Вікіпедія

Список військових конфліктів (1500—1549)

стаття-список у проєкті Вікімедіа
Версія від 20:55, 11 листопада 2014, створена Миша историк (обговорення | внесок)
Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Миша историк (внесок, журнали) о 20:55 UTC (5065863 хвилини тому).
Назва конфлікту Початок Кінець Переможці Переможені Опис
Друга московсько-литовська війна 1500 1503 Викликана переходом ряду удільних литовсько-руських князів на службу до московського князя Івана ІІІ Великого. Є другою з російсько-литовських війн, які велися в XV-XVI століттях за західноруські землі. Союзником Московського князівства виступило Кримське ханство, тоді як на стороні Литви виступила Лівонська конфедерація. Війна закінчилася перемогою Московського князівства та підписанням Благовіщенського перемир'я, за яким до Москви відійшла близько третина всіх литовських володінь.
Війна за ландсхутський спадок 1503 1505 Баварсько-Мюнхенське герцогство Війна вибухнула між двома лініями роду Віттельсбахів про право на володіння землею колишнього Баварсько-Ландсхутського герцогства. В результаті переможене Баварсько-Ландхуське герцогство було поділене на територію, яка ввійшла до складу Баварсько-Мюнхенського герцогства, Пфальц-Нойбург та Нюрнберг.
Португало-мамлюкська війна 1505 1517 Португалія Війна почалася через прагнення Португалії, напередодні отримавшої колонії на території Індійського півострова, закріпитися в басейні Індійського океану. На боці Османської імперії та Єгипту вситупили індійські князівства Калікут, Гуджарат та Біджапур. В результаті перемоги Португаліїї значення Єгипту в Індійському океані помітно спало, до того він втратив у 1517 р. свою незалежність внаслідок короткочасної османо-мамлюкської війни 1516-1517 рр..
Третя московсько-литовська війна 1507 1508 Велике князівство Московське Велике князівство Литовське Причиною конфлікту було невдоволення правлячих кіл Литовської і Московської держав результатами попередньої війни. Приводом став конфлікт між литовською владою й князем М.Глинським, який для боротьби за поновлення своїх посад, відібраних у нього новим королем польским і великим князем литовським Сигізмундом I, запросив на допомогу московські війська. Основними подіями цієї війни були облога Мінська та Орші. В результаті, 8 жовтня 1508 р. в Москві було підписано «Вічний мир». Згідно з його умовами, Москва повертала Литві шість волостей, що були в останньої відібрані, і відпускала полонених, захоплених у цій та попередній війнах. Литва, у свою чергу, визнавала завоювання покійного князя московського Івана III Васильовича. Крім того, було домовлено, що ні Вільно, ні Москва не будуть вступати у військові союзи з Кримським ханством. Угода була ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом I у Вільно в січні 1509 року. Видати Литві князя М.Глинського і його спільників Василій III Іванович відмовився.
Війна Камбрейської ліги 1508 1516 1508-1510:

1510-1511:

1511-1513:

1513-1516:

1508-1510:

1510-1511:

1511-1513:

1513-1516:

Була складовою Італійських війн 1494-1559 рр. і третьою на їхньому рахунку. Оскільки після перших двох воєн Венеція, яка одержала після падіння Мілану значні території Ломбардії, Неаполя, ряд апулійських портів почала претендувати на гегемонію в Італії, що загрожувало інтересам не тільки Франції й Іспанії, але й інших італійських держав, у грудні 1508 р. була утворена антивенеціанська Камбрейська ліга, у яку ввійшли папа римський, «Священна Римська імперія», Франція, Іспанія; до неї приєдналися деякі італійські держави (Флоренція, Феррара, Мантуя й інші).

У квітні 1509 р. папа наклав на Венеціанську республіку інтердикт. Навесні 1509 р. Франція початинає воєнні дії проти Венеції, у короткий строк захоплює її ломбардські володіння, здобувши велику перемогу над венеціанцями 14 травня 1509 р. біля Аньяделло. Війська імператора в червні 1509 р. зайняли Верону, Виченцу, Падую (яку венеціанці незабаром зуміли відвоювати).

