуса, Юда («Апокрифи» за Лесею Українкою, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
Трофимов («Садок вишневий» за А. Чеховим, 1996 р., реж. Володимир Кучинський);
Марко («Марко Проклятий, або Східна легенда» за поезіями В. Стуса, 2001 р., реж. Володимир Кучинський);
Сократ («Хвала Еросу» за Платоном, 2002 р., реж. Володимир Кучинський);
Дон Жуан («Дон Жуан» за Лесею Українкою 2002, р., реж. Володимир Кучинський);
Владімір («Чекаючи на Годо» за Семюелем Беккетом, 2006 р., реж. Олексій Кравчук).
Дядько Лев («Лісова пісня» за Лесею Українкою, 2011 р., реж. Андрій Приходько)
Сер Тобі «…П'єса Шекспіра „12 ніч“ зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…» за КЛІМом, 2014 р., реж. Євген Худзик).
Стальський «Перехресні стежки» за Іваном Франком, 2018 р., реж. Іван Уривський).

Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

2019, 14 жовтня — «Альбатроси» за п'єсою «З життя корисних копалин» Фредеріка Строппеля; реж. Стас Жирков — Мелвін / Самуїл
2019, 14 грудня — «Сімейний альбом / Album di Famiglia» М. Спіацці; реж. Маттео Сп'яцці (Італія) — Бабуся
2021, 25 вересня — «Батько» за однойменною п'єсою^[en] Флоріана Зеллера^[en]; реж. Стас Жирков^[3]^[4]
2021, 11 листопада — «Одіссею, повертайся додому» Павла Ар'є за мотивами історії про Одіссея; реж. Євген Корняг (Білорусь)^[5]
2023, 6 травня — «Намалюй мені літак» Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Михайло Урицький — Вернер фон Бреслау^[6]

Грав також в інших театрах

1999, 14 грудня — «Загадкові варіації» за однойменною п'єсою Еріка Еммануеля Шмітта; реж. Вадим Сікорський — Ерік Ларсен (Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької)^[7]
2015, 20 лютого — «Баба» за п'єсою «На початку і наприкінці часів» Павла Ар'є; реж. Олексій Кравчук — Баба Пріся (Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки)
2020, 24 вересня — «Мудак» Андрія Бондаренка (реж. Тетяна Губрій, Київський академічний театр «Золоті ворота»)^[8]^[9]

Фільмографія ред.

2013 — «Такі красиві люди» — Кирило
2017 — «Червоний» — Ворон, бойовик УПА
2019 — «Гуцулка Ксеня» — Іван Синиця, власник і директор готелю «Оселя Говерла»
2019 — «Захар Беркут» — Левко
2023 — «Мирний-21» — Сергій
2024 – «Моя війна і я»

Нагороди ред.

Лауреат міжнародної премії України імені Йосипа Гірняка (2001).
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка як актор у виставах за творами Платона, Г. Сковороди, В. Стуса у Львівському театрі ім. Леся Курбаса (2006)
Ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011)
Заслужений артист України (26 березня 2019) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і театрального мистецтва, значні творчі здобутки та високу професійну майстерність^[10]

Примітки ред.

↑ Ганна БЕШКЕНАДЗЕ та Галина ЛЮТІКОВА (16 грудня 2021). Діалог актора та драматурга. Олег Стефан і Павло Ар’є — про Львів, творчі пошуки та про крайні резонансні прем’єри у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (укр.). Г-та «День» №147-148. Процитовано 18 грудня 2021.
↑ Катерина СЛІПЧЕНКО (9 серпня 2019). Провідний львівський актор перейшов до Київського театру на лівому березі (укр.). «Захід». Процитовано 2019-8-11.
↑ Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (20 жовтня 2021). Вистава, що стікає сльозою по щоці. «Батько» Стаса Жиркова: пронизливо, зворушливо, чесно (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 25 жовтня 2021.
↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (2 жовтня 2021). Цукор до кави — вистава «Батько» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 7 вересня 2022.
↑ За ствердження та розвиток кращих традицій вітчизняного психологічного театру Олег СТЕФАН, провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра – унікальна спорідненість з курбасівським феноменом українського актора, як «розумного Арлєкіна» (укр.). «День». 24 грудня 2021. Процитовано 2022-1-04.
↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (9 травня 2023). Політ «Літачком» спокути (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 серпня 2023.
↑ Сергій ВИННИЧЕНКО (17 вересня 2020). Ерік-Емманюель Шмітт. Український зріз 2020 (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 грудня 2020.
↑ Богдана ОРЛЕАНОВА (25 вересня 2020). Эпидемия печали. Спектакль «MUDAK»: секс с деревьями и мрачное будущее в премьере «Золотых ворот» (рос.). «Yabl». Процитовано 2020-9-26.
↑ Ганна ТУРЛО (12 жовтня 2020). Еко-диктатура, або 50 років потому. У театрі «Золоті ворота» відбулася прем’єра з провокативною назвою «Мудак» (укр.). «День» №193. Процитовано 13 жовтня 2020.
↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №91/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (укр.). Процитовано 30 березня 2019.

Посилання ред.

[Актор_Драматург_День-1] Ганна БЕШКЕНАДЗЕ та Галина ЛЮТІКОВА (16 грудня 2021). Діалог актора та драматурга. Олег Стефан і Павло Ар’є — про Львів, творчі пошуки та про крайні резонансні прем’єри у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (укр.). Г-та «День» №147-148. Процитовано 18 грудня 2021.

[Лівий_берег-2] Катерина СЛІПЧЕНКО (9 серпня 2019). Провідний львівський актор перейшов до Київського театру на лівому березі (укр.). «Захід». Процитовано 2019-8-11.

[Батько_ТКК-3] Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (20 жовтня 2021). Вистава, що стікає сльозою по щоці. «Батько» Стаса Жиркова: пронизливо, зворушливо, чесно (укр.). «Театрально-концертний Київ». Процитовано 25 жовтня 2021.

[Риболовля_Батько-4] Сергій ВИННИЧЕНКО (2 жовтня 2021). Цукор до кави — вистава «Батько» (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 7 вересня 2022.

[Корона_Дня-5] За ствердження та розвиток кращих традицій вітчизняного психологічного театру Олег СТЕФАН, провідний актор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра – унікальна спорідненість з курбасівським феноменом українського актора, як «розумного Арлєкіна» (укр.). «День». 24 грудня 2021. Процитовано 2022-1-04.

[Риболовля_2023-6] Сергій ВИННИЧЕНКО (9 травня 2023). Політ «Літачком» спокути (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 серпня 2023.

[Загадкові_варіації_Риболовля-7] Сергій ВИННИЧЕНКО (17 вересня 2020). Ерік-Емманюель Шмітт. Український зріз 2020 (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 19 грудня 2020.

[Мудак_Yabl-8] Богдана ОРЛЕАНОВА (25 вересня 2020). Эпидемия печали. Спектакль «MUDAK»: секс с деревьями и мрачное будущее в премьере «Золотых ворот» (рос.). «Yabl». Процитовано 2020-9-26.

[Мудак_День-9] Ганна ТУРЛО (12 жовтня 2020). Еко-диктатура, або 50 років потому. У театрі «Золоті ворота» відбулася прем’єра з провокативною назвою «Мудак» (укр.). «День» №193. Процитовано 13 жовтня 2020.

[10] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №91/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (укр.). Процитовано 30 березня 2019.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]