Вікіпедія

Майк Джексон

Версія від 16:39, 24 серпня 2014, створена Aleksandrit (обговорення | внесок) (продовження перекладу)

Генерал сер Майкл Девід «Майк» Джексон[1] (англ. Sir Michael David "Mike" Jackson; народився 21 березня 1944 року[2]) — відставний британський офіцер і один з найпомітніших генералів британської армії з ​​часів Другої світової війни[3]. Спочатку вступивши в 1963 році в Розвідувальний корпус, він перейшов у 1970 році у Парашутно-десантний полк, в якому відслужив два з трьох своїх чергувань в Північній Ірландії. У своє перше чергування він був присутнім в якості ад'ютанта при подіях Кривавої неділі (1972), коли солдати відкрили вогонь по протестуючим, убивши 13 осіб. У друге чергування він був командиром роти в період після засідки у Ворренпойнті (1979), коли британська армія понесла найбільш важкі втрати за період конфлікту в країні. У 1982 році Джексон був призначений на штабну посаду в Міністерстві оборони, а в 1984-му став командувачем 1-го батальйону Парашутно-десантного полку. Втретє він був відправлений до Північної Ірландії на початку 1990-х вже як командир бригади.

Майк Джексон
Mike Jackson
Генерал сер Майк Джексон під час виступу в червні 2009 року
Ім'я при народженніМайкл Девід Джексон
ПрізвиськоМачо Джако
Народження21 березня 1944(1944-03-21) (80 років)
Шеффілд (Велика Британія)
Країна Велика Британія
ПриналежністьВелика Британія Велика Британія
Вид збройних сил Британська армія
ОсвітаБірмінгемський університет, Королівська військова академія в Сандгерсті, Штабний коледж у Камберлі і Stamford Schoold
Роки служби1963–2006
ЗванняГенерал
Командування
Війни / битви
По відставціЛектор, консультант
Нагороди
CMNS: Майк Джексон у Вікісховищі

У 1994 році Джексон відслужив своє перше чергування на Балканах, де він командував багатонаціональною дивізією Сил втілення (ІФОР) НАТО. Після штабної роботи в Британії він був у 1997 році призначений командиром Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC) НАТО. Під час війни в Косово він разом з ARRC повернувся на Балкани, де він відмовився виконувати наказ американського генерала Веслі Кларка — свого безпосереднього начальника у ланцюзі командування НАТО — заблокувати злітно-посадочну смугу аеропорту в Приштині та ізолювати російський контингент, що був там розміщений. Як він заявив Кларку: «Я не збираюся через вас починати третю світову війну». Цей інцидент викликав багато суперечок, особливо в США, і приніс Джексону прізвисько «Мачо Джако» в британській бульварній пресі. Джексон встановив робочі відносини з російським генералом, що командував загоном в Приштині, подарувавши йому пляшку віскі і забезпечивши росіян захистом загону британських солдат під командуванням його сина Марка.

Після повернення до Великої Британії Джексон був підвищений до генерала і призначений головнокомандувачем сухопутними силами — на другу по старшині посаду в британській армії. Після трьох років на цій посаді Джексон у 2003 році був призначений начальником Генерального штабу (CGS) — професійним керівником британської армії. Він зайняв цей пост за місяць до початку війни в Іраку, на тлі суперечок щодо законності вторгнення і тверджень, що армія була погано оснащена. Тим не менш, він відкидав заяви, що армія знаходилась в «критичному стані». Найбільш спірним моментом його перебування на посту CGS була перебудова системи полків з об'єднанням багатьох з них, що призвело до втрати їх історичних назв. У 2006 році Джексон передав пост серу Річарду Даннатту і пішов з армії після майже 45-річної служби.

