Вікіпедія

Сингаївський Микола Федорович

український поет
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сингаївський.

Микола Сингаївський
Ім'я при народженніМикола Федорович Сингаївський
Народився12 листопада 1936(1936-11-12)
с. Шатрище, Коростенський район, Житомирська область
Помер22 лютого 2013(2013-02-22) (76 років)
Київ
ПохованняБерковецьке кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпоет
Alma materКНУ імені Тараса Шевченка
Мова творівукраїнська
Роки активності1958–2013
Напрямокнеоромантизм
ПреміїПремія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1968
Літературна премія імені Миколи Трублаїні; Літературна премія імені Лесі Українки (1990 рік), Премія імені О. Бойченка
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Микола Федорович Сингаї́вський (12 листопада 1936, с. Шатрище — 22 лютого 2013, м. Київ) — український поет, автор пісні «Чорнобривці». Молодший брат літератора Петра Сингаївського[1].

Життєпис

ред.

Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.

Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. Після закінчення вишу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідувачем відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».

Похований на Берковецькому кладовищі, поряд з сином[2].

Творчість

ред.

Перші твори друкувались у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Пізніше в газеті з'явилась добірка віршів із напутнім словом Максима Рильського.

1958 року побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Панасович Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей.

1968 року поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

Багато мелодій, написаних на вірші поета, стали «співучими» серед людей: «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.

Дмитро Павличко у передмові до збірки пісень «Безсмертник» писав:

Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв'язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство.

Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балканський півострів і легендарна «Шипка», трояндові долини і плодоносна Фракія посідають особливе місце в його творчості. Вона певною мірою знайшла своє вираження у збірці «Лоза і камінь».

Критика

ред.

Валерій Марченко у своїй статті «За параваном ідейності»[3], що на суді 1973 року інкримінувалася йому як злочин перед радянською владою, так відгукувався про творчість Сингаївського:

  Ми розглянули твори...досить численного загону письменників, за чиєю допомогою радянські можновладці утверджують своє панування на Україні; ласі шматки, що перепадають найвідданішим, повинні стимулювати акт творення, і вони, природно, роблять свою справу. На обріях нашої літератури, окрім старих кадрів культівських часів (Натана Рибака, Леоніда Новиченка, Юрія Збанацького), з'являється чимало нових письменників-підприємців: Павло Загребельний, Микола Сингаївський, Олесь Лупій, Ростислав Братунь. Продукуючи романи, драми, поезії, статті на правильні теми, гурт оцих вельми далеких від культури свого народу митців «чесно» заробляє на хліб. Твори багатьох із них написані досить вправною рукою графомана, тому непідготованому читачеві за напруженим сюжетом та розмаїтою образною системою важко помітити його ідейну недолугість і навіть реакційність. А це й потрібно авторові та верхнім «десяти тисячам» які спонукають його до письма відрегульованою системою заохочень.[4]  

Основні книги

ред.
  • 1961 — «Земле, чую тебе»;
  • 1962 — «Гроно»;
  • 1963 — «Мої сторони світу»;
  • 1964 — «Моя радиостанция»;
  • 1966 — «Вибрані поезії»;
  • 1968 — «З березнем по землі», «Архипелаги»;
  • 1969 — «Поступ»;
  • 1970 — «Вогневиця»;
  • 1971 — «Избранная лирика», «Я родом из песни»;
  • 1972 — «Автограф»;
  • 1974 — «Добросвіт», «Созвездие Лиды»;
  • 1975 — «Покоління»;
  • 1979 — «Дорогою зорі»;
  • 1982 — «Заповітний хліб», «Внезапный возраст», «Синові в дорогу»;
  • 1983 — «Лоза і камінь».

Збірки для дітей

ред.
  • 1958 — «Жива криничка»;
  • 1966 — «Колесо»;
  • 1967 — «Метелик у портфелі»;
  • 1968 — «Перепілка щастя носить»;
  • 1969 — «Мій календар»;
  • 1970 — «Журавлине літо»;
  • 1972 — «Березничка»;
  • 1975 — «Сонце для всіх»;
  • 1976 — «Ми — громадяни»;
  • 1978 — «Я вже виросла»;
  • 1980 — «Стежка до криниці»;
  • 1982 — «Тепла земля»;
  • 1988 — «Родове дерево»;
  • 1989 — «Краплі зорі».

Вшанування пам'яті

ред.

Український фонд культури заснував Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Миколи Сингаївського[5].

22 червня 2023 року у місті Ірпінь вулицю Ново-Оскольську перейменували на вулицю Миколи Сингаївського.

Примітки

ред.
  1. ↑ Помер автор пісні «Чорнобривці» Микола Сингаївський. litgazeta.com.ua. Українська літературна газета. 25 лютого 2013. Процитовано 15 квітня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. ↑ «За землю свою я у слові згорів…»: біобібліографічний нарис до 80-річчя з дня народження Миколи Сингаївського / Коростенська районна бібліотека імені М. Сингаївського; Методично-бібліографічний відділ; уклад. Л. П. Власенко. — Коростень, 2016. — 24 с.
  3. ↑ Разом із статтею «Київські діалоги» по жовтень 1993 р. знаходилась в архіві КДБ УРСР (СБУ).
  4. ↑ ЗА ПАРАВАНОМ ІДЕЙНОСТІ Валерій Марченко
  5. ↑ Міжнародна літературно-мистецька премія ім. Миколи Сингаївського. kukim.org. Канівський коледж культури і мистецтв. 23 листопада 2018. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 6 липня 2021. [Архівовано 10 липня 2021 у Wayback Machine.]

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сингаївський Микола Федорович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сингаївський_Микола_Федорович&oldid=43837464