Скорик Мирослав Михайлович

український композитор і музикознавець
(Перенаправлено з Скорик Мирослав)

Миросла́в Миха́йлович Ско́рик (13 липня 1938, Львів — 1 червня 2020, Київ) — видатний[2] композитор і музикознавець, Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України 2006—2010 років, художній керівник Київської опери (20112016). Внучатий небіж Соломії Крушельницької[3].

Мирослав Скорик
Зображення
Мирослав Скорик (2017, фото М. Лагути)
Основна інформація
Повне ім'я Скорик Мирослав Михайлович
Дата народження 13 липня 1938(1938-07-13)[1]
Місце народження Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка
Дата смерті 1 червня 2020(2020-06-01) (81 рік)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Професія композитор
Освіта Львівська консерваторія, Московська консерваторія
Праця в операх Національна опера України імені Тараса Шевченка
Інструменти фортепіано
Нагороди

Герой України (орден Держави)

Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Орден «Знак Пошани»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1987Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1968
Звання
Народний артист УРСРЗаслужений діяч мистецтв України
composersukraine.org
CMNS: Файли у Вікісховищі
Могила композитора Мирослава Скорика..jpg

ЖиттєписРедагувати

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові (нині Львівська область, Україна). Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька-Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою Мирослав отримав у сім'ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували в родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.[4]

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім'я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила С.Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам'ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування. Разом зі Скориком в ці роки навчались: Тамара Назарко-Коноварт, Ліда Крих[5], Дарія Криворучко, в майбутньому відомий хормейстер Борис Кокотайло, Оксана Панасюк та інші.

В 1948 р., з посиленням репресій родину Скориків репресували та вислали в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області). На засланні Мирослав продовжує свою освіту. Вчиться грати на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть їздить на різні конкурси. Опановує також гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна 1953 року репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право проживання в будь-якому з міст СРСР). Батькам композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Мирослав оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію. У ті часи відбулося знайомство зі Всеволодом Задерацьким.

У 1955—1960 роках навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Скорик проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав у студентському оркестрі, 1963 року організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова Івана Франка. По завершенні навчання у консерваторії стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф'єва» і отримавши науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963—1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів — І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика — М. Швед.

У 1989 — голова журі фестивалю «Червона рута». З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». Упродовж 2006—2010 років — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року призначений художнім керівником Київської опери[6], на цій посаді працював до 2016 року.[7]

Помер 1 червня 2020 року у Києві. 3 червня у столичному патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ відбулося прощання з видатним композитором[8]. 4 червня 2020 року в Архікатедральному соборі Святого Юра у Львові також відбулося прощання. Похований 5 червня 2020 року на Личаківському кладовищі (поле № 13) [9] у Львові.

НагородиРедагувати

ТворчістьРедагувати

Твори Мирослава Скорика регулярно виконують в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Композитор часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжував традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дав модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського та салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний.

Музичні твориРедагувати

Музичнотеатральні твори

  • опера «Мойсей» (Лібрето Б.Стельмаха за І. Франком, 2001)
  • балети «Каменярі» (за І. Франком, 1967), «Повернення Баттерфляй» (Скорик-Пуччіні)
  • музична комедія «0:0 на нашу користь» (лібр. Віккерса та О. Каневського, 1969);

Вокально-симфонічні твори

  • кантати для хору і симфонічного оркестру
    • «Весна» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші І. Франка (1960),
    • «Людина» — кантата для солістів, хору та симфонічного оркестру на вірші Е. Межелайтіса (1964),
    • поема-кантата «Гамалія» (сл. Т. Шевченка, 2003)
  • «Три українські весільні пісні» для голосу та симфонічного оркестру (нар. слова, 1974);

Симфонічні твори

  • симфонічні поеми — ** «Вальс» (1960),
    • «Сильніше смерті» (симфонічна поема, 1963),
    • «1933» (1993),
    • «Спогад про Батьківщину» (1994)
  • «Гуцульський триптих» (сюїта для симфонічного оркестру, 1965)
  • концерт для великого симфонічного оркестру «Карпатський» (1972)
  • «Партита № 4» для симфонічного оркестру (1974)
  • «24 каприси Паганіні»

Концерти для інструментів соло з оркестром

  • 3 для фортепіано з оркестром — № 1 («Юнацький», 1977), № 2 (1982), № 3 (1995)
  • 9 для скрипки з оркестром — № 1 (1969), № 2 (1990), № 3 (2001), № 4 (2002), № 5 (2004), № 6 (2009), № 7 (2011), № 8 «Allusion to Chopin» (2011), № 9 (2014)
  • «Мелодія» для скрипки з оркестром
  • Концерт для віолончелі з оркестром (1983)