Ранні роки

Батько Джексона, Джордж, служив солдатом в кінній гвардії, після чого вступив у Корпус обслуговування Королівської армії. Під час Другої світової війни у день Д Джордж Джексон прийняв командування ескадрою десантних транспортних засобів після того, як його командир був убитий в бою, і пізніше був нагороджений бельгійським Військовим хрестом та удостоєний згадки в наказі. Майк народився в 1944 році в будинку його матері в Шеффілді (Південний Йоркшир). Після війни Джордж Джексон був відправлений до Тріполі (Лівія), де жив з родиною два роки та де народилася молодша сестра Джексона. Переживши серцевий напад, Джордж Джексон після 40 років в армії вийшов у відставку в званні майора[4][5]. Мати Джексона, Айві (уроджена Бауер)[6], була куратором в музеї в Шеффілді[7].

Через відрядження батька Джексон навчався в різних початкових школах перед тим, як поступити до незалежної школи-інтернату Стемфорд в південному Лінкольнширі, де він був старостою. У школі він приєднався до Об'єднаного кадетського корпусу разом з Джоном Древієнкієвічем, який зрештою став генерал-майором. У 15-річному віці Джексон вирішив, що хоче бути солдатом[5][7].

Початок військової кар'єри

Незважаючи на поради директора Стемфорда розглянути варіант університета, Джексон у 1961 році подав заяву на вступ в лави британської армії. Його було прийнято і в січні 1962 року він поступив до Королівської військової академії в Сандгерсті та закінчив її у грудні 1963-го[8]. У Сандгерсті він зацікавився Парашутно-десантним полком, але зрештою вступив у Розвідувальний корпус — у віці 19 років в якості молодшого лейтенанта. Після свого призову Джексон скористався можливістю, що пропонувалася в Розвідувальному корпусі, — пройти підготовку командира взводу в бойовому полку, — і вирішив зробити це в Парашутно-десантному полку.

Перед тим, як покинути Сандгерст, він подав заявку на отримання вченого ступіню в період проходження військової служби — ступіню, що субсидується армією у цивільному університеті, — та був прийнятий на курс русистики в Бірмінгемському університеті. Курс вимагав від студентів декілька місяців прожити в СРСР; оскільки міністерство оборони не дозволило Джексону поїхати в країну, університет погодився зняти цю вимогу. Після випуску в 1967 році Джексон повернувся до армії[2][9][10]. Його першим підвищенням було отримання звання лейтенанта 20 червня 1965 року[11]. Він служив ад'ютантом в Парашутно-десантного полку в Малайзії, Гонконгу та Ангільї. В Ангільї його батальйон замінив сили, відправлені для відновлення порядку після проголошення незалежності острову у 1969 році. Після цього відрядження Джексон був підвищений до капітана[12][13] і неохоче повернувся в Розвідувальний корпус. Зрештою, через рік, в 1970 році, він отримав дозвіл перейти в Парашутно-десантний полк, зберігши звання капітана[14][15].

Джексон продовжив службу в Північній Ірландії ад'ютантом 1-го батальйону Парашутно-десантного полку (1 PARA) і був присутній при подіях Кривавої неділі 30 січня 1972 року, коли 13 протестувальників в Деррі були застрелені солдатами з 1 PARA[2]. Джексон знаходився в тактичному штабі, що стримував протести безпосередньо перед початком стрілянини, і він супроводжував командира батальйону Дерека Вілфорда, коли Вілфорд вирішив приєднатися до солдат на місцевості. Коли Джексон дістався позицій солдат, стрілянина вже завершилася, але він згадував, що бачив кілька тіл позаду армійського автомобіля[16]. У 1976 році він отримав звання майора[17] та проходив курси у штабному коледжі в Кемберлі перед тим, як відправитися до Німеччини в якості начальника штабу Берлінської піхотної бригади[2].

Після Берліна Джексон відслужив своє друге чергування в Північній Ірландії, на цей раз в якості командира роти. Перебуваючи там, він став свідком наслідків засідки у Ворренпойнті (1979), коли британська армія понесла найбільш важкі втрати за період конфлікту в країні. Прибувши на місце незабаром після другого вибуху, він керував роботою на місці події. Йому довелося ідентифікувати свого близького друга майора Пітер Фурсмана з останків його обличчя, яке було відірвано від черепа[2][18]. У тому ж році на день народження королеви Джексон був удостоєний звання кавалера ордена Британської імперії[19], а у 1981-му був згаданий у наказі на знак визнання його служби в Північній Ірландії[20].

