Дзвіниця Китаївської пустині
Дзвіни́ця Китаїв́ської пустині — втрачена православна дзвіниця у Києві на території Троїцького Китаївського чоловічого монастиря (Китаївської пустині)[1], збудована у 1829—1835 роках і зруйнована у 1932 році. На момент спорудження дзвіниця Китаївської пустині була однією з найвищих будівель Києва[2] Єдина втрачена споруда Китаївської пустині[3].
| Дзвіниця Китаївської пустині | |
|---|---|
 Дзвіниця Китаївської пустині | |
| 50°22′00″ пн. ш. 30°32′29″ сх. д. / 50.366757000027774893° пн. ш. 30.541563000028° сх. д.Координати: 50°22′00″ пн. ш. 30°32′29″ сх. д. / 50.366757000027774893° пн. ш. 30.541563000028° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Архітектор | Андрій Меленський |
| Початок будівництва | 1829 |
| Кінець будівництва | 1835 |
| Зруйновано | 1932 |
| Відбудовано | не відбудовувалась |
| Стиль | класицизм |
  Дзвіниця Китаївської пустині (Київ) | |
 | |
Історія ред.
У 1827[4] році (за іншими джерелами — у 1829 році[5][6][2][7]) за 50 м від західного входу Троїцької церкви Китаївського монастиря почалося спорудження надбрамної мурованої дзвіниці[6][2][7]. Первісний проєкт будівлі склав архітектор А. Меленський, проте керував будівельними роботами інший архітектор — І. Богданов[4][6][5][2][7]. Завершилося будівництво 1835[8][9][10] (за іншими джерелами — 1837[4][5][7]) року.
1930 року Китаївську пустинь закрили, а 1932 року розібрали дзвіницю[4][6][5][11]. Станом на початок 2010-х років існували плани відбудови монастирської дзвіниці[4].
Опис ред.
Дзвіниця була зведена у новому для тих часів стилі класицизм[10], її висота становила понад 45 м[4], втім, у путівнику київськими святинями 1910 року видання зазначена висота дзвіниці 22 сажня[8], тобто 46,94 м. Це була чотириярусна цегляна споруда, завершена напівсферичною[11] позолоченою банею із високим шпилем[5]. Перший, нижній ярус — свята брама — дзвіниці був квадратний у плані, прикрашений зі східного та західного боків чотириколонними класицистичними портиками доричного ордера із трикутними фронтонами[5][2][11]. Верхні яруси дзвіниці були круглі в плані[2][11], прикрашені колонами коринфського та композитного ордерів; на цих ярусах розміщувалися дзвони. В архітектурному плані дзвіниця створювала основний вертикальний акцент усього монастирського комплексу[4].
Примітки ред.
- ↑ Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923–1930).
- ↑ а б в г д е Гирич, 2018, с. 406.
- ↑ Широчин, Михайлик, 2019, с. 36.
- ↑ а б в г д е ж Кальницький, 2012, с. 91.
- ↑ а б в г д е Звід, 1999, с. 463.
- ↑ а б в г Широчин, Михайлик, 2019, с. 34.
- ↑ а б в г Третяк, 2004, с. 40.
- ↑ а б Тітов, 1910, с. 90.
- ↑ Сементовський, 1900, с. 296.
- ↑ а б Ернст, 1930, с. 735.
- ↑ а б в г Третяк, 2004, с. 41.
Посилання ред.
Джерела ред.
- Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
- Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Гирич І. Б. Київ: люди і будинки. — 2-ге. — К. : Либідь, 2018. — 432 с. — ISBN 978-966-06-0704-0.
- Київ: провідник / За ред. Федора Ернста. — 2-га Друк. — К. : Держтрест «К.-Д.», 1930. — 797 с.
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Голосіївський район. — К. : Скай Хорс, 2019. — 296 с. — (Невідомі периферії Києва) — 500 прим. — ISBN 978-966-2536-50-8.
- Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
- Путеводитель при обозрѣніи святынь и достопримѣчательностей Кіево-Печерской лавры и г. Кіева / протоіерей Ѳ. Тітов. — К. : Типографія Кіево-Печерской лавры, 1910. (рос. дореф.)
- Китаевская пустынь // Православные церкви Киева 1037–1917 гг. : энциклопедический справочник / В. В. Майко. — Симферополь : [б. и.], 2020. — С. 69–79. — ISBN 978-5-905463-15-0. (рос.)