Венеції, однак, вдалося зруйнувати коаліцію: вона дійшла згоди з Іспанією (відмовившись від усяких претензій на Південь Італії) і з папою римським (повернувши захоплені нею раніше міста Романії). Ціною величезних зусиль Венеція повернула значну частину своїх володінь, але сили її виявилися підірваними; після війни з Камбрейською лігою венеціанська політика зводилася головним чином до відстоюванню цілісності своєї території.

Під егідою папи Юлія II утворилася нова, «Священна ліга» (жовтень 1511 р.) з метою вигнання з Італії французів. У союз із папою увійшли Венеція, Іспанія, Англія, швейцарські кантони. Ряд італійських держав виступив на стороні Франції (Модена, Феррара), Флоренція зберігала стійкий нейтралітет. Незважаючи на перемогу в бої біля Равени (11 квітня 1512 р.), французи, які понесли величезні втрати, змушені були протягом 1512 р. звільнити Ломбардію (чому сприяли також антифранцузькі повстання в ломбардських містах і Генуї); у Мілані була відновлена влада Сфорца, у Флоренції – Медичі.

У листопаді 1512 р. в «Священну лігу» вступив імператор Максиміліан I. Навесні 1513 р. Венеція, змінивши орієнтацію, уклала в Блуа договір із Францією про завоювання й розділ між ними Північної Італії. У травні 1513 р. на території Італії знову почалися воєнні дії. Наприкінці 1513 р. Франція підписала перемир'я з Іспанією, у серпні 1514 р. у Лондоні – мир з Англією. Вступивший в 1515 р. на французький престол Франциск I відновив Італійські війни.

Французькі війська, підтримані венеціанськими, розбили біля Мариньяно (13–14 вересня 1515 р.) швейцарських найманців Міланського герцога. Франція знову затвердилася в Мілані й Павії, а Венеція – у Бергамо й Бреше. У листопаді 1516 р. французький король підписав мир (який отримав назву вічного миру) зі швейцарськими кантонами. За Нуайонським миром (серпень 1516 р.), підписаному французьким і іспанським королями, були визнані права Франції на Мілан, Іспанії – на Неаполь.

Громадянська війна в Османській імперії 1509 1512 Коли батько, султан Баязид II, у питаннях престолонаслідування став надавати явну перевагу своєму синові Ахмеду, інший син, Селім, який був балканським намісником, збунтувався, і на чолі невеликого війська відважно рушив на Стамбул. Скоріш за все, він сподівався на підтримку заколотників у столиці, однак розрахунок не виправдався. В бою батько (що стояв на чолі величезної армії) легко здолав сина, і тому довелося сховатися у Криму, де його підтримував хан.

Проте інші сини Баязида II також вважали, що батько засидівся на троні. Тому розв'язали криваву міжусобицю. І тоді вперше у «родинні справи» втрутилися яничари. Вони зажадали султаном Селіма. Покинутий гвардійцями, а тому безсилий, 25 квітня 1512 року Баязид II добровільно зрікся престолу на його користь. Повернення втікача нагадувало тріумф. Новий султан відразу наказав стратити всіх родичів по чоловічій лінії, які могли б претендувати на престол, а через рік — отруїти батька). Саме за це Селім отримав прізвисько Грізний.

Повстання принца Анхуа 1510 1510 Династія Мін Принц Анхуа Повстання було спрямоване проти режиму імператора Чжу Хоучжао, проте в результаті було жорстоко придушене.
Повстання на острові Хвар 1510 1514
  • Венеціанська республіка ||* Жителі острова Хвар || Приводом для початку повстання була нелюдська поведінка місцевого чиновництва щодо місцевого населення, зокрема міста Хвар. Його очолив поважний у місті громадянин Матій Іваніч. Спочатку повстання мало успіх, венеціанці дотримувалися нейтралітету, оскільки були повністю зайняті війною Камбрейської ліги, проте все таки в кінці 1511 року, коли конфлікт міг перекинутися на територію всієї Далмації, венеціанці засилають на острів своїх агентів, які агітували припинити опір та видати Матія Іваніча в обмін на 400 дукатів. Однак ці дії не принесли успіху, і в 1514 р. на острові висаджується десант на чолі з адміралом Сімоном Капелло, який придушує повстання. Матію Іванічу вдалося втекти та покинути венеціанські володіння; останній раз його помічали у місті Вієста в Італії.
Португальське завоювання Гоа 1510 1510 Взяття Гоа відбулося в ході експедиції португальського адмірала Афонсу ді Албукеркі. Албукеркі мав наказ захопити лише Ормуз, Аден і Малакку, тому Гоа він завоював за особистою ініціативою. На той момент місто формально належало князям Декана, проте там стояла армія Юсуфа Аділь-Шаха - майбутнього засновника Біджапурського султанату. . Гарнізон міста в 1510 році налічував 400 солдат. На час завоювання міста Аділь-Шах був відсутній, а цим часом, 17 лютого, Албукеркі урочисто вступив в місто, жителі вручили йому ключі, і він призначив свого адмірала Антоніо де Норонья правителем міста. В Гоа було захоплено багато продовольства, озброєння, пороху та безліч кораблів. Згодом Аділь-Шах повернувся з армією в 60 000 чоловік і змусив португальського адмірала після тривалої облоги евакуювати свої сили 15 серпня. Отримавши підкріплення та маючи в своєму складі 34 кораблі, 1500 португальців та 300 малабарців, Албукеркі 25 листопада, в день Святої Катерини, захопив Гоа після жорстокого бою. Аділь-Шах знову був відсутній на той момент, що стало сприятливою обставиною для португальців.

Місто було взяте без наказу короля, проти цього рішення виступали португальські капітани та король Мануель I , однак рада ідальго затвердила завоювання. Перемога Албукеркі під Гоа мала надзвичайно важливе історичне значення і стало одним з головних досягнень в його кар'єрі. Він дав Португалії новий політичний і торговельний центр, показав індусам і мусульманам, що Португалія має намір облаштуватися на Малабарському березі як правляча сила . Битви за Гоа стали першими битвами європейців в Індії, вони відкрили епоху присутності європейської армії на Індостані.

Четверта московсько-литовська війна 1512 1522 У двох попередніх війнах Московському князівству так і не вдалося реалізувати ідею повернення собі всієї «давньоруської спадщини» — земель Смоленщини, Полоччини і Київщини. Не змирилося з результатами цих війн — втратою деяких своїх східних земель — і Велике князівство Литовське. Наприкінці 1512 р. між обома державами спалахнула нова війна. Приводом до неї стали литовсько-кримські переговори і напад кримців у травні 1512 р. на Верхнєокські князівства. Основні бойовими подіями цього конфлікту були битва під Оршею та облога Смоленська і Олочки. В результаті 2 вересня 1520 року в Москві було підписано перемир'я на півроку, а 25 грудня 1522 р. встановлено нове перемир'я на п'ять років. Згідно з ним Смоленськ залишився за московською стороною. Обміняти полонених великий князь московський Василій III Іванович відмовився.
Повстання Дєрдя Дожі 1514 1514
  • Угорські селяни на чолі з Дєрдєм Дожі
 Викликане наростанням кризових явищ в феодальному ладі країн Центральної Європи, який супроводжувався посиленням експлуатації безправних кріпаків при виснаженні можливостей подальшого екстенсивного економічного розвитку в умовах феодалізму. Приводом до єднання і згуртуванню широких селянських мас з'явилися відповідні заходи Угорського королівства і Папського престолу на експансію Османської імперії в Європі.
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад Приклад
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_військових_конфліктів_(1500—1549)&oldid=15123181