Пройшовши навчання у Національному оборонному коледжі[21], Джексон увійшов до штабу керівництва Військового коледжу і в 1981 році був підвищений до підполковника[22]. Він прослужив в штабі керівництва коледжу в Кемберлі два з половиною роки. У цей період під час Фолклендської війни в 1982 році він був прикомандирований до штатної посади в Міністерстві оборони і таким чином упустив можливість безпосередньо взяти участь у конфлікті. У березні 1984 року він прийняв командування 1 PARA, який в той час був дислокований в Норвегії, проходячи тренування за сценарієм радянського нападу. Стурбований тим, що він був недостатньо підготовлений до погодних умов, він залишив Кемберлі раніше для того, щоб пройти тренування в Королівській морській піхоті[23]. З 1986 по 1988 рік Джексон був призначений старшим керівником Об'єднаного оборонного коледжу[2], будучи в 1987 році підвищеним до полковника[24].

Під час служби у званні полковника Джексон роздумував про відставку. Він думав, що міг упустити шанс бути підвищеним до бригадира у віці 44 років, і вважав, що, можливо, «досяг [своєї] стелі», оскільки офіцерів у віці рідко відбирали для просування по службі[5][25]. Його вмовили спробувати ще раз у наступному році, і 31 грудня 1989-го його підвисили до бригадира[26] — після шести місяців на службовій стипендії, під час яких він писав статтю про майбутнє армії і проходив курс з вищого командування і штабної роботи[21]. Він відправився у третє чергування в Північну Ірландію в якості командира 39-ї піхотної бригади. Цей пост він займав до 1992 року, таким чином пропустивши війну в Перській затоці[5][21]. У 1992-му він був підвищений з кавалера до командора ордена Британської імперії[27].

У вищому командуванні

Займавши лише один пост в чині бригадира, у травні 1992 року Джексон отримав тимчасовий чин генерал-майора; в мирний час старші офіцери, як правило, займали дві посади перед підвищенням. Він був призначений начальником управління з обслуговування особового складу в міністерстві оборони з підпорядкуванням генерал-ад'ютанту[2][28][29]. У червні 1992 року він був затверджений у званні генерал-майора заднім числом з жовтня 1991-го[30]. Після двох років в міністерстві Джексон у квітні 1994 року прийняв командування 3-ю механізованою дивізією[2][31].

Під час Югославських війн в 1995 році Джексон мав замінити Руперта Сміта в якості командира Сил ООН по охороні (UNPROFOR), що б спричинило передчасне просування у генерал-лейтенанти (тризірковий ранг) і отримання блакитного берету командування ООН. Однак в результаті Дейтонських угод UNPROFOR був перетворений на Сили втілення (ІФОР) під керівництвом НАТО і Джексон залишився генерал-майором (двозірковий ранг), командуючи 3-ю дивізією і військами з низки інших країн, що складали багатонаціональну дивізію Південно-Захід[10]. Джексон зберігав командування 3-ю дивізії до липня 1996 року і ненадовго продовжив працювати на штабній посаді начальника управління з розвитку та доктрини[21][32]. У листопаді 1996 року він був удостоєний звання кавалера ордена Лазні[33].

Після призначення командувачем Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC) НАТО Джексон у січні 1997 року отримав тимчасовий чин генерал-лейтенанта[34], а у квітні 1997 року був затверджений у цьому званні[35]. У ланцюзі командування НАТО Джексон підпорядковувався Верховному головнокомандувачу ОЗС НАТО в Європі американському чотиризірковому генералу Веслі Кларку. Під командуванням Джексона ARRC в березні 1999 року був розгорнений в Боснії і Герцеговині[10], де Джексон відслужив своє друге чергування на Балканах, командуючи KFOR — багатонаціональними силами НАТО з підтримки миру, створеними наприкінці війни в Косово.