Для камерного оркестру

  • «Сюїта» (1961)
  • Партити № 1 для струнного оркестру (1966), № 2 для камерного оркестру (1970), № 3 для струнного оркестру (1974)
  • «Три фантазії на лютневі теми XVI ст.» з «Львівської табулатури»
  • Диптих (1993);

Камерно-інструментальні твори

  • «Партита № 5» для фортепіано (1975);
  • Партита № 6 для струнного квартету
  • Партита № 7 для квінтету духових
  • «Речитатив і рондо» для скрипки, віолончелі та фортепіано (1969);
  • сонати для скрипки і фортепіано — № 1 (1963), № 2 (1993)
  • соната для віолончелі і фортепіано «A-RI-A» (1994);
  • «Карпатська рапсодія» для скрипки та фортепіано (2004)

Фортепіанні твори

  • Три танці для 2-х фортепіано (1995)
  • Цикл п'єс «В Карпатах» (1959) — ** «Рондо» (1962)
    • «Варіації» (1962)
    • «Бурлеска» (1964)
    • «Коломийка» (1962)
    • «Блюз» (1964)
  • «З дитячого альбома» цикл п'єс («Простенька мелодія», «Народний танець», «Естрадна п'єса», «Лірник», «Жартівлива п'єса» (1965)
  • Токата (1979)
  • 6 прелюдій і фуг (1987—1988);

Вокальні твори

Інше

  • солоспіви на слова Т. Шевченка
  • численні естрадні пісні

Музика до фільмівРедагувати

Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема:

Теоретичні праці Мирослава СкорикаРедагувати

  • Прокофьев и Шенберг // Советская музыка, 1962, № 1.
  • Ладова система С.Прокоф'єва. — К.: музичн Україна, 1969.-99 с.
  • Майбутнє нашої музики. З доповіді заступника голови правління Спілки композиторів України на пленумі правління Спілки. — Музика. 1971, № 1.-С. 8-9.
  • Музыкальное творчество и критика (Выступление на У пленуме правлення Союза композиторов СССР) // За действенную музыкальную критику. Сб. статей и выступлений / Сост. Г. Друбачевская. -М.: Сов. комп., 1974.-С. 77-78.
  • О прогрессивном и догматическом новаторстве. — Советская музыка, 1971, № 8. -С. 17-23. Особенности лада музыки С. Прокофьева// Проблемы лада. Сб. статей / Сост. К.Южак. -М.: Музыка, 1972.-С. 226—238.
  • Про природу і спрямованість новаторського пошуку в сучасній музиці // Сучасна музика. Вип 1. — К.: музичн Україна, 1973.-С. 3-24. (Співавтор- В.Задерацький).
  • Слово про композитора [І.Соневицького] // Соневицький і. Солоспіви: Для голосу і фп. -К.: музичн Україна, 1993. — С. 5 — 6.
  • Структура і виражальна природа акордики в музиці XX ст. — К.: музичн Україна, 1983. −160 с.

Сім'яРедагувати

Дружина — Адріана.[3]

ЗахопленняРедагувати

Мирослав Скорик захоплювався спортом. Під час навчання в консерваторії здобув спортивні розряди з легкої атлетики, настільного тенісу, бадмінтону, шахів. Цікавився туризмом на байдарках, автомобілями.[15].

ПриміткиРедагувати

  1. Discogs — 2000.
  2. Помер Мирослав Скорик. zaxid.net. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 9 вересня 2020. 
  3. а б Запотічна-Ванчосович, Ірина (18 липня 2013). Мирослав Скорик: «Працюю, як заведений». Високий замок. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 
  4. Волох Оксана. М. Скорик – Мойсей української музики (PDF) // Молодь і ринок. — 2011. — № 8 (79). — С. 133-136. Архівовано з джерела 30 червня 2019.
  5. Енциклопедія Сучасної України
  6. Мирослав Скорик відсьогодні — художній керівник Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка
  7. судячи з веб-архіву сайту Національної опери.
  8. У Києві прощаються з видатним українським композитором Мирославом Скориком (фоторепортаж). www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-06-03. 
  9. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3040575-u-lvovi-pohovali-kompozitora-miroslava-skorika.html
  10. Указ Президента України № 758/2008 від 20 серпня 2008 року «Про присвоєння М. Скорику звання Герой України»
  11. Указ Президента України № 128/2010 від 8 лютого 2010 року «Про відзначення державними нагородами України»
  12. Указ Президента України № 726/2006 від 27 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
  13. Указ Президента України № 1109/98 від 5 жовтня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  14. Указ Президента України № 822/2011 від 19 серпня 2011 року «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „20 років незалежності України“»
  15. Кияновська, Любов (23 вересня 2013). Мирослав Скорик: людина і митець. Портал Music-Review Ukraine. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019. 

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати