Козловський Іван Семенович

український радянський співак

Іва́н Семе́нович Козло́вський (нар. 11 (24) березня 1900(19000324), Мар'янівка — 21 грудня 1993, Москва) — радянський український співак, народний артист СРСР (1940), Герой Соціалістичної Праці, Народний артист України (1993), лауреат двох Сталінських премій (1941, 1949), та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1990).

Козловський Іван Семенович
Зображення
Зображення
Іван Козловський (1942)
Основна інформація
Дата народження11 (24) березня 1900(1900-03-24)
Місце народженняМар'янівка, Білоцерківський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті21 грудня 1993(1993-12-21) (93 роки)
Місце смертіМосква, Росія
ПохованняНоводівичий цвинтар
Роки активностіз 1922
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьукраїнець
Професіяспівак
ОсвітаДержавний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка
Співацький голостенор і тенор-альтіноd
Інструментифортепіано і вокал[d]
Жанриопера
КолективиБольшой театр
ЧленствоБольшой театр
Нагороди

Герой Соціалістичної Праці — 1980

Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1951Орден Леніна — 1970Орден Леніна — 1976
Орден Леніна — 1980Орден «Знак Пошани»  — 1937
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — 1941Сталінська премія — 1949Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1990
Народний артист СРСР— 1940Народний артист України — 1993
У шлюбі зСергєєва Галина Єрмолаївна
CMNS: Файли у Вікісховищі

Біографія

ред.

Ранні роки

ред.

Народився в селі Мар'янівка біля м. Васильків.

З 7 років співав у Михайлівському Золотоверхому монастирі, де він прожив близько десяти років. У цьому ж хорі співав і рідний брат Івана Семеновича, згодом відомий співак — Федір Козловський. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, і коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Цей факт тривалий час лишався таємницею Івана Козловського, втім, імовірно, став причиною того, що Івана Козловського в майбутньому не випускали за кордон.

 
Мар'янівка. Батьківська хата І. С. Козловського

Першим шкільним вчителем Івана Козловського у селі Мар'янівка став Сисой Григорович Саєнко, один з тих вчителів, що прищепив надзвичайну любов до рідної землі своїм юним учням і розгледів надзвичайний дар маленького Івасика.[1]

1917 року Іван вступив до Київського музично-драматичного інституту, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз І. Козловський на запрошення адміністрації оперного театру замінив хворого артиста й виступив в опері Шарля Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. По закінченні служби в Червоній армії Іван Козловський співав у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери, а 1926 року був прийнятий у трупу Великого театру СРСР.

Перший сезон у Свердловській опері був для Івана Семеновича Козловського напрочуд насиченим. Молодому співакові доводилося виступати у всьому провідному теноровому репертуарі: ліричному, меццо-характерному й навіть лірико-драматичному. Невдовзі Козловський полонив серця слухачів. Усі спектаклі за його участю відбувалися з аншлагом. Місцева газета «Уральский рабочий» постійно вміщувала захоплені відгуки на його виступи… «Козловський — Хозе правильно, з великим смаком і почуттям розвиває свою роль від початку й до кінця. Він володіє красивим, чистим голосом і чудовою сценічною зовнішністю…» Про його виступ у «Золотому півнику» йшлося: «Що стосується виконавців, то слід сказати, що найбільш цілісний образ був створений… Козловським».

Короткочасна робота у Полтаві, Харкові й Свердловську дала Козловському, за його власним свідченням, надзвичайно багато і в творчому, і в життєвому плані. Саме там, відчувши увесь тягар особистої відповідальності, він став професійним актором-співаком, який вже не боявся зіткнутися з будь-якими несподіванками у майбутній роботі на столичній сцені тодішнього Радянського Союзу. «Периферійні театри, — говорив митець, — пробуджують творчість, дають більший простір, навіть спонукають до дерзання, що і в творчому відношенні дуже корисно, й скуповується у майбутньому у самому позитивному розумінні… Щоправда, є небезпека захльостування пересічністю… Мене ця доля обминула тому, що на моєму шляху трапилися люди, котрі не знижували, а піднімали смаки, виховували прагнення розвивати професіоналізм, висувати до себе та інших все більші й більші вимоги. Я завжди із вдячністю згадую Полтаву, Харків, Свердловськ».