У червні 1999 року він опинився в центрі уваги засобів масової інформації після конфронтації з Кларком: Джексон відмовився заблокувати злітно-посадочну смугу зайнятого росіянами аеропорту в Приштині і ізолювати там російські війська, що б завадило їм вилітати у підкріплення, — після того, як наказ був підданий сумніву капітаном Джеймсом Блантом[5][36][37]. У палкій суперечці з Кларком Джексон заявив йому: «Я не збираюся через вас починати третю світову війну»[36]. Пізніше він заявив BBC, що виконання наказу могло б призвести до збройного протистояння з російськими військами, що на його думку, не було «правильним шляхом розпочати відносини з росіянами»[36]. Пізніше США переконали сусідні країни, у тому числі Угорщину та Румунію, закрити повітряний простір для росіян[36]. Джексон був підданий критиці американськими військовими і політиками, зокрема генералом Х'ю Шелтоном, головою Об'єднаного комітету начальників штабів, який назвав інцидент «тривожним», і сенатором Джоном Ворнером, який звинуватив Джексона в порушенні субординації[38].

У результаті інциденту в аеропорту Приштини британська преса прозвала Джексона «Мачо Джако»[5][39]. Серед своїх солдат Джексон був відомий як «Дарт Вейдер» і «Князь тьми» — через свій темперамент і різкий голос[2][40]. Після конфронтації з Кларком Джексон зустрівся в аеропорту з російським генералом Віктором Заварзіним та встановив з ним робочі відносини. Дізнавшись, що російські війська побоювалися нападу Армії визволення Косово, Джексон пообіцяв захистити росіян, відправивши їм загін британських солдат під командуванням свого сина Марка — разом з пляшкою віскі у подарунок[5]. У 1998 році Джексон був посвячений у лицарі та отримав звання кавалера ордена Лазні[41], а у 1999-му був нагороджений орденом «За видатні заслуги»[42][2].

На початку 2000 року Джексон вступив на посаду головнокомандувача британськими сухопутними силами — другу по старшині посаду в британській армії, був підвищений до повного генерала і стал членом армійського комітету[43]. В якості головнокомандувача Джексон був відповідальним за формування сил для англійської інтервенції в Сьєрра-Леоне (2000), у які зокрема увійшли бригадир Девід Річардс — пізніше начальник штабу оборони — і син Джексона Марк. Він також на прохання цивільної влади займався допомогою під час епідемії ящуру, повеней та страйків пожежних[44]. Ще будучи головнокомандувачем він замість начальника генштаба у 2002 році марширував за труною на державних похоронах королеви-матері королеви Єлизавети[45]. Джексон ніс загальну відповідальність за формування британських сил для війн в Афганістані та Іраку[46].

Начальник Генерального штаба

 
Джексон (ліворуч) під час розмови з офіцером ВПС Австралії на Вайтхолл в Лондоні в День пам'яті (2003)

Джексон 1 лютого 2003 року, всього за місяць до вторгнення в Ірак, змінив генерала сера Майкла Вокера на посаді начальника Генерального штабу (CGS)[47]. Пізніше він сказав, що «зробив свою домашню роботу» з визначення спірної законності війни і переконав себе, що вторгнення було законним[5]. Незабаром після вторгнення в Ірак Джексон наказав розслідувати факти жорстокого поводження британських солдатів з іракськими ув'язненими. Він визнав, що звинувачення зашкодили репутації армії, але заявив, що покриття таких фактів зашкодить їй ще більше. У підсумку кілька солдатів були засуджені за зловживання, після чого Джексон публічно вибачився від імені британської армії[48]. Через кілька тижнів після призначення CGS Джексон був викликаний для дачі показів щодо подій Кривавої неділі[2].

Найбільш спірною дією Джексона під час перебування на посту CGS була модернізація полкової структури армії в 2004 році, під час якої було об'єднано багато полків. Об'єднання призвело до втрати багатьох історичних назв полків, у тому числі полку Devon and Dorsets, який став частиною The Rifles, та Black Watch, який після втручання королеви Єлизавети II зберіг свою назву, але став батальйоном Королівського полку Шотландії[5][49]. Джексон наполягав, що зміни були необхідні для того, щоб надати армії більше гнучкості і можливостей, але сказав, що він «прекрасно розуміє, що це стане сумними і неприємними новинами, принаймні для частини піхоти»[50]. В рамках цієї ж модернізації система передислокації підрозділів, за якою піхотні батальйони змінювали спеціалізацію кожні кілька років, також була ліквідована через неефективність[39].

