Котюжани (село)

Котюжани́ — село в Україні, у Мурованокуриловецькій селищній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області.

село Котюжани
Палац
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Могилів-Подільський район
Громада	Мурованокуриловецька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA05080070230037507
Основні дані
Засноване	1450
Населення	995
Площа	3,034 км²
Густота населення	327,95 осіб/км²
Поштовий індекс	23440
Телефонний код	+380 4356
Географічні дані
Географічні координати	48°46′26″ пн. ш. 27°42′09″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	323 м
Водойми	Лядова
Місцева влада
Адреса ради	23400, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 45
Карта
Котюжани
Котюжани
Мапа
Котюжани у Вікісховищі

Географія

Розташоване поряд з трасою Муровані-Курилівці — Вінниця на берегах річки Лядови.

Історія

Село Котюжани, що є наступником міста Котюги зруйнованого монголо-татарами. Офіційна дата заснування села 1450 рік.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Мурованокуриловецької селищної громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Мурованокуриловецького району, селище увійшло до складу Могилів-Подільського району.

Палац у селі

Цікаві Котюжани колишнім палацом Євгенії Ценіної, в якому нині розміщений дитячий інтернат.

Палац Е.Ценіної поч. 20 ст.

У Котюжанах спочатку була одноповерхова садиба, яку побудували за попередніх власників маєтку Дєржків у 1885 році. У кінці 1880-х років місцеву садибу придбав відставний дійсний статський радник, помічник генерал-губернатора (якого в інтернет-виданнях згадують як царського генерала), син майора Іван Дмитрович Ценін (належав до поміщиків Рязанської губернії). Невідома точна дата смерті Івана Ценіна, ймовірно це сталось до 1909 року, як свідчать деякі архівні документи. У 1910 році, під час селянських заворушень, стару садибу спалили.

Вдова дійсного статського радника Євгенія Миколаївна Ценіна у 1912 році відбудовує спалений палац. У реєстрах архітектурних пам'яток палац фігурує під назвою «садиба Ценіної». Автором проєкту був відомий петербурзький архітектор Оскар Рудольфович Мунц. Ймовірно, перший поверх спаленої садиби залишився старим, а Мунц зробив лише надбудови другого поверху, інтер'єрні роботи та впорядкування фасадів. У путівнику «По восточному Подолью» Дмитро Малаков пише: «План залишився колишнім, але вигляд будинку знайшов нові риси, у повній відповідності зі стилем епохи. У центрі симетрично вирішеного фасаду на другому поверсі з'явилася ренесансна аркадна лоджія, завершена аттиком з декоративними вазами по краях. Такі ж вази фіксують кути і виступи будинку. У простінках — спарені лопатки, перебиті міжповерховим пояском; складні барочні наличники вікон на першому поверсі, ще більш вишукані з псевдобалкончиками — на другому; рельєфні вставки на міфологічні сюжети, ліпні тондо з ледь розрізнюваними за нашаруванням побілки пухкенькими купідонами. П-подібний план створив малюсінький курдокер з чашею фонтана. На фасаді — ліпні вставки з міфологічними сценами, ніша, де колись, можливо, розміщувалась скульптура. Інтер'єри цілком оновлені.

Варто віддати належне зодчому, який наймінімальнішими засобами надав будинку помпезний вигляд, якщо врахувати рівний майданчик забудови і низький цоколь. Спочатку будівлю пофарбували у два тони. Стилістично Котюжанський палац близький відомому Лівадійському палацу, побудованому в ті ж роки й у тім же стилі».

За радянських часів садиба була передана під дитячий інтернат, що власне і врятувало її від руйнування. Зберігся парк, який хоч і втратив багато зі своєї первісної краси, але все ще справляє дуже приємне враження. Збереглися декілька деталей оформлення парку, такі як камінний стіл.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Вікторія» є об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення.

Дмитро Малаков писав: «Старий фруктовий сад й обширний парк спускаються до Лядової. Місцевість цілковито казкова, неначе призначена для пейзажного парку. М'який скат переходить в байрак — крутий, урвищний, одягнений камінням й густим чагарником. Всюди б'ють джерела з дивної чистоти смачною водою. Над шумним водограєм височіє, спираючись на скелю, романтичний трирочний міст-віадук, з котрого видно каньйон, куди спадають води річки — притоки Лядови, здається ще глибшим, таємничішим — весь в зелені, цівках потічків, у невгамовному пташиному щебетанні».

Згадуваний Малаковим міст побудований на початку XX століття, за володіння маєтком подружжя Ценіних.

Крім садиби, парку та мосту в Котюжанах вартий уваги також місцевий будинок культури. Він перебудований зі споруди колишнього католицького костьолу.

Ще в селі є православна церква, вона відносно молода, хоча дзвіниця коло неї датується XIX століттям. Стара дерев'яна церква (1700 року) згоріла в 1980-х роках.

Населення

Населення становить 995 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,89%
російська	1,11%

Персоналії

• Коноваленко Тетяна Ігорівна (1984—2018) — поетеса, член Національної спілки письменників України
• Мельник Олег Петрович — почесний громадянин села, академік АН Вищої школи України
• Шалак Оксана Іванівна — поетеса, член Національної спілки письменників України, фольклористика, науковець, лауреат премії Михайла Коцюбинського, закінчила Котюжанівську школу.

Пам'ятки

• 
  Палац Є. Ценіної
• 
  Дзвіниця Миколаївської церкви XIX ст.
• 
  Свято-Миколаївська церква, 1990 р.

Література

• Котюжа́ни // Історія міст і сіл Української РСР : Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому). — Київ :Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 464.

Посилання

• Kotiużany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 492. (пол.)
• Котюжани [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
• Котюжани [Архівовано 13 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Котюжани [Архівовано 11 вересня 2009 у Wayback Machine.]