Троїцький Китаївський чоловічий монастир
Троїцький Китаївський чоловічий монастир — монастир у Києві, місцевість Китаїв. Діяв у XVIII — на початку XX століття. Відновлений у 1993 році. Межує з історичною місцевістю Корчувате. Належить до УПЦ МП.
| Троїцький Китаївський чоловічий монастир | |
|---|---|
 | |
| 50°22′01″ пн. ш. 30°32′31″ сх. д. / 50.367° пн. ш. 30.542° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Місто | Київ |
| Конфесія | УПЦ |
| Єпископство | Київська єпархія |
| Тип | монастир і православний храм |
| Перша згадка | 1716 |
| Відомі мешканці | схиархімандрит Феофіл (Россоха) |
| Реліквії і святині | мощі прп. Феофіла Київського; мощі прп. Досифеї Київської (під спудом) |
| Стан | діючий |
| Сайт | https://kitaevo.church.ua/ |
  Троїцький Китаївський чоловічий монастир Троїцький Китаївський чоловічий монастир (Київ) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія
ред.Засвідчена документами історія обителі починається з 1716 року, і вже з цього ж століття Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими з китаївських старців (подвижників-ченців) були Досифей і Феофіл.
До кінця XIX століття остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір'я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763–1768), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою[1]. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 року прибудовано церкву святого Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та інші.
З кінця XVIII століття Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід відзначити Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.
-
Китаївська пустинь, імовірно кінець ХІХ століття -
Розпис храму Серафима Саровського -
Келія у печерах Китаївського монастиря -
Могила Досифеї Київської біля Свято-Троїцького храму
У 1920-ті роки храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям уже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 року пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з 1954 року — Український НДІ садівництва). Дзвіниця розібрана у 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.
У 1990 році у Троїцькій церкві було зареєстровано парафію, і після ремонту тут розпочалися богослужіння. Невдовзі храм разом з відремонтованою трапезною та келіями було передано УПЦ МП. У 1993 році в храмі Дванадцяти апостолів, який є частиною трапезного корпусу, було відроджено скит Києво-Печерської лаври, першим начальником якого став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929—1996). Після археологічних досліджень 1993—1994 років було впорядковано печери, де освячено храм в ім'я Преподобного Досифея Київського. 1996 року обитель зі скита було перетворено на самостійний монастир. У 2010 році парафію було ліквідовано, і Троїцький храм став головним храмом обителі.
Історичні духовні персоналії
ред.У 1776 році монастир відвідав 22-х річний юнак Прохор Мошнін з Курська. Відомий чернець-дівиця Досифей вказав юнаку на Саровську пустинь[ru] як місце постійного чернецтва. Прохор виконав настанови Досифеї та ввійшов у світову православну історію як святий чернець Серафим Саровський.
Християни Корчуватого трепетно зберігають пам’ять про ці важливі історичні події, оскільки знаменитий чернець, під час перебування в Китаївській пустині, проживав у віруючих селища Корчувате, що межує з відомими Китаївськими печерами, де постійно перебував чернець-дівиця Досифей.
Галерея
ред.
.jpg)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Китаївський монастир в Києві 100 років тому (фото). u-news.com.ua. 18 січня 2024.
Посилання
ред.Література
ред.- С. І. Білокінь, Д. Я. Вортман Китаївська пустинь. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 305. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- С. І. Білокінь. Китаївська пустинь. // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 роки.
- А. О. Ізотов. Домінантні споруди монастирського комплексу XVIII — 1-ï пол. ХХ століття. Київської пустині: Аспекти реставраціï i функціонування в сучасних умовах // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: Сб. науч. тр. Од., 2004. — Вып. 5. — С. 185—192.
- А. О. Ізотов. Троïцька церква Китаïвськоï пустині: Образно-просторова еволюція храму // Украïнська академія мистецтв: Дослідницькі та наук.-метод. праці. — К., 2005. — Вип. 12. — С. 249—263.
- О. А. Крайняя, А. А. Изотов Китаевский Киевский во имя Святой Троицы монастырь. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2014. — Т. XXXV. — С. 78-82. — ISBN 978-5-89572-041-7.(рос.) (рос.)
Джерела
ред.
- Веб-енциклопедія Києва.
- Свято-Троицкий монастырь (Китаевская пустынь) (рос.)
- Українська сторінка в житті Серафима Саровського