Під час війни в Іраку Джексон визнав, що війна стала тягарем для армії, але назвав «дурницями» закиди про те, що армія знаходиться у «критичному стані»[39]. Він також відкидав закиди про те, що армії не вистачало спорядження[5]. У грудні 2004 року Джексон був підвищений до лицаря Великого хреста ордена Лазні[51]. Відомий відкритим висловлюванням своєї думки[3], Джексон привернув увагу ЗМІ в кінці свого перебування на посту CGS в 2006 році, коли виступив з критикою професора та пацифіста Нормана Кембера через відсутність в Кембера почуття подяки до солдатів, які звільнили його від іракських викрадачів[2]. Ставши одним з найпомітніших генералів британської армії з ​​часів Другої світової війни[3], Джексон в серпні 2006 року передав пост начальника Генерального штаба серу Річарду Даннатту і пішов з армії після майже 45 років служби[5].

Почесні ролі

Джексон займав низку почесних і церемоніальних посад в різних полках. У 1994 році він став почесним полковником 10-го (добровольчого) батальйону Парашутного-десантного полку[52], пробувши ним до 1999 року[53]. У 1998-му він був призначений полковником-комендантом Парашутно-десантного полку[54] (його змінив сер Джон Райт у 2004 році[55]) і полковником-комендантом корпусу генерал-ад'ютанта[56] (його змінив сер Фредді Віггерс у 2005 році)[57].

У 1997 році Джексон був призначений почесним полковником 2-го батальйону (добровольців) полку Royal Gloucestershire, Berkshire and Wiltshire Територіальної армії[58]. Після модернізації полкової структури Джексон у 1999 році був призначений на новостворену посаду почесного полковника полку Rifle Volunteers[59]. Він був удостоєний звання генерала-ад'ютанта королеви Єлизавети II в 2001 році, змінивши сера Руперта Сміта[60] та пробувши на цій позиції до 2006 року[61]. Після виходу на пенсію він був у 2007 році призначений заступником лейтенанта графства Вілтшир[1].

Вихід на пенсію

Джексон вийшов у відставку в 2006 році. Він провів майже 45 років в армії, але висловлював жаль про те, що він жодного разу не воював у звичайній битві — він перебував на штатній посади в 1982 році під час Фолклендської війни і служив командиром бригади в Північній Ірландії під час війни в Перській затоці[5]. На пенсії він продовжував висловлювати думки з військових питань[3]. Через чотири місяці після відставки він прочитав щорічну лекцію Річарда Дімблбі, в якій піддав критиці роботу міністерства оборони[62]. Наприкінці 2006 року Джексон став консультантом в PA Consulting Group[63], одночасно читаючи лекції з лідерства. Він також працював незалежним директором ForceSelect та охоронної компанії Legion і є членом міжнародної консультативної ради Rolls-Royce[6].

 
Джексон підписує екземпляр своєї автобіографії «Солдат» у 2008 році

У 2007 році видавництво Transworld опублікувало автобіографію Джексона «Солдат». Гері Шеффілд в статті в газеті «Індепендент» назвав книгу «цікавим і чесним звітом, що стане в нагоді для тих, хто прагне зрозуміти британську армію 21-го століття»[64], але редактор The Observer з закордонних справ Пітер Бомонт назвав її «розчаруванням» і зазначив, що «в кінці кінців, це думки Джексона …, а не будь-яка нова потужна інформація». Він висловив підозру, що книга була сильно відредагована юристами армії[65]. Будучи рішучим в тому, щоб зберігати активність після відставки, Джексон згадував рекомендацію свого друга: «Щоб ти не робив, не погоджуйся на підрізання роз або незабаром їх покладуть до твоєї труни»[5]. У 2008 році він брав участь разом з генерал-майором Джуліаном Томпсоном у програмі Great Lives радіостанції BBC Radio 4 і номінував на отримання титулу «велике життя» фельдмаршала Білла Сліма[66]. Джексон входить в раду піклувальників Меморіального тресту Джона Сміта — благодійної організації, створеної в 1995 році на пам'ять про покійного лідера Лейбористської партії Джона Сміта[67].