У Москві

ред.

Першою роллю Козловського на сцені Великого театру стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» Модеста Мусоргського, яка, однак, принесла співакові всесоюзне визнання. Як зауважив П.  Пічугин[2]:

«…Ленський Чайковського та Юродивий Мусоргського. Важко знайти в російській оперній класиці більш несхожі, контрастні, навіть до певної міри чужі за своєю чисто музичною естетикою образи, а тим часом і Ленський, і Юродивий - чи не рівною мірою найвищі досягнення Козловського. Про ці партії артиста багато написано і сказано, та все ж не можна ще раз не сказати про Юродивого, образу, створеному Козловським з незрівнянною силою, що став у його виконанні по-пушкінські великим вираженням "долі народної", голосом народу, криком його страждань, судом його совісті. Все в цій сцені, що виконується Козловським з неповторною майстерністю, від першого до останнього вимовленого ним слова, від божевільної пісеньки Юродивого "Місяць їде, кошеня плаче" до знаменитого вироку "Не можна молитися за царя-Ірода" сповнено такої безодньої глибини, змісту і значення, такої правди життя (і правди мистецтва), які піднімають цю епізодичну роль на грань найвищої трагедійності ... Є у світовому театрі ролі (їх небагато!), що давно злилися в нашому уявленні з тим чи іншим видатним актором. Такий Юродивий. Він назавжди залишиться в нашій пам'яті як Юродивий - Козловський»

У 1954, будучи лауреатом найвищих державних нагород, Козловський покинув Великий театр. За спогадами доньки Козловського, Анни, він образився на керівництво, яке не заступилося за нього, коли вийшла стаття в центральній пресі про немислимі гонорари Козловського. Втім, Козловський продовжував виступати як концертний виконавець[3].

Останні роки

ред.

Залишивши Великий театр, Козловський продовжував активну концертну діяльність. Крім того, протягом декількох років І. С. Козловський залишався художнім керівником організованого за його ініціативою 1938 року Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок. В рідному селі — Мар'янівці, співакові вдалося, попри численні бюрократичні перепони, створити дитячий симфонічний оркестр[3]. Іван Семенович замовив для симфонічного оркестру з Москви всі інструменти, ноти, організував навчання дітей музики. Останній виступ Івана Семеновича відбувся у Будинку Композиторів на вечорі пам'яті Генріха Нейгауза в 90 році.

Родина

ред.

Іванів батько, Семен Козловський (? — 1929) був кравцем і шив свити, кожухи. Іванова мама була з польського роду Косинських, надзвичайно глибоко знала народні звичаї, прикмети, таємниці обрядів. Померла від тифу, коли Івану йшов 21 рік. Він був далеко від дому і не зміг з нею попрощатися.[4]

 
Федір Семенович Козловський — старший брат Івана Козловського.

В Івана був старший брат Федір (~1895 — ?), з разом з яким він навчався в духовній семінарії при Михайлівському Золотоверхому монастирі та співав у хорі монастиря. 1919 року в складі новоствореної Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця Федір Козловський виїхав на гастролі до Західної Європи та Північної Америки. Через встановлення в Україні більшовицької влади він, як і весь хор у повному складі, по закінченні турне в Україну не повернувся. Федір Козловський висвятився на священника та мав паству у містечку Пайн-Буш під Нью-Йорком. В 1970-і під виглядом туриста приїжджав до СРСР, зустрічався з братом Іваном. Похований у Пайн-Буші. [5][6][7][8]

Іван Семенович не був щасливим в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною Олександрою Герцик, він зв'язав життя з актрисою Галиною Сергеєвою (1914—2000), у них народилося дві доньки — Анна і Настя. Галина Сергеєва під старість Івана Козловського залишила його.

Творчість

ред.

Іван Козловський володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром.