Джексон знов з'явився в заголовках ЗМІ у 2007 році, коли він та інші відставні генерали піддали критиці американське післявоєнне планування в Іраку, назвавши його «​​безглуздим» і «інтелектуально збанкрутілим»[68][69]. Він також приєднався до критики Британської національної партії (BNP) у 2009 році в розпал скандалу через участь лідера партії Ніка Гріффіна в телешоу Question Time. Джексон звинуватив BNP у «захопленні» військових символів, заявивши: «BNP стверджує, що вона має кращі відносини зі збройними силами, ніж інші політичні партії. Як вони сміють використовувати образ армії, зокрема, для свого просування?». У відповідь Гріффін назвав Джексона і сера Річарда Даннатта «військовими злочинцями»[70][71][72].

У 2009 році до уваги ЗМІ потрапила суперечка між Джексоном і міністром оборони Бобом Ейнсвортом, коли Ейнсворт заявив, що Велика Британія може тільки трохи збільшити чисельність військ в Афганістані, відзначивши, що армія була поставлена у складне становище, коли брала участь одночасно в Іраці та Афганістані. Джексон заперечив, сказавши, що Велика Британія повинна відігравати вирішальну роль і що через початок виводу військ з Іраку Британія мала можливість збільшити свою присутність в Афганістані[73][74]. Після публікації звіту розслідування подій Кривавої неділі в червні 2010 року Джексон дав інтерв'ю, в якому приєднався до вибачень прем'єр-міністра Девіда Кемерона. Він визнав, що війська 1-го парашутного батальйону, у яких він був ад'ютантом, вбили людей «без обгрунтування», але у той же час відмітив, що «Північна Ірландія дуже змінилася — не в останню чергу завдяки жертвам, принесеним» солдатами, які служили там[75].

Особисте життя

Джексон вперше одружився в 1966 році під час навчання в університеті. У цьому шлюбі народилося двоє дітей (Аманда і Марк), але він завершився розлученням на початку 1980-х. Джексон знову одружився у 1985 році на Сарі Кум, з якою познаймовися під час обговорення Фолклендської війни на званому обіді в 1984 році. У пари у 1990 році народився син Том. Дочка Джексона Аманда — мати чотирьох дітей. Марк Джексон вступив в армію і служив під командуванням батька в Косово. Він також служив в Сьєрра-Леоне і Афганістані, покинувши армію в чині майора в 2002 році після того, як був серйозно поранений в цивільній парашутній аварії за два роки до цього[76]. Зараз він працює в якості художника і скульптора[3][5].

Джексон був добре відомий наявністю великих мішків під очима, які він хірургічно видалив незабаром після виходу на пенсію. Він заявив, що це було справою «зору, а не марнославства», оскільки мішки ослабляли його зір[5]. Серед своїх інтересів Джексон називав музику, читання, подорожі, лижі і теніс[2].

Джерела

  • Jackson, General Sir Mike (2007). Soldier. London: Bantam Press. ISBN 978-0-593-05907-4. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майк Джексон
  1. ↑ а б The London Gazette: no. 58465. p. 14062. 28 September 2007. Retrieved 20 March 2011.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Profile of General Sir Mike Jackson. The Daily Telegraph. 7 December 2006. Процитовано 6 March 2010.
  3. ↑ а б в г д Profile: General Sir Mike Jackson. BBC News. 1 September 2007. Процитовано 23 February 2011.
  4. ↑ Jackson, 2007, с. 1—3.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Grice, Elizabeth (1 September 2007). General Sir Mike Jackson speaks out. The Daily Telegraph. Процитовано 5 March 2010.
  6. ↑ а б Jackson, Gen. Sir Michael David, (Sir Mike). Who's Who A & C Black, 2011; online edn, Oxford University Press. Retrieved 30 May 2011.
  7. ↑ а б Jackson, 2007, с. 5—7.
  8. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 43241. pp. 1262–1264. 7 February 1964. Retrieved 15 March 2011.
  9. ↑ Jackson, 2007, с. 24.
  10. ↑ а б в Army senior appointments. United Kingdom Government News. 23 July 2002. Процитовано 28 February 2011.
  11. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 43689. p. 5975. 22 June 1965. Retrieved 2 March 2010.
  12. ↑ Jackson, 2007, с. 37—39.
  13. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 44994. p. 12862. 22 December 1969. Retrieved 3 March 2010.
  14. ↑ Jackson, 2007, с. 45.
  15. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 45240. p. 13112. 1 December 1970. Retrieved 3 March 2010.
  16. ↑ Jackson, 2007, с. 65—67.
  17. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 46953. pp. 9285–9286. 6 July 1976. Retrieved 3 March 2010.
  18. ↑ Jackson, 2007, с. 123.
  19. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 47869. p. 5. 16 June 1979. Retrieved 2 March 2010.
  20. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 48651. p. 8086. 16 June 1981. Retrieved 2 March 2010.
  21. ↑ а б в г General Sir Mike Jackson GCB CBE DSO. Cranfield Management Association. Процитовано 23 February 2011.
  22. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 48677. p. 9300. 13 July 1981. Retrieved 23 February 2011.
  23. ↑ Jackson, 2007, с. 142—143.
  24. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 50979. pp. 8354–8355. 30 June 1987. Retrieved 3 March 2010.
  25. ↑ Jackson, 2007, с. 151.
  26. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 52017. p. 640. 15 January 1990. Retrieved 23 February 2011.
  27. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 53086. p. 17975. 26 October 1992. Retrieved 2 March 2010.
  28. ↑ Jackson, 2007, с. 174.
  29. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 52925. p. 8574. 18 May 1992. Retrieved 2 March 2010.
  30. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 52983. p. 11403. 6 July 1992. Retrieved 2 March 2010.
  31. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 53690. p. 8294. 6 June 1994. Retrieved 23 February 2011.
  32. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54486. p. 10563. 5 August 1996. Retrieved 2 March 2010.
  33. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54574. p. 14850. 8 November 1996. Retrieved 3 March 2010.
  34. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54648. p. 476. 14 January 1997. Retrieved 2 March 2010.
  35. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54726. p. 4170. 8 April 1997. Retrieved 2 March 2010.
  36. ↑ а б в г Confrontation over Pristina airport. BBC News. 9 March 2000. Процитовано 5 March 2010.
  37. ↑ Peck, Tom (15 November 2010). Singer James Blunt 'prevented World War 3'. Belfast Telegraph. Процитовано 26 February 2011.
  38. ↑ Becker, Elizabeth (10 September 1999). U.S. General Was Overruled in Kosovo. The New York Times. Процитовано 22 February 2011.
  39. ↑ а б в Brown, Colin (22 November 2004). General Sir Mike Jackson: 'I was skating on some thin ice, but I made damn certain I was not going to fall through'. The Independent. Процитовано 23 February 2011.
  40. ↑ 'Darth Vader' put on the spot. BBC News. 15 June 1999. Процитовано 17 March 2010.
  41. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55155. p. 2. 15 June 1998. Retrieved 2 March 2010.
  42. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55651. p. 11556. 29 October 1999. Retrieved 2 March 2010.