Наталя Шпіллер відзначала:

Тембр голосу, манера співу, акторські дані — все у молодому тоді артистові розкривало яскраво виражену, рідкісну індивідуальність. Голос Козловського ніколи не відрізнявся особливою міццю. Але вільне видобування звуку, вміння концентрувати його дозволяло співакові "прорізати" великі простори. Козловський може співати з будь-яким складом оркестру і з будь-яким ансамблем. Його голос звучить завжди чисто, дзвінко, без тіні напруги. Еластичність дихання, гнучкість і швидкість, неперевершена легкість у верхньому регістрі, відточена дикція — воістину бездоганний вокаліст, який із роками довів володіння голосом до вищого ступеня віртуозності…[2]

На оперній сцені І. С. Козловський виконав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в опері «Ромео і Джульєтта» Шарля Гуно. Концертна діяльність І. С. Козловського є різноманітною. У його репертуарі — класичні шедеври Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

Козловський і Україна

ред.
 
Поштова марка з портретом Івана Козловського 1995 року

Козловський був великим українським патріотом. Україна завжди займала найважливіше місце в його серці. Іван Семенович підтримував найтісніші зв'язки із київськими митцями і земляками-мар'янівцями. У його московській квартирі завжди лунала українська мова. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Тараса Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та ін. Іван Семенович заповів поховати себе в рідній Мар'янівці, сам вибрав місце для могили — але й останню волю митця не було виконано: великий українець знайшов свій останній притулок на офіціозному Новодівичому цвинтарі в Москві.

Деякі його найкращі записи українською мовою (див. дискографію) не перевидавались по 50-60 років. Лише завдяки старанням доньки Анни Іванівни та Президента Фонду Козловського Бели Руденко 24 березня 2004 року відбулася презентація подвійного компакт-диску з українськими творами у виконанні Івана Семеновича, який московська фірма MOROZ Records зробила дуже недбало.

Вельми красномовними є більшість виданих у Москві біографій Козловського. В одній з довгого переліку композиторів можна дізнатися навіть, що Козловський виконував твори Шапоріна та Власова, проте у списку немає українських класиків Гулака-Артемовського та Лисенка. Автор іншої пише, що «с большим мастерством исполняет И. С. Козловский русские старинные романсы» — та йому «невідомо», що співак тричі записував один лише український романс «Коли розлучаються двоє», інші українські твори цього жанру.

Український репертуар Івана Козловського
 
Ювілейна монета

Нагороди

ред.

Пам'ять

ред.
 
Меморіальна дошка в Золотоверхому Михайлівському монастирі

Примітки

ред.
  1. Гончарова, Єлена. Сисой Саєнко (Українською) . Архів оригіналу за 26 Вересня 2018.
  2. а б переклад з Иван Козловский, стаття на сайті www.belcanto.ru [Архівовано 2013-04-30 у Wayback Machine.]
  3. а б Анна Козловская. «Отец не мог любить других женщин, только маму…». Архів оригіналу за 11 січня 2011. Процитовано 14 травня 2011.
  4. Анатолій Карась (18 листопада 2003). У Мар’янівці на Покрову. Голос України. Процитовано 21 вересня 2023.
  5. Український тиждень. В гостях у братів Козловських
  6. ЯК РОСІЯНИ ПРИВЛАСНИЛИ ПАМ'ЯТЬ ПРО ІВАНА КОЗЛОВСЬКОГО: ОПЕРНА ПІСНЯ УКРАЇНЦЯ – В ОБМІН НА ЖИТТЯ
  7. Євген Чернецький - Родовід генія. Козловські з Мар'янівки», Біла Церква, 2015
  8. ЦДАВО України. Ф. 3965. Оп 2. Спр. 110. Арк. 10
  9. Комсомольская правда в Украине[недоступне посилання]
  10. Wikimapia. Архів оригіналу за 16 Травня 2020. Процитовано 14 Травня 2011.

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.173, 338
  • Кузнецова А. Народный артист. — М., 1964;
  • Слетов В. И. Козловский. — М. — Л., 1945;
  • Поляновский Г. Иван Семёнович Козловский. — Москва, Ленінград, 1945.
  • Грошева Е. Сорок лет на оперной сцене. // Советская музыка. — 1960. — № 4.
  • Булат Т. Українські народні пісні та романси в репертуарі І. С. Козловського. // Народна творчість та етнографія. — 1980. — № 3.
  • Костянтин Буркут. Іван Козловський. Співак Милістю Божою // День. — 2019. — № 235-236, (2019). Архівовано з джерела 20 Лютого 2020. Процитовано 20 Лютого 2020.

Посилання

ред.