  43. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55782. p. 2558. 7 March 2000. Retrieved 2 March 2010.
  44. ↑ Jackson, 2007, с. 307—310.
  45. ↑ Low, Valentine (5 March 2002). Tears for the Queen Mother. Evening Standard. Процитовано 27 February 2011.
  46. ↑ Jackson, 2007, с. 315—316.
  47. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 56837. p. 1389. 3 February 2003. Retrieved 2 March 2010.
  48. ↑ Iraq abuse case soldiers jailed. BBC News. 25 February 2005. Процитовано 6 April 2011.
  49. ↑ Norton-Taylor, Richard (7 December 2004). Queen steps into Black Watch row. The Guardian. Процитовано 27 February 2011.
  50. ↑ 20,000 posts slashed in defence cuts. The Times. 22 July 2004. Процитовано 16 March 2011.
  51. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 57509. p. 2. 31 December 2004. Retrieved 23 February 2011.
  52. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 53620. p. 4384. 22 March 1994. Retrieved 2 March 2010.
  53. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55576. p. 8614. 10 August 1999. Retrieved 2 March 2010.
  54. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55253. p. 9957. 15 September 1998. Retrieved 3 March 2010.
  55. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 57487. p. 15379. 7 December 2004. Retrieved 23 February 2011.
  56. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55340. p. 13623. 15 December 1998. Retrieved 2 March 2010.
  57. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 57807. p. 14370. 8 November 2005. Retrieved 3 March 2010.
  58. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54912. p. 11273. 6 October 1997. Retrieved 23 February 2011.
  59. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55735. p. 464. 18 January 2000. Retrieved 2 March 2010.
  60. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 56399. p. 13956. 27 November 2001. Retrieved 23 February 2011.
  61. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 58157. p. 16033. 20 November 2006. Retrieved 2 March 2010.
  62. ↑ Sir Mike Jackson: Dimbleby lecture full text. The Times. 7 December 2006. Процитовано 23 February 2011.
  63. ↑ Norton-Taylor, Richard (11 December 2006). Sir Mike joins ranks of consultants. The Guardian. Процитовано 23 February 2011.
  64. ↑ Sheffield, Gary (21 September 2007). Soldier, By General Sir Mike Jackson. The Independent. Процитовано 28 February 2011.
  65. ↑ Beaumont, Peter (9 September 2007). Stiff upper lip – buttoned. The Guardian. Процитовано 28 February 2011.
  66. ↑ Great Lives: Field Marshal Bill Slim. Great Lives. BBC. 16 September 2008. Процитовано 13 June 2011.
  67. ↑ General Sir Mike Jackson. John Smith Memorial Trust. Архів оригіналу за 29 January 2013. Процитовано 10 July 2013.
  68. ↑ UK general attacks US Iraq policy. BBC News. 1 September 2007. Процитовано 23 February 2011.
  69. ↑ Fresh UK attack on US Iraq policy. BBC News. 2 September 2007. Процитовано 23 February 2011.
  70. ↑ BNP leader Griffin says Britain's military generals are ‘like Nazis’. Belfast Telegraph. 21 October 2009. Процитовано 23 February 2011.
  71. ↑ BNP hits back at generals' attack. BBC News. 20 October 2009. Процитовано 23 February 2011.
  72. ↑ Tran, Mark (20 October 2009). Generals slam BNP for 'hijacking' reputation of armed forces. The Guardian. Процитовано 23 February 2011.
  73. ↑ General clashes with Defence Secretary over Afghanistan troop numbers. The Herald. 28 September 2009. Процитовано 24 February 2011.
  74. ↑ Coughlin, Con (2 October 2009). General Stanley McChrystal turns his fire on Western leaders as Afghan mission falters. The Daily Telegraph. Процитовано 24 February 2011.
  75. ↑ General Sir Mike Jackson apologises for Bloody Sunday. BBC News. 15 June 2010. Процитовано 16 March 2011.
  76. ↑ Jackson, 2007, с. 311.
Попередник:
Х'ю Пайк 		Командувач 3-ї механізованої дивізії
1994–1996 		Наступник:
Седрік Делвс
Попередник:
Нова посада 		Командувач багатонаціональною дивізією Південно-Захід у Боснії
1995–1996 		Наступник:
Джон Кішелі
Попередник:
Сер Майкл Вокер 		Командувач Об'єднаного корпусу швидкого реагування
1997–2000 		Наступник:
Сер Кріс Друрі
Попередник:
Сер Майкл Вокер 		Командувач сухопутними силами
2000–2003 		Наступник:
Сер Тімоті Гранвіл-Чапмен
Попередник:
Сер Майкл Вокер 		Начальник Генерального штабу
2003–2006 		Наступник:
Сер Річард Даннатт
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майк_Джексон&oldid=14711720